Документознавство: сучасний стан та перспективи розвитку

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 23 Октября 2014 в 19:34, реферат

Краткое описание

Остання третина 20-го століття ознаменувалася переходом цілого ряду країн до постіндустріального, інформаційного суспільства, в умовах якого основна маса працюючих зайнята у сфері інформаційної діяльності, а головним продуктом виробництва і товаром є інформація. В даний час інформація стала найважливішим ресурсом суспільства і придбала стратегічне значення.

Содержание

Вступ
1. сучасний стан документознавства
2. перспективи розвитку документознавства.
Список використаних джерел та літератури

Прикрепленные файлы: 1 файл

реферат документознавство.docx

— 32.07 Кб (Скачать документ)

Документознавство: сучасний стан та перспективи розвитку.

Зміст

Вступ

1. сучасний стан документознавства

2. перспективи розвитку документознавства.

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Остання третина 20-го століття ознаменувалася переходом цілого ряду країн до постіндустріального, інформаційного суспільства, в умовах якого основна маса працюючих зайнята у сфері інформаційної діяльності, а головним продуктом виробництва і товаром є інформація. В даний час інформація стала найважливішим ресурсом суспільства і придбала стратегічне значення. 

Глобалізація світових процесів, з одного боку, і глибокі соціально-політичні та економічні перетворення, які розгорнулися в 1990-і роки, - з іншого, створили передумови для швидкого входження України в світовий інформаційний простір. У новому сторіччі майбутнє нашої країни багато в чому буде залежати від того, наскільки енергійно й ефективно вона стане рухатися в цьому напрямку.  

Документ як основний носій інформації необхідний для стабільної діяльності організації. На основі документів приймаються рішення управлінського, виробничого та господарського характеру.

При роботі з документами слід керуватися виробленими в процесі вітчизняної та світової практики методами і прийомами, що забезпечують ритмічну роботу закладу по організації діло виробничого процесу.

Документи мають правове значення, оскільки є засобом засвідчення та доведення певних фактів. Вони також використовуються як джерела та носії інформації. А в управлінській діяльності документ виступає як предмет і як результат праці.

Становлення документознавства як самостійного напрямку наукової діяльності відбувалося на початку ХХ століття. Його засновником став відомий бельгійський вчений Поль Отле. Він запропонував назвати нову науку що вивчатиме документаційну діяльність бібліологією або документологією, що було б пов`язано з ототожненням книги та документа.  
   Існує багато тлумачень поняття документознавства і жодне з них не є загальновизнаним. Це є закономірним, оскільки документознавство – термін багатоаспектний, структурно-розгалужений, такий що стосується різних боків документа та документно-комунікційної діяльності – явищ не менш складних та багатопланових. Таким чином цей термін слабко піддається однозначному тлумаченню, тим більш короткому визначенню. 
      Документознавство – наука про документ та документно-комунікаційну діяльність. Це наукова дисципліна, що вивчає закономірності створення та функціонування документів, що виробляє принципи побудови документно-комунікаційних систем методів їх діяльності. 
      Документознавство досліджує документ як джерело інформації та засіб соціальної комунікації.   Це комплексна наука про документ та документно-комунікаційну діяльність, що вивчає в історичному, сучасному та прогностичному планах процеси створення, розповсюдження та використання документних джерел в суспільстві.

1. сучасний стан документознавства

Сучасний етап розвитку документознавства в Україні характеризується її оформленням як самостійної наукової дисципліни. Вагомим підтвердженням цього є ґрунтовні монографії провідних вітчизняних учених — С.Кулешова [1, 2], Г.Швецової-Водки [3], відомий підручник професора Н.Куш-наренко, що витримав чотири видання [4]. Активно формуються дві концепції документознавства — розширена (Н.Кушнаренко) і спеціалізована (С.Кулешов). Серед суттєвих відмінностей цих концепцій одним з найпринциповіших є різне бачення структури даної науки.

У порівнянні з більшістю наукових дисциплін, документознавство — наука нова, започаткована на межі багатьох інших в XX столітті в Європі. "Документаційна наука", "книго-архівознавство", "документологія", "дипломатика", "справочинство" — це неповний перелік назв цієї наукової дисципліни, який характеризує пошук власного об'єкта і предмета дослідження. 60-ті роки XX століття характеризуються пильною увагою спеціалістів різних галузей до такого об'єкта як інформація, що призвело до чіткого розмежування двох наукових напрямів — документознавства і документалистики.

Документалістика розглядається як прикладна галузь кібернетики, об'єктом якої є оптимізація управління документними системами різних типів, а предметом — інформаційно-кібернетичний процес, що виражається у вивченні структури і властивостей машиночитних документів, методи і засоби автоматизованого опрацювання, збереження, пошуку і використання документних повідомлень, документі потоки, масиви, можливості їхньої оптимізації в багатоканальних автоматизованих документних системах. Означена суть закріплена в ДСТУ 2392—94 [2].

Документознавство як наукова дисципліна, розглядаючи інформацію як семантичний базовий елемент документа, зосереджує увагу на таких аспектах аналізу інформаційних процесів: онтологічному, гносеологічному, аксіологічному.

Сучасна наука широко й успішно використовує загальнонаукові методологічні підходи: системний, діяльнісний, функціональний, вірогіднісно-статистичний тощо. Особливість цих підходів виражається в тому, що вони базуються на деякій, досить широкій за обсягом, загальнонауковій категорії, наприклад, "система", "функція", "можливість", "діяльність", яка слугує для побудови теорій, що пояснюють явища, які ми спостерігаємо.

Розуміння інформації здійснюється через ствердження єдності інформації та інформаційного підходу, яке виражається в тому, що інформація є результатом інформаційного підходу до пізнання реальної дійсності, і навпаки, інформаційний підхід неможливий без оперуванням поняттям інформації. Первинним у цій єдності є інформаційний підхід, тобто методологічний засіб вивчення об'єктивного світу, а інформація — базове поняття означеного підходу, конкретний зміст якого не задано апріорі, а варіюється у залежності від поставленого пізнавального завдання. Межі варіювання змісту поняття "інформація" досить широкі, але не безмежні, бо інформаційний підхід застосовується не до будь-яких явищ, а лише до процесів відображення. Тільки у відображенні — взаємодії або у самовідображенні (різноманітності) об'єктів убачаються ті явища (властивості, відношення), які в тій або іншій концепції називаються інформацією. Таким чином, інформація — не об'єкт вивчення, до якого застосовують інформаційний підхід, а поняття, через яке цей підхід реалізується. В усіх випадках поняття інформації використовують для опису і пояснення явищ відображення. Отже, інформація — це категорія інформаційного підходу, що розкриває спосіб (форму) руху образів в часі і просторі.

Документознавство (як самостійна наукова дисципліна) і документалістика (як прикладний напрям кібернетики) розвиваються паралельно, вирішуючи свої завдання, маючи власні об'єкти і предмети дослідження, проблеми розвитку.

Короткий хронологічний період розвитку документознавства дає привід деяким науковцям заперечувати існування наукової дисципліни або ототожнювати її з документалістикою; справочинство, як спеціальне прикладне документознавство теж намагаються ототожнити з документознавством. Все означене ще раз підтверджує значущість інформаційних процесів для розвитку різних сфер суспільного буття. Підтвердженням цього стало введення до Державного реєстру спеціальностей України нової спеціальності "Документознавство та інформаційна діяльність", яка має широкі можливості з точки зору спеціалізацій і підготовки фахівців у галузі документування соціально значущої інформації[3, c. 27-29].

Останнім часом виявлено потужне вивчення різних видів документів (картографічних, патентних, музичних, кінофотофонодокументів тощо). Оcобливо слід відзначити у контексті історіографії документознавства 1990– 2000–х рр.. Зосередження уваги на здобутках спеціального документознавства робить можливим незаангажований погляд на теорію та історію документознавства.

Зародження і розвиток документознавчих ідей, формування документознавства як навчальної дисципліни та науки, міждисциплінарні зв’язки й інші складні історико–дисциплінарні питання залишаються нерозглянутими, а отже, й «неосмисленими» сучасною історіографією. Кількість загальних і конкретно–тематичних праць, безпосередньо присвячених розвиткові історико–документознавчих досліджень, у вітчизняній і зарубіжній історіографії є незначною. Вивчення історіографії історії документознавства демонструє парадоксальну картину невідповідності нагромадженого емпіричного матеріалу ступеню його теоретико–методологічного освоєння.

Увага до нової сфери професійної діяльності є результатом інтенсивного розвитку потужного наукового напряму в системі наук, особливістю наукової дисципліни якого є документ — специфічний системний матеріальний об'єкт, основним елементом якого є соціально значуща інформація, яка характеризує інформаційний потенціал цивілізації, її матеріальну і духовну культуру.

Поняття „документ” є центральним, фундаментальним в документознавстві.   Воно відображає ознаки реально існуючих предметів, що є об`єктами практичної діяльності зі створення, збору, аналітико-синтетичної обробки, зберігання, пошуку, розповсюдження та використання документної   інформації в суспільстві. 
      Документ – формалізоване, узагальнююче поняття, що характеризує матеріальний об`єкт, в якому на конкретному матеріальному носії за допомогою різних знакових истем при застосуванні різних способів документування закріплюється соціально важлива інформація для передачі її в просторі і часі. 

Поняття документу широко використовується в різних сферах суспільної діяльності. Майже в кожній галузі знання є одне або кілька своїх власних визначень даного поняття   у відповідності до   специфіки тих об`єктів, яким надається статус документу. Звідси й багатозначність (полісемічність) цього поняття, що ускладнює спілкування та взаєморозуміння між фахівцями документо-комунікаційної галузі.

Систематизація, узагальнення різних значень, що включає поняття „документ”, класифікація його різних видів, стандартизація і уніфікація всіх процесів, що пов`язані з документуванням, вдосконалення методів та способів документування – ось далеко не повний перелік завдань теоретичного і практичного документознавства на сучасному етапі.

2. перспективи розвитку документознавства.

Інформаційні процеси активно впливають на всі сторони людського життя. Використання новітніх інформаційних технологій багаторазово підсилює цей вплив. Щоб реалізувати свої потенційні можливості, досягти професійних успіхів, стати гармонійно розвиненою особистістю, сучасна людина повинна мати досить високим рівнем інформаційної культури. Тим часом велика частина інформації фіксується на матеріальних носіях, міститься в різноманітних документах. Таким чином, знання інформаційно-документаційних процесів, засад роботи з документами є невід'ємною частиною інформаційної культури людини.  
Особливо велика роль інформації в процесі управління - на всіх його рівнях і в усіх сферах: політичній, економічній, науковій, культурній і т.д. Власне, без інформації неможливо і саме управління, що зародився близько 7 тисячоліть тому. Документування інформації, її пошук, обробка, зберігання, передача вимагають значних фінансових, матеріальних, трудових ресурсів і часу. Тому організація ефективної роботи з документами, вдосконалення всіх інформаційно-документаційних процесів як у масштабі суспільства в цілому, так і на рівні окремих підприємств, організацій, установ є найважливішим напрямом управлінської діяльності. У свою чергу, для кваліфікованої роботи з документованою інформацією потрібно значне число професійно підготовлених фахівців. Зовсім не випадково до 2000 року у ВНЗ України розгорнулася підготовка кадрів вищої кваліфікації - документознавців. 

Оглядаючи розвиток документознавства в Україні за останнє десятиліття, можна констатувати, що воно сформувалося в нашій країні як наукова дисципліна і має вже певні здобутки. Серед стимулів конституювання цієї наукової дисципліни основними, на мій погляд, були (і залишаються): необхідність нормативного та науково-методичного забезпечення організації документостворення та документообігу в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах та організаціях (далі - установах) в нових умовах їхнього функціонування (тобто після набуття Україною незалежності); впровадження в установах систем електронного діловодства та документообігу (СЕДД); значна потреба у вузівській підготовці документознавців, які будуть спроможні вирішувати складні завдання, пов'язані з зазначеними вище інноваціями. Інституалізацію документознавства, підвищення його соціального статусу в нашій країні, зокрема засвідчили заснування та діяльність Українського науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства (УНДІАСД).

 Одним з  перспективних  напрямків наукових досліджень зі спеціального документознавства залишається опрацювання теоретичних питань. Поодинокі концептуальні публікації у спеціальному документознавстві пов'язані, як правило, з науковими напрямками чи проблемами споріднених галузей знань.

Інтенсивно розвивається київська наукова школа документознавства, яка характеризується системним підходом теоретичного розроблення документно-комунікаційних процесів і практичним її втіленням у процес підготовки документознавців-менеджерів, які реалізують себе в різних сферах суспільної діяльності.

Одним з перспективних напрямків наукових досліджень з документознавства залишається опрацювання теоретичних питань. Поодинокі концептуальні публікації в документознавстві пов'язані, як правило, з науковими напрямками чи проблемами споріднених галузей знань. Серед них відзначимо грунтовну статтю К. Є. Новохатського, в якій критично проаналізовано визначення поняття «документ» в законах України, публікацію Г. М. Швецової-Водки щодо визначень документа в архівознавстві, а також матеріали дискусії, ініційованої її статтею, присвяченої співвідношенню понять «документ» та «історичне джерело». Безперечно, що перспективними залишаються уніфікація та стандартизація не тільки діловодної термінології, а й технології діловодства, що є традиційним напрямком управлінського документознавства. Разом з тим, під час впровадження національних стандартів з діловодства та уніфікованих вимог до створення управлінських документів можливі труднощі, пов'язані з правовим статусом таких стандартів. Дана ситуація спричинена нормами Закону України «Про стандартизацію», зокрема абзацом першим ст.12, де сказано, що «стандарти застосовуються на добровільних засадах, якщо інше не встановлено законодавством». Науковий напрямок, пов'язаний з організацією електронного діловодства, є одним з найперспективніших в управлінському документознавстві. Найактуальнішими завданнями у межах цього напрямку слід вважати підготовку нормативних документів, спрямованих на вдосконалення діловодства із застосуванням електронного документообігу в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, нормативного документа, що регламентує організацію зберігання електронної документації у діловодстві та архівному підрозділі органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації. Значною мірою створення цих документів буде пов'язано з розробленням експериментальної моделі архівного зберігання електронної документації, підготовкою концепції створення архівів електронної документації і сертифікатів постійного строку зберігання. Необхідно також зауважити, що проблематика, пов'язана із створенням та застосуванням електронної документації, є однією з найбільш обговорюваних світовим співтовариством архівістів та керуючих документацією. Впровадження норм роботи з електронною документацією та керування документацією є майбутніми інноваційними напрямками практичної діяльності служб діловодства в Україні. Разом з тим, безперечно, в управлінському документознавстві існує ще багато наукових проблем, пов'язаних з організацією традиційного діловодства. Зокрема, можна вказати на багатоаспектну проблему експертизи цінності документів, вирішення якої знаходиться на межі документознавства, архівознавства та історичного джерелознавства. Українські документознавці та архівознавці в останній час посилили увагу до вирішення цієї проблеми, зокрема у контексті підготовки та впровадження нових «Основних правил роботи державних архівів України» (К., 2004), під час розроблення тематики дисертаційних досліджень. Перспективними залишаються історичні документознавчі дослідження, зокрема історії діловодства в Україні. Слід зауважити, що цьому напрямку, завдяки його спорідненості з іншими спеціальними історичними дисциплінами, присвячено значну кількість публікацій. Є «прогалини» у дослідженні певних періодів і, як не дивно, це стосується також ХХ ст., тобто організації діловодства в УСРР, УРСР, у тих регіонах України, що знаходились у 1920-1930-х роках під владою Польщі, Чехословаччини, Румунії. Мало вивченими залишаються на сьогодні питання організації діловодства у часи УНР, Української Держави, правління Директорії УНР. Отже, відповідно до «Проекту Концепції розвитку документознавства в Україні» (автор С. Кулешов) відокремлюються такі напрями: - розроблення комплексних фундаментальних праць з актуальних проблем управлінського документознавства, в тому числі створення, обробки, зберігання та використання електронної документації; - узгодження поняттєвого апарату, зафіксованого в документознавчих виданнях, з документознавчими термінами, що використовують в інших наукових дисциплінах, наприклад, у правознавстві чи інформатиці. Створення словника сучасних та історичних позначень усіх видів документів, що були або є в обігу в Україні; - вивчення функцій службового документа; - визначення «життєвих циклів» різних видів службових документів та їхньої ролі як джерела оперативної та ретроспективної інформації у керуванні установою, здійсненні нею профільної діяльності. Визначення ціннісних ознак інформації службових документів різних типів і видів; - аналізування структури потоків службових документів, фундаментальне узагальнення щодо їхньої динаміки залежно від внутрішніх і зовнішніх чинників з відповідними висновками; - створення системи вітчизняних переліків документів зі строками їхнього зберігання. Здійснення аналізу класифікаційних схем аудіовізуальних документів, так званих «музичних», документальних джерел політичної інформації неформальних каналів комунікації або особистих документів офіційного походження; - створення форм нових видів документів на паперовій основі, їх уніфікація. Створення уніфікованих форм електронних документів; здійснення комплексних досліджень щодо визначення сутності юридичної сили службового документа, правової обґрунтованості функціонування службових документів, забезпечення їхньої збереженості та користування ними. Деяку частину норм щодо правового врегулювання цих питань містять законодавчі та інші нормативно-правові акти, однак узагальненого аналізу їх і окреслення перспектив вирішення зазначених проблем у цілому немає; - вирішення економічних питань діяльності зі створення управлінських документів та щодо організації роботи з документацією; - підготовка проектів нормативно-правових актів з метою встановлення єдиних правових засад створення документації та організації її функціонування й зберігання. На найближчу перспективу залишається актуальним прийняття Закону України «Про діловодство» і підзаконних актів з організації діловодних процесів; - гармонізація міжнародних стандартів з керування документаційними процесами; намагання реалізувати уніфікацію та стандартизацію документації переважно не за рахунок впровадження відповідних національних стандартів, а шляхом видання затверджених розпорядчими документами відповідних державних органів переліків уніфікованих форм документів та вказівок щодо їхнього оформлювання й іноді організації роботи з ними. Зазначені накази реєструє Міністерство юстиції України і разом зі змістом уніфікованих систем (підсистем) управлінської і галузевої документації їх публікують в «Офіційному віснику України»; - опрацювання практичних проблем створення електронних документів (комплекс технічного, технологічного, програмного, лінгвістичного забезпечення у зв'язку з традиційною технологією діловодства) і вирішення питань, пов'язаних з подальшим користуванням цими документами у їхньому динамічному стані (поточному, оперативному) та під час зберігання в архіві; - вироблення та офіційне впровадження усталених лексичних кліше у межах вирішення питань створення уніфікованих форм документів, зокрема, уніфікації змісту, назв реквізитів, формулювань показників й службових познак тощо; - вивчення методів інформаційно-документаційного забезпечення прийняття управлінських рішень, використання документаційних фондів з цією метою та як ресурсу для задоволення запитів громадян; - підвищення інформаційної культури працівників служб діловодства; - розвиток дослідження генезису документа; аналіз еволюції характеристик змісту і форми документів; визначення змісту процесів формування та розвитку видів і типів (класів) документів й документації; вивчення історичних умов створення та функціонування документації.

Информация о работе Документознавство: сучасний стан та перспективи розвитку