Документ як артефакт, та історична пам’ять

Київський університет  культури

Запорізький факультет  менеджменту і бізнесу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему: Документ як артефакт, та історична пам’ять

з предмету: Основи документознавства

 

 

 

Виконав: студент

ІІ курсу групи ДМ-1011

заочної форми навчання

Шевченко С.С.

Перевірила:

Повєріна Л.А.

 

 

 

 

 

 

 

Запоріжжя 2012

 

Зміст

 

Вступ

Розділ 1. Поняття «документ»: історичний розвиток його значень

1.1 Емпіричні уявлення про документ

Розділ 2. Документ як артефакт

2.1 Поняття артефакту

2.2 Цінний і рідкісний документ

2.3 Книжковий пам’ятник

Висновки

 

 

Вступ

 

Існує три ряди явищ, рівнобіжні компоненти яких знаходяться в спорідненні: документ, книга, артефакт /наука, література, мистецтво/ і архів, бібліотека, музей. Думати про порівняльну значимість у житті суспільства цих установ не можна без врахування їхньої ідентифікації на рівні основних форм духовної культури. Чи потрібні застереження щодо того, що наука знаходиться в спорідненні не тільки з документом, але й з книгою? І що взагалі наука, література і мистецтво взаємно один у одного проникають і доповнюють? І що архіви, крім документів, зберігають книги і предмети мистецтва; бібліотеки, крім книг, зберігають документи, кожен музей має у своїх фондах книги і документи? Роль літератури і мистецтва в пізнанні минулого, а роль бібліотек і музеїв у репрезентації історичної пам’яті не менш важливі, ніж аналогічні ролі історичної науки і архівів. Якщо «Євгеній Онєгін» – енциклопедія російського життя першої половини XIX ст., скільки томів архівних документів можуть її переважити? Скільки одиниць збереження архіву можуть переважити Біблію? «Іліаду» і «Одіссею»? Колекцію Шлімана з Трої? Яка ємність піраміди Хеопса, якщо виміряти її в мегабайтах історичної пам’яті?

Не можна погодитися з тим, що комплектування музеїв здійснюється менш впорядковано, ніж архівів. Багато музеїв-палаців настільки впорядковані по своїм фондам, що зберегли з недоторканності свій побут і як пам’ятники архітектури, і як колекції творів мистецтва (Версаль, Прадо, Ермітаж та ін.). Багато музеїв створювалися на основі колекцій, які цілеспрямовано формувалися і продовжують поповнювати свої фонди, зберігаючи раніше сформовані ціннісні орієнтири (музеї Московського Кремля, Ермітаж, Третьяковська галерея, Музей образотворчих мистецтв на Волхонці та ін.). Власне, про цінність своїх фондів, створення і збереження гомогенності своїх колекцій піклується кожен музей. Історичні та культурні музеї, архіви і бібліотеки зберігають артефакти різних часів.

Все більше число людей  усвідомлює, що залучення до історичного  минулого – це не лише знайомство із шедеврами світової цивілізації, унікальними пам’ятниками древнього мистецтва, не лише школа виховання, але й невід’ємна частина сучасного життя, у визначеній мірі оцінка сьогодення і навіть «відкриття» майбутнього. Це обумовлює необхідність історичних досліджень минулого. Досягнення античних цивілізацій доцільно розглянути в різних областях: наука і техніка, мистецтво, філософія.

Вивчення античної епохи  ґрунтується на документах тих часів  – рукописів, епітафій, написів на знайдених архітектурних пам’ятках та ін.

Однією з найдискусійніших проблем сучасного документознавства  є визначення структури цієї науки  та її місця серед інших наукових і навчальних дисциплін. Н.М. Кушнаренко стверджує, що документознавство –  це «метанаука для всіх наук документно-комунікативного циклу».За її словами, «документознавство як інтегративна наукова дисципліна тісно пов’язане із справочинством, книго-, бібліотеко-, бібліографо-, архівознавством, інформатикою тощо». За більш широкого підходу до складу документознавства входять історичне джерелознавство та музеєзнавство, семіотика, текстологія, кодикологія та інші науки», але в «структурі документознавства» ці науки відсутні.

Н.М. Кушнаренко поділяє документознавство на загальне та особливе. Загальне «складається з трьох розділів»: теорії документа, історії документа, історії та теорії документно-комунікативної діяльності.

Стосовно документів епохи античності виключно важливим є саме вивчення історії документа. Пошуки документів епохи античності тривають, нові знахідки, як і ретельний аналіз відомих, нерідко ставлять під сумнів минулі уявлення та погляди на досягнення античності, їх хронологію і т.д., що свідчить про актуальність нових досліджень в цьому напрямку.

Під документами розуміють  спеціально створені людиною носії інформації, призначені для її передачі та зберігання. Документи надають у розпорядження соціолога як об’єктивні факти, так і закріплені в цих документах прояви суспільної свідомості. Аналіз документів надає змогу досліднику побачити важливі сторони соціального життя, визначити норми і цінності, які притаманні певному суспільству в певний історичний період, отримати відомості про ті чи інші соціальні структури, простежити динаміку взаємодії між різними соціальними групами і т. ін. Коло документів, які відбивають різні боки суспільного життя, дуже широке, і тому практично кожне соціологічне дослідження використовує цей метод набуття соціологічної інформації.

Артефакт (від лат. Artefactum – штучно зроблене) культури – штучно створений об’єкт, що має знаковий чи символічний зміст. Артефактом культури є:

• створені людьми предмети, речі, знаряддя праці, одяг, господарське начиння, житло, дороги;
• феномени духовного життя суспільства, наукові теорії, вірування, твори мистецтва і фольклор.

Отже, артефакти – це особливо цінні у соціально-культурному змісті документи, які необхідні для розвитку цивілізованого суспільства. Проблеми їх пошуку, ідентифікації, зберігання та експонування мають довічну актуальність, яка визначає мету даної роботи,

Мета роботи полягає у вивченні науково-методичних засад документообороту артефактів.

Об’єктом дослідження  є артефакти в процесі їх пошуків, ідентифікації, зберігання та експонування.

Предметом дослідження  є науково-методичні засади вивчення артефактів.

Курсова робота складається з двох основних розділів, кожен з яких поділяється на три підрозділи, вступу, висновків.

Курсова робота виконана на 25 сторінках, для її написання було використано 11 літературних джерел.

 

Розділ 1. Поняття  «документ»: історичний розвиток його значень

 

1.1 Емпіричні уявлення про документ

 

Емпіричні уявлення –  це уявлення, що виникли як наслідок або як підсумок спостережень, як узагальнення багатьох реальних явищ, але не як наслідок теоретичного пізнання, для якого  потрібні певні методологічні засади, теорія, яка б пояснювала суть та походження явища.

Перш за все, документ уявляється як певна річ, як «матеріальний об’єкт», або «субстанціальний» (речовинний, на відміну від енергетичного) носій інформації. Тобто документ – це річ, яку можна побачити, до якої можна доторкнутися чи відчути іншими органами чуття.

По-друге, документ –  це річ, яка має в собі яку-небудь інформацію, тобто документ може щось (певне знання) передати тому, хто буде знайомитися з ним, вивчати його, читати чи іншим чином «споживати інформацію». Документ потрібний людині саме для того, щоб ознайомитися з цією інформацією.

З іншого боку, документ створюється людиною (точніше суспільством) для того, щоб зберегти певне знання в часі та передати його іншим людям (споживачам інформації).

Для того, щоб передати інформацію за допомогою документа, людина використовує різні засоби. По-перше, обирає ті матеріальні об’єкти, речі, що можуть бути «речовинним носієм»  інформації. По-друге, встановлює, яким способом можна «закріпити інформацію»  на даному носії. По-третє, розробляє способи видобування інформації з цього носія.

Усі ці властивості документа  відображаються в його визначеннях. Наприклад, у таких:

- «документ – матеріальний об’єкт, що містить інформацію в закріпленому вигляді»;

- «документ – матеріальний об’єкт, що містить закріплену інформацію, спеціально призначений для її передавання в просторі та часі і такий, що використовується в суспільній практиці»;

- «документ – матеріальний об’єкт, що містить інформацію в заданому вигляді і спеціально призначений для її розповсюдження в просторі та часі»;

- «документ – матеріальний об’єкт, що містить закріплену інформацію і спеціально призначений для її передавання та використання»;

- «документалістика тлумачить документ у широкому плані як інформацію, що зафіксована на матеріальному носії…»;

- документ – це «інформація, закріплена на носії, який дає змогу здійснювати її передавання… Документ – це втілена у фізичну форму інформація».

Деякі вчені у визначеннях  документа підкреслювали, що він  створюється та використовується саме людиною, тобто суспільством, і тому містить не будь-яку інформацію, а саме «соціальну» чи «нооінформацію». Наприклад: «документ – це будь-який матеріальний носій, на якому людиною зафіксована (закріплена) соціальна інформація», «документом вважається будь-яка зафіксована в просторі та часі нооінформація (інформація, що створена людським розумом; на відміну від інформації, зафіксованої в явищах неживої природи або в біології), зафіксовану на спеціальному речовинному носії з метою її використання, передавання та зберігання. Форма та спосіб фіксації тут припускаються будь-які, тобто на папері, плівці, у вигляді кодексу, стрічки, диска тощо». До двох останніх визначень є певні зауваження: соціальна або нооінформація, що передається в суспільстві, тобто від людини до людини, може бути зафіксована не тільки «на спеціальному речовинному носії», а й на предметах з царини неживої природи (наприклад, у камінні в мінералогічному музеї), і навіть на представниках живої природи (в зоопарках). Твердження про те, що «форма та спосіб фіксації тут припускаються будь-які», спростовується наступним переліком, який свідчить про те, що маються на увазі матеріали і форми носія інформації, пристосовані тільки для запису інформації.

Безумовно, такі уточнення  правильні, але насправді вони нічого не змінюють у тому, згаданому вище трактуванні документа, бо в будь-якому  випадку маються на увазі саме такі матеріальні об’єкти, що використовуються для передавання нооінформації (як інформації, доступної тільки людському розуму) або «соціальної інформації», якщо її розуміти, як будь-яку інформацію, що створюється та передається в людському суспільстві.

Поряд із такими визначеннями «документа», що охоплюють дуже широке коло явищ, є інші тлумачення, які пов’язують поняття «документ» із певними обмеженнями щодо його матеріальної або знакової форми чи функцій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Документ як артефакт

 

2.1 Поняття артефакту

документ артефакт книжковий пам'ятник

За ознакою соціально-культурної значимості виділяють групу документів, що одержали назву «артефакт» (лат. arte – штучно, factus – зроблений) – документ, що володіє особливою соціально-культурною цінністю, не властивою документу в цілому. Артефактні документи – це документальні пам’ятники, у т.ч. писемності, що складають частину культурного надбання країни, народу, людства, звичайно охоронювані спеціальними законами.

Пам’ятники виступають об’єктом науки пам’ятниковедення, яка поділяє їх на пересувні і нерухомі. До числа пересувних відносять документальні пам’ятники: рукописи і стародруки (манускрипти, палімсести, інкунабули), раритети, рідкі письмові і графічні видання, кінофотофонодокументи і т.п.

У середині 1980-х років  поширення одержало поняття «книжковий пам’ятник», що поступово стало узагальнюючим для таких понять, як «рідкісна» і «коштовна книга» (особливо коштовна, унікальна). Трактування коштовності книги як якісної її характеристики належить І.М. Розанову, А.І. Маркушевичу, М.М. Куфаєву, С.А. Соболевському (XIX – початок XX ст.).

Основою віднесення документа  до артефакту (пам’ятника) може служити  особлива цінність і унікальність змісту, передмови, супровідних статей, коментарів і т.п. Документи цього виду відрізняються  за внутрішньою структурою (складом, підбором і організацією повідомлення в ньому).

Змістовна (інформаційна) цінність документа, його особливе історичне, художнє і культурологічне значення є основною ознакою, що дозволяє віднести документ до розряду артефактних. Як уже відзначилося, це не просто джерело інформації, воно має особливу соціально-культурну цінність.

Крім змісту, критерієм  артефактності може служити і  матеріальна основа документ, його форма: папір, плівка, шрифт, фарба, спосіб запису і відтворення інформації, обкладинка, плетіння, автор та ін.

До артефактних також  відносять документи по особливим  умовам їхнього існування в зовнішньому  середовищі шляхом вивчення їх «долі» чи легенди (термін архівознавства), первісної  приналежності, зв’язку з історичними подіями, пам’ятними місцями і т.п.