Національній банк України та його роль в регулюванні економіки

 

 

 

 

 

3. Роль, призначення і статус центрального банку в економіці країни

У державному регулюванні ринкової економіки  будь-якої держави особлива роль належить грошово-кредитним системам та їх головній ланці - центральним емісійним банкам. Така роль центральних банків визначається їх статусом монопольного органу щодо постачання суспільства грошовими  коштами. Центральні банки володіють  значним ступенем свободи, оскільки можуть випускати в обіг необхідну  кількість грошей. Це означає, що при  виникненні кризових ситуацій вони у  змозі надати дієву підтримку  суб'єктам господарювання шляхом створення  резервного фонду платіжних засобів  для попередження їх банкрутств.

Центральні  банки є дуже важливими для  економіки своєї країни та для  світових фінансових ринків. Майже  всі сучасні країни мають центральні банки: наприклад, Федеральна резервна система у Сполучених Штатах Америки; Німецький федеральний банк; Банк Франції; Японський банк та інші [10, с. 261].

 Кожен  з них слугує як банк і  для уряду країни, і для банківської  системи. Поєднання цих двох  функцій дає можливість центральному  банку бути основним органом,  що проводить грошову політику  в своїй країні. У країнах з  розвинутою ринковою економікою  центральний банк є єдиним  емісійним органом, що забезпечує  грошима та регулює одну з  важливих складових ефективного  функціонування господарства країни - банківську систему. Але ринкова  банківська система не може ефективно працювати без розвинутого фінансового ринку, оскільки вплив грошово-кредитної політики центрального банку передається економіці через механізми грошового, валютного та фондового ринків. Тому від ефективності функціонування фінансового ринку залежить дієвість грошово-кредитної політики центрального банку, ступінь його незалежності у прийнятті та реалізації своїх рішень.

В ході реформуванні економіки України важливе значення мала банківська реформа, результатом  якої було створення дворівневої  банківської системи. Першим рівнем такої системи є незалежний від  уряду та підзвітний парламенту центральний  банк, а другим - незалежні від  органів влади та центрального банку  щодо здійснення своєї фінансової діяльності комерційні банки. При дворівневій  банківській системі відповідальність центрального банку за підтримку стабільності національних грошей на макрорівні відмежована від відповідальності за ефективне використання грошових коштів на мікрорівні.

Роль центрального банку, а також властиві йому функції  та засоби їх досягнення в перехідних економіках обмежуються рядом причин, що пов'язані зі складнощами у  формуванні ринкового правового  та інституційного середовища, нерозвиненістю ринкового механізму саморегуляції  у період економічної та фінансової нестабільності.

За перехідної економіки центральний банк функціонує в умовах, коли ще не сформувалась збалансована фінансова система, основними елементами якої є банківська система, фінансовий ринок, що включає фінансових посередників, пенсійні фонди, інвестиційні, страхові компанії при органічній взаємодії  грошового ринку і ринку цінних паперів. У таких умовах можливим є лише часткове грошово-кредитне регулювання  економіки і обмежене використання інструментів грошово-кредитної, валютної та фінансової політики для управління перехідною економікою.

За таких  обставин центральний банк повинен  відіграти першочергову роль у подальшому розвитку банківської системи та фінансової інфраструктури. Незалежний в значній мірі центральний банк повинен відігравати провідну роль у формуванні міцної і стабільної банківської та фінансової систем. Центральні банки відіграють значну роль у фінансовій та економічній  політиці різних країн світу.

Незалежність  центрального банку в цілому визначається такими факторами:

• незалежність від уряду;
• особиста незалежність членів органів управління центрального банку;
• юридичний статус банку, що визначається можливостями внесення змін у статут центрального банку.

Незалежний  статус центрального банку дає йому змогу не пов'язувати свої дії  з динамікою політичної кон'юнктури, а забезпечувати реалізацію грошово-кредитної політики, використовуючи при цьому найефективніші засоби.  Проте незалежність центрального банку не може бути абсолютною. У тактичних питаннях щодо регулювання економіки вона не повинна суперечити стратегічним цілям економічної політики органів державного управління. Центральний банк як головний кредитний інститут держави повинен враховувати загальноекономічні цілі та узгоджувати свої дії з урядом й іншими державними установами, що формують економічну й фінансову політику.

Одним з важливих етапів становлення банківської  системи нашої держави стало  прийняття 20 березня 1991 р. Верховною  Радою Закону України "Про банки  і банківську діяльність", яким було визначено самостійність банківської  системи та її дворівневий характер. В Україні центральним банком визнається Національний банк України, який представляє перший рівень банківської системи [2].

Проте цей  законодавчий акт не забезпечував належним чином правову регламентацію  діяльності Національного банку. Формально  цей закон забезпечував достатню незалежність НБУ, та у зв'язку з  постійною боротьбою законодавчої та виконавчої гілок влади за контроль над емісійною діяльністю Національного  банку, законодавчо закріплена його незалежність зводилася до незалежності лише у технології банківської діяльності. Визначенням стратегії грошово-кредитного регулювання НБУ самостійно займатися не міг.

З цієї причини  назріла необхідність прийняття  в 1999 р. Закону "Про Національний банк України" який підвищив відповідальність цього інституту за забезпечення монетарної стабільності як запоруки успішного економічного розвитку, чітко визначив статус Національного банку, його роль і місце у системі органів державної влади зокрема та суспільстві у цілому.

Незалежність  Національного банку полягає  в тому, що НБУ відповідно до основ  бюджетної, економічної політики формує грошово-кредитну політику. Економічну і фінансову політику розробляє  уряд, а парламент затверджує її. Національний банк, отримавши документи, що визначають економічну і фінансову  політику, самостійно розробляє відповідну монетарну політику і специфічні фінансові інструменти, які б  забезпечили якісне виконання політики, прийнятої парламентом. Верховна Рада не втручається у розробку монетарної політики і не затверджує її. Це завдання лише центрального банку. Національний банк повинен підтримувати економічну програму уряду до того часу, поки вона не суперечитиме виконанню основної функції українського центрального банку - забезпечення стабільності власної грошової одиниці [4, с.153].

В умовах ринкових відносин кругообіг капіталу здійснюється у грошовій формі. Грошовий оборот являє собою процес безперервного руху грошових знаків між суб'єктами економічних відносин у процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання національного продукту, який здійснюється шляхом безготівкових розрахунків та через обіг готівки. З кількісної точки зору грошовий оборот - це сукупність усіх грошових платежів і розрахунків, що відбуваються у народному господарстві [8, с. 52].

Суб'єктами грошового обороту є всі юридичні та фізичні особи, які приймають  участь у виробництві, розподілі, обміні та споживанні валового суспільного  продукту держави. Усі вони певним чином  одержують грошові доходи, заощаджують  чи витрачають їх і цим впливають  на економічні процеси.

Грошовий  оборот складається з окремих  каналів руху грошей між суб'єктами грошового обороту:

• центральним банком і комерційними банками;
• центральним банком і державою;
• комерційними банками;
• підприємствами й організаціями;
• банками і підприємствами;
• банками та населенням;
• державою, населенням і підприємствами;
• підприємствами, організаціями та населенням;
• фізичними особами;
• банками і фінансовими інститутами різноманітного призначення.

По кожному  з цих каналів гроші здійснюють зустрічний рух як у національній, так і в іноземній валюті. Центральний  банк як організатор грошового обороту  є вихідним і кінцевим пунктом  моделі грошового обороту, оскільки він - єдиний емісійний центр держави. Наповнення економіки грошовими  коштами центральний банк здійснює через комерційні банки, які є  основною ланкою моделі грошового обороту - через комерційні банки здійснюється кругообіг готівки і безготівкових платежів.

Емісія грошей займає особливе місце в функціонуванні центрального банку. Тільки йому надано законодавче право випускати  в обіг готівку - банкноти та розмінну монету. Обсяги емісії готівки регулюються  центральним банком з урахуванням  загальних задач його грошово-кредитної  політики. Сам випуск готівки здійснюється шляхом продажу банкнот і монети комерційним банкам в обмін на їх резерви в центральному банку.

Емісійну  діяльність розглядають у вузькому та широкому розумінні. У вузькому розумінні  під емісійною діяльністю центрального банку мають на увазі випуск в  обіг лише готівки, а у широкому розумінні  емісійна діяльність означає поповнення грошового обігу усіма видами грошових коштів, що обумовлює збільшення сукупного грошового обороту [9, с.59].

 

 

Висновок

Становлення системи повноцінних ринкових відносин в Україні суттєво змінює роль держави у регулюванні економічних  процесів, цілі якого полягають у  забезпеченні стійкого зростання виробництва, підтриманні високого рівня зайнятості, стабільності купівельної спроможності грошової одиниці та рівноваги у  зовнішній торгівлі. Успішність досягнення таких цілей значною мірою  залежить від гнучкої ефективності роботи кредитно-фінансової системи  країни, ключова ланка якої - центральний  банк. Він є головним органом державного регулювання макроекономічних процесів за

Визначальною  функцією у діяльності центрального банку є емісія грошей та регулювання  цінності національної валюти. Центральний  банк володіє виключним правом щодо випуску в обіг готівки, що відбувається у процесі кредитування комерційних  банків, державного бюджету, купівлі цінних паперів, номінованих в іноземній валюті. Також на центральний банк покладено завдання щодо проведення грошово-кредитної політики. Застосування методів монетарної політики сприяє посиленню здатності ринкової економіки до саморегуляції, підвищенню ефективності механізму її здійснення завдяки нейтралізації монетарними заходами окремих недоліків, внутрішньо властивих ринковій економіці - неспроможність ринкового механізму забезпечити рівномірне економічне зростання, стабілізацію зайнятості та цін. Тільки у разі проведення відповідної монетарної політики (рестрикції чи експансії) вдається згладити циклічні коливання і стабілізувати на прийнятному рівні основні економічні індикатори, передусім, рівень цін та інфляцію.

Завдяки стабілізаційній  здатності монетарна політика відіграє надзвичайно важливу роль на переломних стадіях економічного циклу - під  час виходу з депресії, гальмування  економічного спаду, запобігання кризи  надвиробництва. Відповідними монетарними заходами центральний банк має можливість активізувати чи сповільнити кожен з цих процесів залежно від завдань загальноекономічної політики держави.

Список використаних джерел:

1. Конституція України від 28 червня 1996 року// ВВР. – 1996. – №30.
2. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 07.12.2000 року//   ВВР – 2001 – №5-6
3. Про Національний банк України: Закон України від 20.05.1999 року// ВВР – 1999 – № 29
4. Ващенко Ю.В. Банківське право / Ю.В.Ващенко – К.: ЦУЛ, 2006 – 340 с.
5. Гетманцев Д.О.Банківське право України: навч.пос./ Д.О.Гетманцев, Н.Г.Шукліна – К.: ЦУЛ, 2007 – 344 с.
6. Карчева Г. Основні проблеми розвитку банківської системи України в посткризовий період та шляхи їх вирішення/ Г.Карчева// Вісник НБУ – серпень 2010 – с.26.
7. Качан О.О.Банківське право: Навч. посіб./О.О.Качан — К.: Юрінком Інтер, 2000. - 288 с.
8. Коваленко М.М. Держава та актуальні проблеми банківської системи України /М.М.Коваленко – [Електронний ресурс] – [Режим доступу]: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Apdu/2011_1/doc/2/04.pdf
9. Колобов Ю.В. Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України/ Ю.В.Колобов// Вісник Університету банківської справи Національного банку України – 2011 - № 3(12) – с.165.
10. Кравченко І. Банківська система та проблеми стратегічного розвитку/ І.Кравченко, Г.Багратян, Є.Мазіна// Вісник НБУ – січень 2012 – с.426.