Національній банк України та його роль в регулюванні економіки

 

Зміст

 Вступ……………………………………………………………………………….3

1.Організаційно – правова  основа діяльності Національного  банку України…………………………………………………………………………….4

2. Сутність, завдання і цілі грошово – кредитної політики…………………….7

3. Роль, призначення і статус центрального банку в економіці країни………10

Висновок………………………………………………………………………….15

Список використаних джерел…………………………………………………..16

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Національний банк України являється Центральний банк України, єдиний емісійний центр держави, державний орган грошово-кредитного та валютного регулювання, нагляду за комерційними банками; особливий центральний орган державного управління, юридичний статус, завдання , функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією та Законом України Національний банк України виконує всі функції притаманні центральному банку держави. Для досягнення своїх цілей НБУ використовує відповідні інструменти, які за механізмом своєї дії діляться на прямі і непрямі.До прямих інструментів грошово-кредитної політики відносять обмеження розмірів процентних ставок, встановлення агрегованої та індивідуальної кредитної межі, визначення правил розміщення кредитів для окремих фінансових інститутів, резервні вимоги.

Непрямі інструменти грошово-кредитної політики можуть тільки побічно впливати на монетарні кредитні агрегати всієї банківської системи. Основні з них – це операції на відкритому ринку, договори про зворотний викуп цінних паперів, вільні кредитні аукціони, переговори та попередження, а також ряд інших.

Пріоритетним напрямком  грошово-кредитної політики НБУ  залишається стабільність гривні, її обмінного курсу в поєднанні  зі збільшенням обсягів міжнародних  резервів. Грошово-кредитна політика формуватиметься  на основі поточного прогнозу позитивного  сальдо торгівельного балансу, зростання  прямих іноземних інвестицій та надходжень від приватизації, позитивної динаміки інших макроекономічних та монетарних індикаторів. Національний банк повинен  підтримувати динаміку стабільного  курсу гривні на економічно обґрунтованому рівні, яка б сприяла розвитку експорту, а відтак і економічному зростанню, але не впливала б на фінансову  стабільність та інфляцію.

 

 

1. Організаційно – правова основа діяльності Національного банку України

Правовий статус, принципи організації і діяльності Національного  банку України визначені Конституцією України та Законом України «Про Національний банк України».

Національний банк України  є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної  власності та перебуває у його повному господарському віданні  і статутний капітал у розмірі 10 млн. грн., який є державною власністю  і служить для забезпечення зобов'язань  Національного банку України. Згідно зі статтею 99 Конституції України, прийнятою в 1996 році, основною функцією центрального банку держави – Національного банку України – є забезпечення стабільності грошової одиниці – гривні. На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах свої повноважень, – цінової стабільності [1].

Національний банк України  у відповідності із Законом України  «Про Національний банк України» є  центральним банком України, особливим  центральним органом державного управління, її емісійним центром, проводить  єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення  грошової одиниці, організує міжбанківські  розрахунки, координує діяльність банківської  системи в цілому, визначає курс грошової одиниці відносно валют  інших країн. Національний банк визначає вид грошових знаків, їх номінал, відмінні ознаки і систему захисту. Національний банк України зберігає резервні фонди  грошових знаків, дорогоцінні метали та золотовалютні запаси, накопичує  золотовалютні резерви і здійснює операції з ними та банківськими металами. Національний банк України встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями, дає дозвіл на створення  комерційних банків шляхом їх реєстрації та видає ліцензії на виконання банківських  операцій, встановлює банкам та іншим фінансово-кредитним установам нормативи обов'язкового резервування коштів [3].

Відповідно до Конституції  України основною функцією Національного  банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. На виконання  своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у  межах своїх повноважень, – цінової  стабільності.

Національний банк виконує  такі функції:

1. Відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;

2. Монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг;

3. Виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування;

4. Встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

5. Організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

6. Визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;

7. Визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;

8. Здійснює банківське регулювання та нагляд;

9. Веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;

10. Веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем;

11. Здійснює сертифікацію аудиторів, які проводитимуть аудиторську перевірку банків, тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банку;

12. Складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;

13. Представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;

14. Здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій;

15. Забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;

16. Аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;

17. Організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей;

18. Реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку;

19. Бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;

20. Визначає особливості функціонування банківської системи України в разі введення воєнного стану чи особливого періоду, здійснює мобілізаційну підготовку системи Національного банку [3].

 

 

2. Сутність, завдання і цілі грошово – кредитної політики

Під грошово - кредитною (монетарною) політикою розуміють комплекс взаємопов'язаних, скоординованих на досягнення певних цілей заходів щодо регулювання грошового ринку, які проводить держава через свій центральний банк. Суть державного регулювання за допомогою грошових інструментів - це кількісна зміна пропозиції вільних грошей і зміна "ціни кредиту" - процента, що визначає попит на позичковий капітал і масштаби приросту вкладів, тобто формування пропозиції кредитних засобів.

Майже всі  інструменти монетарної політики здійснюють опосередкований і загальний вплив на економіку. Розрив у часі між використанням того чи іншого інструмента грошово-кредитної політики і його ефектом досить тривалий, крім того кількісний результат застосування цих інструментів важко піддається попередній оцінці.Регулювання економіки за допомогою грошово-кредитних методів передбачає створення умов, при яких економічний суб’єкт сам приймає рішення, що відповідають інтересам держави. Це здійснюється через ринок цінних паперів, зміну грошової маси, банківських резервів і процентних ставок.

Суб'єктом  грошово-кредитної політики виступає держава, яка регулює цю сферу  через свої представницькі органи - центральний банк і відповідні урядові структури - міністерства фінансів чи скарбниці, органи нагляду за діяльністю банків і контролю за грошовим обігом, інституції щодо страхування депозитів, а також інші установи. Визначальна роль у здійсненні усього комплексу заходів держави у сфері грошового обігу та кредитних відносин належить її центральному банку [5, с.215].

Об'єктами, на які спрямовуються регулятивні  заходи грошово-кредитної політики, є пропозиція грошей, процентна ставка, валютний курс, швидкість грошового обігу, рівень інфляції та ін. Вибір об'єктів грошово-кредитного регулювання залежить від економічної ситуації в країні і означає, що центральний банк може, залежно від ситуації, здійснювати орієнтацію на один з перерахованих вище об'єктів чи декілька одночасно.

В Україні  головним суб'єктом грошово-кредитної  політики є Національний банк. Крім нього, у формуванні грошово-кредитної  політики беруть участь інші органи державного регулювання економіки - міністерство фінансів, уряд, Верховна Рада. Органи виконавчої та законодавчої влади визначають основні макроекономічні показники, що слугують орієнтирами для формування цілей грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту, платіжний та торговий баланси, рівень зайнятості та ін.). Проте вирішальна роль у розробленні та реалізації монетарної політики належить Національному банку, оскільки він несе персональну відповідальність перед суспільством за стан монетарної сфери.

У загальному вигляді завдання монетарної політики полягає у створенні умов, при  яких економічні агенти (громадяни, підприємці, суспільні і громадські органи), реалізуючи свободу вибору, здійснювали  б дії, що співпадають з цілями економічної політики держави. Грошово-кредитне регулювання є індикативним і не має примусового характеру. Грошово-кредитна політика центрального банку не є автономною. Кінцева мета грошово-кредитного регулювання економіки збігається з основоположними цілями макроекономічної політики держави. Тобто центральний банк, будучи функціональним органом країни з регулювання грошового обігу, прагне досягнення цілей, які ставить перед собою уряд.

Цілі грошово-кредитної  політики поділяють на три групи: стратегічні, проміжні, тактичні. Стратегічними цілями монетарної політики центрального банку є кінцеві цілі економічної політики держави - досягнення такого економічного зростання, при якому забезпечуватиметься висока зайнятість, стабільність цін обмінного курсу грошової одиниці. Центральний банк повинен сприяти досягненню цих цілей. Щодо стратегічних цілей нього не повинно бути розбіжностей з урядом [7, с.95].

Досягти одночасно  всіх стратегічних цілей неможливо, оскільки деякі з них суперечливі. Протиріччя між стратегічними цілями ставить центральні банки та уряди  країн при проведенні грошово-кредитної  політики перед проблемою вибору. Залежно від економічної та політичної ситуації в країні, пріоритети можуть надаватися тим чи іншим цілям.

Тому центральний  банк вибирає залежно від конкретної економічної ситуації одну із стратегічних цілей. Нею, як правило, є стабілізація цін чи погашення інфляції, оскільки саме вона найбільше відповідає головному  призначенню центрального банку - підтримувати стабільність національних грошей. Через розв'язання цього завдання центральний банк сприяє досягненню інших стратегічних цілей.

Стратегічні цілі формуються для довготермінового періоду, для їх досягнення центральні банки розробляють проміжні цілі. До проміжних цілей відносять пожвавлення чи стримування кон'юнктури на товарних і грошових ринках. Змінюючи рівень процентної ставки та масу грошей в обігу, можна регулювати пропозицію грошей і попит на товари, а через них - рівень цін, обсяги інвестицій, зростання виробництва та зайнятості.

Тактичні  цілі монетарної політики мають короткостроковий, оперативний характер і покликані  забезпечити досягнення проміжних  цілей. Потреба у визначенні тактичних  цілей викликана тим, що засоби проведення грошово-кредитної політики - операції на відкритому ринку, зміна рівня резервних вимог і облікова політика - в основному не мають безпосереднього впливу на стратегічні цілі. До того ж, економічні процеси мають зворотну реакцію, яку не завжди вдається точно передбачити. Розробка системи тактичних цілей дає змогу запобігати шокуючим впливам на економіку та значним помилкам у здійсненні грошово-кредитного регулювання. Головною рисою обраних тактичних цілей є їх безпосередній зв'язок зі стратегічними цілями [8].