Проблеми української термінології

Термінологію або окремі її аспекти в іноземних мовах розглядали В. Рудий "До історії граматичної термінології німецької мови", Л. Мурараш "Прагматичні функції прислівників у науково-технічному тексті англійської мови", Л. Мисловська, О. Пилипів "Семантичні процеси в латинській медичній термінології", О.Федишин "Іменники в системі французьких юридичних термінів".

Оскільки факт міжнародної співпраці ні в кого не викликає заперечень, то виникає проблема укладання перекладних словників. У 90 -роках ХХ століття такі словники почали з’являтися особливо плідно. За останні десять років в Україні вийшло кількасот найрізноманітніших перекладних словників з різних галузей знань.

Узагальнене слово про “Сучасні проблеми розвитку лексикографії в Україні" говорять Б. Шуневич та А. Кохан. Автори зазначають, що сучасна лексикографія перебуває на стадії розвитку і становлення. Одразу слід обумовити, що українська лексикографія своїм корінням сягає ще ХУП ст. і сьогодні є цілком усталеною, бо стоїть на рівні з лексикографіями багатьох європейських культур, а ось термінологічна лексикографія або термінографія переживає свій новий підйом. Однак далі в статті йдеться не про сучасні проблеми української лексикографії, як повідомляється у заголовку наукової публікації, а про введення курсу “Лексикографія” на факультеті “Прикладної лінгвістики” та про те, що студенти, складаючи заліки, подають варіанти термінологічних словників на певну кількість знаків. Однак про рівень цих словників мусить іти розмова окремо, бо укласти словник це є дуже відповідальна і важка справа і не обмежується розташуванням слів в алфавітному порядку.

Спеціальні словники в Україні продовжують укладатись. Про роботу над ними пишуть О. Кочерга, Є. Мейнарович "Українсько-англійський словник термінів зі значенням супротивності, оберненості, заперечності, відсутності", Л. Сапожнікова "До питання про створення російсько-українського термінологічного словника технології харчування”. М. Кратко, Н. Кікець "Проблеми транскрипції в укладанні англо-українських словників з математики, програмування та обчислювальної техніки" тощо.

Досвідом про укладання перекладних багатомовних словників діляться С. Шнерх, Н. Лещій та О. Дацько з Польщі. Вони зокрема повідомляють про ті проблеми, з якими зіткнулися у своїй плідній лексикографічній практиці. Це кількість мов у словнику і порядок їх розміщення, тематичний поділ словника і термінологічне його насичення, використання чужомовних слів та слів-кальок, помилкові поняття тощо і запропонували свої рекомендації щодо їх вирішення.

Л. Сніцарук подає алгоритм комп’ютерного перекладу іншомовних текстів. Він розповідає про комп’ютерні перекладні словники, які допомагають студентам та учням у навчанні, а також про різні варіанти алгоритму, що передбачають використання повного словника Webster чи Oxford.

З концепцією побудови електронної та паперової версій багатотематичного тримовного (російсько-українсько-англійського) тлумачного словника знайомить нас М. Гінзбург з Харкова. Відомий лексикограф, термінолог зосередив увагу на поєднанні функції перекладу у словнику з функцією тлумачення понять, на повноті словника і системності термінів, на послідовності у поданні термінів-словосполучень, на однозначній відповідності між терміном і поняттям, на полісемії, омонімії і синонімії термінів і відтворення цих явищ у термінологічних словниках. Автор ставить вимогу, що означення до кожного терміна повинно відбивати сучасний рівень знань і одночасно бути зрозумілим фахівцям.

Б. Рицар та Р. Рожанківський здійснили порівняльний аналіз термінів з нормативних документів і словників, подали міні-словничок вдалих забутих слів на зразок коагулировать - вурдити(ся); канат - кодола, линва, лина, мотуз, мотузка, вужище, вужівка, волок, трос; кіоск - ятка, будка, повітка.

Крім перекладних, створюються тлумачні термінологічні словники та енциклопедії. Про них чи про роботу над ними повідомляють Т. Космеда, І. Вороновська, В. Абашина "Спроба укладання тлумачного словника перекладознавчих термінів", Н.Захлюпана, І. Кочан "Словник з методики викладання української мови”, С. Генсірук, М. Горошко, В. Дудок “Вихід у світ першого тому Української енциклопедії лісівництва". Г. Величко у матеріалі “З досвіду укладання термінологічних словників" розповідає про створення у Київському інституті залізничного транспорту галузевого словника.

І. Кульчицький та В. Костирко пропонують свій варіант укладання словників за технологією лексикографічної бази даних, А. Костенко у співавторстві із І. Кульчицьким ведуть мову про відображення хронології у базах даних.

У публікаціях “Вісника” розглядаються окремі галузеві системи або їх компоненти: богословська (Г. Наконечна, О. Антонів); спортивна та фізичного виховання (Л. Бардіна, В. Шепелюк; Н. Назаренко; В. Пижов); правнича (О. Бойко, А. Токарська, Г. Онуфрієнко, Н. Руколянська, І. Гумовська); військова (В. Карачун, Л. Пономаренко, Я. Яремко), залізнична (Е. Ганиш, С. Ісаєнко), авіаційна (М. Бондарчук), металургійна (Н. Ктитарова), деревообробна (Б. Прокопович, Л. Яремчук); опору матеріалів (О. Корнілов); пожежно-технічна (О. Кучеренко); геологічна (Р. Вовченко, Л. Бохорська, О. Полубічко); хімічна (Ю. Нізельський); освітня (О. Шаповал); електроенергетики (В. Сивокобиленко, В. Павловський, Т. Дейнега ), теплоенергетики (Й. Мисак, М. Крук, М. Гера); дахобудівна (Б. Якимович, О. Демська-Кульчицька); музична (С. Булик-Верхола); інформатики (М. Коваль); товарознавча (Г. Рудавська, Л. Демкевич), кулінарна ( С. Руденко); ринкової економіки (З. Куделько), маркетингу (О. Гутиряк), психології (В. Андрієвська), прикордонної та митної служби (Л. Грицева), бібліотечна (М. Сташко), фізична (І. Процик), нафтогазова (М. Гінзбург, Л. Симоненко) тощо.

Окремо розглядається медична терміносистема: фармацевтична (В. Петрух, О. Михалик, М. Коваленко, О. Пронюк, Л. Петрух); судово-медична (О. Герасименко).

Крім терміносистем, ведеться мова про окремі терміни, доцільність їх використання чи застосування. Так, Н. Андрейчук та І. Карамишева ведуть розмову про термін “формалізована теорія" у мовознавстві, В. Юрковський про введення терміна “класичний український націоналізм", К. Кусько про термін “дискурс”.

Деякі автори пишуть про термінологію в навчальному процесі (термінологія в медичній освіті - О. Романова, А. Стебунова, О. Холодарьова), у посібниках та підручниках (з нафтогазової промисловості - Р. Яремійчук, спортивної - С. Денисенко), у наукових працях видатних учених: І.Пулюя (А. Воробкевич, Р. Совин, М. Соколовський).

Про використання термінів у неспецифісних сферах, зокрема у пресі, розповідає А. Григораш, юридичної термінології в економічній літературі різних жанрів (І. Гумовська); термінологічної лексики в офіційно-діловій документації 70-х років ХХ ст. (Н. Коцюба); спортивної в поезії Б.-І. Антонича ( О. Падовська).

Лише поодинокі публікації розповідають про історію термінології, історію становлення галузевих терміносистем. Це зокрема М. Влах ("Особливості географічної термінології в українських писемних джерелах Х1У -ХУШ ст.").

Одним з провідних напрямів термінологічної діяльності є стандартизація та уніфікація галузевих терміносистем. Цій проблемі присвячено публікації М. Ганіткевич "До проблеми стандартизації хемічної термінології", Т. Балабана " Тези до підготовки бази для остаточного опрацювання стандартів української технічної термінології", Ю. Келлермана "Стандартна термінологія для електроенергетики - дзеркало стану термінології в Україні?", В. Плескача, І. Волчока, С. Бєлікова "Про стандартизацію термінології ливарного виробництва", В. Юкала "Проблеми нормування мови лікарів", О. Литвинюк "Проблема стандартизації термінології методики викладання іноземних мов і шляхи їх вирішення", М. Мартинюк "До проблеми унормування лексики автоспорту" тощо.

У першій з них М. Ганіткевич веде мову про термінологічні стандарти 2000 року “Елементи хімічні" та “Елементи хімічні та речовини прості", у яких українські терміни замінені на латинізовані, що не йде на користь справі. Тимотей Балабан зі США пропонує вилучити з української мови неоковиті абревіатури радянського періоду на зразок: кабмін, держкомінформполітик, Київміськбуд і под., а також полемізує з приводу передачі деяких запозичених слів українською мовою. Ю. Келлерман зупинився на доцільності уживання та тлумачення деяких термінів на зразок “електрична лінія", "лінія електропередачі", "електропостачальна система" і под. Про уніфікацію деяких термінів метрології йде мова у публікації М. Дорожовця, Б. Стадника.

Про поняття термінологічної норми розмірковує Б. Михайлишин: "Розширення присутності та зміцнення позицій нового, незвичного, з одного боку, та против, який цьому, як правило, чинить усталене, традиційне, з другого, - класична ілюстрація діалектичної зміни й оновлення, які повною мірою стосуються мовних фактів і ознак…" [ 1, С. 187] .

В. Юкало справедливо ставить питання, чи вдалими є терміни лікуючий лікар, щитовидна залоза, абцедуюча пневмонія і под.і пропонує свої замітнники, обґрунтовуючи їх доцільність.

Б. Рицар, Р. Рожанківський, В. Моргунюк дають гідну відповідь на публікацію п.М. Хойнацького “Термінологія через шафу”, опубліковану в “Урядовому кур’єрі” від 22 січня 2000 року., в якій необґрунтовано критикувалися державні термінологічні стандарти.

В. Козирський та В. Шендеровський у статті “Троянські коні радяномовної нормативності" критикують останні видання академічних словників, а саме том “Російсько-українського словника наукової термінології. Математика. Фізика. Техніка. Науки про Землю та космос.” -К., 1998. -892 с. Автори дійшли висновку, що “знавцеві російської термінології цей словник непотрібний. Українці, що не знають російської термінології, не можуть ним скористатися, бо індексу українського цей словник не містить. Отже, словник не для українців…"

З даною публікацією перегукується матеріал Б. Рицара та Р. Рожанківського, які розглядають деякі терміни з нормативних документів і словників. Автори проаналізували 8 сучасних термінологічних словників, що використовують забуту термінологію і дійшли висновку, що Держстандарт України залучає багато суржикових термінів, які потрапляють із перекладних академічних словників, і пропонують укласти новий словник, в основу якого увійдуть забуті українські назви.

“Про словотвірні негаразди новітнього термінотворення" розмірковує І. Борисюк. Він зупинився на експериментах в термінології 20-х років, запропонував свої словотворчі моделі до деяких віддієслівних іменників та прикметників.

Звичайно, наявні у “Віснику” і матеріали і з теорії українського термінознавства, це зокрема: “Специфічні ознаки терміна і нормативні вимоги до нього” І. Дуцяка, "Наукові засади термінознавства" Г. Стешко, “Термінологія в її історичному розвитку" С. Панченко, "Концептуальні засади розвитку науково-технічної термінології (досягнення і перспективи) " Т. Лещука тощо. Так, Ігор Дуцяк зупинився на поняттях термін і фахова мова, які в сучасній науці трактуються неоднозначно. На основі аналізу лексикографічних джерел, наукових праць та державних стандартів, він прийшов до висновку, що термін - це назва тих об’єктів та їх ознак, які є предметом певної спеціалізованої діяльності людей, а критерії, за якими термін відрізняється від нетерміна, є позалінгвальні, тому, щоб встановити, чи є дане слово терміном певної галузі, слід з’ясувати, що є предметом цієї діяльності [ 1, С. 61] .

Г. Стешко правильно встановлює наукові засади термінознавства, визначає його основні напрями: лексикографічний, уніфікації і стандартизації термінів, створення картотек і баз даних, переклад термінів, термінологічне редагування та організаційний, однак, на жаль, авторка мала відвагу дослівно переписати статтю із підручника Т. Панько, І. Кочан, Г. Мацюк "Українське термінознавство” (Львів, 1994, С. 143-160 ) і не подати жодного посилання на цю книгу. Шкода, що упорядники “Вісника” не звернули на це увагу. С. Панченко коротко нагадала шлях українського термінознавства, дала позитивну оцінку сучасному етапові. Т. Лещук застерігає, що формування української науково-технічної термінології - довготривалий процес, який набув якісно нових ознак, починаючи з 1990 року. Удосконалення термінології тісно пов’язане з фаховою лексикою, з дослідженням її мовних сторін.

Таким чином, можемо стверджувати, що 6-та Міжнародна конференція, яка відбулася у вересні в стародавньому Львові, засвідчила, що українська термінологія з кожним роком все впевненіше завойовує провідні позиції в сучасній науці. Вона має своїх досвідчених термінологів у багатьох містах України, у різних установах і навчальних закладах, які вболівають за розвиток української наукової мови, за національну форму термінів.

Багато що змінилося від часу проведення останньої конференції, однак і досі йдуть суперечки з приводу деяких державних стандартів, з приводу правопису наукових слів, а також з приводу передачі іншомовних слів українською мовою. Нам видається, що на часі постало питання вироблення українського наукового стилю, який упродовж віків не розвивався рівно і беззастережно, а йшов тернистими шляхами свого утвердження і становлення. Вироблення стилю зніме чимало питань перекладу окремих термінів, бо, пишучи наукову працю, можна оминути деякі неоковиті слова чи фрази, не вживати дієприкметникових форм чи деяких запозичених слів. Згадаймо слова І. Огієнка, який писав: “Виявилося…що наша мова дуже гнучка й зовсім придатна для творення термінологічних назов".

Використана література:

1. "Вісник” Державного  університету “Львівська політехніка”: Матеріали 6-ї Міжнародної наукової  конференції. - № 402. - Львів: Вид-во Державного  університету “Львівська політехніка”, 2000.– 420 с.

2. Митрополит Іларіон. Історія української літературної  мови. – Вінніпег, 1980, – С. 198.