Фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища

2. Податок на додану вартість

 Вперше  податок на додану вартість  як заміна податку з обороту  був введений у Франції в  1954 році французьким економістом  М. Лорі. Потім він набув поширення  у країнах-членах Європейського  Союзу (ЄС). Одним з необхідних  умов вступу до цієї впливової  європейську організацію є наявність  у країні-претендента функціонуючої  системи ПДВ, тому в даний  час податок діє практично  в усіх країнах Європи. На його  частку припадає в середньому  близько 14% податкових надходжень. Основними причинами зростання  популярності ПДВ є: 

• можливість вступу до ЄС;
• прагнення збільшити державні доходи за рахунок податків на споживання. ПДВ сприяє значному збільшенню надходжень до бюджету країни в порівнянні з іншими податками;
• ПДВ дозволяє оперативно проводити податкові операції за допомогою технічних засобів та певної системи документообігу.

 З  1992 р. в Україні ПДВ, зокрема,  був введений за зразком французької  податкової системи. Став одним  з основних загальнодержавних  податків.

 Податок  на додану вартість є формою  вилучення в бюджету частини  доданої вартості, створюваної на  всіх стадіях виробництва та  обігу і визначається як різниця  між вартістю реалізованих товарів,  робіт і послуг та вартістю  матеріальних витрат, віднесених  на витрати виробництва і обігу. 

 Податок  регулюється Податковим кодексом  України, з подальшими змінами  і доповненнями.

 ПДВ  має універсальний характер, оскільки  стягується з усіх товарів,  робіт і послуг протягом всього  виробничого циклу - від заводу  до магазину. Причому кожен проміжний  учасник цього процесу сплачує  податок. 

 ПДВ  має ряд переваг для бюджету:  це стабільний, регулярний джерело  доходів. 

 Платниками  податку на додану вартість  є особа, обсяг оподатковуваних  операцій з продажу товарів  (робіт, послуг) якого в протягом  будь-якого періоду з останніх  дванадцяти календарних місяців  перевищував 3600 неоподатковуваних  мінімумів доходів громадян.

 Об'єктами оподаткування є операції платників податку з:

• продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оперативної оренди (лізингу) та операцій з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця;
• ввезення (пересилання) товарів на митну територію України та отримання робіт (послуг), наданих нерезидентами для їх використання або споживання на митній території України, в тому числі операції з ввезення (пересилання) майна за договорами оренди (лізингу), застави та іпотеки;
• вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України та надання послуг (виконання робіт) для їх споживання за межами митної території України.

 Не є об'єктом оподаткування  операції з: 

• випуску (емісії), розміщення в будь-якій формі цінних паперів;
• передача майна орендодавця, який є резидентом, у користування орендарю згідно з умовами договору оренди і його повернення орендодавцеві після закінчення дії договору оренди та сплата орендних платежів ;
• операції іпотечного кредитування;
• надання послуг страхування і перестрахування;
• обіг валютних цінностей ;
• надання послуг з інкасації, розрахунково-касового обслуговування, залучення, розміщення та повернення грошових коштів за договорами позики, депозиту, вкладу, страхування або доручення;
• торгівля борговими зобов'язаннями;
• оплата вартості державних платних послуг;
• виплата заробітної плати, пенсій, стипендій, субсидій, дотацій;
• передача основних фондів як внеску до статутного фонду юридичної особи;
• надання уповноваженими банками послуг з довірчого управління фондами банківського управління.

Операції, звільнені від оподаткування:

• продаж продуктів дитячого харчування молочними кухнями і спеціалізованими магазинами ;
• продаж і доставка періодичних видань друкованих засобів масової інформації вітчизняного виробництва;
• надання послуг вищої, середньої, професійно-технічної та початкової освіти;
• послуги з доставки пенсій та грошової допомоги населенню;
• надання послуг з реєстрації актів громадянського стану;
• продажу медичних засобів і виробів медичного призначення;
• надання послуг охорони здоров'я;
• продажу путівок на санаторно-курортне лікування та відпочинок дітей;
• надання послуг з перевезення пасажирів міським та приміським транспортом;
• приватизація державного та комунального майна;
• продажу або передачі у власність новозбудованого житла фізичним особам для його використання як місця проживання;
• надання благодійної допомоги;
• інші операції.

База  оподаткування операцій з продажу  товарів (робіт, послуг) визначається з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної вільних або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються до ціни товарів (робіт, послуг) згідно із законами України з питань оподаткування. У складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.

Для товарів, що ввозяться (пересилаються) на митну  територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з  урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування в пункті перетину митного кордону України, інших  витрат. Певна вартість перераховується  в українські гривні за валютним курсом Національного банку України, що діяв на момент виникнення податкових зобов'язань.

Для робіт (послуг), які виконуються (надаються) нерезидентами на митної території  України, базою оподаткування є  договірна (контрактна) вартість таких  робіт з урахуванням акцизного  збору, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), а  винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну продажу  робіт згідно з законами України  з питань оподаткування. Визначена  вартість перераховується в українські гривні за валютним курсом Національного  банку України, що діяв на момент виникнення податкового зобов'язання.

У випадку, коли після продажу товарів (робіт, послуг) здійснюється будь-яка зміна  суми компенсації за продаж товарів (робіт, послуг), включаючи перерахунок  у випадках повернення проданих товарів  чи права власності на такі товари продавцю, а також у зв'язку з  визнанням боргу покупця безнадійним  у порядку, визначеному законодавством України, податок, нарахований у  зв'язку з таким продажем, перераховується  відповідно до змін бази оподаткування. При цьому продавець зменшує  суму податкового зобов'язання на суму надмірно нарахованого податку, а покупець відповідно збільшує суму податкового  зобов'язання на таку ж сумку в  період, протягом якого була зменшена сума компенсацій продавцю. У зворотному порядку відбувається перегляд сум  податкових зобов'язань при збільшенні суми компенсації продавцю.

Податкова система України ні враховує і  те, що вона функціонує в умовах монопольного ціноутворення. Це обумовлює її інфляційний  характер, оскільки він стимулює “підвищення” цін. І це явище цілком закономірно - адже виробники товарів прагнуть перекласти весь тягар податкового  тиску безпосередніх і кінцевих споживачів товарів - населення. Тому переважна  більшість податків набуває непрямий характер, коли платник податку фактично перекладає його за споживача, включаючи  у ціну. Це можливим з того що виробник товару має можливість диктувати  ціну споживачеві і збільшувати  її, намагаючись отримати велику масу прибутку задля власного використання. Україна має частка непрямих податків у оподаткуванні зростає. Це свідчить про неблагополуччя в оподаткуванні, прагнення збільшувати податкових надходжень “за будь-яку ціну”. А ціна такої політики висока - економічна стагнація, інфляція, багаторазовий (в  тисячі разів) зростання ціни споживчі товари.

 Податкова  система має відповідати елементарним  вимогам теорії оподаткування.  А в Україні базою податку  додану вартість не тільки  прибутки і їхня заробітна  плата (реальні елементи знову  створеної вартості), а й амортизаційні  відрахування. З іншого боку, до  бази цього податку включаються  акциз, і навіть мита, які жодного  ставлення до доданій вартості  немає. Не обґрунтовано і те, що жодним податком (ПДВ) оподатковується  інший податковий платіж - акциз.  У результаті податку додану  вартість втрачає своє справжній  зміст і практично перетворюється  на продажі (своєрідний багаторазовий  податок з обороту), що у умовах  монопольного ринку на ролі  елемента ціни на всі товар  й опосередкованого податку, значно  збільшує ціну.

 Частина  податкові платежі із прибутку  підприємств також перекладається  на споживача, маючи можливість  компенсувати сплату податків  зростанням вільних цін. Це  можна адресувати його й іншим  податкових платежах, і навіть  тим нарахуваннями на фонд  зарплати, які входять у собівартість продукції (платежів до пенсійний фонд, до соціальних фондів соціального і медичного страхування та інші фонди).

  Податкова  система України неадекватна  економічним умовам й завданням  його розвитку, не відбиває специфіки  періоду побудови ринкової економіки,  не враховує тенденцій розвитку  податкової системи економічно  розвинених країн світового досвіду  загалом. У зв'язку з цим  актуальною залишається завдання  забезпечити формування такої  системи оподаткування, яка сприяли  б розвитку економіки, формуванню  повноцінних суб'єктів ринку з  одночасним поступовим рішенням  проблеми скорочення дефіцитності  бюджету та взагалі досягнення  фінансову стабілізацію з наступним  переходом до економічного зростання.  Зрозуміло, що виваженої податкову  політику відіграють особливу  роль. Поруч із фіскальної роллю  податкову систему в умовах  становлення ринку виконає активну  стимулюючу функцію. Щоб відповідати  наведеним вимогам податкову  систему України має бути принципово  реформована. Потребує зміни механізму,  і цільова спрямованість податків. Потрібно істотно підвищити якість  планування та фінансування державних  витрат, зміцнити дохідну базу  бюджетною системою, створити необхідні  механізми контролю за ефективністю  використання державних фінансових  ресурсів. Основне завдання цього  етапу - забезпечення податковими  доходами мінімізації дефіциту  зведеного бюджету про те, щоб  з допомогою внутрішніх та  зовнішніх джерел постачання  та прийнятною ступенем надійності  фінансувати економічного розвитку  країни.

3. Шляхи вдосконалення оподаткування в Україні

Основними шляхами вдосконалення оподаткування в Україні є:

1) ослаблення  податкового навантаження спрощення  податкової системи з допомогою  скасування низько ефективних  податків;

2) розширення  податкової бази завдяки скасування  низки податкових пільг, розширенню  кола платників податків і  оподатковуваних доходів у відповідно  до принципу “податкової справедливості”;

3) рішення  комплексу проблем, пов'язаних  із збиранням податків і контролі  над виконанням податкового законодавства;

4) зниження  податкового тиску, сумарний рівень  оподаткування ні бути більш  45 копійок на 1 грн. доходу;

5) забезпечення  стабільності податкового законодавства,  заборонити у законодавчому порядку  вносити зміни у податкового  законодавства протягом бюджетного  року;

6) уніфікація  системи оподаткування, зменшити  кількість податків наполовину, усунути подвійне оподаткування;

7) надання  гнучкості систему оподаткування,  податковими ставками стимулювати  прогресивні, обмежувати негативні  явища;

8) не  структурна перебудова системи  податків, треба провести структурну  перебудову податків у користь  прямих, а чи не непрямих, у  своїй упор зробити на оподаткування  прибутку, майна, землі, капіталу;

9) лібералізація  і децентралізація податкової  системи, треба розширити права  місцевих рад регулювання ставок  податків та його використанні  на місцях;

 10) зниження податкових ставок, знизити за деякими податках ставки (ПДВ, податку з прибутку, прибутковий і др.).

 На цей час доцільно:

- розширити  права місцевих органів під  час встановлення ставок податків  на майно юридичних (але виключити  оподаткування оборотних засобів)  і громадян;

- розширити  заходи для податковому стимулюванню  інвестиційного процесу і переважного  напрями підприємствами коштів  у розвиток, удосконалювання принципів  і розширення виробництва, розвиток  бізнесу, підтримку аграрного  сектора;

- посилити  соціальної спрямованості податків. Треба лише постійно збільшувати,  з одного боку, неоподатковуваний  мінімум доходів громадян, і з  інший - ставку прибуткового податку  особам з дуже високим достатком,  а також розширити коло підакцизних  предметів розкоші та підвищити  ставки акцизів на них.