Аналіз дебіторсько-кредиторської заборгованості в сільськогосподарському товаристві з обмеженою відповідальністю «Іванівське» Миколаї

Рахунок  18 "Довгострокова дебіторська заборгованість та інші  
необоротні активи" має такі субрахунки:

181   "Заборгованість  за  майно,  що  передано  у  фінансову  
оренду";

182 "Довгострокові векселі  одержані";

183 "Інша дебіторська  заборгованість";

184 "Інші необоротні  активи".

За    дебетом    рахунку    18   "Довгострокова   дебіторська  
заборгованість   та   інші   необоротні   активи"   відображається  
виникнення (збільшення) довгострокової дебіторської заборгованості  
та  одержання  інших  необоротних активів, за кредитом - погашення  
(списання)  довгострокової  дебіторської заборгованості та вибуття  
інших необоротних активів.

На  субрахунку  181  "Заборгованість  за майно, що передано у  
фінансову  оренду"  відображаються  чисті інвестиції орендодавця у  
фінансову  оренду,  визначені  згідно  з  Положенням  (стандартом)  
бухгалтерського обліку 14 "Оренда"

На  субрахунку  182 "Довгострокові векселі одержані" ведеться  
облік   векселів,   одержаних   на   забезпечення   довгострокової  
дебіторської заборгованості.

 Субрахунок  183 "Інша  дебіторська заборгованість" призначений  
для  обліку  довгострокової  дебіторської  заборгованості,  яка не  
відображається  на  інших  субрахунках  рахунку  18 "Довгострокова  
дебіторська  заборгованість  та  інші  необоротні активи", зокрема  
розрахунків  з  працівниками  за виданими довгостроковими позиками  
тощо, інші види розрахунків.

На  субрахунку  184  "Інші  необоротні активи" ведеться облік  
активів,  використання  яких,  як  очікується,  неможливо протягом  
дванадцяти  місяців  з  дати  балансу,  зокрема грошових коштів, а  
також  інших активів, які безпосередньо не можуть бути відображені  
на інших рахунках обліку необоротних активів.

Аналітичний  облік довгострокової дебіторської заборгованості  
та  інших  необоротних  активів  ведеться  за кожним дебітором, за  
видами  заборгованості,  термінами  її  виникнення й погашення, за  
видами інших необоротних активів.

Поточна дебіторська заборгованість – сума дебіторської заборгованості, яка виникає під час нормального операційного циклу або буде погашена протягом дванадцяти місяців з дати балансу.[11]

У балансі поточна дебіторська заборгованість поділяється на заборгованість покупців і замовників та іншу поточну дебіторську заборгованість.

Дебіторська заборгованість як складова елементу фінансової звітності активу має визнаватися і відображатися у звітності в сумі, яка визначається з урахуванням оцінки дебіторської заборгованості в поточному обліку.

Порядок оцінки дебіторської заборгованості наведено на рис. 1.

Рис 1. Оцінка дебіторської заборгованості

Для обліку поточної дебіторської заборгованості Планом рахунків передбачені рахунки: 34 «Короткострокові векселі одержані»; 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками»; 37 «Розрахунки з різними дебіторами».

Поточна дебіторська заборгованість, яка є фінансовим активом (окрім заборгованості, призначеної для продажу) включається до підсумку балансу за чистою реалізаційною вартістю.

Поточна дебіторська заборгованість класифікується за трьома напрямками:

1. Дебіторська заборгованість, за  якою існує впевненість у погашенні  її боржником;

2. Дебіторська заборгованість, за  якою існує невпевненість у  погашенні її боржником;

3. Дебіторська заборгованість, за  якою немає впевненості у погашенні її боржником або закінчився строк позовної давності.

Поточна дебіторська заборгованість буває товарна і нетоварна (неопераційна).

Поточна дебіторська заборгованість, що не пов’язана з реалізацією продукції, товарів, робот, послуг (дебіторська заборгованість по розрахунках та інша дебіторська заборгованість) і визнана безнадійною, списується з балансу з відображенням витрат в складі інших операційних витрат. По такій заборгованості резерв сумнівних боргів не створюється.

Безнадійна дебіторська заборгованість також відноситься до поточної дебіторської заборгованості, це заборгованість, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або за якою минув строк позовної давності [12].

Поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги визнається активом одночасно з визнанням доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і оцінюється за первісною вартістю.

Для визначення чистої реалізаційної вартості на дату балансу обчислюється величина резерву сумнівних боргів (Пункт 7 із змінами, внесеними згідно з Наказом Мінфіну №363 від 23.05.2003).

Визнання поточної дебіторської заборгованості за реалізовані товари, роботи, послуги пов'язано з дотримання критеріїв визнання доходу, а саме: покупцеві передані всі вигоди, ризики пов'язані з правом власності на різні активи; підприємство не здійснює подальший контроль за переданими активами; сума доходу може бути достовірно визначена; є впевненість, що в майбутньому внаслідок здійснених операцій підприємство отримає економічні вигоди, а витрати, пов'язані з цією операцією, можуть бути достовірно визначені.

Фактори, що визначають обсяг дебіторської заборгованості підприємства:

Розмір дебіторської заборгованості визначається багатьма факторами, які поділяються на зовнішні та внутрішні (рис. 1.2. і 1.3).

 

Рис. 1.2. Склад зовнішніх факторів, що визначають розмір дебіторської заборгованості

Зовнішні фактори практично не залежать від діяльності підприємств і обмежити їх вплив досить складно. Внутрішні – залежать від того, наскільки фінансовий менеджер володіє навичками управління дебіторською заборгованістю.

Рис. 1.3. Склад внутрішніх факторів, що визначають розмір дебіторської заборгованості

Дебіторська заборгованість має значну питому вагу в складі поточних активів і впливає на фінансовий стан підприємства. Наявність дебіторської заборгованості, а тим більше її зростання ведуть до виникнення потреби в додаткових джерелах засобів, погіршують фінансовий стан підприємства. Значення аналізу дебіторської заборгованості особливо зростає в період інфляції, коли іммобілізація власних оборотних активів стає дуже невигідною [13].

Внаслідок господарських відносин між сторонами виникають певні права і зобов'язання. З однієї сторони: в складі господарських засобів виникає актив (тому що існує ймовірність отримання майбутніх вигод) у вигляді дебіторської заборгованості, а з іншої - зобов'язання погасити всю заборгованість перед кредитором. Стандарт бухгалтерського обліку 11 «Зобов'язання» визначає порядок формування та відображення у звітності інформації про зобов'язання. Зобов'язання визначаються, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Відповідно до Стандарту бухгалтерського обліку 11 «Зобов'язання», зобов'язання оцінюються за теперішньою вартістю ‒ довгострокові зобов'язання та сумою погашення - поточні зобов'язання [14].

З метою складання фінансової звітності дебіторську заборгованість класифікують за такими ознаками: зв'язком із нормальним операційним циклом (нормальний операційний цикл ‒ проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отримання коштів від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг); терміном погашення; об'єктами, щодо яких виникли зобов'язання дебіторів; своєчасністю сплати боржником дебіторської заборгованості.

За першими двома ознаками виділяють довгострокову та поточну дебіторську заборгованість. У підприємств, які займаються операційною діяльністю зазвичай заборгованість за реалізовану продукцію, роботи й послуги становить найбільшу частину всієї поточної дебіторської заборгованості. Виникнення іншої поточної дебіторської заборгованості пов'язане з діяльністю підприємства, яке забезпечує, або є наслідком операційної діяльності.

У П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість» зазначено, що дебіторська заборгованість може відноситися до складу активу, якщо існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигод та може бути достовірно визначена її сума. Поточна дебіторська заборгованість визначається активом одночасно з визначенням доходу від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг, та оцінюється за первісною вартістю.

Точніше момент виникнення дебіторської заборгованості за продукцію, товари, послуги описується у П(С)БО 15 «Дохід». У разі відстрочення платежу за продукцію, товари, послуги з утворенням від цього різниці між справедливою вартістю дебіторської заборгованості та номінальною сумою грошових коштів та (або) їх еквівалентів, що підлягають отриманню за продукцію, товари, послуги, така різниця визначається дебіторською заборгованістю за нарахованими доходами (процентами) у періоді її нарахування.

Поточна дебіторська заборгованість, яка є фінансовим активом (крім придбаної заборгованості та заборгованості, призначеної для продажу), включається до балансу за чистою реалізаційною вартістю. Для визначення чистої реалізаційної вартості на дату балансу обчислюється величина резерву сумнівних боргів. Створюючи резерв сумнівних боргів, бухгалтер дотримується принципу обачності, згідно з яким потрібно запобігати завищенню оцінки активів і доходів підприємства [15]. Величину сумнівних боргів визначають, виходячи з платоспроможності окремих дебіторів, питомої ваги безнадійних боргів у чистому доході від реалізації продукції, товарів, послуг на умовах подальшої оплати або на основі класифікації дебіторської заборгованості. Залишок резерву сумнівних боргів на дату балансу не може бути більшим, ніж сума дебіторської заборгованості на ту саму дату.

За умов, що існують в Україні, дебіторська заборгованість належить до найменш ліквідної частини активів. Значна її частина може бути віднесена до безнадійної заборгованості, оскільки під час взаєморозрахунків у більшості випадків неможливо добитися повного і якісного виконання зобов'язань з боку контрагентів. Дебіторська заборгованість має значну питому вагу в складі поточних активів і впливає на фінансовий стан підприємства. Наявність дебіторської заборгованості, а тим більше її зростання ведуть до виникнення потреби в додаткових джерелах засобів, погіршують фінансовий стан підприємства. Значення аналізу дебіторської заборгованості особливо зростає в період інфляції, коли іммобілізація власних оборотних активів стає дуже невигідною.

Кредиторська заборгованість - тимчасово залучені суб'єктом у власне користування грошові кошти, які підлягають поверненню юридичній або фізичній особі. Розрізняють нормальну (законну) і прострочену К.з. Нормальна виникає у межах діючих термінів її сплати. Заборгованість, не погашена з настанням термінів сплати, є простроченою. В регульованих ринкових системах з розвинутим господарським законодавством кредитор у разі невиконання позичальником у передбачені терміни своїх кредитних зобов'язань може подати на нього позові в судовому порядку вимагати не лише повернення боргу, а й повного відшкодування збитків.

До складу майна підприємства, як майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи його борги. В іншій правовій нормі - при перерахуванні об'єктів цивільних прав борги, чи кредиторська заборгованість, не названі в числі інших видів майна, до яких віднесені речі, включаючи гроші і цінні папери, інше майно, у тому числі майнові права. Це явна непогодженість у законодавстві. Якщо в числі об'єктів цивільних прав названі майнові права, то варто було б вказати і кореспондуючі їм майнові обов'язки, чи, більш конкретно, кредиторську заборгованість.

Економічна сутність кредиторської заборгованості полягає в тому, що це не тільки частина майна організації, як правило кошти, але і товарно-матеріальні цінності, наприклад у зобов'язаннях по товарному кредиті. Як правова категорія кредиторська заборгованість - особлива частина майна організації, що є предметом обов'язкових правовідносин між організацією і її кредиторами. Організація володіє і користається кредиторською заборгованістю, але вона зобов'язана повернути чи виплатити дану частину майна кредиторам, що мають права вимоги на неї. Дана частина майна суть борги організації, чуже майно, чужі кошти, що знаходяться у володінні організації-боржника. Таким чином, кредиторська заборгованість має двоїсту юридичну природу: як частина майна вона належить организации на праві володіння, чи навіть праві власності щодо отриманих позичково грошей чи речей, визначених родовими ознаками; як об'єкт зобов'язальних правовідносин - це борги організації перед кредиторами, тобто обличчями, управомоченными на витребування чи стягнення від організації зазначеної частини майна [16].

З урахуванням відзначених ознак кредиторську заборгованість можна було б визначити як частина майна організації, що є предметом виниклих з різних правових основ боргових зобов'язань організації-дебітора (боржника) перед уповноваженими обличчями кредиторами, що підлягає бухгалтерському обліку і відображенню в балансі як борги організації - балансоутримувача.

Висновок: Отже, облік розрахунків з дебіторами регламентується П(С)БО «Дебіторська заборгованість». Відповідно до П(С)БО 10 дебіторська заборгованість поділяється на довгострокову та поточну. П(С)БО 10 визначає методи оцінки дебіторської заборгованості при зарахуванні її на баланс, на дату складання звітності та при списанні з балансу як безнадійної. Аналітичний облік довгострокової дебіторської заборгованості ведеться за кожним дебітором, за видами заборгованості, термінами її виникнення й погашення. Регістром аналітичного обліку розрахунків з дебіторами є реєстр дебіторів, а синтетичного – журнал-ордер 3. Сальдо по цьому рахунку відображається у розділі II активу балансу.