Аналіз і контроль виробничих витрат

Виручка

Віднімаються виробничі витрати на реалізовану продукцію (включаючи постійні виробничі витрати).

=Валовий прибуток або валова маржа

Віднімається комерційні і адміністративні витрати.

=Чистий прибуток

При варіанті absorption-costing основне виробництво включає витрати, які повинні бути віднесені на продукт, а не ті, які насправді мали місце.

Основна відмінність цих методів –порядок розподілення накладних постійних витрат між періодами, для яких розраховують собівартість. Відповідно, основне питання всіх суперечок –який період обрати для віднесення постійних виробничих накладних витрат до витрат на реалізацію: період здійснення (період фізичнго виявлення цих витрат) чи період, в якому реалізується продукція.

Прихильники повної собівартості вважають, що загально-виробничі витрати вважаються частиною витрат, які приймають участь в формуванні продукції. Без них виробництво не може функціонувати, тому загальновиробничі витрати цілком мають враховуватися в собівартість виробленї продукції, в тому числі ї їх постійна частина.

Прихильники Direct-Costing наполягають на тому, що постійні виробничі витрати –це витрати, пов’язані з підтримкою здатності виробляти певну продукцію (тобто допомогати виробництву) і не повязуються з випуском конкретної одиниці продукції. Постійні витрати присутні, практично незалежно від того, загружені потужності підприємства чи ні, який асортимент продукції на них випускається. Вони в більшій степені допомагають виробництву, чим приймають участь в ньому, і саме тому, ці витрати не залежать від об’єму виробництва і більше пов’язані з часовим періодом.

Практичне значення методів розрахунку собівартості

Метод повної собівартості рідко буває відсутнім на підприємстві, оскільки він використовується в бухгалтерському обліку. Основна перевага методу заключається в тому, що він дозволяє регулювати величину звітнього прибутку, змінюючи графік виробництва чи величину базового обсягу виробництва, що взятий для розрахунку коефіцієнта розподілу постійних загально виробничих витрат. За рахунок цього можна в певній мірі управляти фінансовим результатом поточного періоду.

Необхідність Direct-Costing визначається наступними припущеннями.

Перш за все, його застосування дозволяє оперативно вивчати взаємозв’язок між обсягом виробництва, витратами і прибутком, а відповідно, прогнозувати поведінку собівартості чи окремих видів витрат при зміні ділової активності.

Розрахунок зміної собівартості дозволяє оперативно вирішувати ряд управлінських задач, причому рорахунки повної собівартості не дозволяють подібних результатів. Це перш за все розрахунок точки беззбитковості і запасу безпечності. Така додаткова можливість виявляється дякуючи розподілу витрат за характером поведінки.

Direct-Costing дозволяє проводити ефективну поведінку ціноутворення. В деяких ситуаціях при недостатній загруженості виробничих потужностей залучення додаткових замовлень може бути виправдано даже в тому випадку, коли оплата за них не покривається повністю витрат по їх виконанню. Знижувати ціну на такі замовлення можна до певного рівня, що визначається необхідністю повністю компенсувати змінні витрати на виробництво продукції і внести хоча б який –небудь вклад на покриття постійних витрат. Нижче даної межі виконання замовлення невигідно. Direct-Costing дозволяє визначити значення даної межі.

І нарешті, дана система дозволяє суттєво упростити нормування, планування, облік і контроль за рахунок різкого скорочення аналзуючих витрат. В результаті собівартість робиться оперативно більш наочною, а окремі значення статтей витрат -краще контролюючими.

На початку ХХ років у США, а потім і в Європі з’явилася система «Standart Costing», що порівнює фактичні витрати з нормованими. Метод «Standart Costing» полягає в розробці стандартів (норм), попереднім складанні стандартних калькуляцій. Принциповим моментом застосування є також те, що в його рамках не проводиться повний розподіл усіх накладних витрат на собівартість зробленої продукції. Стандарт являє собою тверду норму витрати ресурсів для виготовлення калькуляційної одиниці Через деякий час система «стандарт-кост» переродилися в метод «System in time» (точно в часі), авторами якого були Р.Д. Мак-Ілхаттан, Р.А.Хауэлл і С.Р. Соус. В основі аналізу лежали відсотки відхилень від графіка робіт і стандартів (норм).

Важливо зауважити, що Standart Costing –не лише підхід до планування і обліку витрат , але і підхід до управління бізнесом, а особливо –його виробничою частиню. Це своєрідна філософія управління витратами бізнесу. Існують такі недоліки Standart Costing:

• Часто відхилення досить агреговані, не пов’язані з технічними частинами, окремими замовленнями чи партіями продукції.
• Standart Costing може розходитись з філософією системи управліня собівартістю.
• Досить багато уваги фокусується на вартості і продуктивності праці.
• У випадку короткого життєвого циклу товара стандарти приміняються лише до невеликого відрізку часу.
• Охоплює не всі аспекти підвищення ефективності виробництва.

В закордоній практиці обліку витрат існує дві системи розрахунка собівартості:

• Позамовна система –Job -order-costing ;
• Попроцесна система - Process- costing.

Наявність цих двох систем обґрунтоване суттєвими відмінностями в характері основних виробничих процесів на підприємстві. Вважається, що для підприємств, пов’язаних з випуском великого асортимента індивідуальних під вимоги покупців товарів чи послуг, найбільш підходить позамовна система калькулювання.

Job -order-costing має наступні характеристики:

• Продукція виготовляється за замовленнями
• Витрати продукта переходять в окремі одиниці ТМЦ
• Облік витрат має бути локалізованим для кожного замовлення.

Попроцесна система, на відміну від попередньої системи, має такі характеристики:

• Використовується для виробництва невеликих, схожих і недорогих видів продукції
• Витрати не можуть бути прямо локалізованими за окремими видами продукції
• Витрати рівномірно розподіляються за окремими одиницями продукції.

Process- costing має ключовий момент –це визначення виробничої прогрми місяця виходячи із наявних виробничих потужностей. На основі виробничої програми визначається потреба в прямих ресурсах і будуються заявки на забезпечення, виконання яких наповнює собівартість періоду. Основною проблемою при розрахунку складає незавершене виробництво.

Ці дві системи мають такі спільні риси:

1. оперують одним набором фундаментальних понять і вирішують одні задачі: розподіляють витрати - на сирвину, матеріали, працю і накладні витрати –на продукцію; визначають методику розрахунку собівартості одиниці продукції; надають структурні дані для планування, контролю, прийняття  рішень і управління;
2. системи підтримують і використовують один і той же набор понять і облікових регістрів виробничого обліку;
3. потік витрат на рахунках обліку однаковий.

Основні відмінності систем зображено на таблиці 1.3.

 

Таблиця 1.3

Основні відміності попроцесної і позамовної системи

Job -order-costing	Process- costing
Багато видів різних робіт	Здійснюється регулярне виробництво одно типових продуктів
Витрати акумулюються по роботі	Витрати акумулюються за підрозділами, цехами
Основний документ –листок (таблиця) собівартості роботи	Основний документ –звіт виробничого підрозділу
Собівартість одиниці продукції розглядається виходячи з роботи	Собівартість одиниці продукції розраховується виробничим підрозділом на основі звіту

Загальноприйнятої в Україні класифікаціїв методів обліку витрат не існує. Метод формування витрат залежить від особливостей технології виробництва та вимог менеджменту до інформації про формування витрат та ступенів їх контролю в процесі виробництва. Отже, витрати можна згрупувати по 3 ознакам:

• по об'єктах обліку витрат,
• по повноті витрат, що враховуються,
• по оперативності обліку і контролю за витратами (рис.1.10).

Рис. 1.10. Класифікація методів обліку витрат і калькулювання

 

На вітчизняних підприємствах, як в зарубіжних країнах, застосовуються три основних методи калькулювання собівартості й обліку витрат на виробництво: позаказний, попередельний і нормативний.

Позамовнний метод застосовується найчастіше в індивідуальному і дрібносерійному виробництві, а також для калькулювання собівартості робіт ремонтного й експериментального характеру. Метод цей полягає в тому, що витрати на виробництво враховуються по замовленнях на виріб або на групу виробів. Фактична собівартість замовлення визначається по закінченні виготовлення виробів або робіт, що відносяться до цього замовлення, шляхом підсумовування усіх витрат по даному замовленню. Для вирахування собівартості одиниці продукції загальна сума витрат за замовленням поділяється на кількість випущених виробів.

Попередільний метод калькулювання собівартості знаходить застосування в масовому виробництві з коротким, але закінченим технологічним циклом, продукція, що випускається коли підприємством, однорідна по вихідному матеріалі і характерові обробки. Облік витрат при цьому методі здійснюється по стадіях (фазам) виробничого процесу. Наприклад, на текстильних комбінатах - по трьох стадіях: прядильне, ткацьке, оздоблювальне виробництво.

Нормативний метод обліку і калькулювання є найбільш прогресивним, тому що дозволяє вести повсякденний контроль над ходом виробничого процесу, за виконанням завдань по зниженню собівартості продукції. У цьому випадку витрати на виробництво підрозділяються на двох частин: витрати в межах норм і відхилення від норм витрати. Усі витрати в межах норм враховуються без угруповання, по окремих замовленнях. Відхилення від установлених норм враховуються по їхніх причинах і винуватцям, що дає можливість оперативно аналізувати причини відхилень, попереджати них у процесі роботи. При цьому фактична собівартість виробів при нормативному методі обліку визначається шляхом підсумовування витрат по нормах і витрат у результаті відхилень і змін поточних нормативів.

Отже, методи обліку витрат на виробництво повинні бути гнучкими, простими у використанні і дозволяти в оперативному порядку отримати необхідну інформацію. При цьому оперативність інформації значно важливіша від точності.

 

РОЗДІЛ 2 Побудова обліку на ЗАТ «Новомиргородський цукор»

 

2.1 Техніко-економічна і організаційно -економічна характеристика підприємства цукрової промисловості

 

Світовий ринок цукру - досить специфічний. Основні виробники цукру на світовому ринку: країни ЄС, Бразилія, Індія, США, Австралія, Таїланд, Куба. І якщо Куба, Індія, Австралія, Таїланд, Китай посідають чільні місця серед основних продуцентів цукрової тростини, то на Російську Федерацію, Україну та країни Європи припадає близько 80% світового виробництва цукрових буряків.

ЗАТ «Новомиргродський цукор» представник продуцентів цукрових буряків і є яскравим представником цукрового заводу в Кіровоградській області.

Статутом підприємства передбачена така діяльність: заготівля, виробництво і переробка сільськогосподарської продукції як на промисловому рівні так і у населення за готівку; виробництво товарів народного споживання продовольчого призначення; громадське харчування; виробництво будівельних матеріалів; представницька діяльність; управлінська діяльність; посередницькі послуги, менеджмент; консультативні послуги; торгівельна діяльність у сфері оптової, роздрібної торгівлі та громадського харчування щодо реалізації продовольчих і непродовольчих товарів; комісійна торгівля; пусконалагоджувальні роботи; проведення науково -дослідних і проектно - конструкторських робіт; ремонт, сервісне обслуговування та експлуатація об’єктів, обладнання; транспортні послуги; побутові послуги; маркетингові послуги; зовнішньоекономічна діяльність.

Для того, щоб зрозуміти склад виробничих витрат на підприємстві, необхідно розглянути процес виробництва цукру. Технологія виробництва цукрового буряка, як і іншої культури, складається із послідовно виконуваних процесів обробки почви, внесення добрив, посіву та догляду за посівами, що забезпечує необхідні умови для пророщування насіння, а також збирання врожаю.

Необхідно зазначити, що цукрова промисловість об’єднує два основних виробництва –цукрове і цукрофінандне. Крім основної продукції –цукру –піску і рафінаду –дає велику кількість побічної продукції (жом, меляса, рафінадна патока) і відходів виробництва (фільтраційний осад, буряковий бій, хвостики буряків).

Цукрові буряки заготовляють безпосередньо на при заводських приймальних пунктах. Об’єм вирощуваних буряків власними силами становить 20%.