Сховища і вимоги до них

ПЛАН

 

Вступ

1 Призначення і класифікація  сховищ

2 Вимоги до сховищ

3 Будова сховища

4 Швидкобудівні сховища

5 Протирадіаційні укриття

6 Найпростіші укриття

7 Правила користування сховищами

Висновок

Список використаної літератури

 

Вступ

 

Укриття в захисних спорудах — основний і найбільш надійний спосіб захисту від усіх вражаючих  факторів. Цей спосіб передбачає застосування системи захисних споруд, які відповідають можливому характеру обстановки і вимогам захисту різних категорій  населення.

Систему захисних споруд становлять сховища в категорійованих містах і на найважливіших об'єктах господарювання, протирадіаційні укриття (ПРУ) у некатегорійованих містах і сільській місцевості, а також пристосовані для цієї мети метрополітени, підземні гірничі виробки, природні пустоти, найпростіші укриття у вигляді відкритих і перекритих щілин. Найважливішими напрямками в підвищенні надійності захисту є завчасне розгортання будівництва захисних споруд з метою забезпечення ними всього населення.

Комплекс заходів щодо укриття населення включає будівництво  захисних споруд, підтримку їх у  готовності в мирний час і організацію  використання цих споруд для захисту  населення. Крім того, передбачається організація прискореного будівництва  частини споруд для укриття всього населення при загрозі нападу противника.

Будівництво і нагромадження  фонду захисних споруд, а також  пристосування і використання для  укриття населення різних будинків і споруд, підвальних й інших заглиблених  приміщень, метрополітенів, гірничих виробок  і природних пустот є найважливішими інженерно-технічними заходами Цивільної  оборони (ІТЗ ЦО) по створенню матеріальної бази для організації захисту  населення в надзвичайних ситуаціях  мирного і воєнного часу.

Фонд захисних споруд створюється  і підтримується в стані необхідної готовності в мирний час.

Для ефективного використання захисних споруд у воєнний час  плануються і підготовляються заходи щодо приведення їх у повну готовність, щодо організації заповнення споруд людьми і життєзабезпеченню людей. Особливе значення при організації  укриття має швидкість оповіщення населення і заповнення захисних споруд людьми.

 

1 Призначення  і класифікація сховищ

Сховищами називають захисні  споруди герметичного типу, які забезпечують колективний захист від дії вражаючих  факторів сучасної зброї, від впливу високих температур і продуктів  горіння при пожежах, від ОР і  СДОР, від радіоактивних речовин  і біологічних засобів. Вони повинні  забезпечувати надійне укриття  людей щонайменше протягом двох діб. Захист людей від впливу ударної  хвилі забезпечується міцними загороджувальними  конструкціями і установкою противибухових пристроїв у системі вентиляції; захист від отруйних речовин, радіоактивного пилу і біологічних засобів досягається шляхом оснащення системи фільтровентиляції спеціальним устаткуванням (протипиловими фільтрами, фільтрами-поглиначами).

Сховища класифікуються: по захисних властивостях, місткості (сумі місця для сидіння та лежання), за місцем розташування, забезпеченням  фільтровентиляційним обладнанням, термінами  будівництва [1].

За ступенем захисту від  ударної хвилі й у залежності від коефіцієнтів захисту від  γ- і нейтронного випромінювання їх поділяють на 4 класи.

Сховища 1-го класу розраховані  на надлишковий тиск у фронті ударної  хвилі не менше 5 кгс/см2 (500 кПа) і мають Кзах не менше 5000; сховища 2-го класу повинні витримувати надлишковий тиск не менше 3 кгс/см2 (300 кПа) і послаблювати зовнішні γ-і нейтронне випромінювання не менше, ніж в 3000 разів; сховища 3-го класу розраховані на надлишковий тиск не менше 2 кгс/см2 (200 кПа) і Кзах > 2000; сховища 4-го класу розраховані на надлишковий тиск не менше 1 кгс/см2 (100 кПа) і мають Кзах - 1000.

За місткістю сховища  можуть будуватися на 150, 300, 600, 900, 1200, 1500, 1800, 2100, 2500, 3000 чоловік і більше.

Будівництво сховищ меншої місткості допускається у виняткових випадках при малій кількості  працюючих. На підприємствах, в установах  і організаціях, які мають чисельність  працюючої зміни 50 чол. і менше, можуть будуватися сховища, що забезпечують колективний  захист групи об'єктів.

За місцем розташування сховища  можуть бути вбудовані і окремі. Вбудовані створюються в підвальних поверхах і заглиблених приміщеннях  виробничих та допоміжних промислових  підприємств, громадських і житлових будівель. Однак можуть створюватися і сховища, вбудовані в перші  поверхи будівель і споруд. Окремі сховища будуються тільки в тих  випадках, коли нема можливості мати вбудовані, наприклад, на об'єктах, які не ведуть нового будівництва [3].

По забезпеченню фільтровентиляційним обладнанням сховища можуть бути з фільтровентиляційним обладнанням  промислового виготовлення або зі спрощеним, виготовленим з підручних матеріалів.

За часом будівництва  сховища бувають: збудовані завчасно в мирний час і такі, що будуються  швидко при загрозі нападу.

2 Вимоги до сховищ

Сховища повинні забезпечувати  захист людей від усіх вражаючих  факторів; будуватися на ділянках місцевості, які не затоплюються; мати входи  і виходи з таким же ступенем захисту, що й основні приміщення, а на випадок обвалу — аварійні виходи; мати вільні підходи, де не повинно  бути спалимих матеріалів або матеріалів, які сильно димлять; мати основні  приміщення висотою не менше 2,2 м  і рівень підлоги, який лежить вище рівня ґрунтових вод не менше  ніж на 20 см.

Фільтровентиляційне обладнання сховища повинно очищувати повітря  від усіх шкідливих домішок і  забезпечувати подачу чистого повітря  в межах установлених норм.

Використання сховищ у  мирний час для потреб народного  господарства не повинно порушувати їх захисних властивостей. Переведення  приміщень на режим укриттів у  надзвичайних ситуаціях повинно  здійснюватися в мінімально короткі  терміни.

Сховища повинні забезпечувати  створення необхідних санітарно-гігієнічних  умов для людей. Основними показниками  цих умов є: вміст вуглекислого газу, температура і вологість повітря. Повітря має містити не більше 1% вуглекислого газу (гранично допустима  концентрація дорівнює 3%), мати відносну вологість не більше 70% (гранично допустима  — 80%) і температуру повітря не вище +23 °С (гранично допустима — +31 °С).

3 Будова сховища

Приміщення сховищ на території  об`єкта поділяються на основні та допоміжні. До основних належать відсіки (приміщення для людей і тамбур-шлюзи, до допоміжних — фільтровентиляційні камери (ФВК), санітарні вузли, захищені дизельні електростанції (ДЕС), захищені входи і виходи [2].

Кількість входів у сховище  визначається з розрахунку один вхід розміром 80 х 180 см на 200 чол.; але й  для сховищ малої місткості бажано мати 2 входи. Вони повинні розташовуватися  на протилежних сторонах. Захист від  потрапляння у сховище через  вхід радіоактивних і ОР забезпечується обладнанням тамбурів.

Двері повинні мати резинові прокладки і клинові затвори, які забезпечують щільне притискання  дверного полотна до дверної коробки. Аварійний вихід робиться у вигляді  підземної галереї розміром у  поперечнику 90x130 см з виходом на територію, яка не завалюється, через  вертикальну шахту, що закінчується оголів'ям (оголів'я — верхня частина шахти аварійного виходу або системи повітропостачання; для запобігання потрапляння в шахту атмосферних опадів і сторонніх предметів обладнується козирком). Вихід у галерею закривається захисно-герметичними ставнями, які встановлюються із зовнішнього і внутрішнього боків стіни.

Оголів'я аварійного виходу повинне бути віддалене від оточуючих будинків на відстань, що становить не менше половини висоти будинку плюс 3 м, виступати над поверхнею землі на 1,2-1,5 м; и кожній його стіні повинен бути отвір розміром 0,6 х 0,8 м, обладнаний жалюзійними ґратами, які відчиняються всередину.

Система повітропостачання  з фільтровентиляційним обладнанням  промислового виготовлення включає (рис. 1): фільтровентиляційний агрегат (ФВА-49) 1 (а — фільтри-поглиначі ФГТ-100, б — здвоєний герметичний клапан, в — електроручний вентилятор)РВ-49, г — витратомір повітря); противибуховий пристрій 2; проти пилові фільтри 3; герметичні повітроводи 4; фланцеві з'єднання 5; повітророзвідну сітку 6; електроручний вентилятор 7; герметичні клапани 8; витратомір повітря 9; установку регенерації повітря 10 (д — ущільнені шибери, є — кисневий шланг, ж — регенеративні патрони, з — балон з киснем); регулюючу термічну заглушку 11; клапан надлишкового тиску (КНТ) 12; лінію герметизації 13.

Постачання сховищ зовнішнім  повітрям повинно забезпечуватися  у двох режимах: у режимі чистої вентиляції та у режимі фільтровентиляції. У  сховищах, розташованих у пожежонебезпечних районах, у зонах катастрофічного затоплення, на радіаційно та хімічно небезпечних об'єктах, передбачений третій режим — режим регенерації повітря, яке міститься усередині сховища, по замкнутому циклу.

Кількість зовнішнього повітря, яке подається в сховище у  режимі чистої вентиляції, встановлюється в залежності від температури  цього повітря в межах 8-13 м3/год на людину, в режимі фільтровентиляції — 2 м3/год на одну людину і 5 м3/год на одного працюючого в приміщенні пункту управління [7].

Переключення системи  вентиляції з одного режиму на інший  здійснюється за допомогою герметичних  клапанів і вентиляторів.

Рис. 1. Система  повітропостачання з фільтровентиляційним обладнанням промислового виготовлення

 

У режимі чистої вентиляції зовнішнє повітря очищається від  пилу, у тому числі і від радіоактивного, а в режимі фільтровентиляції  — від радіоактивного пилу, ОР і  біологічних засобів.

Для очищення повітря від  радіоактивного пилу використовуються протипилові фільтри різної конструкції, зокрема масляний сітчастий. Він  являє собою набір металевих  сіток, зібраних у пакет розміром 520 х 520 х 80 мм. Сітки просочуються веретенним маслом. При проходженні повітря через фільтр пил, що міститься в повітрі, прилипає до масляної плівки на сітці. Продуктивність однієї комірки масляного фільтра 1000-1300 м3/год при аеродинамічному опорі від 3 до 8 мм водяного стовпчика.

Протипилові фільтри встановлюють у приміщенні (камері), відділеному  від основних приміщень сховища  капітальною стіною. Це забезпечує захист людей, які укриваються від  впливу випромінювань радіоактивних  речовин, що накопичуються у фільтрах.

Очищення повітря від  ОР і бактеріальних засобів здійснюється у фільтрах-поглиначах типу ФП-100, ФП-200, ФП-300 й ін., встановлюваних у фільтровентиляційній камері. Працює фільтр-поглинач за принципом  фільтруючого протигаза. Зовнішнє повітря  надходить у фільтр через один з центральних отворів, проходить  через картонний фільтр і шар  вугілля-каталізатора, де очищається від  ОР і бактеріальних засобів, та виходить через бічний отвір. Продуктивність фільтра-поглинача залежить від  його розміру (табл. 1).

Таблиця 1

Основні характеристики фільтрів-поглиначів

Марка	Маса	Розміри, мм		Опір, мм вод.ст.	Продуктивність, м3/год
		діаметр	висота
ФП-100	60-70	350	507	40-45	100
ФП-200	36-66	545-550	507	40 - 45	200
ФП-300	65-75	580	МО	85	300

 

ФП-100У, на відміну від  ФП-100, має запобіжник проскакування, який показує ступінь відпрацьовування фільтра-поглинача по тій чи іншій  ОР.

Фільтри-поглиначі монтуються в колонки по 2-3 шт. у кожній. Монтаж колонки більше ніж з трьох  фільтрів не рекомендується, тому що при  цьому істотно збільшується опір колектора фільтрів. При необхідності подачі більшої кількості повітря  колонки фільтрів-поглиначів об'єднуються  в батареї [8].

Подача зовнішнього повітря  в сховище здійснюється з допомогою  вентиляторів різних систем — з  ручним і (або) з електричним приводом.

У сховищах малої і середньої  місткості застосовують, як правило, фільтровентиляційні агрегати ФВА-49. Один ФВА-49 забезпечує подачу повітря  в кількості 300 м3/год у режимі фільтровентиляції і 400-450 м7год у режимі чистої вентиляції.

Третій режим вентиляції — регенерація внутрішнього повітря  в сховищі по замкнутому циклу  — може здійснюватись за допомогою  регенеративних патронів типу РП-100 або  регенеративних установок РУ-150/6.

Регенеративний: патрон РП-100 служить для поглинання вуглекислого газу, який утворився при диханні  людей в ізольованому приміщенні і який вступає в реакцію з  хімічним поглиначем, що містить гідрат окису кальцію. Реакція відбувається з виділенням водяних парів і  тепла. Регенеративні патрони з  таким хімічним поглиначем тільки поглинають вуглекислий газ, тому в дихальній  суміші з часом буде зменшуватися процентний вміст кисню. Його недостача  заповнюється з кисневих балонів  через понижуючий редуктор.

Регенеративні патрони вмонтовіні у стовпчики у фільтровентиляційній камері і приєднані до всмоктувальної магістралі вентиляційної системи. Запасні кисневі балони встановллені в окремому приміщенні із захисно-герметичними дверима, які відкриваються усередину.

Потужність засобів регенерації  визначають, виходячи з тривалості їх роботи протягом розрахункового терміну  при нормах витрати кисню 25 л/год і поглинання вуглекислого газу 20 л/год на одну людину.

Більш досконалими засобами є РУ-150, регенеративна речовина яких забезпечує одночасне поглинання вуглекислого газу і виділення кисню.

Зовнішнє повітря для  подачі в сховище через систему  фільтровентиляції забирається  по двох повітрозаборних каналах, з яких один є основним, а інший — аварійним (запасним).

Для захисту системи повітропостачання  і фільтровентиляційного устаткування від ушкоджень, а також від  проникання в сховище ударної  хвилі на повітрозабірних і витяжних каналах установлюються противибухові пристрої: металеві дефлектори, спрощені захисні секції, клапани-відтиначі поплавкові й ін. Противибухові пристрої або закриваються при різкому підвищенні тиску зовнішнього повітря, або кілька разів змінюють напрямок його руху (при зміні напряму руху повітря на 90° тиск у фронті ударної хвилі зменшується у 1,5-2 рази).