Політичні конфлікти. Проблеми урегулювання політичних конфліктів

V Взаємне утримання  від застосування сили або  погрози застосування сили.

V залучення арбітрів, неупереджений  підхід яких конфліктуючим сторонам  гарантований.

V повне використання існуючих або прийнятих нових правових норм, адміністративних актів і процедур, що сприяють зближенню позицій протиборчих сторін.

V готовність до створення  атмосфери ділового партнерства, довірчих відносин на стадії  завершення конфлікту і в постконфліктних період.  
Ці та інші процедури в залежності від конкретних умов використовуються застосовно не лише внутрішнім, а й міжнародних конфліктів.  
Особливе значення має консенсус, у процесі прийняття рішення.  
Послідовність вироблення угоди може містити такі дії, яквиділення об'єктивних критеріїв для оцінки можливих рішень, утвердженнярішень на основі консенсусу представниками всіх сторін, експертизарішення, внесення доповнень і поправок, оформлення підсумкового документа,система контролю за виконанням рішення тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Однією з сучасних ознак нестабільності є світова фінансова криза, яка змушує навіть економічно благополучні країни влазити у великі борги. Зокрема, такі як Угорщина та Ісландія. Ініціатива "Східне партнерство", започаткована у травні 2009 року, охоплює шість країн-партнерів: Азербайджан, Білорусь, Вірменію, Грузію, Молдову, Україну. Вона спрямована на підтримку в цих країнах демократичних ринкових реформ, сприяння політичній та економічній стабільності (започатковано за ініціативою Польщі та Швеції). Однак для України головною проблемою є не брак коштів, а брак політичної стабільності, привабливої бізнес-атмосфери, доброго урядування. В цьому контексті голова представництва Європейської комісії в Україні Жозе Мануел Пінту Тейшейру слушно зауважує, що в Європейській комісії не бачать волі з боку представників української влади здійснювати необхідні перетворення та реформи. Тут ідеться про відсутність одного з найважливіших чинників стабільності - передбачуваності. Саме остання, на думку М.Косолапова, належить до "найбільш суттєвих, принципових параметрів і станів системи, напрямів і тенденцій її еволюції й розвитку [5, 11].

Важливим і впливовим чинником демократичного суспільства є співмірне існування в ньому еліти і мас. І еліта і маси рівною мірою зацікавлені в збереженні політичної стабільності. Еліти намагаються підтримувати безкризове протікання соціальних реформ, економічний добробут народу та стабільність взагалі. Тут вони виходять з міркувань підтримки своєї популярності серед мас і тим самим утримання влади. Маси зацікавлені в економічній, політичній, соціальній стабільності, оскільки це безпосередньо торкається їхнього повсякденного буття. Поряд з цим невід’ємною умовою політичної стабільності є наявність у суспільстві консенсусу, який ґрунтується на тому, що за будь-яких умов, при всій протилежності інтересів, об’єктивно існує сфера потенційної згоди. Консенсус забезпечує легітимність та ефективність політичної системи, а також мінімальну ступінь ухвалення та добровільного прийняття демократичних правил і норм політичної поведінки. Він передбачає гомогенність політичних цінностей, а також лояльність населення до влади. При цьому важливі не тільки згода громадян відстоювати свої цілі, а й стимулювання адаптації суспільної системи до нових ситуацій і політичних змін, наявність соціальної довіри, співпраці, усвідомлення приналежності до національної спільноти, почуття громадянської відповідальності. Отже, консенсус передбачає єднання суспільства довкола базових цінностей та принципів.

Одним із сучасних механізмів урегулювання конфліктних і кризових ситуацій є використання контрольованої комунікації. Остання ґрунтується на тому, що існують взаємозв’язок і взаємовплив, симпатії чи антагонізм між підсистемами, або ж потенційна можливість такої комунікації. До комунікації звертаються і при конфлікті, і при мирних відносинах. Технологія контролювання комунікацій полягає в тому, що конфлікт виникає в результаті неефективної комунікації, а його вирішення, відповідно, повинно включати процес налагодження ефективних комунікацій. Необхідність контрольованої комунікації зрозуміла, якщо визнати, що конфлікт інтересів є суб’єктивним феноменом, який виникає тоді, коли існують умови, що перешкоджають правильному розумінню цінностей і розгляду альтернативних засобів і цілей. Конфлікт між сторонами полягає в нерозумінні, неправильній оцінці ситуації, нездатності побачити альтернативні засоби досягнення цілей та інших факторах поведінки.

Комунікативний дискурс тлумачення конфліктів знайшов детальне висвітлення у політичній психології, де існує різноманітна типологія конфліктів залежно від тих критеріїв, що беруться за основу. Так, наприклад, конфлікт може бути внутрішньоособистісним (між родинними симпатіями і почуттям службового обов’язку керівника), міжособистісним (між керівником і його заступником із приводу посади, розподілу премії між співробітниками), між особистістю й організацією, в яку вона входить; між організаціями чи групами одного чи різного статусу. Комунікація може бути навмисною чи ненавмисною, мати на меті передати точну інформацію чи ввести в оману, інформація може бути точно чи не точно прийнята, і навіть точно прийнята інформація може бути адекватно чи неадекватно проінтерп- ретована. Кожна з цих характеристик залежить від форми комунікації, наприклад вона може бути вербальною чи візуальною, прямою чи непрямою, і від обставин, які її супроводжують, вона може протікати в умовах страху чи безпеки, поінформованості чи забобонів.

Використання сили і загрози як засобів спілкування відомі дуже давно, але історія застосування цих засобів показує, що вони неефективні і ведуть до дезінформації. Єдиний шлях до того, щоб повідомлення були отримані адресатом і були сприйняті саме так, як розумілися відправником, - це вербальна чи візуальна комунікація. Але конфліктуючі сторони зазвичай не мають у своєму розпорядженні цих засобів, а якщо і мають, то користуються ними без будь-яких правил, За цих умов інформаційні структури "отримують можливість не тільки формувати бачення тих чи інших явищ чи підсилювати їх соціальний ефект, але і тиражувати штучно створювані іміджі, провокувати і навіть свідомо конструювати події, фази і стани конфліктів і криз"

Каналами комунікації є репортажі і дискусії в пресі, офіційні заяви, при цьому інформація, яка передається, переважно спотворює реальне відношення чи реальну політику, і ще більше спотворюється при її інтерпретації реципієнтом. У владних відносинах між державами комунікація рідко буває ефективною. Дипломатична комунікація існує в рамках загальноприйнятої традиції, згідно з якою вона не може розглядати можливості, альтернативні офіційній політиці. Дипломатичне сприйняття державних відносин строго структуроване: політичні діячі намагаються вкласти нову інформацію в рамки існуючих теорій і образів. Комунікація ефективна тільки тоді, коли є гнучкість і контроль над процесами сприйняття і обговорення відповідей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використані джерела:

1. Мельник В.А. Політологія.

 
2. Пугачов В.П. Соловйов А.І. Введення  в політологію.

 
3. В.І. Борисова Соціально-політичний журнал 1995р. № 5

 

4. Політологія - Дзюбка

 

5. Овчинников В.С. Политические конфликты и кризисные ситуации // Социально-политические науки. - 1990. - № 10.