Антикризова політика ЄС та роль України в її реалізації

ціни сплачує держава (а витрати на викуп товарів для їхнього подальшого безоплатного розповсюдження в школах компенсується ЄС на 100%). Галузеві програми як інструмент державної політики потребують серйозного вдосконалення [8];

• стимулювання споживання. У Німеччині для стимулювання попиту споживачів у другому пакеті стимулювання попиту передбачено виплату бонусу в розмірі 2500 євро на купівлю нового екологічного автомобіля. В Україні такий інструмент було формально застосовано у сфері будівництва, зокрема, через декларування викупу в будівельних компаній недобудованих об’єктів для формування фондів соціального і службового житла, надання пільгових кредитів фізичним і юридичним особам на будівництво житла й викуп державою ризикових іпотечних кредитів. Передбачалося витратити близько 3 млрд. грн. на викуп недобудованого житла з високим ступенем готовності (не менше 70%) і викупити на суму до 1 млрд. грн іпотечних цінних паперів Державної іпотечної установи. Програма насправді не виконується через брак фінансування. Станом на жовтень 2009 року викуп об’єктів нерухомості на первинному ринку [1; 2].

Україна-Франція. Спільні риси:

• кредитування банків та інших фінансових установ;
• розширення програм підтримки придбання житла (програми передбачають будівництво доступного житла);
• гарантії за банківськими кредитами/компенсаціями відсотків за банківськими кредитами;
• енергетичні кредити;
• транспортна інфраструктура. Реконструкція шоссе, мостів, доріг, портів, аеропортів і залізниць;
• програми кредитування.

Відмінні риси:

• рефінансування та гарантування банківських боргів за рахунок державних коштів. В Україні така практика не використовується;
• викуп «токсичних» активів (викуп проблемних активів у банків, що втратили доступ до кредитних коштів). У нашій країні відповідної практики не існує, хоча в Законі України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей здійснення заходів з питань фінансового оздоровлення банків» передбачається створення санаційних банків, що слугуватимуть банками для токсичних активів.
• створення фінансового інституту регулювання фінансових ринків загалом. В Україні не існує поки що якогось стратегічно узгодженого на рівні держави бачення реформування системи регулювання фінансових ринків, яке б передбачало створення спеціального інституту регулювання фінансових ринків загалом;
• вимога для банків кредитувати підприємства та домогосподарства. Президент Франції домігся встановлення посади «кредитного омбудсмена», який контролює використання банками державної допомоги і дотримання прозорості процедур доступу підприємств до кредитів. В Україні аналогічних вимог до банку немає [6];
• податкові пільги окремим галузям. Україна застосувала лише один вид податкових пільг - зниження податкового тиску на інвестиції, тоді як загальний рівень податкового тиску залишається високим, незважаючи на кризу [3];
• державне кредитування, прямі фінансові вливання в реальний сектор. Урядова підтримка автомобільної промисловості (виділення 5 - 6 млрд. євро). В Україні планувалося надати державні кредити компаніям ГМК та хімічної промисловості. На практиці цей захід досі не реалізовано через брак коштів у стабілізаційному фонді, який було визначено як джерело фінансування [11];
• реалізація галузевих програм;
• інтенсифікація запровадження цифрових технологій. Уряди країни виділяють кошти на оснащення технічними засобами шкіл, університетів, державних установ тощо. Україна таку практику не застосовувала;
• збільшення виплат за безробіття і розширення покриття й терміну виплати. Фіскальні обмеження не дали змогу Україні застосувати таку практику;
• зниження квоти іноземної робочої сили. Україна такий захід не використовувала.

Україна-Великобританія. Спільні риси:

• заходи для надання ліквідності в національній валюті;
• розширення програм підтримки придбання житла (програми передбачають будівництво доступного житла, розширення программ гарантування кредитів);
• викуп акцій фінансових установ державою;
• обмеження грошової винагороди топ-менеджменту;
• реформування вимог до бухгалтерського обліку;
• енергетичні кредити;
• підтримка проектів державно-приватного партнерства;
• збільшення витрат на підвищення кваліфікації;
• консультаційна допомога;
• програми кредитування;
• формування спеціального фонду для інвестування в малі й середні підприємства.

Відмінні риси:

• заходи для збільшення ліквідності в іноземній валюті. Українська практика здійснення інтервенцій на валютному ринку була менш прозорою. Обмежені можливості української економіки та відсутність відповідних ініціатив не дають змогу використати валютні свопи як джерело ліквідності;
• рефінансування та гарантування банківських боргів за рахунок державних коштів. В Україні така практика не використовується;
• вимога до банків кредитувати підприємства та домогосподарства. Для отримання фінансових ресурсів від держави банки повинні укласти з урядом так звану угоду позики, що передбачає певні обсяги і види обов’язкового кредитування споживачів і бізнесу. В Україні аналогічні вимоги до банку відсутні;
• державне кредитування, прямі фінансові вливання в реальний сектор. Урядова підтримка автомобільної промисловості (виділення 2,3 млрд. фунтів стерлінгів), створення екологічних автомобілів. В Україні планувалося надати державні кредити компаніям ГМК та хімічної промисловості. На практиці цей захід досі не реалізовано через брак коштів у стабілізаційному фонді, який було визначено як джерело фінансування;
• реалізація галузевих программ [1; 2];
• інтенсифікація запровадження цифрових технологій. Уряди країн виділяють кошти на оснащення технічними засобами шкіл, університетів, державних установ тощо. Україна такий захід не застосовувала;
• зниження квоти іноземної робочої сили. Україна такий захід не використовувала [9];
• розвиток торговельного фінансування. Уряд підтримує фірми-експортери через Департамент кредитних гарантій для експорту. В Україні немає програм сприяння експорту завдяки розвитку торговельного фінансування. Однак у деяких урядових програмних документах передбачено надання державних гарантій для залучення підприємствами коштів з метою виконання експортних контрактів [10].

Антикризова політика в Україні, як і в інших країнах світу, визначалася як масштабами кризи, так і фінансовими можливостями держави. Аналіз задекларованих і здійснених заходів дає змогу сформулювати відповідні висновки.

Уряд України ухвалив рішення і вдавався до антикризових заходів, які загалом відповідали логіці та напрямкам антикризових дій в інших країнах, хоча українська політика мала свою специфіку. У країні було використано тактику точкового реагування на кризові явища, оскільки Україна об’єктивно не має ресурсів для того, щоб повністю компенсувати негативні економічні наслідки кризи [13].

Реалізовані заходи у своїй сукупності тією чи іншою мірою допомогли пом’якшити кризові прояви для окремих секторів економіки та верств населення. Зокрема, дотепер загалом вдалося підтримати соціальну сферу попри всі наявні проблеми. Саме соціальна сфера є найзахищенішою законодавчо, але, водночас, залишається найменш реформованою і найвитратнішою для державного бюджету. Враховуючи питому вагу захищених статей, скорочення бюджетних витрат, до якого вдались окремі країни, навіть за часів кризи в Україні майже неможливо реалізувати.

Економічні наслідки кризи та побічні ефекти антикризової політики в Україні багато в чому повторюють ситуацію в інших країнах. Так, загальним явищем посткризового світу стало накопичення державних боргів, що вимагатиме відповідальної фіскальної політики наступними роками для виходу з кризи [12]. ... .

Економічна політика в Україні в середньостроковій перспективі повинна враховувати стан антикризового спадку, який протягом тривалого часу визначатиме економічну динаміку країни. Відсутність інституційних і структурних реформ залишається найбільшою проблемою, що гальмує економічний розвиток країни загалом і заважає здійснювати ефективну економічну політику, зокрема. Саме цей чинник об’єктивно ставить уряд (виконавчу владу) перед вибором між економічною логікою й політичною доцільністю.

3. Досвід подолання проблем у йінансовій сфері при реалізаціх антикризових заходів у ЄС та Україні

Можливості застосування досвіду ЄС в Україні. Ефективність 
проаналізованих вище антикризових заходів, вжитих інституціями та 
установами ЄС і урядами його держав-членів в умовах світової фінансово- 
економічної кризи 2008-2010 рр., дають підстави зробити припущення про 
доцільність використання європейського досвіду Україною у майбутньому.

На нашу думку, пріоритетними завданнями повинні бути:

- на основі комплексного підходу, що передбачає консолідацію 
монетарних, фіскальних, фінансово-кредитних, структурних та інших антикризових заходів, оперативно розробити і ухвалити план (програму) 
протидії кризовим явищам (в ЄС План європейського економічного 
відновлення був розроблений і затверджений у перші ж місяці активної фази 
перебігу кризи);

- вжити усіх необхідних заходів для перетворення облікової ставки 
національного банку у дієвий інструмент регулювання потоків капіталу між 
фінансовим і реальним секторами економіки;

- забезпечити наявність у банківсько-кредитній системі ліквідних активів 
(ресурсами національного банку, уряду, міжнародних фінансових установ);

- оперативно переглянути пріоритети бюджетно-структурної політики, 
внісши зміни до національного і місцевих бюджетів, спрямовані на збільшення капітальних видатків у галузях економіки зі значним потенціалом зростання, інноваційного розвитку, конкурентноздатності, зайнятості. Такі зміни не повинні призводити до виникнення критичних бюджетних дефіцитів;

- активізувати приплив приватних інвестицій, в тому числі іноземних, в 
економіку країни шляхом їх економічного стимулювання (зниження 
податкового навантаження на об’єкти інвестування на перших етанах реалізації інвестиційних проектів, створення пільгових умов кредитування тощо), зниження адміністративних бар’єрів при заиочаткуванні і веденні бізнесу (скорочення строків реєстрації нових підприємств, зменшення дозвільних і 
звітних вимог, спрощення процедур найму працівників, зниження вартості 
адміністративних послуг та ін.), розширення механізмів державно-приватного сгіівфінансування інвестиційних проектів тощо;

- стимулювати попит (споживання) за допомогою монетарних засобів, 
підтримки реальних доходів населення, ринкових інтервенцій, споживчого 
кредитування, зниження непрямих податків тощо;

- не допустити руйнування платіжного балансу країни;

- стимулювати експорт.

На наше переконання, Україні слід запозичити у ЄС досвід 
середньострокового бюджетно-фінансового планування, в рамках якого, поряд з деталізованими річними бюджетами, затверджувати загальні бюджетні перспективи на кілька суміжних років. Однією з переваг цього механізму є те, що в разі виникнення раптових економічних труднощів є можливість проводити необхідні адаптації бюджетних видатків в межах не одного, а кількох фінансових років шляхом перенесення капітальних видатків за багаторічними програмами інвестиційного характеру на більш ранні роки. Практика середньострокового бюджетно-фінансового планування 
запроваджена з 2006 р. на загальнодержавному рівні і в Російській Федерації.

Одним із додаткових засобів стабілізації економіки в умовах кризи міг би 
стати спеціальний фонд макроекономічної стабілізації у структурі державних 
фінансів, що наповнювався б у період економічного підйому за рахунок, 
наприклад, спеціального податку на великий бізнес, залишків з попередніх 
фінансових років, незапланованих надходжень чи бюджетного профіциту.

Україні слід долучитись до механізмів колективної безпеки і міждержавної солідарності в умовах кризи. Поступ на шляху інтеграції нашої держави до ЄС значно розширить можливості у цій сфері. Наприклад, надання Україні статусу держави-кандидата поставить її в число перших претендентів на отримання від ЄС додаткових стимуляційних пакетів в рамках Інструменту макрофінансової підтримки, додасть політичної волі у схваленні „проукраїнських’' рішень з боку ЄС.

Вступ України до ЄС на діючих на сьогодні умовах членства взагалі 
відкриє їй доступ до цілої низки недоступних раніше інструментів і засобів 
стимулювання економічних процесів, таких як структурні фонди ЄС, Фонд 
згуртування, Європейський механізм фінансової стабілізації, Механізм 
підтримки платіжного балансу та ін.

Вступ до зони євро можна вважати найбільш привілейованим і одночасно 
найбільш відповідальним статусом у Європейському співтоваристві. 
Приєднання до Економічного і монетарного союзу вимагає жорсткої 
фіскальної, макрофінансової і макроекономічної дисципліни, чітко 
скоординованих з іншими державами-членами дій і, врешті, суттєвої втрати 
суверенітету за рядом позицій у монетарній та інших сферах економіки. Однак досягнення цього рівня європейської інтеграції відкриває доступ до 
новоствореного Європейського фонду фінансової стабільності та інших 
механізмів антикризової солідарності; надає можливість ініціювати 
запровадження нових і спеціальних інструментів (як у випадку з Грецією) 
тощо.

Висновок

Таким чином, глобальна фінансово-економічна криза 2008- 
2010 рр. суттєво вплинула на економічну ситуацію у ЄС, призвівши до 
небаченого раніше у ЄС зниження обсягів виробництва, обсягів торгівлі, 
інвестицій, споживання та до зростання безробіття. З метою стримування та 
ліквідації цих негативних наслідків інституціями ЄС було прийнято План 
європейського економічного відновлення, а держави-члени у його контексті 
розробили свої Програми антикризових заходів. Антикризова політика ЄС 
здійснюється за трьома напрямами: створення нової архітектури фінансового 
ринку на рівні ЄС, усунення негативних наслідків впливу на економіку і 
глобальна консолідація та регіональна солідарність у подоланні наслідків 
кризи. Антикризові заходи зводяться до оздоровлення та реформування 
фінансового сектору, скоординованих монетарних кроків Європейської системи центральних банків, фіскального стимулювання пріоритетних секторів економіки, надання макрофінансової підтримки найбільш враженим країнам, глобальної координації зусиль у стабілізації світової економіки. Відповідні заходи фінансуються з національних бюджетів держав-членів ЄС, фондів єдиного (комунітарного) бюджету та інших європейських і міжнародних фінансових структур (ЄІБ, ЄБРР, МВФ та ін.).