Суть собівартості та особливості її формування на підприємстві

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 05 Марта 2014 в 20:39, курсовая работа

Краткое описание

Аналіз собівартості продукції, робіт і послуг є важливим інструментом у системі управління витратами. Він дає змогу вивчити тенденції зміни її рівня, визначити відхилення фактичних витрат від нормативних (стандартних) і їхні причини, виявити резерви зниження собівартості продукції і виробити заходи з їх освоєння.
Ефективність системи управління витратами багато в чому залежить від організації їхнього аналізу, яка визначається такими факторами:
формою і методами обліку витрат, які застосовують на підприємстві;
ступенем автоматизації обліково-аналітичного процесу на підприємстві;
станом планування і нормування рівня операційних витрат;

Прикрепленные файлы: 1 файл

VSTUP.doc

— 755.50 Кб (Скачать документ)

Для оцінки рівня собівартості використовують наступні показники:

- витрати на виробництво;

- витрати на одну гривню продукції (робіт, послуг);

- виробнича собівартість продукції (робіт, послуг) за калькуляційними статтями та за елементами витрат;

- собівартість одиниці окремих видів продукції (робіт, послуг).

1 Кошторис витрат виробництва –  це витрати підприємства, пов'язані з основою його діяльністю за певний період, незалежно від того, відносять їх на собівартість продукції в цьому періоді чи ні.

 

 

Рис. 1.2 Спрощена схема складання плану витрат підприємства

Отже, планування витрат, як і їх фактичне формування, здійснюється знизу вверх, починаючи з місць витрат і центрів відповідальності. Закінчується цей процес складанням загального (зведеного) кошторису підприємства і визначенням собівартості продукції.

Зведений кошторис витрат складається на основі розрахунків:

  1. витрат на сировину, матеріали, куплені напівфабрикати і комплектуючі вироби, технологічне паливо та енергію в основному виробництві;
  2. основної і додаткової заробітної плати робітників, зайнятих у виробництві продукції (робіт, послуг), з відрахуваннями на соціальні заходи;
  3. кошторису витрат (калькуляції виробничої собівартості продукції, робіт чи послуг) цехів допоміжного виробництва - складаються на основі даних про планові об'єми їх продукції, норм матеріальних і трудових витрат. Загальна сума витрат допоміжних цехів розподіляється на основі окремого розрахунку використання їх продукції (робіт, послуг) за відповідними напрямками;

4) кошторису витрат на утримання й експлуатацію обладнання - складається цехами основного виробництва за статтями витрат;

5) кошторису загальновиробничих витрат - розраховується на основі таких вихідних даних:

• структури організації управління цехами і їх штатного розкладу;

• норм витрат палива та енергії для опалення, освітлення й інших загальновиробничих потреб;

• розрахунку витрат на охорону праці;

• розрахунку витрат на утримання пожежної і сторожової охорони;

• розрахунку розподілу продукції, робіт і послуг допоміжних цехів;

• норм податків, зборів та інших обов'язкових платежів, передбачених законодавством;

6) кошторису інших виробничих витрат - складається на основ розрахунку витрат, пов'язаних з епізодичними і періодичними випробуваннями якості виробів, деталей, вузлів, передбачених технічними умовами і стандартами.

Взаємозв’язок зведеного кошторису з іншими розділами плану внутрішньофірмового планування представлено на рис. 1.3.

 

 

Рис. 1.3 Схема взаємозв’язку кошторису на виробництво з іншими розділами плану внутрішньофірмового планування

2 Витрати на одну гривню обсягу продукції (робіт, послуг) – важливий найбільш узагальнюючий показник собівартості. Його використання дає можливість оцінити не лише виконання плану за собівартістю продукції (робіт, послуг), а й дати оцінку її динаміки в будь-якій галузі виробництва, провести порівняльний аналіз собівартості продукції (робіт, послуг) на підприємствах, які випускають однорідну продукцію (надають однорідні послуги чи виконують однорідні роботи).

Окрім того, показник витрат на одну гривню обсягу продукції (робіт, послуг) наочно вказує на прямий зв'язок між собівартістю та прибутком, тобто в певному сенсі виконує роль показника рентабельності виробництва.

Витрати на одну гривню продукції (виконаних робіт, наданих послуг) визначаються за формулою:

,                                                             (1.1)

де Ск — загальні витрати, віднесені на кінцеву продукцію за плановий період (у повній сумі або за калькуляційними статтями чи елементами витрат), грн.;

N — обсяг готової продукції за плановий період у грошовому виразі.

3 Виробнича собівартість продукції (робіт, послуг) групується і вивчається за двома взаємодоповнюючима напрямками - за калькуляційними статтями та за елементами витрат.

Елементні витрати - це однорідні за складом витрати підприємства. Вони характеризують використані ресурси за їхнім економічним змістом незалежно від форми і місця їх використання на той чи інший об'єкт віднесення витрат.

Для виявлення резервів зниження собівартості продукції (робіт, послуг) вивчають втрати з точки зору їх функціональної ролі в процесі виробництва. Для цього проводять групування витрат за призначенням, тобто за калькуляційними статтями. Калькуляційні статті характеризують склад використання ресурсів залежно від напрямів і місця їх використання (в основному, допоміжному чи обслуговуючому виробництві) на об'єкт витрат. Тобто, групування затрат за статтями калькуляції вказує, на що конкретно та в яких розмірах використані ресурси.

Відмінність статей калькуляції від аналогічних елементів витрат в тому, що в першому випадку враховують лише витрати на даний виріб, а в другому - всі витрати підприємства, незалежно від того, де і на які потреби вони були здійснені.

4 Для виявлення шляхів подальшого зниження собівартості продукції (робіт, послуг), проведення низки організаційно-технічних заходів щодо економії витрат на конкретних ділянках роботи необхідно вивчати та оцінювати собівартість одиниці найважливіших видів продукції (робіт, послуг). Сума постійних витрат при нормальній потужності становитиме:

                                           (1.2)

де СН – сума загальновиробничих витрат, що відповідає нормальній потужності, грн.;

      γУП – питома вага (частка) умовно-постійних витрат, %.

Сума змінних витрат відповідно складатиме:

                                            (1.3)

Загальна сума фактичних загальновиробничих витрат, що включаються до виробничої собівартості (розподілені витрати) визначається:

                            (1.4)

де QН – обсяг виробництва (кількість одиниць продукції) при нормальній потужності;

     QФ – фактичний обсяг продукції.

Собівартість одиниці найважливіших видів продукції (робіт, послуг) проводять за калькуляційними статтями.

Матеріали. До статті заносяться витрати на матеріали, що утворюють основу виготовлюваної продукції (основні матеріали), а також на матеріали допоміжного призначення (допоміжні матеріали), які можна прямо віднести на окремі вироби. Витрати обчислюються для кожного матеріалу окремо на основі встановлених норм, чинних цін на матеріали і виробничої програми. При цьому від вартості матеріалів віднімають відходи за ціною їх можливого використання чи продажу.

Куповані вироби і напівфабрикати. Купованими вважаються вироби, що купуються для укомплектування продукції що виготовляється, і потребують витрат на їх установку чи складання. Куповані напівфабрикати – це вироби, які додатково обробляються на підприємстві. Витрати за цією статтею обчислюються аналогічно витратам на матеріали. Вартість виробничих послуг сторонніх підприємств визначається за договірною ціною на виконані роботи.

Паливо та енергія на технологічні потреби. До даної статті відносять витрати палива та енергії на безпосереднє виконання технологічних процесів. Витрати на паливо та енергію технологічного призначення обчислюються аналогічно попереднім статтям.

Основна заробітна плата виробничих робітників. Стаття включає оплату праці робітників, безпосередньо зайнятих виготовленням основної продукції. Вона складається з відрядної та погодинної заробітної плати.

Додаткова заробітна плата виробничих робітників. Як відомо до неї належать додаткові виплати понад встановлені норми за трудові успіхи, особливі умови праці, відпуски та інші доплати і гарантії, передбачені чинним законодавством та трудовими угодами. Планова величина цих виплат обчислюється зазвичай у відсотках від основної заробітної плати за даними звітного періоду.

Відрахування на соціальні заходи. Витрати даного виду охоплюють відрахування в Пенсійний фонд і фонди соціального страхування та сприяння зайнятості. Обчислюється їх сума у встановлених відсотках від заробітної плати (основної та додаткової).

Амортизація. До даної статті відносяться суми нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів. Згідно вимог П(С)БО – 7 амортизація нараховується за один із п’яти методів, що передбачено даним стандартом або згідно статті 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Отже, на будь-якому підприємстві для оцінки рівня собівартості використовують такі показники як витрати на виробництво, витрати на одну гривню продукції (робіт, послуг), виробнича собівартість продукції (робіт, послуг) за калькуляційними статтями та за елементами витрат і собівартість одиниці окремих видів продукції (робіт, послуг). Вони дозволяють оцінити рівень витрат на виробництво продукції (робіт, послуг), адже від цього залежать фінансові результати діяльності підприємства.

На витрати підприємства на виготовлення продукції, і в першу чергу на собівартість продукції, впливає велика кількість факторів, дія яких має взаємопов'язаний та взаємообумовлений характер. В економічних дослідженнях під факторами розуміють рушійні сили розвитку процесів і явищ, які відбуваються на підприємстві. Діяльність підприємства є складною і різнобічною. Вона представлена комплексом взаємопов'язаних господарських процесів, що характеризуються системою показників, які залежать від численних та різноманітних факторів.

Фактори взаємопов'язані між собою та нерідко впливають на результати господарської та іншої діяльності підприємств за різними напрямами: одні –  позитивно, інші – негативно, треті  в існуючих умовах економічного розвитку є нейтральними. Причому негативний вплив одних факторів може знизити або нейтралізувати позитивний вплив інших. Все це вимагає вивчення якомога більшої кількості факторів.

Класифікація факторів – це розподіл їх за групами залежно від загальних ознак, що дає можливість точніше оцінити місце та роль кожного фактору в формуванні величини результативних показників.

За економічним змістом фактори, що вивчаються в економічному аналізі, можна поділити на:

• виробничо-економічні – виражають умови, що забезпечують підприємницьку діяльність з точки зору організації виробничого (торговельного, будівельного чи будь-якого іншого) процесу, раціонального використання ресурсів залучених для своєї діяльності;

• соціально-економічні – рушійні сили підвищення ефективності діяльності підприємства, які закладені у самих учасниках виробничих відносин, відображають творчу ініціативу й активність працюючих, рівень освіти та культури працівників, моральне стимулювання і зацікавленість працівників, рівень управління підприємством, умови життя, побуту, відпочинку, мікроклімат у трудовому колективі, санітарно-гігієнічні умови праці.

Всі вище перелічені фактори впливають в першу чергу на ефективність роботи підприємства в цілому і на раціональність та зниження витрат на виробництво продукції зокрема.

Наведена класифікація факторів дає можливість вивчити та оцінити їх вплив на показники, що вивчаються, розробити оптимальні управлінські рішення.

 

1.3 Методика планування і аналізу показників рівня собівартості продукції

Під методикою аналізу показників слід розуміти способи підходу до вивчення виробничо-господарської діяльності підприємств. Аналіз ґрунтується на використанні методів деталізації явищ і процесів порівняння, взаємопов’язаного вивчення причинних зв’язків, елімінування, математичного моделювання.

Вибір того чи іншого вибору аналізу залежить від мети, яка ставиться при проведенні досліджень. Якщо завдання у визначенні кількісного впливу різноманітних факторів на зміну якого-небудь показника, то можуть бути використані традиційні та математичні методи аналізу.

Порівняння рахується найбільш допустимим методом техніко-економічного аналізу. Цей прийом дозволяє виразити характеристику одного явища за допомогою інших, а також однорідних явищ.

При порівнянні оцінюється зміна одного показника за допомогою іншого, аналогічного по своєму змісту. В аналізі при використанні методу порівняння можна використовувати наступні порівняння:

- фактичних показників  з плановими для оцінки рівня  виконання плану;

- фактичних даних звітного  року з фактичними даними минулого періоду для вивчення зміни показників в часі;

- фактичних показників  з нормативними для вивчення  резервів виробництва.

Щоб використати метод порівняння, треба забезпечити виконання умов співставлення порівнюваних показників по однотипності методик розрахунку показників в грошовому виразі.

Одним з найважливіших методів аналізу є використання рядів динаміки. За допомогою цього методу можна уникнути випадкових висновків. Для характеристики та аналізу динаміки процесу чи явища використовують показники абсолютного приросту , темпів росту Тр, темпів приросту Тпр, середньорічні темпи росту показника .

Абсолютний приріст визначається за формулами:

Dул = уt – yt-1                                          (1.5)

Dyб = yt – y0                                            (1.6)

Темпи росту:

                                              (1.7)

                                              (1.8)

Информация о работе Суть собівартості та особливості її формування на підприємстві