Фінансовий стан підприємства та шляхи його покращення

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 15 Декабря 2012 в 11:17, курсовая работа

Краткое описание

Методи аналізу фінансового стану підприємства постійно вдосконалюються по мірі настання змін в економічному середовищі нашої держави. Нові ідеї та принципи в цій сфері в першу чергу доходять до користувачів періодичних економічних видань, які також використовувались під час підготовки курсової роботи.

Содержание

Вступ……………………………………………………………………………….3
Розділ1. Теоретичні аспекти аналізу фінансового стану підприємства
1.1. Сутність фінансового стану підприємства
1.2. Показники фінансового стану підприємства та фактори, які їх забезпечують
Розділ2.Аналіз фінансово стану і оцінка господарської діяльності ПАТ "Мукачівська лижна фабрика "ТИСА
2.1. Характеристика виробничо-господарської діяльності підприємства ПАТ"Мукачівськалижнафабрика"ТИСА»
2.2.Аналіз майнового стану ПАТ "Мукачівська лижна фабрика "ТИСА
2.3. Аналіз фінансової стійкості та рентабельності ПАТ "Мукачівська лижна фабрика "ТИСА
Розділ3.Розробка заходів, спрямованих на поліпшення фінансово-господарського стану підприємства
3.1. Визначення основних напрямків подальшого розвитку підприємства
3.2. Напрями поліпшення фінансового стану підприємства
Висновок
Список використаної літератури
Додатки

Прикрепленные файлы: 1 файл

Курсова 4й курс.doc

— 567.00 Кб (Скачать документ)

          Окрім цього можливо здійснити переорієнтацію ринків збуту продукції. Так як,  ПАТ "Мукачівська лижна фабрика "ТИСА" орієнтовані на виготовлення високоякісного спортивного інвентаря, то за умов зниження його собівартості можливим буде відкриття ринків західної та центральної Європи. В силу того, що український ринок спортивного інвентаря заповнений хоч і невисокоякісною, але більш дешевою подібною продукцією східноазіатських виробників і в силу низької платоспроможності, лише невелика частка населення України спроможна придбати продукцію Мукачівської лижної фабрики.

 

 

3.2. Заходи поліпшення  фінансового стану підприємства.

 

          Підприємство, що аналізується, виготовляє спортивний інвентар, конструкційні матеріали, а також займається реалізацією власної продукції як резидентам, так і нерезидентам України. На думку фахівців, вироби підприємства відрізняються досить високою якістю. Проблема в дуже високій собівартості. Це пов'язано з значним рівнем фондоємкості виготовляємої продукції та високими цінами на ресурси, що закуповуються для виробництва даної продукції. Тому найголовніша задача для даного підприємства – зниження собівартості.

Зниження трудоємкості продукції, збільшення продуктивності праці можна  досягнути різними шляхами. Найбільш важливі з них – механізація та автоматизація виробництва, розробка та застосування прогресивних, високопродуктивних технологій, заміна та модернізація застарілого обладнання. На даному підприємстві дуже багато застарілого обладнання, яке можна продати без будь-якої шкоди для виробництва. Отримані кошти можна вкласти в нове, ресурсозберігаюче обладнання, яке підвищить фондовіддачу.

Матеріальні ресурси займають 72,88% в структурі витрат на виробництво  продукції. Звідси, зрозуміло значення економії цих ресурсів, раціонального  їх використання. І знову на перший план тут виступає застосування ресурсозберігаючих технологічних процесів. Важливим є підвищення вимог та застосування вхідного контролю за якістю сировини та матеріалів, які надходить від постачальників.

Скорочення витрат по амортизації основних виробничих фондів можна досягнути шляхом кращого використання цих фондів, максимізації їх завантаження, а також списання з балансу непрацюючого, морально застарівшого обладнання.

Доцільно продати деяку кількість  виробничих запасів та незавершеного виробництва.

Як і в інших підприємств, в умовах кризи неплатежів у даного підприємства є нестача грошових коштів, проблеми зі збутом (великий  обсяг готової продукції на складі) та з отриманням дебіторської заборгованості.

Щодо джерел отримання грошових коштів, то до них відносяться:

  1. Реалізація продукції з негайною оплатою.
  2. Отримання дебіторської заборгованості.
  3. Продаж резервних грошових активів.
  4. Продаж матеріальних і нематеріальних активів (зайвих запасів).
  5. Отримання банківських кредитів.
  6. Залучення інвестицій, приватного капіталу та інших внесків.

Перші чотири шляхи більш  доцільні, тому що не приводять до збільшення валюти балансу. В цих випадках грошові  кошти формуються шляхом реструктуризації активів. Два останніх – можуть використовуватись для підтримки поточної платоспроможності в крайніх випадках, тому що вони приводять до відволікання залучених фінансових ресурсів від цільового використання.

Щодо управління дебіторською заборгованістю, то найбільш ефективними будуть такі шляхи:

  1. визначення термінів прострочених залишків на рахунках дебіторів і порівняння цих термінів із середніми показниками в галузі, показниками конкурентів і даними минулих років;
  2. періодичний перегляд граничної суми кредиту, виходячи з реального фінансового становища клієнтів;
  3. якщо виникають проблеми з одержанням грошей, то необхідно вимагати заставу на суму, не меншу, ніж сума на рахунку дебітора;
  4. використання арбітражних судів для стягнення боргів при наявності порук чи гарантій;
  5. продаж рахунків дебіторів факторинговій компанії чи банку, що надає факторингові послуги, якщо це вигідно;
  6. при продажу великої товарної партії негайне виставлення рахунку покупцю;
  7. використання циклічної виписки рахунків для підтримання одноманітності операцій;
  8. відправлення поштою рахунків покупцям за декілька днів до настання терміну платежу;
  9. страхування кредитів для захисту від значних збитків за безнадійними боргами;
  10. обминання дебіторів з високим ризиком, наприклад, якщо покупці належать до країни чи галузі, що переживають істотні фінансові труднощі.

Слід приділити значну увагу збуту продукції за готівку. Цьому має сприяти правильна маркетингова політика (пошук нових, більш платоспроможних споживачів продукції, нових ринків, розширення збутової мережі тощо). Треба розробити гнучку систему знижок та кредитування для оптових покупців, вивчити ефективність організації та проведення сезонних розпродаж зі знижками в ціні. Ці всі заходи будуть закладом підвищення виручки, а також прибутку, що, в свою чергу, дозволить підвищити рентабельність капіталу.

Так, щоб оптимізувати значення коефіцієнту абсолютної ліквідності з тією ж сумою короткострокової заборгованості, треба мати 26,84 тис. грн. в готівці або короткострокових фінансових вкладеннях або суму поточної заборгованості 2,5 тис. грн., що є нереальним шляхом, оскільки у підприємства не буде вистачати коштів для здійснення поточної діяльності. Тобто вихід з цієї ситуації – удосконалення виробництва та розширення збутової мережі, з метою нарощення обсягів реалізації та надходження коштів на поточний рахунок.

Сума дебіторської заборгованості та запасів покриває суму оборотних  активів у нормативному значенні. Якщо провести правильну політику по управлінню дебіторською заборгованістю, то необхідну суму можна отримати з неї, а частину дебіторської заборгованості спрямувати на покриття кредиторської. Але для цього потрібно вибрати найбільш доцільні строки платежів та форми розрахунків із споживачами (попередня оплата, оплата по факту відвантаження продукції). Доцільною, в даному випадку, є оплата по факту відвантаження продукції покупцям, а також надання знижок споживачам за умови попередньої оплати (для стимулювання надходження грошових коштів).

Для поповнення власного капіталу треба, перш за все, оцінити вартість його залучення  з різних джерел. До того, як звертатись до зовнішніх джерел формування власного капіталу, повинні бути реалізовані всі можливості його формування за рахунок внутрішніх джерел. А основні внутрішні джерела – прибуток та спеціальні фонди.

Але якщо сума власного капіталу із внутрішніх джерел є недостатньою, треба звертатись до зовнішніх джерел залучення. Це вимагає необхідність розробки емісійної політики підприємства. Основною метою цієї політики є залучення на фондовому ринку необхідного обсягу фінансових коштів в мінімально можливі строки і за мінімальну плату.

Процес управління вартістю залученого капіталу за рахунок зовнішніх  джерел характеризуються високим рівнем складності і потребує відповідної  кваліфікації виконавців.

Не слід також нехтувати  позиковим капіталом. В розвинутих країнах за питомою вагою у складі залучених джерел фінансування значне місце займають саме банківські кредити та кредиторська заборгованість, в тому числі комерційний і товарний кредити. Необхідність кредиту як джерела поповнення фінансових ресурсів підприємства визначається характером кругообігу основних і оборотних активів. Як джерело фінансування, позиковий капітал теж має свої особливості:

  1. відносна простота формування базових показників оцінки вартості. Це вартість обслуговування боргу в формі процентів за кредит;
  2. виплати по обслуговуванню боргу відносяться на собівартість, що зменшує розмір оподатковуваної бази підприємства, тобто розмір вартості позикового капіталу зменшується на ставку податку на прибуток;
  3. вартість залучення позикового капіталу має високу ступінь зв'язку з рівнем кредитоздатності підприємства, оціненого кредитором. Чим віще кредитоздатність підприємства по оцінці кредитора, тим нижче вартість залученого позикового капіталу;
  4. залучення позикового капіталу пов'язано із зворотним грошовим потоком по обслуговуванню боргу та по погашенню зобов'язань по основній сумі боргу.

Вартість внутрішньої кредиторської  заборгованості при визначенні вартості капіталу враховується по нульовій ставці, тому що це, фактично, безплатне фінансування підприємства. Але не можна збільшувати суму капіталу за рахунок цього джерела, бо якщо кошти затримуються на тривалий час в обігу і своєчасно не повертаються, це може стати причиною простроченої кредиторської заборгованості, що в кінці призведе до сплати штрафів, санкцій та погіршення фінансового стану.

Щодо позикового капіталу, то у  підприємства при існуючій структурі  коштів і низькій рентабельності активів у порівнянні з процентними  ставками за кредит є дуже незначні можливості по його залученню. Треба  в першу чергу вирішувати збутові проблеми і підвищувати кредитоздатність підприємства.

    

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Фінансовий стан –  найважливіша характеристика економічної  діяльності підприємства. Він відображає конкурентоспроможність підприємства, його потенціал в діловому співробітництві, оцінює в якій мірі гарантовані економічні інтереси самого підприємства та його партнерів за фінансовими та іншими відносинами.

Без аналізу фінансового  стану сьогодні стає неможливим функціонування будь-якого суб'єкта економічної діяльності, включаючи й тих, що з певних причин не переслідують мету максимізації прибутків. Якщо ефективність господарювання є добровільною справою агента економічної діяльності,  то фінансова звітність – обов'язковою: навіть дрібні приватні підприємства зобов'язані аналізувати свою фінансову діяльність, на основі якої вони будують звітність перед органами Державної податкової адміністрації.

Стійке фінансове становище  формується в процесі всієї виробничо-господарської  або комерційної діяльності підприємства. Однак партнерів та акціонерів підприємства цікавить не процес, а результат, тобто саме показники фінансового стану за звітний період, які можна визначити на основі офіційної фінансової звітності.

Стійка діяльність підприємства залежить як від обгрунтованості стратегії розвитку, маркетингової політики, від ефективного використання всіх існуючих в його розпорядженні ресурсів, так і від зовнішніх умов, до числа яких відносять податкову, кредитну, цінову політики держави та ринкову кон'юнктуру. Через це в якості інформаційної бази аналізу фінансового стану повинні виступати звітні дані підприємства, деякі задані економічні параметри і варіанти, при яких змінюються зовнішні умови його діяльності, котрі потрібно враховувати при аналітичних оцінках та прийнятті управлінських рішень.

Підприємство ПАТ "Мукачівська лижна фабрика "ТИСА" має недостатню фінансову стійкість. Про це свідчить ряд показників. Зокрема, коефіцієнт абсолютної ліквідності вказує на те, що підприємство в змозі негайно погасити лише 0,4% поточної заборгованості. Значення коефіцієнту миттєвої ліквідності також має низьке значення, вдвічі менше нормативного. Лише значення коефіцієнту загальної ліквідності знаходиться в межах норми, навіть перевищує її. Але ж високі показники загальної ліквідності свідчать не про стабільний фінансовий стан підприємства і про ефективність його діяльності, а про наявність у нього понаднормативних виробничих запасів.

Загальний коефіцієнт покриття свідчить, що на кожну гривню короткострокових зобов'язань припадає 5,33 грн. поточних активів на початок року та 3,02 грн. – на кінець року. Коефіцієнт автономії має велике значення, оскільки засвідчує високу ступінь незалежності підприємства від зовнішнього фінансування. Лижна фабрика має значний запас фінансової стійкості – про це свідчить коефіцієнт фінансової стійкості. Згідно коефіцієнту співвідношення власних та позикових коштів на кожну гривню власних коштів припадало 3 коп. позикових (на початок звітного періоду) та 8 коп. – на кінець періоду.

Пошук ефективних механізмів управління фінансовими ресурсами та забезпечення їх реальної інтеграції в систему ринкових відносин зумовлює необхідність розробки певної фінансової стратегії на даному етапі розвитку підприємства. Адже, сьогодні нас відділяє вже немало часу відтоді, як Україна стала на шлях ринкових перетворень. Цей шлях і досі залишається складним та заплутаним, а часом навіть незбагненним пересічному громадянину, що давно звик чути про реформування економіки, не помічаючи реальних змін на краще. На думку багатьох західних економістів, роботи яких використовувались автором під час написання даної роботи, проблема української промисловості полягає в тому, що керівники багатьох підприємств є вихованцями старої командно-адміністративної системи господарювання, в якій, при відсутності функціонуючого ринкового механізму та дефіцитності ресурсів,  споживчий попит сприймався як небажане явище або, навіть, як гальмо економічного розвитку. Відмінність ринкової економіки в цьому відношенні полягає в тому, що споживчий попит в будь-якій формі розуміється виробником як стимул до збільшення обсягів виробництва.

Світовий досвід вчить нас тому, що дійсне просування на шляху реформ залежить від змін у виробничій сфері та знаходженні  ефективних форм господарювання. Важливу  роль в цьому процесі в Україні відіграє об'єктивний аналіз фінансового стану підприємств.

Информация о работе Фінансовий стан підприємства та шляхи його покращення