Аналіз фінансових коефіцієнтів та показників

Основними методами аналізу фінансового стану, що широко використовуються в практиці господарської діяльності підприємства, є [19, c. 88]:

• горизонтальний - визначення абсолютних і відносних змін величин різних статей балансу за певний період;
• вертикальний - обчислення питомої ваги окремих статей у підсумку балансу, тобто визначення структури активів і пасивів на певну дату;
• трендовий - полягає у зіставленні величин балансових статей за кілька років для виявлення тенденцій, що переважають у динаміці показників;
• коефіцієнтний - зводиться до вивчення рівнів і динаміки відносних показників фінансового стану, які вираховують, як співвідношення величин балансових статей чи інших абсолютних показників одержаних на основі звітності і даних бухгалтерського обліку. При аналізу фінансових коефіцієнтів їх значення зіставляють з базовими величинами, а також вивчають динаміку за звітний період і за кілька суміжних звітних періодів.

Для оцінки фінансового стану підприємства найважливішими вважаються показники [5, c. 201]:

• платоспроможності та ліквідності - характеризують фінансові можливості підприємства щодо погашення заборгованості, покриття підприємством позикових коштів;
• прибутковості  - дають можливість порівняти отриманий прибуток  з вкладеним капіталом, тобто міру ефективності авансованого у виробництво та реалізацію капіталу;
• ділової активності - характеризують кругообіг засобів підприємства;
• фінансової стійкості - характеризують співвідношення власних та залучених коштів.

Таким чином, аналіз фінансового стану  дозволяє визначити стан фінансового «здоров’я» підприємства, своєчасно виявити і усунути недоліки в діяльності, а також знайти резерви покращення його розвитку.

 

 

2.  Платоспроможність та ліквідність підприємства

Об'єктивними умовами  забезпечення стабільної діяльності та фінансової стійкості підприємств  є їх ліквідність і платоспроможність, які визначають реальні фінансові можливості підприємств, здатність фінансувати свою діяльність, своєчасно та в повному обсязі виконувати зобов'язання [19, c. 120].

Платоспроможність [11, c. 93] - це можливість підприємства наявними грошовими ресурсами своєчасно погасити свої строкові зобов’язання. Платоспроможність розглядається як один з індикаторів фінансового стану підприємства. До платіжних засобів відносять грошові кошти, короткострокові цінні папери та частку дебіторської заборгованості щодо якої є впевненість у надходженні. До строкових зобов’язань включають поточні пасиви: короткострокові кредити банків, кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги, бюджету тощо. Перевищення платіжних засобів над строковими зобов’язаннями характеризує підприємство як платоспроможне.

Про неплатоспроможність  підприємства свідчить відсутність  грошей на розрахунковому та інших  рахунках в банку, наявність прострочених кредитів банку, позик, заборгованості фінансовим органам, тривале порушення  термінів виплат заробітної плати тощо.

Причинами неплатоспроможності  можуть бути:

• невиконання договірних зобов’язань підприємства щодо постачання замовникам продукції;
• зростання рівня виробничих витрат, що призводить до зниження величини прибутку;
• неплатоспроможність самих замовників;
• значне відволікання коштів у дебіторську заборгованість та у надлишкові виробничі запаси.

Розрізняють поточну платоспроможність, що склалася на певний момент часу, і  перспективну платоспроможність, що очікується в короткостроковій та довгостроковій перспективі.

Поточна платоспроможність  означає наявність у достатньому  обсязі коштів і еквівалентів для  розрахунків за кредиторською заборгованістю, що вимагає негайного погашення. Тому основними індикаторами поточної платоспроможності є наявність  достатньої суми коштів і відсутність  в організації прострочених боргових зобов’язань.

Перспективна платоспроможність  забезпечується погодженістю зобов’язань і платіжних зобов’язань впродовж прогнозного періоду. Він залежить від складу, обсягів і ступеня ліквідності поточних активів. При внутрішньому аналізі платоспроможність прогнозується на основі вивчення грошових потоків. Зовнішній аналіз платоспроможності здійснюється, як правило, на підставі вивчення показників ліквідності.

В практичній діяльності розрізняють  ліквідність активів, ліквідність  балансу і ліквідність підприємства [10, c. 248].

Під ліквідністю активів розуміють здатність їх до трансформації у грошові кошти, а ступінь ліквідності активів визначається проміжком часу, необхідним для перетворення їх у грошову форму. Чим менше потрібно часу для інкасації певного активу, тим вища буде його ліквідність.

Ліквідність балансу - це можливість суб’єкта господарювання перетворити активи в готівку і погасити свої платіжні зобов’язання. Відмінність цього поняття від ліквідності активів полягає в тому, що ліквідність балансу відображає ступінь погодженості обсягів і ліквідності активів з сумами та термінами погашення зобов’язань, а ліквідність активів визначається без відношення до пасиву балансу.

Ліквідність підприємства - це більш загальне поняття, ніж ліквідність балансу. Остання передбачає пошук платіжних засобів тільки за рахунок внутрішніх джерел, тобто реалізації активів. Підприємство може залучати позикові кошти зі сторони, якщо вони має досить високий рівень інвестиційної привабливості. Тому, оцінюючи ліквідність підприємства, необхідно враховувати його фінансову стійкість, тобто здатність позичати кошти з різних джерел, збільшувати акціонерний капітал, реалізувати активи, швидко реагувати на кон’юнктуру ринку тощо.

Аналіз ліквідності балансу  полягає в порівнянні коштів активу, згрупованих за рівнем їхньої ліквідності, із зобов’язаннями за пасивом, об’єднаними за строками їх погашення і в порядку зростання цих строків. Залежно від рівня ліквідності активи організації поділяються на такі групи [4, c. 394]:

1. найбільш ліквідні активи (А1) - це суми за всіма статтями коштів та їх еквівалентів. Сюди належать також короткострокові фінансові вкладення, цінні папери, які можна прирівняти до грошей.
2. активи, що швидко реалізуються (А2) - це активи, для перетворення яких на гроші потрібний час. У цю групу включають дебіторську заборгованість. Ліквідність цих активів є різною і залежить від суб’єктив-

них та об’єктивних факторів: кваліфікації фінансових працівників, плато-

спроможності платників, умов видачі кредитів покупцям тощо.

3. активи, що реалізуються повільно (А3) - це статті 2-го розділу активу балансу, до яких відносяться запаси та інші оборотні активи. В окремих випадках деякі запаси потребують додаткової обробки для того, щоб їх можна було продати.
4. активи, що важко реалізувати (А4) - це активи, які передбачено використовувати в господарській діяльності впродовж тривалого періоду. До цієї групи відносять усі статті 1-го розділу активу балансу.

Перші три групи активів  впродовж поточної діяльності постійно змінюються і належать до поточних активів підприємства.

Відповідно на чотири групи  поділяються і зобов’язання підприємства.

1. П1 - найбільш термінові зобов’язання, які необхідно погасити впродовж поточного місяця ( розрахунки за дивідендами, своєчасно не погашені кредити);
2. П2 - середньострокові погашення до одного року, поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями, векселі видані;
3. П3 - довгострокові зобов’язання;
4. П4 - власний капітал, що постійно перебуває в розпорядженні організації.

Підприємство буде ліквідним, якщо його поточні активи перевищують  короткострокові зобов’язання. Підприємство може вважатися ліквідним за умови, коли його оборотний капітал складається в основному з коштів та короткострокової дебіторської заборгованості.

Ліквідність балансу - це рівень покриття зобов’язань підприємства його активами, строк перетворення яких на гроші відповідає строкам погашення зобов’язань. Для визначення ліквідності балансу необхідно порівняти підсумки за кожною групою активу і пасиву балансу [4, c. 396].

Баланс вважається абсолютно  ліквідним, якщо:

                                             А1 ≥ П1; А2 ≥ П2; А3 ≥ П3; А4 ≤ П4                       (1.1)

Аналіз співвідношень  цих груп активів і пасивів  за кілька періодів дозволить визначити тенденції зміни в структурі балансу та його ліквідність.

При цьому необхідно враховувати  ризик недостатньої ліквідності, коли не вистачає високоліквідних засобів  для погашення зобов’язань, а  також ризик зайвої ліквідності, коли надлишок активів є низьколіквідним.

Поряд з абсолютними показниками  для оцінювання ліквідності підприємства розраховують відносні показники [11, c. 96]: коефіцієнт абсолютної ліквідності; коефіцієнт швидкої ліквідності; коефіцієнт поточної ліквідності. Ці показники представляють інтерес не лише для підприємства, але і для зовнішніх суб’єктів аналізу: коефіцієнт абсолютної ліквідності - для постачальників матеріальних ресурсів; коефіцієнт швидкої ліквідності - для банків; коефіцієнт поточної ліквідності - для інвесторів.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності - визначається відношенням суми залишків за статтями коштів та їх еквівалентів і поточних фінансових інвестицій до суми залишків за непогашеними кредитами та поточної кредиторської заборгованості.

За рядками балансу  розрахунок буде мати вид:

                                                                (1.2)

Значення коефіцієнта  абсолютної ліквідності повинно  перебувати в межах 0,2 - 0,35. Він характеризує здатність підприємства негайно ліквідувати короткострокову заборгованість.

Коефіцієнт швидкої  ліквідності визначається відношенням суми залишків за статтями коштів та їх еквівалентів, поточних фінансових інвестицій, дебіторів, товарів і готової продукції до суми залишків за непогашеними короткостроковими кредитами та поточної кредиторської заборгованості.

                                                                                   (1.3)

Значення коефіцієнта  швидкої ліквідності показує  скільки грошових одиниць обігових коштів припадає на кожну грошову  одиницю короткострокових, тобто  невідкладних зобов’язань. Значення К _ш.л. в межах 1 - 1,15 свідчитиме про те, що підприємство вчасно ліквідовує борги.  При цьому зазначимо, що коефіцієнт швидкої ліквідності завжди вищий за коефіцієнт абсолютної ліквідності, оскільки при його визначенні в чисельнику, крім грошових коштів, короткострокових фінансових вкладень, враховуються й інші, хоча й менш ліквідні активи.

Коефіцієнт поточної ліквідності визначається відношенням загальної суми оборотних активів і витрат майбутніх періодів (розділ ІІ + розділ ІІІ) до загальної суми зобов’язань і доходів майбутніх періодів.

                                                                 (1.4)

Бажано, щоб цей коефіцієнт був більшим за одиницю. Таким  чином визначають, чи вистачить у підприємства всіх оборотних активів для повної ліквідації своїх боргових зобов’язань.

Однак в практиці часто  користуються середнім коефіцієнтом ліквідності, без урахування різних рівнів платоспроможності. Він визначається відношенням суми оборотних активів до суми поточних зобов’язань [11, c. 98].

                                                                                             (1.5)

Це дозволяє визначити  спроможність підприємства щодо погашення  своїх короткострокових зобов’язань. Водночас середній коефіцієнт ліквідності не завжди вважається достовірним, оскільки запаси і продукція в стадії незавершеного виробництва не скоро перетворюються на грошові кошти. Тому більш реальним варто вважати коефіцієнт критичної ліквідності, який визначається відношенням величини оборотних активів за мінусом запасів і незавершеного виробництва до суми поточних зобов’язань.

                                                                (1.6)

Бажано, щоб цей показник дорівнював одиниці. Однак на практиці він часто становить 0,8 - 0,9. При цьому за умови низьколіквідних активів може погіршитися фінансовий стан підприємства, а надто висока ліквідність буде свідчити про недолік у використані поточних активів.

Якщо відношення суми активів  до суми поточних зобов’язань розглядається як середній коефіцієнт ліквідності, то різниця між цими двома величинами буде показувати величину оборотного капіталу, який свідчитиме про забезпеченість підприємства власними фінансовими ресурсами.

Після аналізу ліквідності  балансу виконується аналіз платоспроможності підприємства [19, c. 126]. Для оперативного внутрішнього аналізу поточної платоспроможності, щоденного контролю за надходженням засобів від продажу продукції, погашення дебіторської заборгованості й інших надходжень коштів, а також для контролю за виконанням платіжних зобов'язань перед постачальниками, банками й іншими кредиторами складається платіжний календар, у якому, з одного боку, підраховуються наявні й очікувані платіжні засоби, а з іншого боку - платіжні зобов'язання на цей же період (1, 5, 10, 15 днів, 1 міс).

Оперативний платіжний  календар складається на основі даних про відвантаження і реалізацію продукції, про закупівлю засобів виробництва, документів про розрахунки з оплати праці, на видачу авансів працівникам, виписок з рахунків банків та ін.

Для визначення поточної платоспроможності  необхідно платіжні засоби на відповідну дату порівняти з платіжними зобов'язаннями на цю саму дату. Ідеальний варіант, якщо коефіцієнт буде становити одиницю або трохи більше.

Платіжний календар забезпечує щоденний контроль за надходженням і  витратою коштів, дозволяє синхронізувати позитивні й негативні грошові  потоки, визначити пріоритетність платежів за ступенем їхнього впливу на фінансові результати. Таким чином, він є важливим інструментом оперативного управління поточною платоспроможністю підприємства.