Поняття, природа та концепції виникнення і розвитку міжнародного права

Торговля и война в ту эпоху (а также по разному сочетались и в более поздние исторические периоды) и были двумя главными проявлениями международных отношений. Именно поэтому огромное число международно-правовых актов (договоров, обычно-правовых норм) отражали именно отношения, связанные с войной и торговлей[19]. Эта черта присуща формирующимся международно-правовым нормам во всех очагах его первичного возникновения: и Двуречью, и Египту, и Индии, и Китаю, и Древней Греции, и Древнему Риму[20]. Поэтому отрицание существования международного права со ссылкой на то, что в эпоху древности в регионах ранних человеческих цивилизаций (в т.ч. и в эпоху, когда государства были уже сформированы) не было правильных международных сношений, как это делалось и делается некоторыми юристами-международниками, вряд ли обоснованно[21]. 
 
Дело в том, что правовому регулированию в той или иной мере и форме должны подвергаться (и в реальности подвергались) не только мирные межгосударственные отношения, но и, напротив, отношения, связанные с войной и ее результатами. Примечательно, что работа знаменитого Гуго Гроция называется 'О праве войны и мира'. Не случайно и И.Кант даже уже в ХVIII веке указывал, что международное право делает своей 'задачей установить отчасти право на войну, отчасти право во время войны, отчасти: право после войны'[22]. Это было так и позже, во многом это так и в наше время. Видимо, наличие мирных межгосударственных отношений само по себе нельзя считать обязательной основой возникновения международного права. 
 
В этом плане примечательно и казалось бы, парадоксальное, но отнюдь небезосновательное утверждение Е.Б.Пашуканиса о том, что правовое 'общение по своей 'природе' не предполагает состояния мира, также как торговля на первых порах не исключает вооруженного грабежа, но идет с ним рука об руку. Право и самоуправство - понятия как будто противоположные - на деле самым тесным образом связаны'[23]. 
 
Мера 'мирности', 'гуманизма' международных отношений в разные эпохи различна. Связывать возникновение международного права лишь с той из этих эпох, в которую эта мера достаточно велика, необоснованно. Ибо само представление о их 'достаточности' для возникновения международно-правовых норм очень субъективно. С другой стороны, исторические данные показывают, что государства вот уже 4-5 тыс.лет прибегают к договорно-правовому оформлению своих отношений. Между тем, межгосударственные договоры являются одним из существеннейших проявлений международного права.

Наступним питанням є питання про періодизацію МП. Відомий сучасний російський дослідник І.Лукашук розробив періодизацію, яка тривалий час вважалася традиційною:

1. Розвиток міжнародного права у Стародавньому Світі та Середньовіччі  - епоха вдосконалення міжнародних відносин і формування розуміння ролі держави на міжнародній арені.
2. Класичне міжнародне право з кінця середніх віків до прийняття статуту Ліги Націй (ХУІІ ст. – 1919 р.) – виникнення і розвиток доктрини МП Нового часу.
3. Перехід від класичного до сучасного міжнародного права 1919 р – 1945 рр. (від Статуту Ліги Націй до Статуту ООН) – розуміння державами необхідності створення нових механізмів регулювання міжнародних відносин після І-ІІ світових війн.
4. Сучасне міжнародне право – 1945 ... – право Статуту ООН та його протиріччя.

Деякі автори пропонують іншу періодизацію,  де виокремлюються таки періоди:

1. розвиток МП у Стародавньому Світі (ІІ ст. до н.е. – ІУ-У ст. н.е.)
2. МП у Середні віки – У ст. – Вестфальський мир 1648 р.
3. МП з 1648 по 1815 рр. – до Віденського конгресу.
4. Міжнародне право с 1815 рр. – кін. І світової війни.
5. МП з 1919 р. – 1945 р. – створення ООН
6. Сучасне міжнародне право.

У підручнику Ушакова Н.А.  та Ігнатенко М.  пропонується така періодизація:

1. Стародавній світ (ІІІ-поч.ІІ т. до н.е. – У ст. н.е.) – виникнення систематичних міжнародних відносин;
2. Від падіння Римської імперії до Вестфальського миру (476 – 1648 рр.) – формування абсолютистських монархій, вплив християнства на становлення МП;
3. Від Вестфальського миру до Гаагських конференцій миру 1648 – 1907 рр.) – формування ідеї суверенної рівності держав і утвердженням нових принципів і норм МП, заснованих на концепції природного права та під впливом ФБР.
4. Від Гаагських конференцій миру до створення ООН 1907-1945 рр. – формування підвалин сучасного міжнародного права;
5. Сучасне міжнародне право.

У  новому підручнику „Міжнародне право” за авторством В.Г. Буткевича, В.В. Мицик та О.В. Задорожного історія міжнародного права розглядатиметься за такою класифікацією: 1) додержавний період (етап вождеств, трансформації міжплемінних, міжродових звичаїв у норми міжнародного права, становлення основних його інститутів); 2) стародавнє міжнародне право (У-ІУ ст. до н.е. - регіональне міжнародне право народів Близького Сходу, стародавніх Єгипту, Індії, Китаю, Греції, Риму та ін.); 3) міжнародне право в епоху Середньовіччя (ІУ ст. – ХУІ ст.); 4) класичне міжнародне право (1648 – 1918 рр.), що у свою чергу більшість авторів поділяють на два етапи 1648 – 1815 (Віденський конгрес) і 1815 – 1918 (Перша світова війна); 5) сучасне міжнародне право, в якому виділяються  два основних етапи 1) 1919 – 1945 і 2) 1945 – по сьогодення.  В її основу покладено не стільки історичні події чи зміна економічних укладів, скільки ґенеза норм і трансформація інститутів, у кінцевому підсумку — системні міжнародно-правові зміни.

В даному підручнику використовується наближена до традиційної періодизація історичного розвитку міжнародного права, зокрема: 1) Міжнародне право стародавнього світу, який розпочинається із додержавного періоду вождеств; 2) Міжнародне право епохи Середньовіччя (У-1648 р.); 3) Класичне міжнародне право (1648-1919) 4) Сучасне міжнародне право  (1919-….).

 Доктрина міжнародного права  протягом свого існування також  пройшла декілька етапів розвитку. В період до виникнення античної  філософії зачатки доктрини міжнародного права існували у формі міфології, потім, у період античності – у формі філософії, а в епоху середньовіччя – у формі теології. І лише в епоху Відродження мінародно-правові вчення знову повертаються в лоно філософії, щоб піздніше, завдяки творчості „батька науки міжнародного права” Гуго Гроцію, міжнародне право стало самостійною наукою, незалежною від теології. Але основа залишається філософською. Більша частина міжнародно-правових вчень грунтується на фундаменті філософії.

Так, якщо звернутися до соціологічних надбань М.Вебера, ми можему говорити про три типи міжнародного права (за аналогією із вченням про типи панування) – харизматичне, традиційне та легальне. Якщо до Огюста Конта -  то, історію міжнародного права можно уявити у вигляді трьох послідовних стадій розвитку: теологічній, метафізичній і позитивній.

Сучасна наука втілює в себе різноманітні концепції, теорії та ідеї і у вченні про міжнародне право відсутнє панування якої-небудь основної єдіно вірної теорії.

Проблематичним залишається на сьогоднішній момент і питання про джерело міжнародного права. Так, одні автори  (сторонники позитивізму) бачили джерело права у волі, яка виходила від панівної  у суспільстві сили – влади, а джерело міжнародного права, відповідно, у самому суб’єкті  міжнародного права – волі та авторитеті держави, інші дослідники бачили це джерело у добровільній згоді, у з’єднанні воль держав.

Але характерна риса міжнародного права заключається в тому, для міжнародного співтовариства сила не є джерелом права. 

На сьогодняшній момент новий погляд на джерела міжнародного права проявляється у тому, що на перше місце ставиться таке джерело як авторитет людства, який стоить над волею держав, що дозволяє нам трактувати міжнародне права як обїективну реальність незалежну від згоди тієї чи іншої держави.

1 Мережко А.А. История международно-правових учений. – К.: Видавництво «Юридична думка». 2004. – С.6

2 2  Буткевич В.Г., Мицик В.В., Задорожній О.В. Міжнародне право: основи теорії. – К, 2002. – С.20

3 Мережко А.А. История международно-правових учений. – К.: Видавництво «Юридична думка». 2004. – С.15

4 Буткевич В.Г., Мицик В.В., Задорожній О.В. Міжнародне право: основи теорії. – К, 2002. – С.50.