Особливості поетичної мови. Тропи

Інші

• Збірка кіноповістей «Іду до тебе» (1970).
• Збірка статей і нотаток «Духовний меч» (1983).
• Драч І. Ф., Кримський С. Б., Попович М. В. Григорій Сковорода: Біографічна повість. – К.: Молодь, 1984. — 214 с. — (Серія біографічних творів «Уславлені імена». Випуск 60).
• Драч І. Ф., «Політика» (статті, доповіді, виступи, інтерв'ю) (1997).

 Зібрання творів

• Вибрані твори. — Т. 1—2. — К., 1986.

 Кінематографічні роботи

Автор сценаріїв фільмів:

• «Криниця для спраглих» (1964),
• «Камінний хрест» (1968),
• «Іду до тебе» (1971),
• «Пропала грамота» (1972),
• «Дід лівого крайнього» (1974),
• мультфільму «Крила»,
• «Вечори на хуторі біля Диканьки» (1983),
• «Мама рідна, любима» (1986, у співавт.),
• «Вінчання зі смертю» (1992, у співавт.),
• «Таємниця, забрана Чінгісханом» (2001, у співавт.) тощо.

Автор спогадів про С. Параджанова  «Трагічна квітка» (див.: Сергій Параджанов. Злет. Трагедія. Вічність. К., 1994). Очолює Меморіальний фонд Івана Кавалерідзе. І. Драчу присвячено телефільм Р. Єфіменка «Іван Драч. Кредо» (1990).

ЕТЮД ПОКОЛІНЬ 
Світлій пам'яті академіка 
О. І. Білецького 
 
Помирають майстри. Чітко значать віки, 
Їх життя вперезало вогнями й димами. 
В груди траурних маршів дзвенять молотки, 
І влягаються думи золотими томами. 
Люди круто жили. Люди в сонце ходили 
І державу науки несли на плечах, 
Люди гупали кайлом в оранжеві брили, 
Люди шквально о згоріли, щоб день не зачах. 
Амплітуда людська – від колиски до гробу. 
Та не знати народу таких амплітуд, 
Бо ошпарює реквієм мою душу окропом 
І подівану зрілість вишукує тут. 
Сплять монархи труда. Зріє черга велика 
До незайнятих і тронів крізь думи густі. 
Підмайстри мого віку! Я ваші ридання покликав, 
Щоб на цвинтарі чолами підрости...

 

 

 

 

 

 

ДЕФЕКТОСКОПІСТКА 
 
Тоненька, як гнучка берізка, 
Зів'яла, бо палить – страх, 
Ходить дефектоскопістка 
По трубах на каблучках. 
Навмисне чи так годиться, 
Щоб впасти комусь до рук, 
Чи дівчина, чи молодиця – 
Міцний у неї каблук. 
Вироком зварницькій праці 
Йде циндра з-під підошов. 
Поставить вона апарат свій, 
Просвітить рентгеном шов. 
Хлопці стоять причаєно, 
Знявши свої щитки, 
І пальці печуть, звичайно, 
Чорнобильські цигарки. 
Чи є де найтонша шпарина? 
Чи де не лишився шлак? 
Куценька, на гріх, спідничина, 
Карих очей зодіак. 
І хлопці вистрілюють жартом: 
– Знову русалчин контроль... 
– Два стики мені переварите! – 
Сувора в русалки роль. 
Щоб все було герметично, 
Щоб тій радіації – зась, 
Красива така і критична 
Молодичка, видно, чиясь. 
А ввечері, як спекота 
У Прип'ять пірне до дна, 
У шелюзі плаче потай 
Ця маленька самотина. 
Зазирне у люстерко: гарна, 
Ні дефекту, самісінький цвіт, 
Не прилипла ніяка догана 
У її дев'ятнадцять літ. 
Що хіба цілувала палко, 
А тепер в оченятах – дим. 
Як лишив він таку русалку, 
Чи ж податись за ним, навісним? 
І таке ж дороге Полісся, 
Мама з татком, ще й сто пісень, 
А він вчора таки повіявся 
І заманює аж на Тюмень. 
І русалка зривається з кручі 
Прямо ластівкою в ріку: 
– Він хоче, клятий, помучити, 
Натрапив, бач, на таку! 
Ну що за характер циганський, 
Не припнула – і весь парад! 
Не просвітиш його на рентгенівський, 
На модерний мій апарат... 
І плаче вона і сміється 
Зовсім не на ефект, 
І світові так надається 
Цей правічний дівочий дефект. 

 

МУЗИЧНИЙ ЕТЮД

Помаранчева стигла палітра  
Горизонту вина подає.  
Запрягає музика три вітра,  
Щоб процокати в серце твоє.

Вибухають сонати високо  
В епіцентрі твоєї журби,  
І симфонії чорні соколи  
Гострять крила об чорні дуби.

І троянд неціловані жмутки  
Посивіли з чиєїсь вини.  
І по клавішах сивого смутку  
Ходять сині сумні слони.

Та, до крапельки сонцю  віддане,  
На пшеничних вітрах встає  
Твоє чисте,

густе,

провітрене,

Помаранчеве серце твоє.

 

 

 

 

 

 

Балада про  генеалогію

Я в своєму помісті. Княгині  і графи

З відрами босі біжать по воду…

Чи був у нас хоч  один літератор,

Який не гонив би курей  з городу?!

Я в білому замку з гербом калини.

Кози ревуть, як воздобні тури.

Похмілля віків настоєм  полинним

Лікує всілякі космічні тортури.

Рось тут. Росішки і  Скоморошки.

Русь тут скоморохами  перебродила –

З – за топонімічної гробової дошки

Визирає лукава парсуна Ярила.

Сонце неділешнє, сонце священне

Патерицею лупить по тім’ї.

Все тут язичницьке, нехрещене-

Ще й не чути пишнот Візантії.

На нервах століть правлю жилаві гуслі.

Це ж баянові метастази  –

Вибухають під серцем загуслі

Староруські полинні екстази…

 

Сизий птах із гніздов’я  Курбаса

VII. Коли Ви на мертвих крилах

під сонцем

Летіли додомоньку із Ташкента,

Як проковтнута пташка,

в акулячім череві ТУ -104,

Коли Ви в мертвих руках

тримали ластовеня,

Лелеки й жайворонки

 

покинули піраміди,

Щоб летіти експортом за Вами

і посадити Вас на Україні, -

Павуки вже снували

чорно – червоні линви,

Мурашки гострили цвяхи на Ваше віко,

І стандартні некрологи

здихали в трунах газет –

Спурхнуло ластів’я

з гнізда Ваших рук захололих,

Сіло мені на плече

і вмерло мені на докуку.

Незбагнуте

Думний вітер, думна гроза

Рве колиску моєї тривоги.

Талан мій вітер підперезав,

В ураган мої взуті ноги.

Щось засіло в моїй душі

Непохитне – воно не меркне.

Хтось навік його там лишив,

Воно вічне, воно безсмертне.

То навшпиньках привіється вмить

І тихенько присяде навпроти,

То на крилах огненних мчить,

На фотонних крилах скорботи.

То присяде собі за столом,

У пахучому співі вишень,

А то пре, аж реве напролом

І погрозами тонко дише.

Щось нашіптує мені: час…

Зачекай – все уляжеться, потім…

Десь Макар там теля пас

На мерзлоті якійсь мерзоті.

Тож дивись, і тебе зімне,

Тож не в роздуми лізь, каліччя!..

Може, гонором рве мене

Звичайнісінький дух протиріччя?

Я ж приходжу: мені до рук

Варто знати кожнісіньку  ваду,

Але я вже скоріше помру,

Ніж з ракети в авто пересяду.

Що це? Музика буйних форм

Лама строгі тонкі пілястри,

А чи віку пекельний шторм

Виробляє з прямого  хвилясте?

Талан мій вітер підперезав.

В ураган мої взуті ноги.

Думний вітер, думна гроза

Рве колиску моєї тривоги.

 

 

 

 

 

 

 

Цвинтар – хмарочос

В містах Італії бракує землі для кладовищ –

земля потрібна живим. Архітекторка Ванді Віго

так пропонує розв’язати цю проблему: побудувати

20 – поверховий  хмарочос – кладовище на 14 –  тисяч

мерців. Цей проект реалізується вмісті Росанно –

його благословив  Ватикан…

Люди, дивні мурахи!

Де вас діти по смерті?

Переслати до Бога

в герметичнім конверті?

Центрифуга життя

вас розбризка на бризки,

І встає домовина натомість колиски,

І встають над землею, як трагічні начоси,

Дикі діти модерну –  цвинтарі – хмарочоси

Переливчасто – сизі, аж серце холоне, -

Й Саваофові п’яти лоскочуть  пілони.

А в приймальні у Бога

стоять ангели бідні,

Вони душ не возносять  –

вони безробітні.

Розривають ракети земні  пуповини –

І злітають на ліфтах в небеса домовини,

І полохають душами царство  пташине

За ретельними планами  кібермашини.

Ще й літак поминальний

реактивним Христосом

Кадить соплами чорними  над

хмарочосом…

Балада про  чорну пам'ять

Поблизу Вінниці, біля знищеної гітлерівської

ставки «Вервольф», розташовано  мотель,

де зупиняється чимало всіляких туристів…

Вітер сипле кульбаби у  вічі.

Машинально ти виламав  прут.

Ти вже був тут. Ти був  тут двічі.

Ти вже втретє – цивільним  тут.

(Кульбаба, купава,

Пади волос, май –

В сонці купала,

Стривай, не займай!)

Ген куняє твій тертий «фольксваген»,

Ген там діти – «тубільці» - біжать

І роздмухують пух для  розваги, 
Бо ж посивіла вся сіножать.

(Околиця сива,

Як матінка сива,

Сипле та й сипле

Сивая злива).

В вісімнадцятім тут походив  ти,

Потім – пам’яті лютий  надрив!-

Із бетону вселюдської  кривди

Ти для фюрера бункер творив.

(Сива злива. Сива сльота.

А куля – моргуля літа і літа,

Впину нема, зупину нема,

Як голка німа,

Все зшиває літа).

Тут чотирнадцять тисяч зотліло,

Під твої ж кулемети лягло,

В жовту квітку тепер проясніло

Кожне юне і чисте чоло.

(Було жовто,

А стало біло,

В білий пух

Тілонько спопеліло).

Та й набувся тут  фюрер,нівроку!

Мста розвергла твій бункер ущент!

Тож сльозою іржавою оку

Сяє хижий твій сентимент.

(Білий пух, білий дух,

Спопеліле пломіння,

Були сонечка скупані  у меду, -

Сипле пам’яті сиве насіння).

Ти ж, як той мусульманин  до Мекки,

Прагнеш спрагою ката сюди,

Тебе кличе цей бункер далекий,

Де гасав ти, як звір молодий.

Тож тевтонський хребет свій сутулиш,

І туманиться цвітом твій зір,

Шмат бетону до серця ти тулиш –

Хай він вибухне, твій сувенір!

(Біле тут, біло.

Аж білий чад.

Пам’яті сиві,

Не сходьте з чат!

Ви чорную пам'ять

В огні спопеліть!

Пам’яті сиві,

Ви нас боліть!

Ви нас боліть!)

 

 

 

 

Люстерко для  склеротика

ПАРФУМЕРІЯ

Парфуми старші за нас. Ще Бога їли парфуми,

Його, сивобородого, з’їдали, бувало, думи,

Коли ніщо вже інше парфян не здолало пройняти.

Чом на парфуми парфянкам  не вистачає зарплати?

РАХУНКИ –ОПЛАТИ

Десь я читав чи чув  – треба навести справунки,

Що Пушкін в комп’ютері честі дуже любив рахунки

І з ворогами поводився  щиро, дотепно і прямо:

Експромте, рази, у тім’я влучай, епіграмо!

А потім в щоденнику  став галочку проти цілі.

Цілей було багато – лишились Дантеси вцілілі.

А ти і квартирні рахунки, за світло і за газ оплату

Щедро віддав дружині, немов  булаву і владу,

Хай же за тебе щоранку високо підносить гантелі,

Щоб в неї рука не схибнулась, коли відновлять дуелі,-

Вона ворогів твоїх  вцілить і, певно, матиме рацію.

Такі мужчинські рахунки  – оплата за емансипацію.

 

 

 

Солом’яний вогонь

Це тоді було, як місяць був  молодий,

Як автобус був молодий  і роса була молода.

І вона була молодюсінька, і  він молодий був.

На полтавській серпневій  дорозі

Зустрілись вони молоді –  молодюсінькі,

Вона його вперше зустріла в автобусі,

І він її вперше зустрів  у автобусі,

Коли товкотнява несусвітенна

Сперла їх груди в груди  і губи в губи.

Щось кричало, сварилось, судомилось,

А їм весело було, реготливо  –

Будем собі дивитися, в кого які брови…

Було якось віддано  й смутно на денці.

Що їх викинуло в степу  за Хоролом,

Що їм руки сплело у тій  пилюзі солоній,

Що їм кинуло в золоті обійми соломи?

Вона  його вперше зустріла в автобусі,

І він її вперше зустрів у автобусі,

А молодик місяченько був з золотої  соломи –

Грандіозна  така інкрустація серпня.

• Чому ти не питаєш, яке моє ім’я?
• А чом ти не питаєш, звідкіль я і хто я?

А солома гойдала їх і  ховала, 
Шепотіла і шурхотіла – палила,

Тіло до тіла тулила, вогнем жалила –

Будем собі дивуватись, в  якого які губи…

Місяць зірки висипає  за пазуху,

І зерна, і остюки, і перепалені душі:

• Чому ти не питаєш, яке моє ім’я?
• А чом ти не питаєш, звідкіль я і хто я?

…На дипломатичному рауті  в Мехіко

Підбігає до нього спритний прес – аташе:

• Товаришу консул, у вас в кишені… солома?!

І здивовано дивить на товариша консула…

Третя молода жінка питає  у товариша консула:

• Чому в тебе, любий, в кучерях завжди солома?-

Товариш консул дипломатично мовчить

І дивиться літ на двадцять назад…

А в той, отой степ, що ото  за Хоролом,

Недавно приїхала жінка з  Сибіру