Принцип публичности и диспозитивности в уголовном процессуальном праве

План:

Вступ…………………………………………………………….……3-5

1.Поняття принципів кримінального судочинства……….……….6-9

2. Сутнiсть принципу публiчностi в кримiнальномусудочинстві………………………………………………………………..10-14

3. Поняття диспозитивностi як принципу кримiнального судочинства……………………………………………………………….15-19

4. Спiввiдношення принципiв публичностi та принципу диспозитивностi в кримiнальному судочинстві………………………20-22

Висновок……………………………………………………….….23-25

Список використаних джерел……………………………….…..26-27

Вступ:

Кримінально-процесуальне право  традиційно розглядається як галузь публічного права, а кримінальне  судочинство – переважно як владна діяльність уповноважених державних  органів і посадових осіб. Ігнорування  інтересів громадянина та інших  непублічних осіб у кримінальному  судочинстві тривалий час було зумовлено  не лише сутністю кримінально-правових відносин (які є первинними щодо процесуальних), але й характером відносин, що складалися між державою і громадянином, які можна було кваліфікувати як відносини суверена і васала (особливо в умовах тоталітарного  суспільства).

Побудова правової держави  і громадянського суспільства у  цивілізованій частині світу  змінила пріоритети й у сфері  кримінального судочинства, що повернулося  обличчям до його учасників, які захищають  у кримінальній справі власний інтерес  або представляють чужий, у зв’язку  з чим постало питання про  сучасне бачення кримінального  судочинства, його публічну і приватну (диспозитивну) складові.

Конституція України проголошує, що людина, його життя і здоров’я, честь та достоїнство, недоторканність  і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю, і, у зв’язку з цим, основним обов’язком держави є твердження і забезпечення прав і свобод людини, а діючий Кримінальний процесуальний  кодекс (далі КПК) визначає,що головними завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб, котрі беруть у ньому участь, швидке та повне розкриття злочинів, викриття винних, забезпечення правильного застосування закону, з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний. Кримінальне судочинство у теперішній його законодавчій регламентації є важливим засобом попередження вчинення злочинів та інших правопорушень, виховання громадян у дусі поваги до закону та всіх інших цінностей суспільства, забезпечення законності та правопорядку у державі [ 1, 4 ].

Окремі питання  проблеми публічності і диспозитивності  в кримінальному судочинстві  досліджували у своїх працях Ю.П. Аленін, В.Т. Маляренко, В.Т. Нор, розглядалися в кандидатській дисертації Ю.О. Гурджі “Кримінально-процесуальна активність потерпілого” (Одеса, 2000 р.). Питанням лише диспозитивності присвячено кандидатську дисертацію М.О. Ноздріної “Диспозитивність як елемент принципу змагальності у  кримінальному процесі України” (Харків, 2004 р.), монографію Л.М. Лобойка  “Принцип диспозитивності у кримінальному  процесі України” (Донецьк, 2004 р.).Таким чином необхідність зведення існуючих ідей воєдино, їх узгодження, а також приведення зроблених раніше теоретичних розробок у відповідність до принципів кримінальної політики, і сучасних соціально-правових уявлень щодо цієї проблематики обумовлюють актуальність дослідження обраної теми курсового дослідження.

Отже, актуальність дослідження  принципів кримінально-процесуального права зумовлена тим, що кримінальний процес України як діяльність органів  дізнання, слідства, прокуратури і  суду з порушення кримінальних справ, їх розслідування, судового розгляду регламентується нормами кримінально-процесуального права. Тому принципи кримінального процесу України як основоположні начала цієї діяльності також повинні бути закріплені в кримінально-процесуальних нормах найбільш загального характеру, бо інакше вони не регулюватимуть правову діяльність і відповідні правові відносини. Таким чином, першою і найважливішою ознакою поняття принципів кримінального процесу є їх нормативно-правовий характер, закріплення цих основоположних начал у законодавстві.

Метою курсового дослідження  є вивчення принципів диспозитивності  та публічності судочинства з  урахуванням тенденцій сучасної кримінальної політики і теоретичних розробок науки кримінального права.

Предмет дослідження складають закономірні зв’язки публічності і диспозитивності кримінального судочинства, проблемні питання узгодження останніх та відображення публічності і диспозитивності у змісті та формі кримінально-процесуальної діяльності.

Об’єктом дослідження є публічність і диспозитивність, відповідно як засіб реалізації державної політики у галузі кримінального судочинства та, безпосередньо є суспільні відносини, що виникають у сфері кримінального провадження між суб’єктами кримінального судочинства, регулювання яких здійснюється за допомогою принципів кримінального провадження, особливу увагу приділено принципам диспозитивності та публічності, та їх співвідношенню.

1.Поняття принципів  кримінального провадження

Як значний соціально-політичний феномен кримінальне судочинство  має свій морально-етичний базис, який відображає соціальні й моральні цінності суспільства, вбирає історично  вироблені уявлення щодо нормотворчої й правозастосовної специфіки цієї діяльності. Таким базисом є принципи судочинства, пізнання яких дає змогу  проникати в сутність кримінально-правових механізмів, визначати напрями розвитку та робити висновки про ефективність застосування кримінального закону, перспективи його удосконалення, розуміти цілі, завдання, методи його застосування, основний смисл кримінального права [ 6, 12].

Сам термiн «принцип» (від лат. principo – основа, початок) у загальнонауковому розумінні – це основне, вихідне положення теорії, вчення, головне правило діяльності. Широке розумiння принципу як основи становлення буття послужило причиною наявностi в юридичнiйлiтературi численних дефiнiцiй принципу права. В одних визначеннях звертається увага на те, що принцип - категорiя об'єктивна, в iнших юридичний принцип трактують як основну iдею i навiть поняття, яке виражає сутнiсть права[ 12 ].

Стосовно кримiнального судочинства  найбiльш поширеним є розумiнняпринципiв, як закрiплених у законi визначальних, фундаментальних положень щодо закономiрностей i найбiльш суттєвих властивостей кримiнального процесу, якi обумовлюють їх значення як засобу для захисту прав i свобод людини i громадянина, а також для врегулювання дiяльностiорганiв та посадових осiб, якi ведуть кримiнальний процес.

Значення принципiв, як норм вищого ступеня нормативностi полягає перш за все у тому, що кожне рiшенняправозастосувальника, яке приймається з порушенням їх вимог, пiдлягає скасуванню, а одержана iнформацiя не має доказового значення. У пізнавальному планi знання принципiв сприяє правильному розумiннюзмiсту звичайних правових норм. Нерiдкодоцiльнiсть i порядок їх практичного застосування визначається через норму принцип. У подiбних випадках принцип виступає як оцiночнийкритерiйправильностiреалiзацiї правових норм i засiб для застереження вiдмеханiчного застосування того чи iншого правового положення.

Значення принципiв полягає  також у тiйролi, яку вони вiдiграють у ходi подолання прогалин у законодавствi. Будучи своєрiднимицiннiснимиорiєнтирами, принципи використовуються у разi правозастосування  за аналогiєю.

Вагомий внесок у розробку поняття принципів кримінального  процесу зробив М. С. Строгович, який зазначав, що такими слід вважати найважливіші й визначальні правові положення, на яких базується кримінальний процес [ 10 ].

А.Л.Ривлін при визначенні принципів зробив акцент на переломленні загальнотеоретичного поняття в сфері кримінального процесу, вказуючи, що начала «...регламентують найбільш загальні й найбільш важливі сторони організації та діяльності органів правосуддя» [ 9 ].

Досліджуючи проблему кримінально-процесуальних  принципів, Я. О. Мотовиловкер дійшов висновку, що ними є «...закріплені основні  начала діяльності органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, права й  обов'язки учасників всього кримінального  судочинства, які виражають його політичну спрямованість, його найбільш важливі риси».

Найбільш обґрунтованим  здається визначення поняття принципу кримінального процесу в роботах  М. М. Михеєнка. До критеріїв визначення принципів кримінального процесу він відносить таку сукупність ознак: 1) це найбільш значимі, загальні вихідні положення й ідеї, що мають фундаментальне значення для кримінального процесу, що визначають його цілеспрямованість, побудову в цілому, форму і зміст його стадій і інститутів; 2) вони виражають у даній державі правові і політичні ідеї, що стосуються завдань, способів формування і здійснення правосуддя в кримінальних справах; 3) вони мають бути закріплені в нормах права; 4) вони повинні діяти у всіх або декількох стадіях кримінального процесу й обов'язково в центральній його стадії — стадії судового розгляду; 5) порушення якого-небудь з них тягне незаконність процесуальних рішень і дій та обов'язкове їхнє скасування [ 7, 45 - 46 ].

Даний підхід найбільш повно  відображає сучасний стан розвитку кримінально-процесуального права в нашій країні.

Порушення норм права, в яких містяться положення того або  іншого принципу, є однозначним порушенням і самого принципу. У зв'язку з цим зміст п'ятого критерію співзвучний з положенням ч. 3 ст. 62 Конституції України, відповідно до якої обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях[ 1, 20 ].

Призначення принципів кримінального процесу полягає в тому, що вони забезпечують однакове формулювання норм процесуального права, а також їх вплив на суспільні відносини у формі правового регулювання й інших форм правового впливу (інформаційного, психологічного, тощо). Дія принципів права не обмежується тільки через правову систему або механізм правового регулювання, вони, крім того, безпосередньо впливають на виникнення і стабільне існування конкретних правовідносин, природних прав людини, при здійснені процесуального провадження.

Таким чином, принципи (засади) кримінального процесу – це закріплені в законі панівні в державі  політичні і правові ідеї щодо завдань і способу здійснення судочинства в кримінальних справах, які визначають спрямованість і  побудову кримінального процесу  в цілому, форму і зміст його стадій та інститутів, порушення яких обов’язково тягне за собою скасування вироку та інших рішень у справі.

Це визначення принципів  має не лише теоретичне, а й практичне  значення. Наприклад, у ході судового провадження у кримінальній справі уповноважені особи та громадяни  постійно застосовують положення принципів, не завжди розуміючи їх сутність, що може призвести до недооцінки важливості принципів та збільшення порушень при веденні кримінальних справ. При вивченні справ, рішення по яких було скасовано, встановлено, що основною причиною їх анулювання було саме недодержання вимог кримінально-процесуальних принципів. У будь-якому випадку порушення положень, закріплених у принципах, повинно вести до скасування будь-якого рішення, прийнятого органом дізнання, слідчим, прокурором і суддею (судом).

Також хотілося б зауважити  увагу на тому, що одні принципи процесу  мають більші можливості, в інших  вони менші, одні з них впливають  на загальну структуру процесу, іншими визначається правовий статус особи. З  цього випливає, що кожен принцип  наповнений особливим юридичним  змістом. Об'єднує всі принципи в  систему те, що вони закріплені чинним законодавством. Тому серед способів зв'язку, наприклад принципу публічності з іншими принципами обов'язковим і першочерговим є аналіз способу, який зумовлений «юридичною силою» та значенням для системи процесу положень.

Отже, з вище викладеного  можна зробити такий висновок, що принципи кримінального провадження це - принципи кримінального процесу слід визначити як основи створення та спрямованості всієї системи відповідної галузі права, що найбільш повно відображають зміст кримінально-процесуального законодавства, тісно пов’язані з державною політикою в сфері кримінального судочинства, є загальними для всіх стадій кримінального процесу та здійснюють охоронну і регулятивну дію щодо всіх кримінально-процесуальних норм.

2.Сутнiсть принципу публiчностi в кримiнальномусудочинстві

Публічність кримінального  процесу полягає в тому, що орган  дізнання, слідчий, прокурор, суд при  порушенні, розслідуванні, розгляді і  вирішенні кримінальних справ в  межах своєї компетенції зобов'язаний вжити всіх необхідних заходів і  вчинити всі законні дії для  розкриття злочину, викриття винних, встановлення всіх обставин справи і  забезпечення прав учасників процесу, незалежно від поглядів зацікавлених осіб [ 2, 13 ].

Зміст публічності  як принципу кримінального процесу  потребує розширення з урахуванням  положень ст.ст. 6, 8 – 11, 14 Конвенції  про захист прав людини і основних свобод 1950 р. та практики Європейського  Суду з прав людини.

Публічність, як принцип кримінального судочинства, полягає в обов’язку процесуальних органів діяти в інтересах держави та суспільства, визначається завданнями кримінального судочинства і виходить за межі зв’язків із кримінально-правовим принципом невідворотності покарання. Діюче законодавство визначає цей принцип, як те, що прокурор, слідчий зобов’язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення (за виключенням випадків, коли кримінальне провадження може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого) або в разі надходження заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.