Виды составов преступлений

Перший етап кваліфікації – це встановлення наявності загального складу в діях винної особи. З'ясування цього питання дає змогу зробити  висновок, що дії особи є злочином і можуть бути визнані підставою для кримінальної відповідальності [31].

Після встановлення в діянні винної особи загального складу з'ясовують, ознаки якого конкретного складу злочину є в даному випадку. На підставі встановлення відповідності  ознак скоєного діяння ознакам злочину, описаного в конкретній правовій нормі, застосовується закон. Тобто можна сказати, що при кваліфікації відбувається практичне застосування законів.

Хто ж здійснює кваліфікацію злочинів? Це особи, які проводять попереднє  слідство, дізнання ( слідчий, дізнавач, прокурор), а остаточно застосовує кваліфікацію суд. Тільки за вироком суду, який вступив в законну силу, кваліфікація діянь винного є остаточною.

Кваліфікація злочину закріплюється  в процесуальних документах, таких  як пред'явлення звинувачення, обвинувальному висновку і судовому вироку.

Ось кілька прикладів того, як здійснюється кваліфікація злочинів у діяльності слідчого, суду. Якщо ми кажемо, що слідчий  пред'явив звинувачення особі за ст. 115 КК, це означає, що в процесі розслідування  він встановив, що суспільно небезпечні дії особи повністю відповідають ознакам умисного вбивства, передбаченого ст. 115 КК. Або, наприклад, відомо, що суд кваліфікував дії підсудного за ст. 194, ч. 4 КК. Це означає, що в процесі судового слідства встановлено, що дії винної особи відповідають ознакам умисного знищення майна громадян, передбаченого ст. 194 КК.

Якщо в своєму діянні декілька складів  злочину, то це повинно відобразитися  в кваліфікації. Так, в ході попереднього розслідування було, скажімо, встановлено, що особа скоїла розбій, поєднаний з проникненням у житло і при цьому навмисно завдала потерпілому тяжкі тілесні ушкодження. Слідчий на підставі цього в процесуальних документах вкаже, що дії звинуваченої особи, кваліфікуються за ч. 3 ст. 187 і ч. 1 ст. 121 КК.

Висновки

Злочин, як і будь-яке інше правопорушення, є вчинком людини. Саме тому йому притаманні всі ті об'єктивні і  суб'єктивні особливості, що характеризують поведінку людини: фізичні властивості  – той чи інший рух або утримання  від нього, використання фізичних, хімічних, біологічних та інших закономірностей навколишнього світу; психологічні властивості – прояв свідомості і волі, певна мотивація поведінки, її цілеспрямованість.

Злочин – не єдиний вид правопорушення. Тому виникає питання про місце  злочину в системі правопорушень, відмежування його від інших правопорушень: адміністративних, дисциплінарних, цивільно-правових. Питання це не лише теоретичне: той або інший вид правопорушень тягне за собою різну за суворістю відповідальність, різні обмеження для особи, яка його вчинила. Тому правильне визначення виду правопорушення має велике практичне значення не лише для охорони суспільних відносин, але й для захисту прав осіб, що їх вчинили.

Вся сукупність встановлених кримінальним законом ознак, які характеризують суспільно небезпечне діяння як злочин, називається складом злочину.

Визначення поняття складу злочину  вказує на те, що:

1. Ознаки складу злочину встановлюються лише кримінальним законом, ні в якому іншому законодавчому акті ознаки злочину міститися не можуть (крім випадків прямо і безпосередньо визначених кримінальним законом у так званих нормах із бланкетними диспозиціями, наприклад, у ст. 203 КК – заборонені види господарської діяльності визначаються в постановах Уряду, у ст. 286 КК – правила безпеки руху затверджуються Кабінетом Міністрів України і т. ін.).
2. Склад злочину утворює лише певна кількість встановлених кримінальним законом ознак, тобто склад злочину може бути лише там і тоді, де і коли є повна сукупність ознак злочину, які встановлені законом.

Склад злочину – це завжди повна  сукупність його ознак. Не може бути неповного  складу злочину. Неповність чи відсутність  хоча б однієї із ознак, встановлених чи передбачених законом для певного  злочину, стверджує відсутність  цього злочину, тобто такого злочину немає, не існує.

Якщо встановлено і доведено, доказано, що вчинене містить 99,99% встановлених законом ознак якогось злочину, то це, безперечно, свідчить про те, що такого складу злочину в діях особи, яка вчинила такі дії, немає.

Склад злочину – це тільки 100% встановлених законом ознак, тільки при такій їх кількості можна стверджувати, що дії особи містять установлений кримінальним законом склад злочину.

Підбиваючи підсумки, підкреслимо, що теми висвітлені в цій курсовій роботі мають не абияке значення в усіх видах юридичної практики, а проблема правильної кваліфікації – є однією з основних, оскільки правильна кваліфікація скоєного злочину є найголовнішим фактором для винесення судом справедливого і законного вироку. Вона є основою для чіткого дотримання законів у боротьбі із злочинністю.

Наприклад, суміжні склади злочинів мають багато спільних елементів  і відрізняються один від одного іноді лише деякими ознаками, що створює небезпеку допущення  помилок у кваліфікації злочину. Нажаль, такі помилки досить часто трапляються у слідчій і судовій практиці. Тому виявлення причин помилок, визначення шляхів виправлення останніх і особливо запобігання їм – це дуже важливі фактори підвищення ефективності правосуддя.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1996. – № 30. – ст. 141.
2. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2001. – № 25-26. – ст. 131.
3. Александров Ю.В. Кримінальне право України: Заг. частина: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Ю.В. Александров, В.А. Клименко. – К.: МАУП, 2004. – 328 с.
4. Алексеев С.С. Общая теория права: Курс в 2 т. – М., 1982. – Т. 2.
5. Болдырев Е.В., Галкин В.М. Уголовно-правовая норма и состав преступления // Проблемы совершенствования советского законодательства: Труды. – М., 1977. – Вып. 10.
6. Жеребкин В.Е. Логический анализ понятий права. – К., 1976.
7. Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України: 1963-1995 / Відп. ред. В. Бойко. – К.: Право, 1995.
8. Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України: 1963-1998 / Упоряд. В.А. Клименко, М.І. Хавронюк. – Сімферополь: Таврія, 1998. – 712 с.
9. Ковалев М.И. Советское уголовное право: курс лекций. Вып. 2. Советский уголовный закон. – С. 121.
10. Коржанський М. Про принципи уголовного права України // Право України. – 1995. – № 11. – С. 69.
11. Коржанський М.Й. Кримінальне право України: Загальна частина. – К., 2002.
12. Коржанський М.Й. Нариси уголовного права. – К., 1999.
13. Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. – К., Атіка, Академія, Ельга-Н, 2001.
14. Кригер Г.А. Состав преступления и квалификация содеянного // Советская юстиция. – 1985. – № 12.
15. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.-Х.: Юрінком Інтер-Право, 2002. – 415 с.
16. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений – 2-е изд., перераб. и дополн. – М.: Юрист, 1999.
17. Куринов Б.А. Научные основы квалификации преступлений: Учеб. пособие для вузов. – М.: Изд-во МГУ, 1984. – 181 с.
18. Малахов В.П. Основания уголовной ответственности // Советское государство и право. – 1991. – № 6.
19. Матишевський П.С. Кримінальне право України: Загальна частина. – К.: А.С.К., 2001.
20. Навроцький В.О. Наступність кримінального законодавства України / Порівняльний аналіз КК України 1960 р. та 2001 р. – К.: Атіка, 2001. – 212 с.
21. Навроцький В.О. Теоретичні поняття кримінально-правової кваліфікації. – К.: Аттіла, 1999. – 418 с.
22. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2001. – 1104 с.
23. Практика судів України в кримінальних справах. – К., 1993.
24. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. – Харків: Консум, 2001. – 656 с.
25. Советское уголовное право. Общая часть. / Под ред. Г.А. Кригера, Н.Ф. Кузнецовой, Ю.М. Ткачевского. – М.: Изд-во МГУ. 1988. – 368 с.
26. Таций В.Я. Объект и субъект преступления в Советском уголовном праве. – Харьков: Вища школа, изд-во при ХГУ, 1988. – 196 с.
27. Трубецкой Е.Н. Энциклопедия права. СПб.: Лань, 1998.
28. Уголовное право Украины. Общая и Особенная части: Учебник / Под ред. Е.Л. Стрельцова. – Харьков: Одиссей, 2002. – 671 с.
29. Устименко В.В. Специальный субъект преступления. – Харьков: Вища школа, изд-во при ХГУ, 1989. – 104 с.
30. Шершеневич Г.Ф. Общая теория права. В 2-х томах. Т. 2. Вып. 2, 3, 4. – М.: Изд-во "Юридический колледж МГУ". 1995. – 362 с.
31. http://www.law.lviv.ua.