Класифікація покарань за чинним законодавстом та в науці кримінального права

 

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»

Інститут прокуратури  та слідства

 

 

 

Кафедра кримінального  права

 

Реєстраційний №_________

Дата ____________________

 

 

                                                             Курсова робота

 

КЛАСИФІКАЦІЯ  ПОКАРАНЬ ЗА ЧИННИМ ЗАКОНОДАВСТОМ ТА В НАУЦІ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА

 

 

 

 

                                                                                                    Студента 2 курсу 2 потоку 2 групи

                                                                                                    Качковського Андрія Сергійовича

 

 

 

 

 

Робота захищена „____” ___________ 2012 р. з оцінкою „___________”

 

 

 

 

                                                  

                                                        ОДЕСА -2012

                                              ЗМІСТ

ВСТУП                                                                                                                 c. 3

РОЗДІЛ 1. Поняття та зміст покарання у кримінальному праві

1. Історичний розвиток інституту покарання та його видів у вітчизняному кримінальному праві……………………………. ..с. 5
2. Компаративний аналіз кримінального законодавства України та держав континентальної Європи в частині класифікації покарань…………………………………………………………… с. 10

РОЗДІЛ 2.  Система та види покарань за ККУ

             2.1 Система покарань…………………………………………………..с. 14

             2.2 Основні покарання………………………………………………….с. 19

             2.3 Додаткові покарання………………………………………………..с. 24

             2.4 Покарання, що можуть призначатися як основні, і як додаткові...с. 27

ВИСНОВОК……………………………………………………………………..c. 30

СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ  ДЖЕРЕЛ…………………………………..c. 32

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                         

 

 

                                                    ВСТУП

Інститут покарання  був добре відомим людству  на всіх етапах його

розвитку. Суспільство  у своїй історії, пройшовши через  різноманітні суспільні формації,  нерозривно застосовувало покарання  як спосіб регулювання суспільних процесів та забезпечення цілісності та інтересів держави. Політика держави у боротьбі зі злочинністю передбачае комплекс заходів, серед яких головну роль винонують заходи соціального, правового, економічного, політичного та оргінізаційного характеру. У системі цих заходів надзвичайно важливе місце посідає покарання. Воно є необхідним засобом охорони суспільства від злочинних посягань. Характер та міра покарання залежить від ступеню тяжкості вчиненого злочину. Існує певна система покарань, яка детально закріплена у чинному Кримінальному кодексі України.

         Слід відзначити особливу значимість кримінального покарання для реалізації функцій кримінального права. Деякі з функцій специфічні тільки для кримінального права: перш за все охоронна і соціально-превентивна.

          Проблема кримінального покарання є однією з найбільш складних і багатогранних в кримінально-правовій науці. Її значення визначається тим, що кримінальне право реалізує себе, насамперед, загрозою і застосуванням покарання. На даний момент відчувається необхідність аналізу та порівняння системи покарань за чинним законодавством України, та за Кримінальними законами зарубіжних країн. Необхідно, дослідивши особливості системи покарань, зробити певні висновки щодо доцільності використання певного виду покарання, та його значення як механізму управлінням суспільством.

Метою дослідження є  теоретичний аналіз кримінально-правових норм, що утворюють у своїй сукупності інститут покарання в теорії кримінального права, аналіз класифікації покарання за чинним ККУ та в науці кримінального права.

        Об’єктом дослідження є інститут  покарання як правове явище.

        Предметом дослідження є класифікація покарань за чинним Кримінальним кодексом України та кримінальним законодавством зарубіжних країн.

         Для досягнення цілей дослідження були поставлені наступні завдання:

• простежити в історичному аспекті закономірності розвитку інституту покарання та його видів у вітчизняному кримінальному праві;
• дослідити поняття та основні ознаки покарання,
• дати класифікацію видів покарань за ККУ та кримінальним законодавством зарубіжних країн.
• зробити висновки щодо доцільності та ефективності використання певних видів покарань та їх значимість в практичному аспекті.

Методологічна основа роботи ґрунтується на загальному діалектичному методі пізнання, а також на спеціальних приватно-наукових методах: порівняльно-правовий, історичний, системний, формально-логічний.

Теоретичною основою  дослідження послужили праці  С.В. Познишева, Н.С Таганцева, І.С. Ноя, Хавронюка та інших вчених. Однак з урахуванням останніх змін вітчизняного кримінального законодавства багато питань призначення покарання залишаються дискусійними. Тому комплексне дослідження поняття покарання, особливостей його класифікації є актуальним і своєчасним.

       Основним  нормативним фундаментом було  взято чинний Кримінальний кодекс  України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                 РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА ЗМІСТ ПОКАРАННЯ

                                У  КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ

1. Історичний розвиток інституту покарання та його видів у вітчизняному кримінальному праві.

Покарання як правове  явище було давно відоме людському  суспільству. Особливості та характер покарання значним чином зумовлене  цілою низкою об’єктивних характеристик  держави та суспільства, де воно застосовується. Види покарань в ґенезі права у різних країнах значним чином відрізнялись. Основним фактором, який визначав характер та сутність покарання була історична епоха, яка закріпила за собою певний вид державного та правового будівництва в певній країні.

Інститут кримінального  покарання, сприяє втіленню в життя  соціально-превентивної функції кримінального  права (загальне і спеціальне попередження злочинів), є одним з найважливіших  інститутів кримінального права. Саме воно виступає основною формою реалізації кримінальної відповідальності. Це вимушене, але необхідне в сучасних умовах засіб боротьби зі злочинністю.

Кримінальне покарання  історично обумовлене, існує в  класовому, соціально неоднорідному  суспільстві як реакція держави на злочин. Не будучи винаходом нашої держави, воно виникло разом з появою кримінального права тоді, коли зародилася державність.

У різні історичні періоди нашої держави кримінальне покарання мало свої особливості. Україна у своїй історії пройшла багато етапів свого розвитку, знаходилась довгий час у складі іноземних держав. Тому доцільно буде розглядати ґенезу інституту покарання та його видів в територіальному аспекті, поступово розглянувши всі історичні етапи, які закріпили за собою відповідні етапи розвитку кримінального права.

Найважливіший пам'ятник  давньоруського права - Руська Правда - допускав застосування кровної помсти, призначення кримінального покарання  за чужу провину, в той же час в  якості покарання був широко представлений  штраф, а тілесні покарання не були відомі.

Визначальна ознака кримінального покарання за Судебником 1497 р. - страхітливий характер кари. Навіть кваліфікована крадіжка каралася стратою.¹

У Соборному Уложенні 1649 р. вказувалося: «казнити смертю без  усякої пощади», «посадити у в'язницю ..., щоб на те, дивлячись іншим неповадно було вже так делати», «чинити жорстоке покарання, що государ вкаже». В основі законодавства лежала ідея відплати рівним злом за заподіяне зло. Призначення покарання за злочини проти життя і здоров'я базувалося на принципі таліона «око за око, зуб за зуб». Артикул військовий 1715 встановлював жорстокі кваліфіковані види страти і тілесні покарання. Залякування було однією з найважливіших цілей покарання.

Ухвала про покарання  кримінальних та виправних 1845 р., не даючи загального поняття покарання, до системи покарань, поряд з іншими, включало смертну кару, каторжні роботи, тілесні покарання.²

До початку XX століття розуміння покарання як відплати за провину, яку злочинець повинен  спокутувати, було традиційним. Джерело кримінального права цього періоду - Кримінальну Покладання Російської імперії 1903 Однак у російській кримінально-правовій науці теорія відплати критикувалася.

У другому і третьому десятиліттях XX століття у поглядах російських вчених намітилася тенденція відходу від подання про покарання як відплату за провину, яку злочинець повинен спокутувати.

С.В. Познишев розглядав  погляд на покарання як на відплату у своїй основі метафізичним, оскільки вважав, що він спирається на сверхопитних початок справедливості, насправді не існувало.³ Після революції 1917 р. у першому ж систематизованому акті Радянської держави з питань кримінального права був проголошений відмова від покарання - відплати.

У ст. 10 Керівних почав  з кримінального права РРФСР 1919 р. закріплює, що «покарання не є відплата за провину, не є спокутування провини». Керівні початку не просто відкинули покарання - відплата, а й закріпили нове поняття покарання. Відповідно до ст. 7 розд. III «Про злочин і покарання« покарання - це ті заходи примусового впливу, за допомогою яких влада забезпечує даний порядок суспільних відносин від порушників останнього (злочинців) ». Поряд з цим, незважаючи на використання терміну «покарання», в ряді принципових норм, що визначали зміст і завдання кримінального права, згадувався термін «репресія», а в дужках зберігалося звичне для всіх поняття «покарання»; в ст. 11 замість покарання вживалося словосполучення «заходи впливу».

Згідно зі ст. 8 КК РРФСР 1922 р. покарання застосовувалося  з метою загального попередження нових порушень як з боку порушника, так і з боку інших нестійких елементів суспільства, пристосування порушника до умов співжиття шляхом виправно-трудового впливу і позбавлення злочинця можливості здійснення подальших злочинів. Законодавець визнавав покарання заходом оборонної, воно повинно було бути доцільним і абсолютно позбавлене ознак насильництва, а також не повинно було завдавати злочинцеві непотрібних і зайвих страждань (ст. 26 КК РРФСР 1922 р.).

Основні начала кримінального законодавства СРСР і союзних республік 1924 р., а слідом за ними і КК РРФСР 1926 р., виключили будь-яке згадування про покарання і ввели термін «міри соціального захисту», які поділялися на заходи судово-виправного, медичного та медико-педагогічного характеру (ст. 5 Основних начал 1924 р.). Вони мали своїми цілями попередження злочинів, позбавлення суспільно небезпечних елементів можливості здійснювати нові злочини і виправно-трудове вплив на засуджених. Поряд з цим було проголошено, що «завдань відплати і кари кримінальне законодавство Союзу РСР і союзних республік собі не ставить». Всі заходи соціального захисту повинні були бути доцільними і не повинні були мати цілі заподіяння фізичного страждання і приниження людської гідності (ст. 4 Основних почав 1924 р.). Відмова законодавця від терміна «покарання» і заміна його терміном «міри соціального захисту» в подальшому були визнані необгрунтованими: це було не тільки невдалим в термінологічному аспекті, а й «... не створювало необхідної правової бази для застосування кримінальної репресії».⁴

Постанова ЦВК СРСР від 8 червня 1934 р. «Про доповнення Положення  про злочини державних (контрреволюційних  і особливо, для Союзу РСР небезпечні злочини проти порядку управління) статтями про зраду Батьківщині» відновлює термін «кримінальне покарання», згадуючи про нього в санкціях статей. З тих пір поняття «покарання» міцно закріпилося в кримінальному законодавстві.

Питання про ефективність кримінального права значною  мірою зводиться до питання про  ефективність кримінального покарання і залежить від правильного визначення цілей покарання.

До прийняття «Основ кримінального законодавства» питання  про відмінність понять «кримінальна відповідальність» і «кримінальне покарання» не був предметом спеціального розгляду.

Поняття «кримінальна відповідальність» як відмінне від поняття «покарання» з'явилося вперше лише в «Основах кримінального законодавства» в 1958 р. КК РРФСР 1960 р. виходив з положення, що покарання не тільки є карою за вчинений злочин, але і має на меті виправлення і перевиховання засуджених у дусі чесного ставлення до праці, точного виконання законів, поваги до правил соціалістичного співжиття, а також попередження вчинення нових злочинів як засудженими, так і іншими особами (ст. 20 КК). Розкриваючи зміст ст.20 І. С. Ной відзначав три положення, закріплених у цій статті: «по-перше, в ній міститься певна інформація про покарання як соціальному інституті, по-друге, визначається результат, який повинен бути досягнутий при застосуванні покарання, і по-третє, визначаються цілеспрямованість і характер діяльності по досягненню вказаного результату ».⁵

Основи кримінального  законодавства Союзу РСР і  республік 1991 р. поняття кримінального  покарання визначали таким чином: «Покарання є міра примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбачених законом позбавлення та обмеження прав і свобод засудженого ».

Були дані та інші формулювання поняття покарання. Заслуговує на увагу  визначення, дане А.І. Чучаевим: кримінальне покарання - це «міра державного примусу, встановлена ​​кримінальним законом і тягне позбавлення або обмеження прав і інтересів засудженого, покарання застосовується тільки до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, призначається від імені держави за вироком суду».⁶

Кримінальне покарання - одна з найбільш значних заходів  державного примусу. Про це свідчить історичний досвід. Так, Чезаре Беккаріа у трактаті «Про злочини і покарання» писав, що «тільки закони можуть встановлювати  покарання за злочини, і влада їх видання може належати тільки законодавцю ... Ніякої суддя не може, не порушуючи справедливості встановлювати покарання для інших членів суспільства. Несправедливо покарання, що виходять за межі закону, тому що воно б стало іншим покаранням не встановленим законом ».⁷