Дія кримінального закону в часі, просторі та по колу осіб

Погашення та зняття судимості

Погашення та зняття судимості щодо осіб, які вчинили злочин до досягнення ними вісімнадцятирічного віку, здійснюється відповідно до статей 88-91 КК з урахуванням  положень, передбачених цією статтею.

Такими, що не мають судимості, визнаються неповнолітні:

1) засуджені до покарання, не  пов'язаного з позбавленням волі, після виконання цього покарання;

2) засуджені до позбавлення волі  за злочин невеликої або середньої  тяжкості, якщо вони протягом  одного року з дня відбуття  покарання не вчинять нового  злочину;

3) засуджені до позбавлення волі  за тяжкий злочин, якщо вони  протягом трьох років з дня  відбуття покарання не вчинять  нового злочину;

4) засуджені до позбавлення волі  за особливо тяжкий злочин, якщо  вони протягом п'яти років з  дня відбуття покарання не  вчинять нового злочину.

Дострокове зняття судимості допускається лише щодо особи, яка відбула покарання  у виді позбавлення волі за тяжкий або особливо тяжкий злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, за підставами, передбаченими в частині першій статті 91 КК, після закінчення не менш як половини строку погашення судимості, зазначеного в частині другій цього питання.

Доречно відмітити ключові положення  судової практики, зокрема на основі Постанови Пленуму ВСУ від 16 квітня 2004 року N 5 Про практику застосування судами України законодавства у  справах про злочини неповнолітніх:

1. Судам слід мати на увазі,  що при розгляді справ про  злочини неповнолітніх вони повинні  дотримуватись визначених законом  строків розгляду справ та  неухильно забезпечувати виконання  вимог матеріального і процесуального  законів, якими врегульовано порядок,  умови та підстави притягнення  неповнолітніх до кримінальної  відповідальності і визначено  гарантії їхніх прав та законних  інтересів.

При провадженні у таких справах  судам потрібно керуватись як загальними положеннями Кримінально-процесуального і Кримінального кодексів України (далі відповідно - КПК і КК), так  і спеціальними нормами, які визначають попередній і судовий розгляд  цих справ (гл. 36 КПК) та особливості  кримінальної відповідальності і покарання  неповнолітніх (розд. XV Загальної частини  КК).

Такі особливості судового розгляду, як участь законного представника підсудного (ст. 441 КПК) чи представників служби у справах неповнолітніх (ст. 442 КПК), порядок виклику підсудного (ст. 437 КПК), віддання його під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, адміністрації  дитячої установи (ст. 436 КПК), виділення  справи про злочин неповнолітнього  в окреме провадження (ст. 439 КПК), до осіб, які на час провадження у  справі досягли повноліття, не застосовуються. Проте виходячи зі змісту статей 348, 384 КПК апеляційні чи касаційні скарги законного представника неповнолітнього засудженого, якому на час перевірки справи в суді апеляційної чи касаційної інстанції виповнилося 18 років, підлягають розгляду на загальних підставах.

2. Звернути увагу судів на  те, що при розслідуванні і  розгляді справ про злочини  неповнолітніх останнім має бути  реально забезпечено їхнє право  на захист, оскільки істотне порушення  такого права відповідно до  п. 3 ч. 2 ст. 370 КПК тягне скасування  вироку. У зв'язку з цим при  попередньому розгляді справи  щодо особи, яка обвинувачується  у вчиненні злочину у віці  до 18 років, суддя згідно з п. 5 ч. 1 ст. 237 КПК повинен з'ясувати,  чи не було порушено її право  на захист, а також вжити передбачених  законом заходів до його забезпечення  під час судового розгляду  справи.

Зокрема, слід пам'ятати, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 КПК участь захисника  в кримінальних справах щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуються  у вчиненні злочину у віці до 18 років, є обов'язковою, незалежно  від того, чи досягли вони повноліття на час провадження у справі. Це положення поширюється й на випадки, коли особа обвинувачується у  злочинах, одні з яких вчинені нею  до, а інші - після досягнення 18 років.

Згідно зі ст. 53 КПК посадова особа, у провадженні якої перебуває  справа, обов'язково повинна роз'яснити зазначене право неповнолітньому  та його законному представнику відразу  ж після того, як перший набув  статусу підозрюваного чи обвинуваченого, і вжити передбачених ст. 47 КПК  заходів до забезпечення участі захисника  у справі.

Здійснення захисту неповнолітнього  і дорослого співучасників злочину  одним і тим самим захисником не допускається.

Встановивши при попередньому розгляді справи, що мало місце порушення  права на захист і що без його усунення справа не може бути призначена до судового розгляду, суддя згідно з ч. 1 ст. 246 КПК повинен повернути  справу на додаткове розслідування.

У разі, коли право на захист було порушено при вчиненні окремих процесуальних  дій, тобто за відсутності підстав  для повернення справи на додаткове  розслідування, суд не вправі використовувати  відповідні протоколи як джерела  доказів на обгрунтування висновків  про винність неповнолітнього у  вчиненні злочину.

При вирішенні питання про допуск до участі у справах зазначеної категорії  як захисників близьких родичів неповнолітнього  обвинуваченого, підсудного, його опікунів або піклувальників судам слід враховувати, що ці особи можуть здійснювати захист лише одночасно із захисником, який займається цією діяльністю на професійній  основі (ч. 4 ст. 44 КПК).

3. Під час попереднього розгляду  справи про злочин, вчинений неповнолітнім,  суддя повинен з'ясувати, чи  немає підстав для зміни, скасування  або обрання запобіжного заходу (п. 4 ч. 1 ст. 237 КПК).

Особливо виважено треба підходити  до обрання неповнолітньому запобіжного  заходу у вигляді взяття під варту. При цьому необхідно враховувати, що відповідно до ст. 434 КПК такий  запобіжний захід може застосовуватися  лише у виняткових випадках, коли це зумовлено тяжкістю злочину, у вчиненні якого обвинувачується неповнолітній, за наявності підстав та в порядку, передбачених статтями 148, 150, 155 КПК, а  також якщо є підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи можуть не забезпечити виконання обвинуваченим, підсудним процесуальних обов'язків, які випливають із ч. 2 ст. 148 КПК, і  його належної поведінки.

Приймаючи рішення з цього питання, суд має дослідити обставини, які відповідно до ст. 150 КПК враховуються при обранні запобіжного заходу, - стан здоров'я неповнолітнього, його сімейний і матеріальний стан, стосунки з батьками, дієвість існуючого контролю за його поведінкою, вид діяльності, місце проживання, дані про попередні  судимості, соціальні зв'язки, схильності, спосіб життя, поведінку під час  провадження в цій або іншій  кримінальній справі, наявність факторів, обставин чи визнання ним моральних  цінностей, які дозволяють прогнозувати його поведінку. Зазначені обставини  можуть з'ясовуватися шляхом опитування батьків, опікунів, піклувальників, представників  адміністрації за місцем роботи чи навчання неповнолітнього тощо.

Виходячи з конкретних обставин справи і тяжкості злочину та з  урахуванням особи неповнолітнього, умов його життя і виховання, стосунків  із батьками, а також даних про  здатність батьків (або одного з  них), опікунів, піклувальників забезпечити  належний контроль за поведінкою неповнолітнього  суд на підставі ст. 436 КПК може передати неповнолітнього під їхній нагляд, а осіб, які виховуються в дитячих  установах, - під нагляд адміністрації  цих установ.

4. Суди зобов'язані додержувати  вимог статей 441 - 443 КПК щодо обов'язкового  повідомлення про час і місце  розгляду справи законних представників  неповнолітнього підсудного, службу  та міліцію у справах неповнолітніх,  підприємство, установу чи організацію,  в яких він навчався або  працював. Невиконання цих вимог  закону є порушенням права  на захист неповнолітнього підсудного  і може бути підставою для  скасування вироку.

У разі потреби суд вправі про  час і місце розгляду справи неповнолітнього  підсудного повідомити й інші організації (ст. 443 КПК).

Відповідно до п. 10 ст. 32 КПК як законні  представники до участі у справі допускаються батьки, опікуни, піклувальники або  представники тих установ і організацій, під опікою чи опікуванням яких перебуває  неповнолітній. Суд вправі допустити  до участі в судовому засіданні як законних представників як одного, так і обох батьків неповнолітнього  підсудного.

Якщо у підсудного немає батьків, опікунів і піклувальників, суд повинен  викликати як законного представника неповнолітнього представника органу опіки і піклування. Ці особи можуть залучатись як законні представники неповнолітнього й у випадках, коли участь у справі батьків неповнолітнього  може завдати шкоди його інтересам.

5. При розгляді справи про  злочин неповнолітнього крім  обставин, зазначених у ст. 64 КПК,  з'ясовуються: його вік; стан здоров'я  та загального розвитку; характеристика (ставлення до навчання, праці,  поведінка в побуті тощо); умови  життя і виховання (дані про  сім'ю, побутове оточення); обставини,  що негативно впливали на його  виховання; вплив дорослих підмовників  та інших осіб, які втягнули  неповнолітнього у злочинну діяльність (ст. 433 КПК), а також його ставлення  до вчиненого діяння.

З метою з'ясування зазначених обставин судам належить використовувати  положення статей 441 - 443 КПК про  допит як свідків законних представників  неповнолітніх, представників служби та міліції у справах неповнолітніх, представників підприємств, установ  чи організацій, в яких навчався або  працював неповнолітній, та інших організацій.

Встановивши під час судового розгляду справи, що органи досудового слідства належним чином не виконали вимог  ст. 433 КПК щодо обов'язку повно і  всебічно з'ясувати перелічені в  цій статті обставини, суд залежно  від конкретних обставин справи своєю  постановою (ухвалою) повертає справу на додаткове розслідування (ст. 281 КПК) або відповідно до ст. 232 КПК реагує на такий факт окремою постановою (ухвалою).

Обставини, передбачені ст. 433 КПК, з'ясовуються й за умови, що на час  провадження досудового слідства чи судового розгляду справи особа, яка  вчинила злочин у неповнолітньому  віці, досягла повноліття.

6. Вік неповнолітнього підсудного  встановлюється за документами,  в яких вказана дата його  народження, - за паспортом чи  свідоцтвом про народження. В  разі їх відсутності відповідні  дані можна отримати із книги  реєстрації актів громадянського  стану, довідок органів внутрішніх  справ за місцем реєстрації  громадян, журналів обліку новонароджених  тощо.

За відсутності відповідних  документів і неможливості їх одержання  вік неповнолітнього встановлюється судово-медичною експертизою (п. 5 ст. 76 КПК). У цьому випадку днем народження вважається останній день того року, який названий експертом. При визначенні віку мінімальною і максимальною кількістю років суд приймає  рішення виходячи із встановленого  експертом мінімального віку.

7. За наявності даних, що свідчать  про розумову відсталість неповнолітнього,  відповідно до статей 76 і 433 КПК  має бути призначена судова  психолого-психіатрична або педагогічно-психолого-психіатрична  експертиза для вирішення питання  про наявність чи відсутність  у неповнолітнього відставання  у психічному розвитку, про ступінь  такого відставання, встановлення  стану його загального розвитку  з метою з'ясувати питання про  те, чи міг неповнолітній повністю  усвідомлювати значення своїх  дій і якою мірою міг керувати  ними. Відповідна експертиза призначається  за участю спеціалістів у галузі  дитячої та юнацької психології (психолога, педагога) і психіатрії.

8. Зважаючи на інтелектуальні, психологічні  та інші особливості неповнолітніх,  суди при розгляді справ щодо  них повинні виважено підходити  до вирішення питання про обсяг  доказів, які підлягають дослідженню в судовому засіданні, і застосовувати правила ч. 3 ст. 299 КПК, тільки переконавшись у тому, що підсудний правильно розуміє зміст фактичних обставин, які не оспорюються, за відсутності сумнівів щодо добровільності й істинності його позиції, а також за умови, що він усвідомлює неможливість у подальшому оспорити ці фактичні обставини в апеляційному порядку. Пояснення підсудного із зазначеного питання мають бути зафіксовані в протоколі судового засідання.

Звернути увагу судів на те, що докази стосовно обставин, визначених у ст. 433 КПК, та інших даних про  особу підсудного мають досліджуватися незалежно від того, чи оспорюються  ці обставини.

9. Виходячи із положень ст. 438 КПК у випадках, коли підсудний  не досяг 16 років або якщо  його визнано розумово відсталим,  суд за своїм розсудом або  за клопотанням учасників процесу  може провадити допит такого  неповнолітнього в присутності  педагога чи лікаря, які вправі  ставити підсудному запитання  і висловлювати свої зауваження.

10. Звернути увагу судів на  те, що вони при призначенні  покарання неповнолітнім повинні  суворо дотримуватися принципів  законності, справедливості, обгрунтованості  та індивідуалізації покарання,  маючи на увазі, що метою  покарання такого засудженого  є його виправлення, виховання  та соціальна реабілітація.

Неповнолітній вік особи, яка вчинила  злочин, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 66 КК є  обставиною, яка пом'якшує покарання. Вона обов'язково має враховуватись  при призначенні покарання - незалежно  від того, чи досяг підсудний на час розгляду справи повноліття. Залежно  від конкретних обставин справи суди повинні враховувати як такі, що пом'якшують покарання, й інші обставини, перелічені в ч. 1 вказаної статті, а  також обставини, хоча й не зазначені  у законі, але які знижують ступінь  суспільної небезпечності злочину  чи особи (наприклад, втягнення неповнолітнього  у злочинну діяльність іншою особою, примирення з потерпілим тощо).

При призначенні неповнолітньому  покарання, крім передбачених у статтях 65 - 67 КК обставин, суди відповідно до ч. 1 ст. 103 КК мають враховувати також  умови його життя та виховання, вплив  на нього дорослих, рівень розвитку й інші особливості його особи.

Висновки суду про наявність  чи відсутність обставин, які пом'якшують  покарання неповнолітнього, мають  бути вмотивовані у вироку.

11. Згідно зі ст. 98 КК до неповнолітніх  як основні покарання можуть  бути застосовані лише штраф,  громадські та виправні роботи, арешт і позбавлення волі на  певний строк, а як додаткові  - штраф і позбавлення права  обіймати певні посади або  займатися певною діяльністю. Застосування  до осіб, які на час постановлення  вироку не досягли шістнадцятирічного  віку, таких покарань, як громадські  та виправні роботи, а також  арешту законом не передбачено.