Вивчення природно-рекреаційних, історико-культурних ресурсів Аргентини

Далі на південь переважає  чагарникова рослинність, заболочені території вкриті очеретами, тростинами, лататтям, а піднесені сухі - луками з багатим трав'яним покривом. Зустрічаються  розріджені ліси з акацій, мімоз, страусового  дерева, на берегах річок - пальмові гаї.

Простори Пампи - пасовища, частина яких розорана і використовується під землеробство. У перекладі  з мови індіанців-кечуа "Пампа" означає "позбавлена деревної рослинності". Колись степи Вологої Пампи були вкриті численними злаками (ковила, перловник, дике просо) і барвистим різнотрав'ям. Але з розвитком землеробства тут почали розмножуватися бур'яни, і степи втратили свій початковий вигляд.

У Сухій Пампі поширена ксерофітна рослинність: низькорослі дерева, колючі чагарники, жорсткі трави. Аналогічна рослинність поширена на захід від Пампи, у міжгірних долинах, де жорсткі злаки і ксерофітні чагарники чергуються з кактусами.

Рослинний покрив Патагонії  має напівпустельний характер. Деревної рослинності майже немає, крім вербових лісів по долині ріки Ріо-Негро. Долини рік вкриті луками із злаків. На плато, де сильні вітри і літня спека, ростуть подушкоподібної форми  чагарники і жорсткі злаки. Лише на північ від річки Ріо-Негро  зустрічаються чагарники аргентинського м'ятлика, ковила, типчак, вівсяниця. Злакові степи поширені і в передгір'ях Анд.

Вологі східні схили Прекордільєр на висоті від 400 м до 1600 м вкриті густими лісами, переважно лаврами, від 1600 м до 2500 м - вільховими лісами, які вище змінюються злаковими степами.

На східних посушливих схилах Анд - бідна напівпустельна рослинність. В Пуна-де-Атакама поширені жорсткі злаки і ксерофітні чагарники.

На південь від 37° пд. ш., де випадає більше опадів, у передгір'ях Анд зустрічаються ліси буку з  підліском з бамбука і папороті. У вологих Патагонських Андах - густі  змішані ліси з хвойних, вічнозелених і листяних дерев. Серед них зустрічаються  ендеміки.

Ліси займають 21,6% території  Аргентини.

Тваринний світ

Тваринний світ Аргентини  не такий багатий і різноманітний, як в інших країнах Південної  Америки, але він має чимало ендемічних видів. До них належать пампаський олень, пампаська кішка, магеланова собака. Вони мешкають в Андах, їх передгір'ях і в малонаселених областях Патагонії.

 З хижих звірів зустрічаються:  на півночі країни - ягуар, реліктовий  очковий ведмідь, пума (Чако і напівпустелі Патагонії).

На відкритих просторах  багато броненосців і гризунів (віскаша, мара, туко-туко та інші). На берегах водоймищ мешкають нутрії і видри.

В Андах мешкають ендемічні  тварини, серед них: два види лам - вікунья і гуанако, але нині вони зустрічаються рідко, і маленькі гризуни чинчильї (шиншили), які через своє м'яке сріблясте хутро майже повністю винищені.

У країні багато птахів: південноамериканський  страус-нанду, теру-теру, різні види папуг та інші. У лісах зустрічається колібрі.

На болотах і озерах безліч водоплавних птахів з яскравим забарвленням. На берегах водоймищ зустрічаються фламінго і чапля. У саванах і лісах багато змій і ящірок.

Для охорони рослинного і  тваринного світу створені національні  парки (Лос-Гласьярес, Науель-Уапі, Ланін, Лос-Алерсес та інші).

Отже: Арґентина займає південно-східну частину Південної Америки, південно-східну частину о. Вогняна Земля та прилеглі острови. Межує на північному сході з Уругваєм, Бразилією та Парагваєм, на півночі — з Болівією і на заході має видовжений кордон, який проходить, по горах Анди, з Чилі. Три чверті її кордонів — сухопутні. Протяжність території з півночі на південь — 3700 км, а із заходу на схід — 1400 км. Довжина берегової лінії Атлантичного океану — 2500 км.

Аргентина має значні запаси водних та гідроресурсів, її гідротехнічний потенціал, який значною мірою визначається наявністю багатьох гірських річок  та водоспадів, оцінюється більш як у 30 млн кВт.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІІ  Соціально-економічна характеристика Аргентини

3.1. Історико-культурні  ресурси

Культура Аргентини характеризується різноманітністю завдяки мультикультуралізму та мультиетнічності населення цієї країни, складеного переважно з переселенців з багатьох країн світу, а також місцевих індіанців. Аргентинська культура є тривким синкретизмом форм вираження думки, характерних для суспільств різних світоглядів, які об'єднуючись, хоча й не без конфліктів, утворюють подвійне відчуття приналежності до культури Європи і Латинської Америки.

Архітектура

Індіанські племена, що за давніх часів населяли країну, залишили порівняно небагату спадщину в будівельному мистецтві. З 16 ст. під впливом завойовників створюється нова архітектура в  традиціях іспанського бароко (собор  у Кордові, 18 ст.). В 18—19 ст. поширюються  впливи архітектури класицизму, спочатку стриманої та монументальної (собор  у Буенос-Айресі, 1804), потім пишної. В другій половині 19 ст. в архітектурі  Аргентини запанувала еклектика, з  початку 20 ст. — конструктивізм. З  кінця 19 ст. в Буенос-Айресі зводяться  багатоповерхові будинки в стилі  модерн. З 1950-х років розквітає  будівництво хмарочосів, що породжує нову течію в архітектурі —  бруталізм (архітектори А. Вірасоро, А. Вільямс, X. Дельпіні).

Народні традиції і звичаї

Гаучо. Слово "гаучо" походить від слова "huacho" з мови кечуа і мапуче, що означало сирота. Термін виник в результаті злиття двох цивілізацій: європейської та аборигенської. Можливо, перші гаучо були людьми, які порвали з минулим і пішли в безкрайні Пампаси, де було вдосталь води і пасовищ з ніжною травою для худоби. Проте більш правдоподібною є теорія індіанського походження цього слова.

Гаучо розвинули незвичайну спритність верхової їзди для відлову дикої худоби, що мешкала в Пампасах, а також навчилися використовувати "boleadoras" (три камені, зв'язані вірьовкою, які при киданні стриножували худобу) ніж, ласо та інші пристосування, необхідні для вирощування найкращої у світі м'ясної худоби.

Сучасні гаучо носять сомбреро або берети, на шию зав'язують хустку, на чоботях у них шпори, а на боці - гострий кинджал, вони виконують свою роботу не лише в Пампасах, але й у Месопотамії і на північному заході Аргентини.

Фестиваль фольклору в  Коськін. Все почалося влітку 1963 р., коли проводився перший фестиваль фольклору. Дійство відбувалося в містечку Коськін, хоча масштаб заходу і був національним. Для багатьох музикознавців перший фестиваль фольклору став детонатором "фольклорного буму", який в 60-х роках переживали молоді люди середнього класу, які до цього часу перебували в чарах джазу і музики Вівальді і відкрили для себе існування у світі асфальту і неону чаранго і кенас, а також звучання музики, яка заворожувала своєю мелодійністю душі. Успіх першого фестивалю фольклорної музики сприяв повторенню фестивалю в наступному році. Таким чином, виникла традиція: кожного року в другій половині січня Коськін перетворюється на дивовижну сцену, на якій лунають мелодії гітари, ерке, спис, арф і чаранго. З літа 1963 р. вся Аргентина почала аплодувати таким ансамблям, як Los Chalchareros, Los Quilla Huasi, Los de Salta, Los Trovadores, Los Huanca Hua.

У Коськіні настав час справедливості. На сцену зійшли нові зірки: Мерседес Соса, Оскар Матус, Армандо Техада, Сесар Ісельяб Хорхе Кафрунеб Лос Супайб Чоло Агірре, Хосе Ларралдеб Ель Чанго Нієто, Карлос Де Фульвіо, Роберто Рімольді Фрага, а в останні роки Соледад і Лос Ночерос. Після Коськінського фестивалю все змінилося: країна почула свій голос, і Аргентина почала слухати його і насолоджуватися ним, щоб цей голос назавжди залишився з країною.

Визначні місця 

В Аргентині є все - багатокілометрові  пляжі і одні з найвищих гірських вершин світу, безкраї пустелі і  чарівні водоспади, безмежні мегаполіси і дикі, безлюдні простори південної  Патагонії.

В Буенос-Айресі - площа Плаза-де-Майо, собор Метрополітана (в якому знаходиться могила Хосе да Сан Мартіна), музей природничих наук, музей вишуканих мистецтв, міжнародна художня галерея, музей "Фернандес Бланко" (Музей колоніального мистецтва), культурний центр Сан-Мартін, Національний музей мистецтв, Музей Кіно, Національний історичний музей, численні зразки колоніальної архітектури, знаменитий театр Колон, центр оперного і балетного мистецтва всієї Південної Америки, проспект 9 Липня (найбільший у світі торговий район).

Особливо цікавими є колоритний італійський пригород Ла-Бока і курорт Мар-дель-Плата за 400 км на південь від Буенос-Айреса.

Кордоба. З архітектурної  точки зору Кордоба багато в чому перевершує столицю. У компактному  центрі міста зосереджені прекрасні  ансамблі будівель колоніальних часів - старий ринок, католицький собор  тощо. В місті знаходиться один з найкращих історичних музеїв країни.

На кордоні Аргентини  з Бразилією і Парагваєм знаходиться  знаменитий національний парк "Ігуасу", який займає площу 55 тисяч гектарів. Парк вважається одним із сучасних чудес світу - це 275 водоспадів, які за секунду скидають 5000 кубометрів води з висоти 70 метрів.

Неподалік знаходяться руїни  місій єзуїтів, особливий інтерес  становить Сан-Ігнасіо-Міні, церква, збудована в стилі "барокко Гуарані".

Музеї

Найбільші музеї країни: Національний музей витончених мистецтв, Національний історичний, Латиноамериканського мистецтва, Природничих наук.

Національна кухня 

Вихід до океану, а також  розвинуте скотарство дозволяють аргентинським  кухарям готувати страви, які можуть задовольнити будь-якого гурмана. Креветки по-римськи, смажені, варені, тушковані, копчені; "гострі" устриці, "гірчичне" курча (а також курчата на пару, з печерицями, з паприкою, з мигдалем, з зеленню, замочені у пиві), баранячі реберця, пінчос або чурраско (місцевий шашлик), холодний суп гаспачо з перетертих помідорів і огірків, печериці в киплячому вині тощо. Це лише короткий перелік типових аргентинських страв.

 

Освіта 

Загальний рівень письменності в Аргентині становить 95%. Це найвищий рівень у Південній Америці.

Середня освіта розділена  на два ступені: Primaria і Secundaria.

Primaria - з 1 по 7 клас. Школи бувають трьох типів: державні (навчання безплатне), приватні (навчання 150-800$ за місяць, форма для учнів купується в спеціальному магазині, ціна комплекту 200$) і релігійні, як правило католицькі (навчання коштує від 90$ за місяць).

Secundaria - ще 5 років. Також виділені три основні групи: державні (навчання безплатне), приватні (150-800$ за місяць) і релігійні (від 100$ за місяць). Рівень викладання практично однаковий. Оцінки виставляються за десятибальною шкалою. Десять - найвищий результат.

Вища освіта

Найпрестижніший університет  Аргентини - UBA (Universidad de Buenos Aires). Навчання безплатне. Рівень підготовки студентів високий. Вступних іспитів, як таких, немає. Претенденти зараховуються на перший курс університету за результатами так званого СВС (Ciclo Basico Comun). Це річні безплатні підготовчі курси.

Медицина 

В Аргентині існує дві  форми медицини - державна і платна.

Державна медицина - безплатна, обслуговування - в госпіталях. Особливої  розкоші ви там не знайдете, але  все потрібне є. Згідно з законом, приватні лікарі зобов'язані працювати  один день на тиждень у державному госпіталі, тому обслуговування досить кваліфіковане. До речі, ставлення персоналу  до пацієнтів тільки привітне, хамства  ви не почуєте ніколи.

Платна медицина - гарантує те, чого може не бути у безплатному  госпіталі: відсутність черг, наявність  всіх фахівців, знижок на ліки, сучасніше  обладнання, служба швидкої допомоги, можливість виклику лікаря додому, тобто повніший і якісніший спектр послуг.

Якщо людина працює за контрактом, з її зарплати утримується 2% у фонд медичного страхування. Можна купити медичну страховку, як на одну людину, так і на всю сім'ю. Вартість медичного  полісу - від 120$ на сім'ю з 3 осіб.

Наука

П'ятеро аргентинців були удостоєні Нобелівської премії: 3 з  них пов'язані з науковими досягненнями і були присуджені Бернардо Оусей, Луїсу Федеріко Лелоїр і Сесару Мільштейну, ще 2 премій були удостоєні Карлос Сааведра Ламас та Ігнасіо Перес Еськівель за вклад у справу боротьби за мир.

Бернардо Оусей - лаурет Нобелівської премії за досягнення в галузі фізіології і медицини 1947 р.

Оусей зробив значний вклад у розвиток фізіології. Його ім'я відоме в медичних центрах всього світу. Оусей жив тільки наукою і в ім'я науки. У 1947 р. йому було присуджено Нобелівську премію в галузі медицини і фізіології. У 1958 р. під керівництвом Оусея в Аргентині була утворена Національна рада у справах науки і техніки.

Луїс Федеріко Лелоїр - лауреат Нобелівської премії в галузі хімії 1970 р. Хоча вчений за походженням француз, він жив і створив всі свої роботи в Аргентині. Ім'я Лелоїра тісно пов'язане з історією Аргентини. Видатний і невтомний дослідник ніколи не шукав почестей і слави. Весь час він віддавав науковій роботі в своїй лабораторії. Його єдиний інтерес полягав у наукових відкриттях, які б служили на благо всього людства. Виконуючи свої наукові завдання, він віддав всю свою неоціненну діяльність науці, не вимагаючи нічого взамін.

Сесар Мільштейн - лауреат Нобелівської премії в галузі фізіології і медицини. Мільштейн здійснював спільну наукову діяльність з професором Джоржем Кохлером. У 1984 р. обох вчених було удостоєно Нобелівської премії в галузі фізіології і медицини за вклад у вивчення антитіл.

 

 

 

3.2. Населення та  етнографічні особливості