Понятие государства

Отже, узагальнюючи, можна сказати, що виникнення держави обумовлено потребою суспільства зберегти свою цілісність за його розшарування на нерівні за своїм соціальним станощем верстви, в здійсненя ефективного соціального управління за умов збільшення населення, зміни безпосередніх родоплемінних зв’язків на опосередковані продуктами виробництва, що є проявом ускладнення суспільного життя.

 

 

 

2. Ознаки ДЕРЖАВИ

2.1. Поняття держави

Беручи до уваги, що держава є не просто масовим об’єднанням громадян, а об’єднанням усіх без винятку громадян, всіх членів суспільства, які знаходяться в політико-правовому зв’язку з державою, незалежно від класової, вікової, професійної та інших ознак, наголосимо, що держава є виразником спільних інтересів і світосприйняття громадського суспільства. З діяльністю держави пов’язані реальні і широкі можливості для усіх членів громадянського суспільства.

Держава – це організація політичної влади соціально неоднорідного суспільства... Отже, в соціально неоднорідному суспільстві виникає і таке нове явище, як політика. Під політикою, насамперед, розуміють відносини між різними частинами суспільства. Тому держава, яка регулює ці відносини, є організацією політичною, її влада – це влада політична.

Узагальнимо: “держава – це політична організація суспільства, яка забезпечує його єдність і цілісність, здійснює з допомогою державного механізму управління справами суспільства, суверенну публічну владу, яка надає праву загальнообов’язкового значення, гарантуюча права, свободи громадян, законність і правопорядок.”[3, 48]

За В.В.Копєйчиковим: “держава – особлива ланка в структурі політичної системи суспільства. Її роль і місце в цій системі не ототожнюється з роллю і місцем, з однієї сторони, правлячої партії, а з другого – інших ланок цієї системи.”[2,154]

Можливості різних частин суспільства впливати на політику держави неоднакові. Тому і держава, виконуючи об’єднуючу, інтегруючу, стабілізуючу місію у суспільстві, робить це в інтересах домінуючої частини населення, у розпорядженні якої перебувають відповідні економічні, збройні, духовно-ідеологічні засоби.

Отже, держава – це організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально неоднорідному суспільстві, за допомогою якої забезпечується його цілісність і безпека та здійснюється керівництво суспільством в інтересах цієї частини, а також управління загальносуспільними справами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2. Ознаки  і особливості держави

Поняття держави конкретизується при розкритті ознак, які відрізняють його як від родового устрою, так і від недержавних організацій суспільства. Іншими словами, аналіз ознак держави поглиблює знання про неї, підкреслює її унікальність у якості нічим незамінної форми організації суспільства і важливого суспільно-політичного інституту.

Отже, перш за все держава є організацією суспільства, але організацією особливою, яка характеризується тим, що вона:

1. всеохоплююча – об’єднує в єдине ціле всіх членів суспільства, відображує та забезпечує загальносуспільні інтереси і потреби;
2. територіальна організація населення і здійснення публічної влади в територіальних межах.

В додержавному суспільстві приналежність індивіда до того чи іншого роду зумовлювалась кровною спорідненістю. Причому рід часто не мав строго визначеної території, переміщувався з одного місця в інше. В державно-організованому суспільстві кровно-споріднений принцип організації населення втратив своє значення. На зміну йому прийшов принцип його територіальної організації. Держава має строго локалізовану територію, на яку розповсюджується його суверенна влада, а населення, яке на ній проживає перетворюється в підданих чи громадян держави. Виникають таким чином просторові межі держави, в яких проявляється новий правовий інститут – підданство чи громадянство. З територіальною організацією населення поєднано не тільки виникнення держави, але й початок складаня окремих країн. А тому з цих позицій поняття “держави” і “країни” багато в чому співпадають.

Від недержавних організацій держава відрізняється тим, що уособлює все населення країни, розповсюджує на нього свою владу.

3. Публічна (державна) влада. Публічною вона називається тому, що не співпадає з суспільством, виступає від його імені, від імені всього народу.

Влада існувала і в додержавному суспільстві, але це була безпосередньо суспільна влада, яка виходила від всього роду і користувалась ним для самоуправління. Вона не потребувала ні чиновників, ні будь-якого апарату. Принципова особливість публічної влади є те, що вона втілюється саме в чиновниках, тобто в професійному розряді управителів, із яких комплектуються органи управління і примусу (державний апарат). Без цього фізичного втілення державна влада представляє собою лише тінь, пусту абстракцію.

Уособленна у державних органах і установах, публічна влада стала державною владою, тобто тою реальною силою, яка забезпечує державний примус, насильство. Вирішальна роль в організації примусу належить загонам озброєних людей і спеціальним установам.[3]

4. Офіційна організація – репрезентує суспільство, виступає від його імені, і такою визнана іншими державами.[2]
5. Універсальна, бо об’єднує членів суспільства для вирішення питань, що стосуються різних сфер їх життя.
6. Верховна організація – є вищим за значенням та силою об’єднанням суспільства, всі інші соціальні організації у сфері загальносуспільних інтересів підпорядковані їй.[2, 160]
7. Централізована організація – внутрішня структура держави здійснюється за ієрархією, тобто підпорядкованістю нижчих організаційних структур вищим, і особливо загальнодержавним.
8. Державний суверенітет. Поняття “державного суверенітету” з’явилося в кінці середніх віків, коли стало потрібним відділити державну владу від церковної і надати їй виняткове, монопольне значення. Нині суверенітет – обов’язкова ознака держави. Держава, яка його не має – це колонія або доміон.

Суверенітет як властивість (атрибут) державної влади полягає в її верховенсті, самостійності і незалежності.

Суверенність державної влади обумовлюється її можливостями реально, а не тільки ілеологічно впливати на суспільні відносини.

Верховенство державної влади всередині країни означає:

• Універсальність її владної сили, яка розповсюджується на все населення, всі партії і суспільні організації даної країни;
• Її прерогативи (державна влада може визнати нікчемним будь-який прояв іншої суспільної влади, якщо остання порушує закон);
• Наявність у неї таких засобів впливу, якими ніяка інша суспільна влада не володіє (армія, поліція і т.д.)

Самостійність і незалежність державної влади від всякої іншої влади внутрі країни і зовні її виражається в її винятковому, монопольному праві вільно вирішувати всі свої справи.

9. Нерозривний зв’язок держави і права. Без права держава існувати не може. Право юридично оформляє державу і державну владу і тим самим робить її легітимними, тобто законними. Держава здійснює свої функції в правових формах. Право вводить функціонування держави і державної влади в рамках законності, підкоряє їх конкретному правовому режиму. При такій підлеглості держави праву і формується демократична правова держава.
10. Держава відіграє важливу роль у вдосконаленні суспільства як власника основних засобів і знарядь виробництва; визначає основні напрямки його розвитку в інтересах всіх і кожного;
11. Держава має спеціальний апарат управління, який забезпечує виконання державних функцій;
12. Держава має розгалужену систему юридичних органів, що дозволяє використовувати різні методи переконання і примусу;
13. Держава володіє єдністю законодавчих, управлінських і контрольних функцій, це єдина повновладна організація у масштабі всієї країни [7, 97].

Держава відноситься до владно-політичних організацій і виступає як головна сила в руках політичних сил, які тримають владу в своїх руках, як головний виразник їх волі і інтересів.

У найбільш концентрованому вигляді ознаки державної влади виявляються через суверенність:

• Верховенство – державна влада є вищою владою в суспільстві;
• Повнота (неподільність) – державна влада належить до народу, який є її єдиним джерелом;
• Самостійність – державна влада не залежить від волі будь-яких інших організацій, окремих осіб чи інших суспільств.

Ознаки, які відрізняють державну владу від первісного соціально однорідного суспільства:

• У первісному суспільстві первісна влада виражає і захищає інтереси всіх членів суспільства; у соціально неоднорідному – інтереси насамперед керівного (панівного) класу, його частини або іншої соціальної групи;
• У первісному суспільстві носії влади не відокремлюються за соціальним статусом, професійно від інших членів суспільства; у соціально неоднорідному (зокрема, класовому) суспільстві носії влади в організаційному відношенні відокремлені у певні структури, “загони”;
• У первісному суспільстві населення не оподатковується; а у соціально неоднорідному (зокрема класовому) суспільстві для утримання державної влади встановлюються податки;
• У первісному суспільстві органи влади не поділяються за окремими функціями на певні види, а у соціально неоднорідному суспільстві функції влади розподіляються між окремими органами, виникає специфічна структура влади;
• У первісному суспільстві влада поширюється на всіх членів роду, племені, на якій території вони б не перебували; а в державі влада поширюється на всіх людей, що перебувають на певній, належній їй території;
• У державі складається система особливих загальнообов’язкових правил поведінки – юридичних норм, яких не знало первісне суспільство. Поняття про такі норми стало позначатися з певних причин словом (терміном) “право”.

Але не зважаючи на те, що держава є формою організації інтересів усіх членів суспільства, вона не об’єднує їх абсолютно в усіх сферах, аспектах їхнього життя. Поряд із загальносуспільним інтересом існують інтереси особливі та індивідуальні, які відображаються, забезпечуються і охороняються відповідними соціальними об’єднаннями чи особисто індивідом. Держава не повинна сама втручатися у сферу цих інтересів, але обов’язком її є забезпечувати їх незалежність, гарантувати і охороняти від втручання з боку інших суб’єктів. Незалежність різних соціальних організацій та індивідів, наявність гарантованих державою сфер їх “самостійного” життя – важлива ознака цивілізованості держави і суспільства.

Отже, ми розглянули основні ознаки держави, що дає нам можливість більш глибоко зрозуміти суть самої держави та поняття держави у громадянському соціальному правовому суспільстві.

 

ВИСНОВКИ

Як висновок потрібно сказати, що на державу і її сутність поряд з загальносоціальним і класовим началами нерідко створюють сильний вплив національні і навіть націоналістичні фактори. Іноді державна влада попадає в руки вузької групи людей чи окремої особи, виражає їх інтереси, але така влада, як правило приховує свої інтереси, видає їх за загальносоціальні і загальнонаціональні.

Сутність держави – смисл, головне, глибинне в ній, що визначає її зміст, призначення і функціонування. Таким головним, основоположним в державі є влада, її приналежність, призначення і функціонування в суспільстві. Іншими словами питання про сутність держави – це питання про те, кому належить державна влада, хто її здійснює і в чиїх інтересах. Ось чому дана тема, як ми вище зазначали, є гостродискусійною.

В даній курсовій роботі ми намагались якнайповніше і  разом з тим в простій зрозумілій формі пояснити таке складне поняття держави. Було зачіплено і історичне походження держави, і політичний аспект виникнення держави, і економічну та матеріальну сторону зародження державності. В першому питанні ми занурились у період первіснообщинного ладу, де і знайшли ті витоки і корені сучасної розвиненої державності, коротко пройшлись по основних періодах розвитку первісного суспільства і державної влади. Наступне питання курсової роботи розкриває перед нами історичні передумови та причини виникнення держав. І накінець, ми спробували оглянути основні ознаки держави, пояснити їх і вивести з них своє трактування державності як організації політичної влади.

Таким чином, держава виконує життєвонеобхідні для суспільства функції, забезпечує його єдинство і цілісність, керує найважливішими суспільними справами. В той же час держава покликана всесторонньо гарантувати права і свободи громадян, підтримувати надійний і гуманний правопорядок в суспільстві.

Народжена суспільством, його протиріччями, держава сама  стає суперечливою, суперечливими стають її діяльність і соціальна роль.

 

 

 

 

 

Використана література

1. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник. — Харків: Консул. — 2001. — 656 с.

2. А. Кутиркін. Шляхи розвитку теорії та практики правового виховання населення України. // Право України. — 2008. — № 3. — ст. 122—125.

3. І. Голосніченко. Правосвідомість і правова культура у розбудові української держави. // Право України. — 2005. — № 4. — ст. 24—25.

4. Теорія держави і права: Підручник. / С. Л. Лисенков і ін. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 448 с.

5. Теорія держави і права: Навч. посіб. / В. М. Суботін і ін. — К.: Знання, 2005. — 327 с.

6. В. Лисогор. Правова культура як елемент механізму реалізації прав і свобод громадян. // Підприємництво, господарство і право. — 2009. - № 5. ст. 19—21.

7. Макаренко Л. О. До проблеми формування правової культури в Україні. // Віче. — 2007. — № 18. — ст. 52—53.

8. Макушев В. П. Правова та громадянська культури як різновид соціокультурних факторів з формування системи стримувань і противаг побудови громадянського суспільства. // Право і суспільство. — 2009. — № 3. — ст. 8—16.