Юридическая ответственность

Матеріальна відповідальність працівників наступає за певних умов (підстав).

По-перше, при заподіянні прямої дійсної шкоди наявному майну  підприємства. Шкодою вважається всяке  зменшення майна або погіршення майнового стану підприємства, установи, організації.[11]

При визначенні збитків, заподіяних працівником підприємству, установі, організації, враховується тільки дійсна шкода, тобто зменшення або знецінення наявного майна, а втрачена вигода, тобто неодержані підприємством прибутки, не враховуються. Законодавство про працю не допускає покладення на працівників відповідальності за шкоду, яка належить до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності.

По-друге, якщо шкоду заподіяно  протиправною дією або бездіяльністю  працівника, тобто такою поведінкою працівника, яка суперечить вимогам закону, правилам внутрішнього трудового розпорядку і технологічним інструкціям, що призвело до матеріальної шкоди.

По-третє, наявність причинного зв'язку між майновою шкодою і протиправною поведінкою працівника, тобто що саме ці дії або бездіяльність працівника стали причиною матеріальних збитків.[13]

  По-четверте, необхідно  встановити вину працівника, тобто що працівник заподіяв шкоду навмисно чи з необережності.

Для того щоб покласти на працівника, який заподіяв шкоду, обов'язок відшкодувати її, необхідна наявність усіх перелічених підстав. Відсутність хоча б однієї з них звільняє працівника від обов'язку відшкодувати збитки.

Трудове законодавство встановлює обмежену чи повну, а в окремих  випадках і підвищену (кратну) матеріальну  відповідальність. Вид матеріальної відповідальності залежить від того, хто заподіяв шкоду, характеру вини та об'єкта, якому завдано втрат.[5]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Підводячи підсумок вищевикладеного  потрібно зазначити, що здійснюючи правомірну поведінку, суб'єкт вступає у сферу  дії права і виявляє свій вибір  між різними варіантами вчинків (правових і неправових). Вибір правового  варіанта забезпечує йому низку переваг: інші суб'єкти зобов'язані сприяти  його діям або не втручатися у них; у випадку невиконання ними своїх  обов'язків держава в правовій формі примусу забезпечує відновлення  порушеного права і виконання  зобов'язаним суб'єктом відповідних  обов'язків. Відтак, правомірна поведінка  як юридичний факт тягне за собою  не просто виникнення правовідносин, а  певну дію засобів правового  регулювання, спрямовану на гарантування, захист і охорону правової форми  реалізації інтересів суб'єкта і  суспільства. Ця дія права і держави  є лише одним із засобів їх реакції  на правомірну поведінку. До інших слід віднести пряме заохочення з боку держави правомірних вчинків. Це стосується як використання суб'єктивних прав, так і виконання обов'язків.

Здійснення ж правопорушень  тягне за собою юридичну відповідальність у вигляді застосування заходів  державного примусу каральної спрямованості, понесення ними втрат особистого, організаційного чи матеріального  характеру. У результаті правопорушень  виникають охоронні правовідносини, за яких держава має право вживати  карні та відновлюючі заходи до правопорушників. Останні зобов'язані нести визначені  втрати та відшкодувати потерпілому  понесені ним збитки.15

Соціальне призначення юридичної  відповідальності — охорона суспільних відносин — реалізується в її правоохоронній і виховній функціях. Правоохоронна  функція юридичної відповідальності, в свою чергу, поділяється на правовідновлюючу і каральну, а виховна — на функції спеціальної і загальної  превенцій.

Держава здійснює своє право  щодо застосування заходів юридичної  відповідальності у три етапи: а) заборона суспільне небезпечних  вчинків і передбачення відповідних заходів у санкціях правових норм; б) індивідуалізація санкцій щодо конкретних правопорушників; в) забезпечення відшкодування правопорушниками відповідних втрат.

Процеси реалізації юридичної  відповідальності суворо регламентуються  законом і здійснюються на засадах  законності, обґрунтованості, доцільності, невідворотності, справедливості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Конституція України від 28.06.1996 р.
2. Кримінальний Кодекс України: Офіційне видання – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001. – 400 с.
3. Цивільний Кодекс України: - Харків: Фоліо, 2000. – 121с. – (Кодекси України).
4. Кодекс України про адміністративні правопорушення – К.: Вид. «Сірін»; 2000р. – 168с.
5. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 р. Із змінами та доповненнями станом на 11.07.2001 р.
6. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права і держави. – К., 1999.
7. Основи держави і права за редакцією доц. Настюка М.І.-вид. 2-е доп. І випр.- Львів 1994р.
8. Підопригора О.А., Сумін В.О., Підопригора О.О. Цивільне право України:-К.”Юрінформ”-1994 р.
9. Базылев В.Т. Юридическая ответственность (Теоретические вопросы). — Красноярск, 1995.
10. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность. — М., 1996.
11. Волков А. Я. Юридическая ответственность работников милиции за вред, причиненный гражданину или организации. — М., 1991.
12. Гойман. В.И. Формирование правовой активности личности. — М., 1988.
13. Гойман В.И. Действие права (Методологический анализ). — М., 1992.
14. Гусарєв С. Д. Теорія держави та права. Альбом схем. — К., 1997.
15. Денисов Ю.А. Общая теория правонарушения и ответственности. — Л., 1993.
16. Завадская Л.Н. Реализация судебных решений. — М., 1992.
17. Копєйчиков В.В. Загальна теорія держави і права. К.: Юрінком Інтер. 2000р. -С. 320.
18. Общая теория государства и права / Под ред. В.В. Лазарева. – М., 1994
19. Оксамытный В.В. Правомерное поведение личности. — К., 1995.
20. Сурилов А.В. Теория государства и права. – К. – Одесса, 1989.
21. Щербак А. И. Социальный механизм юридической ответственности должностных лиц. — К., 1990.