Глиноземистий цемент

Набухання і усадка цементу. Набухання і усадка обумовлені здатністю цементного каменю і бетону змінювати обсяг залежно від хімічних процесів, 
 протікають при твердінні, і від вологості середовища, в якій вони знаходяться. Набухання супроводжується поглинання води і збільшенням маси цементного каменю.

Міцність цементу - одна з найбільш важливих його фізико-механічних характеристик, від якої в загалом і залежить міцність бетону в різних умовах 
твердіння. Міцнісні показники цементу визначають, випробовуючи затверділі зразки з піщаного розчину у встановлені терміни твердіння. При цих випробуваннях ми вже маємо справу з продуктом хімічної взаємодії з водою, що протікає при гідратації цементу, тому на одержувані міцнісні показникичи цементного розчину,на його фізичні характеристики впливають умови, при яких відбуваються ці хімічні процеси.

Повзучість— властивості цементного каменю та бетона, які проявляються у безпреривних деформаціях під дією тривалих прикладених навантажень. Деформації прагнуть до межі, яка, однак, не досягається. При знятті навантаження виникають залишкові деформації.

Література

1. Горшков В. С., Тімашев В.В., Савельєв Т. В. Фізико-хімічні методи дослідження в’яжучих речовин.
2. Волконський Б. В., Макашев С. Д., Штейнерт Н. Н. Технологічні дослідження цементних матеріалів. Л., 1972
3. Рояк С. М. Рояк Г. С. Спеціальні цементи.
4. Суботкін М. И., Куріцина Ю. С. Кислотривкі бетони та розчини. М., 1967
5. Некрасов К. Д., Тарасова А. П. Теплостійкі в’яжучі на рідкому склі та бетони на їх основі. М., 1982
6. Іванов Ф. М. Захист залізобетонних транспортних споруд від корозії. М., 1968.

Глиноземистий цемент - швидко твердне у воді і на повітрі високоміцна в'язка речовина, що отримується шляхом випалення до розплавлення або спікання
суміші матеріалів , багатих глиноземом , з вапном або
вапняком і подальшого тонкого подрібнення продукту випалу. На відміну від портландцементу , клінкер
якого складається головним чином з силікатів кальцію , глиноземистий цемент отримують з шлаку ( розплаву ) або клінкеру , що містить переважно
низько-основні алюмінати кальцію. Найважливішим мінералом глиноземистого цементу є моноалюмінат кальцію ( СаО • AI2O3 ) . У цементі містяться
зазвичай і мінерали 12CaO - 7Аl2O3 ( 5СаО • ЗАl2 O3) ,
СаО • 2Al2O3. У
Франції при дослідженні способів отримання сульфатостійкого цементу був отриманий глиноземистий цемент, який поряд з підвищеною сульфатостійкістю відрізнявся винятково швидким твердненням і
вельми високою міцністю. Хімічний склад і технологія отримання цього цементу внаслідок його  властивостей були засекречені французами в
1912 р. Військове відомство використало цей цемент у першій імперіалістичній війні для швидкого возведення фундаментів під важкі гармати, будівництва
кулеметних точок, а також для термінового відновлення різного виду споруд. Хімічний склад глиноземистих цементів різний і залежить від складу вихідних сировинних матеріалів і технології виробництва. Вміст важливіших оксидів характеризується великими коливаннями  ( %): SiO2 5-10, Аl2O3 35-50 , Fe2O3 5-15 ( включаючи  оксид заліза ( II), СаО 35-45. Крім того , в ньому
зазвичай присутні 1,5 -2,5% ТiO2, 0,5-1,5 % MgO, близько 1% SO3, 0,5-1% R2O. Існує кілька
способів виробництва цього цементу. Вибір того чи
іншого залежить від великої кількості факторів і, головним
чином, від фізико - хімічних характеристик  сировинного компонента. Схема виробництва глиноземистого
цементу способом плавлення полягає в підготовці рівномірно зернистою сировинної шихти, плавленні,
охолодженні одержуваного сплаву ( шлаку ), дроблення і тонкому подрібненні. Для плавлення придатна
шихта з підвищеним вмістом кремнезему, котрий відновлюється і утворюється феросиліцій. Високоглиноземний розплав випускається окремо. Спосіб спікання застосовується порівняно мало,
випал ведуть в різних печах - обертових , шахтних та ін. За цим способом вихідні сировинні компоненти висушують, піддають спільному тонкому
подрібненню , змішують до тих пір, поки не буде досягнута ретельна гомогенізація, потім отриману
шихту подають в піч у вигляді порошку або гранул.
Клінкер після охолодження подрібнюють і отримують
глиноземистий цемент.

Корозія портландцементу в розчинах солей

Розробка технології виробництва та застосування
спеціальних портландцементів, що володіють стійкістю
до дії морської та інших видів мінералізованих вод, була викликана тим, що звичайні портладцементи в цих умовах руйнувалися. Підвищення сульфатотривкості цементів , яке
спостерігається при заміні С3А на C4AF , збільшенні кількості склоподібного С3А за рахунок кристалічного С3А ,
введенні активних мінеральних добавок і пропарювання пояснюється утворенням гідрогранатів , витривалих до дії сульфатів . Сульфатостривкий портландцемент призначається
для бетонних і залізобетонних конструкцій зовнішніх
зон гідротехнічних та інших споруд , працюючих в умовах сульфатної агресії , при систематичному багаторазовому поперемінному заморожуванні і відтаванні або зволоженні і висиханні . Для підводних частин морських
і океанських споруд технічно більш раціонально
і економічно застосовувати сульфатотривкий шлакопортландцемент. Нормативними документами допускається
застосування сульфатостійкого портландцементу в бетонах різної щільності для напірних і безнапірних
споруд при різного ступеня фільтрації грунту
і агресивності рідкого середовища , яка характеризується високою концентрацією іонів SО42-