Зарубіжний досвід страхування у фінансового-кредитній сфері

Зарубіжний досвід страхування у фінансового-кредитній сфері

Розроблення  ефективної  та  гнучкої  системи  управління  кредитними  операціями  та  правильна  організація процесу  банківського  кредитування  є  основою  фінансової  стабільності  та  ринкової стійкості  банків.  Тому  від ефективності  кредитної  політики  банку  залежить  його  успішна  діяльність.  Кожен  банк  визначає  власну  кредитну політику,  беручи  до  уваги  всю  множину  ризиків  (внутрішніх  і  зовнішніх),  якими  він обтяжений,  що  впливають  на ефективність його діяльності, враховуючи також ставлення керівництва банку до ризику. Саме кредитна політика є основою  стратегії  ризику  в  діяльності  банку.  Вона  може  бути  агресивною  й  традиційною  (класичною).  Кредитна політика  як  основа  процесу  управління  кредитом  визначає  пріоритети  у  процесі  розвитку  кредитних  відносин,  з одного боку, та функціонування кредитного механізму – з іншого.

Оскільки головною метою банку є отримання прибутку, а кредитні операції займають досить вагоме місце в діяльності  банку  загалом,  то  необхідно  створити  всі  умови  для  максимального  і  повного  залучення  всіх  верст населення,  всіх  суб’єктів  господарювання  до  кредитного  процесу.  Проте  кредитування  є  досить  ризикованою діяльністю, оскільки наявний ризик неповерненості позики, що, у свою чергу, вже виключає отримання прибутку від такої операції. Тому необхідно зважувати всі ризики.

Використання інструментів страхового захисту для зниження кредитних ризиків банків в Україні не набуло широкого поширення, хоча в докризовий період у цьому питанні спостерігався певний прогрес. Причинами такої ситуації, з одного боку, є суб’єктивний розподіл ризиків між сторонами кредитної угоди, а з іншого – певні труднощі при виборі страхової компанії (низька капіталізація вітчизняних страховиків унеможливлює страхування значних ризиків у фінансовій сфері). Крім того, в ряді випадків використання інструментів страхового захисту може спричиняти істотне подорожчання кредиту за рахунок необхідності сплачувати страхові платежі.

В умовах розгортання кризи в національній економіці до зазначених проблем додалися такі негативні явища, як: різке збільшення ризиків, пов’язаних з неповерненням банківських кредитів, валютно-курсова нестабільність та високі інфляційні очікування економічних суб’єктів; заморожування активів страхових компаній у проблемних банках, що негативно позначилось на довірі до інститутів страхового ринку.

На етапі посткризового відновлення економіки для банків надзвичайно актуалізується проблема підвищення ефективності своєї діяльності, у т. ч. і за рахунок активізації страхування ризиків.

У закордонній практиці кредитне страхування як засіб мінімізації кредитного ризику набуло розвитку в Європі після Першої світової війни. По мірі розвитку фінансових ризиків у розвинутих країнах, розширення асортименту кредитних операцій сегмент страхування кредитних ризиків розвивався доволі динамічно, хоча в тенденціях його розвитку спостерігалась циклічна динаміка – так, у зв’язку з проявами нестабільності на фінансових ринках страхування кредитних ризиків в окремі періоди скорочувалось, навіть незважаючи на збільшення компенсацій.

В наш час страхуванням кредитних ризиків банків в основному займаються спеціалізовані страхові компанії, які у своїй діяльності активно використовують бази даних про фінансовий стан потенційних клієнтів. Постачальниками такої інформації є банки. Серед страхових компаній, що займаються страхуванням кредитів, широко практикується обмін інформацією.

При формуванні та вдосконаленні банківської системи України обов'язковою умовою має бути використання світового досвіду. Звичайно, банки розвинених країн працюють в інших економічних умовах, але їх методи роботи можуть бути адаптовані до застосування і в нашій державі.

Кредитування в інших країнах також попов’язано з істотним кредитним ризиком, але він вимірюється дещо в інших масштабах. У світовій практиці майбутнє банку, частка прострочених (понад 90 днів) кредитів якого наближається до 7 % від загального обсягу, досить проблемним. Для надійних банків цей показник становить близько 3 %.

У світовій банківській практиці велика увага приділяється оцінці і мінімізації кредитного ризику на рівні всього кредитного портфеля.  Здійснюється оцінка обсягу, структури і якості кредитного портфеля, а вже потім приймаються заходи, які дозволяють оптимізувати його структуру для зменшення ризику.

Дуже поширений є такий спосіб захисту від кредитного ризику як продаж кредитів. Банк, на підставі проведеної їм оцінки кредитного портфеля, може продати певну частину наданих кредитів іншим інвесторам. За рахунок цієї операції банк має можливість повернути кошти, які були направлені в кредитні вкладення(повністю або частково). Ефект від здійснення таких операцій багатобічний:

1. за рахунок продажу активів з низькою прибутковістю звільняються ресурси для фінансування більш прибуткових активів;
2. продаж активів уповільнює зростання банківських активів, допомагає керівництву банку досягти кращого балансу між збільшенням банківського капіталу і ризиком, попов’язаний з кредитуванням;
3. таким чином зменшуються відповідні статті балансу банку (ті, що характеризують його діяльність не з кращого боку).

Щодо техніки здійснення продажу кредитів, то банк - продавець у деяких випадках може зберегти за собою права з обслуговування боргу. Кредити продаються за ціною нижче їх номінальної вартості. Наприклад, на одному з найбільших ринків перепродажу кредитів належить країнам "третього світу", кредитні борги Аргентини, Бразилії, Мексики, Перу, Філіппін, інших країн часто продаються у співвідношенні до номінальної вартості 5 центів за 1 долар. Більшість цих кредитів купуються пакетами в мільйони доларів банками та корпораціями, які мають досвід роботи в країні - боржнику. При цьому, якщо економічний стан у такій країні покращується, покупці кредитів отримують значні прибутки, а в негативному випадку збитки за такими кредитами значно менше, ніж при їх безпосередньому наданні.

Однією з поширених в деяких країнах форм продажу банками своїх кредитних вкладень є так звана сек’юрітізація кредитів. При здійсненні сек’юрітізаціі банк пропонує для продажу не самі кредити, а цінні папери(фінансові вимоги), які були випущені під ці кредити. Трансформація позик у цінні папери дозволяє банку вивести з балансу частину ризикованих активів. У міру того як позичальники сплачують ці активи (повертають суму основного боргу та нараховані відсотки ), потік доходів спрямовується до власників цінних паперів.

Кількість і обсяги проблемних кредитів можуть бути значно зменшені при застосуванні універсального методу розрахунку обсягу кредиту, який широко застосовується в західній банківській практиці. Сенс його полягає в тому, що здається лише частина загальної величини позички. Інша частина (у відсотках до визначеного обсягу кредиту) банком у кредитується, а її сума визначається банком на підставі оцінки ризику конкретної операції .

Домінуючою концепцією є теорія диверсифікації банківських ризиків. Сутність її полягає у всебічній диверсифікації операцій банку, в тому числі і кредитних . Сучасні дослідники вважають, що надання кількох великих позичок значно небезпечніше, ніж численні дрібні. Хоча при такому методі мінімізації ризику проблема його скорочення вирішується не за рахунок знищення економічних чинників його появи, а шляхом використання суспільних ресурсів для покриття структурних недоліків функціонування окремих господарських суб'єктів.

Досить поширеним є державне регулювання максимального розміру ризику на одного позичальника, запобігає надмірну орієнтації банку при проведенні ним кредитних та позабалансових операцій на одного великого позичальника .

Наприклад, в США обсяг кредитів одному клієнту або групі клієнтів, пов'язаних інвестиційно-засновницькими відносинами, не повинен перевищувати 10 % суми власних коштів банку. Кредити, надані банком державним установам, вважаються наданими одному клієнту .

У Німеччині обсяг усіх великих кредитів, кожен з яких дорівнює або перевищує 15 % власного капіталу банку, не повинен перевищувати останній більш ніж у 8 разів. Найбільший з великих кредитів не повинен перевищувати 50 % власних коштів банку.

Велика увага приділялася завжди банками до вироблення ефективної методики оцінки кредитоспроможності потенційного позичальника .

В даний час банки розвинених країн застосовують складну систему великої кількості показників для такої оцінки клієнтів. Ця система диференціюється залежно від характеру позичальника, а також може грунтуватися як на сальдових , так і на оборотних показниках звітності клієнтів.

Так ряд американських банків використовують систему оцінки кредитоспроможності, побудовану на чотирьох групах основних показників:

- Ліквідності фірми

- Оборотності капіталу

- Залучення коштів

- Показники прибутковості .

У Франції існує спеціальний Центр по визначенню ризиків. Ця служба була створена ще у 1946 році і знаходиться у підпорядкуванні Банку Франції. Центр щомісяця отримує від банків інформацію про надані кредити та їх використання. Картотека Банку Франції має чотири розділи. В першому підприємства розподіляються на 10 груп залежно від розміру активу балансу. Другий розділ є розділом кредитної котировки: 7 груп з шифром від 0 до 6, за яким підприємство займає свою позицію довіри. Третій розділ передбачає класифікацію підприємств за їх платоспроможністю. Банк Франції фіксує всі випадки неплатежів і залежно від цього здійснює поділ клієнтів комерційних банків на три групи, які шифруються цифрами 7, 8, 9 (7-пунктуальні виплати, відсутність труднощів; 8-тимчасові ускладнення, що не підривають платоспроможність; 9-достатньо ненадійний клієнт). В четвертому розділі клієнти розділені на дві групи: векселі і цінні папери яких будуть переобліковані або ні. 
Існують також спеціалізовані фірми, що надають за відповідну плату необхідну інформацію про фінансовий стан компаній-позичальників, у тому числі і конфеденційного характеру. Наприклад, у світовій практиці однією з провідних установ, яка концентрує дані про кредитоспроможність банківських клієнтів, є фірма “Дан енд Бредстріт”. Вона збирає інформацію про близько 3 млн. фірм США і Канади і надає її за підпискою. Коротка інформація і оцінка кредитоспроможності кожної фірми друкуються у загальнонаціональних та регіональних довідниках. Більш детальна інформація може бути надана у вигляді фінансових звітів, які включають кілька розділів. Як правило, перший розділ містить інформацію загального характеру (назва, сфера економічної діяльності, адреса, форма власності, рейтингові оцінки тощо). В наступному розділі – відомості, отримані від постачальників фірми, відносно акуратності виконання нею платежів та про обсяги отримуваних комерційних кредитів. Третій розділ включає дані про аналіз балансу, обсяги продажів та прибутки/збитки. Четвертий – інформацію банку про середні залишки на депозитах та про платежі по позичках. В останніх розділах описується керівництво даної фірми, род її діяльності, клієнтура та інше.

Взагалі інфраструктура фінансових ринків розвинутих країн представлена великою кількістю кредитних бюро, спеціальних комерційних агентств, які значно полегшують процес страхування кредитних ризиків банків. Окремі інформаційні установи часто акцентують свою роботу на окремих галузях економіки або за географічним принципом. Задачею українських банків та страхових компаній є використання того досвіду, що вже набутий розвинутими країнами. По-перше, він вже є перевірений на практиці; по-друге, дозволить зекономити кошти і час для банків; по-третє, він може виступити базисом для удосконалення існуючих розробок вітчизняних фахівців.