Особисте страхування,та його розвиток

При колективному страхуванні страхувальником, як правило, є підприємство, організація, установа, яка укладає договір із страховиком про страхування своїх працівників або інших фізичних осіб (членів сімей працівників, пенсіонерів тощо) за рахунок їхніх грошових засобів.

Страхові організації  укладають угоди з профілактично-лікувальними закладами (незалежно від форм власності) про надання ними медичної допомоги застрахованим за певну плату, яку  зобов'язується гарантувати страховик [13, с. 88].

Мета ДМС — гарантування громадянам (застрахованим особам) при настанні страхового випадку оплати вартості медичної допомоги за рахунок коштів страхових резервів та фінансування профілактичних заходів.

4. У більшості розвинених країн світу пенсійне забезпечення громадян здійснюється із трьох джерел:

1. державної пенсійної системи (в межах соціального страхування);
2. пенсійних фондів підприємств, професійних спілок та міжнародних організацій;
3. страховими компаніями та іншими фінансовими організаціями.

При такій структурі  системи пенсійного забезпечення страхування  додаткової пенсії здійснюється страховими компаніями та пенсійними фондами, а  гарантована (основна) пенсія виплачується державою і залежить від здатності  держави акумулювати необхідні для цієї мети грошові засоби.

з усього розмаїття страхового забезпечення пенсійними фондами виділяють  три головних напрямки:

1. індивідуальне страхування пенсій, коли клієнт страхує ("купує") пенсію певного розміру;
2. індивідуальне страхування пенсії в страховій компанії чи пенсійному фонді, яке ґрунтується на нагромадженні індивідуальних засобів у страховій організації і отриманні пенсії, адекватної нагромадженій сумі;
3. групове страхування, коли пенсії учасників адекватні загальній сумі.

Найпоширенішим є другий варіант страхового забезпечення громадян. Засади, на яких цей варіант j ґрунтується, мають бути покладені в основу реформування пенсійної системи України в цілому. Передбачається, що пенсійне страхування в Україні має базуватися на системі персональних пенсійних рахунків громадян. Вона акумулюватиме грошові засоби й інвестуватиме їх у спеціальні державні облігації які будуть індексуватися відповідно до рівня інфляції.

Поділ страхування на окремі підгалузі зумовлюється сукупністю ризиків, які вони об'єднують, тривалістю дії договорів страхування, а також порядком накопичення коштів для здійснення страхових виплат.

1.3 Законодавче  регулювання особистого страхування  в Україні 

У становленні системи особистого страхового законодавства в історичних рамках розвитку держави і права виділяють певні етапи.

На першому етапі  відбувається зародження особистого страхування  та намічаються його основні інститути [4, с. 202].

На другому етапі - ХVІ- початок ХХ століття, який можна  назвати “дореволюційним” – страхування стає на математичну основу та формуються основи договору особистого страхування, здійснюється формування страхового законодавства. В період від 1917 року і аж до введення в дію Цивільного кодексу УРСР в 1964 році страхування здійснювалось монополістом – Держстрахом і було жорстко централізоване. Окремого законодавчого акту, що регулював би здійснення такої діяльності не існувало, натомість існував ряд відомчих актів, які залишались невідомими для широкого кола страхувальників, тим самим ставлячи їх в нерівні умови зі страховиком.

У травні 1993 року був прийнятий  Декрет Кабінету Міністрів України  “Про страхування”, який мав чимало недоліків та прогалин. В березні 1996 року Верховна Рада України прийняла новий закон України “Про страхування”, який став першим нормативно-правовим актом, що найбільш повно регулював виникнення, зміну та припинення правовідносин з особистого страхування. В той же час, він не враховував специфіки проведення страхування життя, в результаті чого такий вид страхування практично не розвивався.

Від часу прийняття згаданого  Закону актуальною залишалася потреба  в подальшому вдосконаленні страхового законодавства у зв’язку із зміною умов господарювання, та у вiдповiдностi до вимог ст. 5 Угоди про партнерство та співробітництво між Європейським співтовариством та Україною від 16.06.1994 року, відтак, 4 жовтня 2001 року приймається нова редакція Закону України “Про страхування”, що містить ряд новел порівняно з попередньою редакцією.

Окрім нормативно-правових актів, правове регулювання особистого страхування здійснюється також за допомогою Правил страхування, що розробляються страховиками самостійно. В спеціальній літературі дискусійним залишається питання про правовий характер таких Правил страхування.

Правовідносини страхування можна згрупувати залежно від предмету регулювання у дві основні групи. Перша група – відносини, що виникають з приводу організації страхування, регулюється нормами інших галузей права. Друга група – правовідносини, що регулюють власне страхування, тобто процес формування і використання страхового фонду, які регулюються нормами цивільного права.

Норми, що регулюють страхові відносини утворюють у своїй  сукупності самостійний інститут цивільного права, складовою частиною якого  є норми, що регулюють особисте страхування.

У Цивільному кодексі  УРСР та в новому Цивільному кодексі  норми, що регулюють договір страхування  розташовані в групі договорів  про надання послуг, що є цілком вірно, оскільки предметом даного договору є послуга, яка полягає в передачі страхувальником страховику за плату і на певний строк ризику понесення непередбачуваних втрат [13, с. 192].

Суб’єктами страхових  правовідносин виступають страховики, страхувальники, вигодонабувачі та застраховані особи. При цьому всі вони є  учасниками страхових правовідносин, але лише страховик та страхувальник виступають сторонами страхового зобов’язання.

Найбільш  прийнятним для позначення особи, що призначається страхувальником  для отримання страхових виплат є термін вигодонабувач, як фізична  чи юридична особа, що призначається страхувальником за згодою застрахованого для отримання страхових виплат в передбачених законом або договором випадках, і яка тим самим отримує “вигоду”, оскільки попередньо участі в страхових правовідносинах не приймає, на відміну від інших осіб, що мають право на отримання страхової суми.

Аналіз страхових правовідносин дає можливість встановити загальні ознаки, що властиві як договору майнового, так і договору особистого страхування, а саме: забезпечення задоволення майнових потреб, що виникають у страхувальника у зв’язку з настанням страхового випадку, а також те, що майнова необхідність, що з’являється у особи в результаті настання страхового випадку, забезпечується зі страхового фонду, який утворений шляхом попередньої акумуляції грошових коштів (страхових внесків) учасників страхування.

В той же час, договір особистого страхування  є самостійним цивільно-правовим договором, якому притаманні наступні ознаки: самостійний характер, наявність  страхового ризику, який присутній  навіть при страхуванні на дожиття, двосторонній характер договору, в якому одне зобов’язання (сплата страхувальником внеску) виникає обов’язково, а інше – поставлено в залежність від певної умови, що проте не робить договір особистого страхування умовною угодою, взаємний характер договору особистого страхування, що має різний прояв у ризикових та накопичувальних видах особистого страхування, випадковий характер настання страхової події, строковий характер, реальний характер договору особистого страхування. Договір особистого страхування слід віднести до договорів про приєднання та до публічних договорів, а договори страхування з призначенням застрахованої особи (самостійного учасника) чи  вигодонабувача необхідно визнати договорами на користь третьої особи.

Підсумовуючи вищесказане, договір страхування особи – це угода, за якою одна сторона (страхувальник) передає за плату і на певний строк іншій особі (страховику) ризик матеріальних втрат, пов’язаних з обставинами, що можуть статися в житті страхувальника або іншої особи (застрахованого), натомість страховик зобов’язується сплатити страхувальнику страхову суму в разі настання передбачених договором обставин.

Страховий поліс, що знаходиться  у страхувальника є документом, що підтверджує факт укладення договору.

Страховий поліс (свідоцтво – це письмовий документ, що видається страховиком у відповідь на усну чи письмову заяву страхувальника, містить всі істотні умови договору страхування, регулює відносини між страховиком і страхувальником і з достовірністю свідчить про наявність договірних зв’язків між ними [5, с. 125].

Істотними умовами даного договору є предмет договору, тобто страхова послуга, що полягає в передачі ризику настання непередбачуваних подій однією стороною (страхувальником) іншій стороні (страховику), страховий ризик, тобто подія, що може статися в житті страхувальника чи застрахованого, страхова сума, строк дії договору особистого страхування.

Аналіз норм страхового законодавства  вказує на прогалину в частині  встановлення відповідальності страховика за невиконання або неналежне виконання договором особистого страхування. В Законі України “Про страхування” такі норми відсутні, а Правила здебільшого містять норми, що відсилають до “законодавства”. Таким чином, нагальною є потреба у встановленні відповідальності страховика. Варто доповнити Закон України “Про страхування” нормою, що встановлювала б відповідальність страховика, зокрема, у вигляді неустойки за прострочку виплати страхової суми, а також у вигляді відшкодування збитків, завданих невиконанням обов’язків страховиком. Окрім того, оскільки предметом договору страхування є послуга, що надається спеціалізованою особою громадянину, до даних відносин можна застосовувати Закон України “Про права споживачів”, зокрема в частині відшкодування моральної шкоди.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ СУЧАСНОГО  СТАНУ РИНКУ ОСОБИСТОГО СТРАХУВАННЯ  В УКРАЇНІ

2.1. Тенденції розвитку ринку страхування в Україні

Страховий ринок України  за 2006 – 2010 рр. залишався найбільш капіталізованим серед інших небанківських фінансових ринків. Частка активів страхового ринку в загальному обсязі активів небанківських фінансових установ становила 68% (42 з 62 млрд. грн.).

Основні показники діяльності страховиків за 2006 – 2010 рр. свідчать про те, що за цей період:

• на 13,1% зросла кількість укладених договорів (крім договорів з обов’язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті, їх кількість становила 653 168 827 одиниць), при цьому кількість договорів, укладених з фізичними особами, зросла на 13,6%, договорів з юридичними особами – на 24,0%.;
• більш ніж на 67% зросли страхові виплати/відшкодування: валові страхові виплати/відшкодування зросли на 67,4%; чисті страхові виплати – на 68,5%;
• майже удвоє нижчими темпами, ніж страхові виплати, зростали страхові премії: на 33,3% - валові страхові премії; на 29,4% – чисті страхові премії;
• на 30% зросли загальні активи і страхові резерви. Загальні активи зросли на 30,2%, з них активи, визначені законодавством для покриття страхових резервів, – на 23,7%. Страхові резерви зросли на 29,5%, при цьому технічні резерви – на 25,1%, а резерви зі страхування життя – на 62,3%;
• на 41,1% зросли обсяги перестрахування, в тому числі обсяги премій, сплачених на внутрішньому ринку, – на 41,1%, на зовнішньому – на 34,9%;
• на 5,16%, або на 23 одиниці, збільшилась кількість страхових компаній. На кінець року їх було 469, в т.ч. "life" – 72 компанії (збільшення на 7 одиниць), "non-life" – 397 компаній (збільшення на 16 одиниць). В той же час кількість страхових брокерів зменшилась і на 31.12.2008 становила 57 (у 2007р. – 65) [13, с. 212].

За результатами І  півріччя 2010 р. в більшості показників страхової діяльності відмічалися темпи спаду, у порівнянні з І півріччям 2008 року динаміка показників свідчила про такі тенденції:

• на 15% знизилася кількість укладених договорів (крім договорів з обов’язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті, їх кількість у І півріччі 2009р. становила 267 822 226 одиниць і також знизилася на 17%) , при цьому кількість договорів, укладених з фізичними особами, знизилася на 8%;
• на 16% зменшились обсяги надходжень валових страхових премій, а обсяг чистих страхових премій зменшився на 17%;
• до 10% зменшились страхові виплати/відшкодування: валові страхові виплати/відшкодування впали на 3%; чисті страхові виплати – на 10%;
• на 11% знизилися обсяги перестрахування, в тому числі обсяги премій, сплачених на внутрішньому ринку на 7,1%, на зовнішньому – на 17,8%;
• на 5% зріс обсяг страхових резервів;
• на 18% зросли загальні активи, з них активи, визначені законодавством для представлення коштів страхових резервів, – на 10%;
• на 4,1% (або на 19 компаній) збільшилась кількість страхових компаній. На кінець І кварталу 2010 року загальна кількість страхових компаній становила 477, в т.ч. СК "life" (життя) – 75 компаній (збільшилося на 6 компаній), СК "non-life" (не-життя) – 402 компанії (збільшилося на 13 компаній).