Взаємодія соціального та духовного в сучасному бутті людини

Світ духовних цінностей має  багато вимірів та є невичерпаним. 
Істина – не тільки пізнавальна цінність. Істинним може бути вчинок, почуття, людина, її розвиток. Істина виступає характеристикою цілісного буття людини. А істинне буття – це існування, яке відповідає власній суті. Ось чому в екзистенціалізмі істина визначається як свобода, свобода бути самим собою. Справжнє добро також пов’язано з наданням людині можливості бути самою собою, вільно розвивати власні сутнісні сили. Не можна створити людині добро через поневолення її, насильне примушення бути щасливою. Акт насильницького поневолення природи, суспільства, людини не може бути не тільки доброчесним, але й красивим. Краса – це гармонія, адекватне висвітлювання у зовнішній формі всієї глибини справжнього змісту і, тим самим, відповідність дійсності власній суті, тобто істина. Краса – не тільки естетична категорія, але й універсальна характеристика людського життя. Саме такий аспект краси мається на увазі у вислові «Краса врятує світ». Тут краса постає як буттєва цінність, гармонія. 
 Отже, триєдність цінностей Істини, Добра, Краси грунтується на свободі. Свобода ж, як цінність, історично співвідносна з цінностями рівності та братерства. «Свобода, рівність, братерство» -гасло усіх соціальних революцій. Ці цінності не втратили привабливості і в сучасних умовах. Проте буденна свідомість часто вульгаризує і спотворює їх. У такому випадку свобода сприймається як свавілля, як можливість робити усе, що заманеться: рівність – як зрівнялівка, як матеріальна рівність; братерство – як кругова порука, як можливість повчати когось з позиції «старшого брата», чи як можливість одержувати подаяния у вигляді бідного родича, чи як солодкава любов, поблажливість. Після того, як цінностям надається такий зміст, їх з обуренням заперечують як несправжні, або ще гірше, саме у такому вигляді прагнуть їх втілити в життя. Духовний і соціальний досвід розвитку людства показав, що рівність можлива тільки як рівність у свободі. Ще Григорій Сковорода, як і багато інших мислителів, наполягав, що рівність – це «нерівна усім рівність». Але не в бруеловському розумінні: «усі тварини рівні, але деякі більш рівні, ніж інші», а в розумінні рівного права бути самим собою, вільно розвивати свої сутнісні сили. У розумінні рівності усіх перед законом, рівного права на життя, на задоволення своїх віртальних потреб. 
 Братерство ж є братерська любов, що можлива лише між рівно вільними людьми чи народами. Полюби ближнього свого як самого себе, тобто відкрий у собі та у іншому цілий світ та подбай про те, щоб інший розгорнувся в усій повноті братерства як унікальний та неповторний. В основі єдності свободи, рівності, братерства лежить любов – любов до світу, до себе, до іншого. Любов – активно-творчий акт, який ґрунтується на вірі та надії на те, що світ, суспільство, людина можуть та повинні бути кращими, аніж є у дійсності. Ціннісне ставлення до світу неможливо без віри, надії, любові. Любов народжує співчуття та милосердя. Інколи вважають, що ці почуття те ж саме, що і жалість, а жалість – принижує людину та, за виразом Фрідріха Ніцше, є ідеологією слабких і безвільних. Але поняття співчуття вже за своєю етимологією передбачає, що людина частину страждань іншого бере на себе, допомагає йому вистояти і тим самим проявляє акт любові, а на це здатна лише сильна людина.

У філософії є давня традиція розглядати страждання як такі, що очищають людину, роблять її більш стійкою, примушують її замислитися над життям.

Милосердя передбачає, що людина дає  іншому надію, підтримує в ньому  віру у себе, інших, у краще. 
 При розгляді особливостей духовних цінностей можна виявити суперечність не тільки між цінностями належного і станом реального світу, але й між цінностями офіційно визнаними та реально діючими, тобто суперечність у самому світі цінностей. Еріх Фромм зазначає: «В індустріальному суспільстві офіційно визнаними, усвідомленими цінностями є релігійні та гуманістичні: індивідуаль-ність, любов, співчуття, надія тощо.

  Але для більшості людей ці цінності стали проявом ідеології і реально не впливають на мотиви людської поведінки. Безсвідомі цінності, що служать безпосередніми мотивами людської поведінки, – це цінності, що народжені соціальною системою бюрократизованого індустріального суспільства, тобто власність споживання, суспільне положення, розваги, сильні відчуття та інші. Розбіжність між усвідомленими та неефективними цінностями, з одного боку, та неусвідомленими і впливовими, — з іншого, спустошує особу». Цю суперечність Еріх Фромм пов’язує з тим, що офіційні цінності втратили загальновизнане підґрунтя, адже раніше ґрунтувалися на відвертості і були обов’язковими для тих, хто вірив у джерело одкровення – Бога. 
 Виникає питання: чи може загальнолюдська система цінностей, що представлена релігією, мати якесь інше обґрунтування, аніж віру в Бога?

Позитивна відповідь є в концепції  благоговіння перед життям, що розроблена Альбертом Швейцером. Як і багато однодумців, Альберт Швейцер вважає, що цінним та благим є все те, що сприяє повнішому розгортанню специфічно людських властивостей і підтримує  життя, а негативним чи поганим –  все те, що пригнічує життя та паралізує внутрішню активність людини. Життя тут розуміється  не просто як біологічний процес, а  як дійсно людське життя, у єдності  тілесного, душевного та духовного. Усі норми великих гуманістичних  релігій – буддизму, іудаїзму, християнства, ісламу – чи великих філософів  гуманістів, починаючи здо-сократиків і закінчуючи сучасними мислителями, є загальне формулювання, визначення фундаментального принципу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Серед різноманітних факторів, пов'язаних з індивідуальним духовним самоствердженням, особливе місце належить повноті емоційного сприйняття світу, без якого неможливі повноцінні життєпрояви особистості у сфері  духовного життя, формування морально-безкорисливого ставлення до світу, до народів, які  його населяють. Адже чим глибше індивід  сприйняв і пережив цінності духовної культури, чим більше він витратив на це душевних та інтелектуальних  зусиль, чим більше співчував, співпереживав, тим більшою мірою він здатний  не просто до засвоєння, а до освоєння, творення такої культури, смисложиттєвої, соціальне значущої активності у  сфері суспільних відносин. Ефективність процесу утвердження духовної культури, реалізації потенціалу особистості  і суспільства зумовлені насамперед не зовнішніми обставинами, а головним чином внутрішньою активною діяльністю людини, працею її душі, власними почуттями  і переживаннями кожної індивідуальності.

Підсумовуючи, зробимо такі висновки :

1. Духовне життя суспільства  є надзвичайно важливим елементом  його життєдіяльності, від оптимального  процесу розвитку якого залежить  його загальний прогрес.

2. Багатогранність духовного  життя суспільства включає в  себе духовне виробництво, суспільну  свідомість і духовну культуру. Кожен з елементів духовного  життя суспільства має свою  структуру, зміст, форми розвитку. В основі розвитку духовного  життя суспільства лежить духовне  виробництво, яке постає насамперед  як виробництво свідомості.

3. Важливим елементом  духовного життя суспільства  є духовна культура, яка має  складну структуру і функціонує  як цілісне утворення і складний  соціодуховний феномен.

4. Основним, безпосереднім  суб'єктом духовного життя суспільства,  зокрема духовної культури, є  людина, особистість. Вся система  цілеспрямованої діяльності соціальних  суб'єктів має бути скерована  на створення всебічних умов  для самореалізації духовного  потенціалу людини, творчого самовтілення  її сутнісних сил, різноманітних  життєпроявів, вироблення нових  духовних орієнтирів.

 Подолання у собі ненажерливості, любов до ближнього, пошук істини  на відміну від некритичного  знання фактів — ось мета, спільна  для усіх гуманістичних філософських  та релігійних систем Сходу  і Заходу. Ці цінності – надбання  тисячолітньої історії розвитку  людства. Отже, правомірно розглядати  універсальну систему цінностей  Істини, Добра, Краси не як божественну,  а як справжню людську, гуманістичну, таку, яка вистраждана людиною  у суспільному розвитку, виникла  природним шляхом і зберігає  певну фундаментальну усталеність  і, водночас, постійно наповнюється  конкретно-історичним змістом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список літератури

1. Краюшкіна С.Суспільствознавство Короткийкурс для вступників до вузів: навчальний посібник/С. Краюшкіна. М.: - Іспит,2009.

2. ПобережникІ.В. Перехід від традиційного до індустріального суспільства/ І.В. Побережник. М.:Енциклопедія, 2006.

3. Поляков Л. Суспільствознавство. Глобальний світ у ХХIв./Л.Поляков. М.: Просвещение, 2009.

4. Пушкарьова Г. В.Конспект лекцій/Г. В. Пушкарьова. - М.: Ексмо, 2005.

5. Татаринова, Г. Н.Управління суспільними відносинами: підручник для вузів/Г. М. Татаринова. -СПб. : Питер, 2004. - 315 с.

6. Фролов С. С.Соціологія./Фролов С. З М.: Гардаріки, 2007

7.   Хол Р. Організації: структури, процеси,результати/Хол Р. - СПб.: Питер, 2001.

8. Шадрін А.Трансформація економічних і соціально-політичних інститутів в умовахпереходу до інформаційного суспільства/А. Шадрін// Компаньон. - 2009. - № 9.