ВІЛ-інфекція

1. Визначення  ВІЛ, СНІД.

Що таке ВІЛ?

 ВІЛ-інфекція - це повільно  прогресуюче вірусне захворювання  імунної системи, що призводить  до ослаблення імунного захисту  від пухлин та інфекцій. Стадія  ВІЛ-інфекції, при якій з-за зниження  імунітету у людини з’являються вторинні інфекційні або пухлинні захворювання, називається синдром набутого імунодефіциту (СНІД).

Симптоми ВІЛ були вперше зареєстровані в 1978 р. у кількох  пацієнтів в США та Швеції (у  чоловіків-гомосексуалів), а також  в Танзанії і на Гаїті (у гетеросексуалов обоего підлоги). А в 1983 р. Люк Монтанье з Інституту Пастера (Франція) відкрив вірус імунодефіциту людини (ВІЛ), який є причиною ВІЛ-інфекції.

До теперішнього часу відомо, що цей вірус родом із Західної Африки, визначена його природа  і структура, досліджені шляхи передачі та життєздатність вірусу, однак поки що все це так і не привело до створення ефективного ліки. Статистика поширення ВІЛ-інфекції лякайся - на даний момент в світі вже більше 50 млн. людей інфіковані ВІЛ або хворі на СНІД.

 Чому буває ВІЛ?

Існує кілька шляхів зараження  ВІЛ-інфекцією:

 незахищений (без  презерватива) статевий акт (70-80 відсотків); спільне використання шприців,  голок та іншого ін’єкційного  інструментарію (5-10 відсотків); переливання  зараженої крові (5-10 відсотків); передача вірусу від ВІЛ-позитивної матері дитині - у час вагітності, пологів і при годуванні груддю (5-10 відсотків); використання нестерільного інструментарію для татуювання та пірсингу; використання чужих для гоління, зубних щіток з видимими залишками крові (дуже рідко).

ВІЛ передається через  кров, сперму, вагінальні виділення  і материнське молоко, при цьому  не існує небезпеки зараження  через інші біологічні матеріали (такі як слюна, піт, сльози, сеча і фекалії). Відбувається це тому, що для зараження  необхідна якась мінімальна концентрація вірусу. Так, необхідна для зараження кількість вірусу міститься в краплі крові, яка вміщається на кінці швейної голки, а обсяг слини, в якому буде містити таку ж кількість вірусу, складе 4 літри.

 Що відбувається?

Як відомо, віруси не здатні розмножуватися самостійно. Для відтворення їм потрібна жива клітина, в яку вони вбудовує свою генетичну інформацію. Після цього клітина починає працювати як «фабрика» з виробництва вірусів. В кінці кінців, виснажені, вона гине. Так ось, для свого розмноження ВІЛ використовує певні клітини нашої імунної системи (різновид Т-лімфоцитів під назвою хелпери). Саме це і пояснює таку високу небезпеку ВІЛ - він вражає нашу захисну систему, змушуючи її працювати на своє відтворення.

Імунітет слабшає поступово. Людина, що живе з ВІЛ, може виглядати і відчувати себе добре на протязі багатьох років і навіть не знати, що він інфікований. Однак вірус руйнує все більше клітин імунної системи. Коли кількість клітин знижується нижче критичного рівня, людина стає вразливим для хвороб, у тому числі тих, до яких людина з нормальним імунітетом несприйнятливий.

Діагноз СНІД зазвичай ставиться  через кілька років після зараження  ВІЛ, коли у людини розвиваються одне або кілька серйозних захворювань. Наприклад, ранні ознаки прогресування ВІЛ-інфекції, тобто посилення імунодефіциту, включають:

 кандидоз (молочниці)  порожнини рота і ЖКТпродолжітельное  підвищення температури теланочную  потлівостьпоноспохуданіечастие гострі  респіраторні інфекцііопоясивающій  лишай (герпес) та др.Діагноз

Період після зараження  і до появи антитіл до ВІЛ у  крові називається «періодом  вікна». Він триває 25 днів-3 місяці після  зараження. Після цього за допомогою  іммунофлюоресцентного аналізу  крові на ВІЛ-інфекцію, можна виявити  антитіла до вірусу. Аналіз крові на ВІЛ можна зробити в будь-якій лікарні, в тому числі й анонімно.

При виявленні в крові  антитіл до ВІЛ результат обстеження розцінюється як позитивний. Однак, це ще не остаточну відповідь, оскільки отриманий результат обов’язково  перепроверяется ще одним підтверджуючим тестом. Тільки після отримання повторного позитивного результату лікар повідомляє людині про наявність у нього ВІЛ-інфекції. При цьому результат обстеження повідомляється лікарем звернувся людині особисто, і ця інформація є строго конфіденційною. За результатами аналізу можна проконсультуватися з лікарем-імунологів або венерологом, який при необхідності призначить лікування.

 Лікування ВІЛ

Лікарські препарати, що застосовуються для лікування ВІЛ-інфекції не вбивають вірус, а лише блокують його, порушуючи процес розмноження ВІЛ і придушуючи його активність. Зниження активності ВІЛ призводить до збільшення кількості імунних клітин. Одночасний прийом трьох або чотирьох лікарських препаратів називають високоефективної антиретровірусною терапією, тому, що в результаті такого лікування вдається зменшити вміст вірусу в крові до неопределяемого рівня. Однак, це не означає, що людина повністю позбувся від цього вірусу, оскільки ВІЛ може знаходитися не тільки в крові, але і в лімфатичних вузлах, а також в інших органах людини. Знання про свій позитивний ВІЛ-статус (тобто про наявність вірусу в крові) може допомогти людині вчасно отримати медичну допомогу, яка здатна запобігти серйозні і загрозливі життя ускладнення.

При наявності ВІЛ деякі інфекції, наприклад, сифіліс, повинні лікуватися по-іншому. Також, будучи носієм ВІЛ, дуже важливо стежити за імунним статусом та іншими показниками, що дозволяє вчасно призначити необхідне противірусну лікування, і запобігти розвитку СНІДу. Слід пам’ятати, що людина, інфікована ВІЛ, може прожити довге життя. А щоб це життя не стала для нього прокляттям, зараз у будь-якому місті існують психологічні центри допомоги ВІЛ-інфікованим людям, телефони довіри, анонімні клініки.

 Профілактика ВІЛ

Багато людей бояться заразитися ВІЛ при звичайному побутовому контакті. Насправді ці страхи необгрунтовані, і звичайний контакт з людьми, що живуть з ВІЛ / СНІД, абсолютно безпечний. Однак існує ряд факторів, що збільшують ризик зараження при статевому контакті:

 Супутні венеричні захворювання (ЗПСШ) - їх ще справедливо називають «воротами для вірусу», оскільки вони викликають виразки або запалення слизової оболонки статевих органів; Ерозія шийки матки у жінки - так само небезпечна і для чоловіка і для жінки. Для жінки - оскільки ерозія є «вхідними воротами» для вірусу. Для чоловіка - оскільки у ВІЛ-інфікованої жінки ерозія може призвести до відшаровування з шийки матки клітин, що містять вірус; анальні статеві контакти значно збільшують ризик зараження, оскільки висока ймовірність мікротравм слизової оболонки ануса і прямої кишки.

Щоб уникнути зараження  ВІЛ необхідно дотримуватися  правил особистої безпеки в інтимної сфері.

2. Наприямки  роботи із хворими на ВІЛ,  СНІД: 2.1. Психологічний напрямок. 2.2. Соцілаьна напрямок. 2.3. медичний напрямок.

У широкому змісті соціальну  підтримку ВІЛ - інфікованих можна  визначити як систему економічних, організаційних, правових й інших  заходів, здійснюваних державою й недержавними організаціями з метою всебічного захисту осіб, хворих СНІДом, і членів їхніх родин, реабілітації й інтеграції їх у суспільство, а також профілактики поширення цього захворювання.

У вузькому змісті соціальна  підтримка зазначених осіб являє  собою сукупність надаваних їм видів  матеріально-побутової допомоги і  є невід'ємною частиною державної системи соціального забезпечення [2, с.41].

Надання соціальної підтримки  може здійснюватись за такими напрямами:

- здійснення соціального  обслуговування дітей, сімей,  яких торкнулася проблема ВІЛ/СНІД, шляхом надання їм доступних безкоштовних індивідуальних, сімейних, групових соціальних послуг. Основні завдання: -надання соціально-педагогічної, соціально-психологічної та соціально-економічної (за кошти благодійної організації) допомоги сім`ям з дітьми, яких торкнулася проблема ВІЛ/СНІД, дітям-сиротам, які живуть з ВІЛ/СНІД, за їх потребою;

- здійснення соціального  супроводу сімей з дітьми, яких  торкнулася проблема ВІЛ/СНІД, за  контрактами та індивідуальними  планами супроводу;

- надання соціальної  підтримки ВІЛ-позитивним вагітнім жінкам та породіллям, в тому числі на території спеціалізованих медичних установ;

- здійснення індивідуальної  підготовки дітей з проблемами  ВІЛ/СНІД до перебування в організованих  дитячих колективах;

- залучення сімей з  дітьми, яких торкнулася проблема ВІЛ/СНІД, до участі в соціально-культурологічних заходах в територіальній громаді міста Києва;

- формування умов для  надання соціальних послуг сім’ям  на районному рівні з використанням  ресурсів центрів соціальних  служб для сім’ї, дітей та  молоді [2, с. 41-47].

Надання психосоціальної  допомоги є важливим аспектом відходу  як на інституційному рівні, так і  на рівні співтовариства. У лікарнях і клініках може бути необхідно виділити спеціальні приміщення, щоб забезпечити  приватність і конфіденційність [6, с.496].

При розробці схем психотерапевтичної корекції психоемоційного стану  й особистісного реагування у  хворих із симптомокомплексом ми виходимо, у першу чергу, з його зв'язку з  давниною й вагою захворювання на СНІД. Тому головна роль приділяється раціональній й непрямій психотерапії, спрямованої на:

- дезактуалізацію страхів  несприятливого вплину й наслідку  захворювання;

- зниження його соціальної  значимості в уявлені хворих, корекцію системи ціннісної орієнтації  для того, щоб захворювання відсувалося  в ній на останній план;

- потенціювання високої  ефективності лікування захворювання  й професійних якостей лікаря.

Свідомо підкреслюється й навіть гіперболізується значимість яких-небудь позитивних зрушень у  самопочутті.

Перевага в більшості  цих хворих ергопатичного типу реагування на захворювання й високу соціальну значимість його впливу на відношення до хворого в трудовому колективі й обмеженню кар'єри свідчать про наявність досить високих трудових установок. Тому корекція направляється, у першу чергу, на розвінчування негативного впливу хвороби на трудову діяльність хворих і можливість досягнення ними більше високого положення в суспільстві.

Ця тема повинна знаходити  своє відбиття в індивідуальних бесідах  із хворими й обговорюватися на сеансах  групової психотерапії: "... що б я зробив ще на роботі, якби не хворів, і чим конкретно хвороба перешкодила мені це зробити...", "... чи досягли мої здорові знайомі, друзі більше високого положення в суспільстві, чим я?... Чим перешкодила б їм хвороба?".

Для активної перебудови особистісного реагування хворих на захворювання важливо якнайшвидше зняти явища астенії, домагатися підвищення емоційного тла, що саме по собі потенціює, підтверджує в поданні хворих ефективність лікування. Тому вже з першого етапу важлива роль приділяється гіпносуггестивній психотерапії й вселянню наяву.

Для психопрофілактичних  навичок з активно використовуються методи психічної саморегуляції. При  цьому для прискорення освоєння хворими навичок експрес-релаксації їм рекомендується на додаток до основного курсу психотерапії прослуховувати в групі відповідні фонограми з музичним супроводом (6-7 сеансів).

В індивідуальних заняттях спочатку більше часу приділяється раціональній, гіпносуггестивній психотерапії, вселянню наяву, потім акцент переноситься на пророблення індивідуальних формул самонавіювання, корекцію навичок психічної саморегуляції.

На останньому занятті  проводиться закріпляюча раціональна  психотерапія й вселяння наяву, спрямовані на закріплення навичок психічної  саморегуляції, формування у хворих упевненості в оволодінні ними, фіксується установка на використання їх надалі, даються психогігієнічні рекомендації.

Диференційовані схеми  психотерапії хворих на СНІД з гострими невротичними розладами повинні  будуватися, у першу чергу, виходячи із природи невротичних розладів, безпосередньо пов'язаних з актуальними психотравмами, характерних особистісних рис хворих, а також більшої (у порівнянні з першою групою) виразності проявів астенії й емоційної насиченості їхніх переживань.

У хворих з неврастенією психотерапевтичний вплив необхідно починати з гіпносуггестивної психотерапії відразу після встановлення емоційного контакту.

Починаючи з 3-4-го занять включають раціональну й колективно-групову  психотерапію, які поступово стають основними в системі патогенетичного спрямованого впливу й зорієнтовані на корекцію характерологічних особливостей хворих, пророблення ними моделей адаптивних форм емоційного реагування, зміна відносини до психотравмуючих факторів і соматичного захворювання.

Після 4-5-го занять хворі  повинні починати освоювати навички психічної саморегуляції.

З огляду на наявність  досить вираженої трудової установки (ергопатичний тип реагування на захворювання, значимість у поданні впливів  захворювання на відношення до них  у трудовому колективі), тут, як й у першій групі, соціальний тренінг необхідно направляти на реадаптацію в трудовому колективі, однак при цьому тісно прив'язувати не стільки до соматичного захворювання, скільки до психотравми.