Стереотипи про українців у світі

Етнічні стереотипи пробуджують національну культуру тоді, коли вони набувають значення національного символу, що можливе лише в ситуації загальнолюдського піднесення національного і особливого стану державності нації. Як слушно зазначає А. Пономарьов, усталеним символом національної культури для українців був і є Тарас Шевченко, символом історичної долі — Богдан Хмельницький, символом державності — Українська Народна Республіка [1, с. 120].

Разом з тим символом і етнокультури, і національної культури були і є народна пісня і дума (вищий зміст і дух яких акумулював геній Т. Шевченка).

Таким самим символом було і є українське козацтво, Запорозька Січ.

Ці етнічні стереотипи притаманні всім етнографічним групам нашого селища, які допомагають підвищувати впевненість в силах українського народу і навіть гордість за свій народ [додаток А]. Каталізатором при цьому виступає національна самосвідомість — не просто усвідомлення причетності до рідної культури, а особливе розуміння ролі культури в консолідації нації, у формуванні її національних інтересів, що особливо важливо в сучасних умовах.

Українська народна культура, хоча і склалася на перехресті світових цивілізацій — східної та європейської, зуміла створити свою досить своєрідну в етнічному розумінні і різнобарвну в її ціннісних визначеннях систему уявлень, що відбивають складні процеси, і усвідомлення Всесвіту в національному світогляді українців.

Базовою ознакою української культури є її система архетипів. В основі української ментальності, за визначенням Т. Клінченко, лежить тріада архетипів: землі, дому, церкви, які закладають підґрунтя національної ментальності і формують певне світосприймання, визначають ті чи інші етнопсихологічні риси українців [5].

Традиційна звичаєва культура українців, зокрема народна, базується передусім на сукупності етнічних стереотипів з притаманною їй своєрідністю етнічних кодів, символів тощо, які відтворюють глибинний прошарок народної свідомості, і особливо їх архаїчні вірування, що складають систему їхнього світогляду і зумовлюють спосіб буття народу. Слід брати до уваги, що духовні корені української етнокультури в трьох її «первнях» (інтуїтивно схоплені Є. Маланюком) підтверджені сьогодні археологією (Л. Залізняком та іншими). Вони свідчать про складний етногенез-синтез, в якому поєднались три українські провінції, які перебували в тісних взаємних зв’язках з різними культурно-історичними центрами Євразії (північно-західна — Полісся, Волинь та Поділля з Південною Балтією і Центральною Європою; південно-західна — під балканським впливом, степи Південного Сходу — під впливом великого азійського світу скотарів-номадів). Базові складники української етнокультури укорінені у великому дереві євразійської культури. Тому, на думку А.В. Павловської [11, с. 94], саме два головні історичні шари традиційно-побутової культури визначають два типи української ментальності: замлеробський та козацький. Перший тип хронологічно давніший: він сягає глибинних коренів українства, витоки яких ідуть від прадавньої індоєвропейської культури скотарів. Другий формується в епоху раннього середньовіччя на ґрунті оригінального етносоціального утворення — козацтва, яке, як показано Л. Залізняком, мало своїх попередників ще в часи України-Русі (багатирські застави, бродники).

Українська належність виявляється також у традиціях гостинності і доброзичливості, передусім у візуальних засобах спілкування: жестах, міміці, речах, словах. Хоча візуальні засоби різняться в різних етнографічних групах, але стереотип гостинності та доброзичливості українців підтверджується. Так за анкетуванням було з’ясовано, що неочікуваним гостям раді 75% жителів села Іллінка, з них найбільш доброзичливими та гостинними виявились представники етнографічної групи з Волині [додаток Б].

За всієї характерної для українства усталеності, здібності зберігати себе і протидіяти зовнішнім впливам, воно не належить до суспільства архаїчного типу, бо досить поблажливо ставиться до порушень традиційності в різних формах поведінки.

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ВПЛИВ СТЕРЕОТИПІВ НА ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА

 

2.1.Стереотипи про українців у світі.

 

Які стереотипи про українців існують в світі? Колись це намагалася з'ясувати для себе моя знайома, яка недавно повернувся з Німеччини, де протягом року жила та працювала у Франкфурті. З цим запитанням  я звернулась і до знайомої у якої батько протягом 10 років проживає  у Ньою-Йорку (Америка).  
        Основним висновком було те, що пересічні іноземці про Україну знають дуже мало. Настільки мало, що правильніше було б сказати: не знають майже нічого, крім нашого Чорнобиля та наших спортсменів, іноді, помаранчевої революції. А стереотипи можуть виникнути лише про щось або про когось, кого знають. Більшість не знають де вона знаходиться точно, а дехто (американці) шукає її  в Африці.  І це, на мою думку, - головний стереотип про Україну.[22]

  Люди, які асоціюють нашу країну з Росією, вважають, що у нас дуже холодно і ніби тут усі ходять в шапках вушанках. Це - ще один стереотип про Україну. Але це не зовсім так. Мінусова температура у нас, звичайно, буває, але тільки взимку. А на південному березі Криму температура і взимку не опускається не набагато нижче нуля. Шапки вушанки у нас дійсно носили, коли це вважалося дуже модним - в середині 80-х років. Тоді їх виготовляли з штучного або з кролячого хутра, і носили всі, від мала до велика. 
Ходять чутки, що українці вживають занадто багато спиртного.[22] Це теж не зовсім так. Дійсно, таке явище існує, але серед певного кола населення, в основному в маленьких містечках і селах, де відчувається нестача робочих місць, що призводить до низького рівня життя. Наприклад, в нашому селещі проблема зловживання алкоголем є, але не перевищує 37% всього населення. [додаток В]. Якщо порівняти рівень споживання алкоголю з країнами світу (літрів на людину в рік), то вже точно не Україна стоїть на першому місці! За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, на першому місці за споживанням алкоголю стоять Люксембург (за великих обсягів експорту) і Франція, за якими йдуть Ірландія, Угорщина і Чехія. Обсяг споживання алкоголю в Україні приблизно такий же, як і в Італії, яка займає 22 місце. 
            Існує також стереотип, що українці споживають занадто багато сала, і що сало чи не є основною стравою на столі звичайних українців! Можливо, колись це так і було, так як традиція споживання сала - це щось на зразок пристрасті італійців до пасти! Україна - аграрна країна і колись вирощування свиней було дуже популярним в кожній сільській родині. Історично вирощувалися дуже сальні породи свиней і, звичайно, сало споживалося в різному вигляді: топленим, солоним або смаженою. Сьогодні, враховуючи, що традиція вирощування сальних порід свиней втрачена, і що молодь все частіше виступає за здоровий спосіб життя, споживання сала не можна вважати національним видом спорту. Адже не так вже й багато людей їдять сало - ну, може, більш старше покоління, або як данина традиції вам можуть запропонувати перетерте сало з часником в українському ресторані до інших національних страв, чи у вашої бабусі в селі ... Було проведено інтерв'ювання з питання «Чи є на вашому столі сало щоденно, як додаткова чи основна страва?» 45% - відповіли так, 35% - іноді, 10% - рідко.    
         Ходять також чутки, що Україна - це та ж Росія, або її колишня частина, яка одного разу вирішила стати незалежною. Але якщо пригадати нашу історію, то дійсно, на території сучасної України завжди відбувалися події, пов'язані з визвольною боротьбою українського народу за свою незалежність. Але боролися українці не тільки з Росією, а все частіше з Польщею, Австро-Угорщиною, Туреччиною і навіть з монголо-татарами! А до складу Радянського Союзу Україні як окрема республіка увійшла лише в 1922 році? Чи не є це доказом того, що Україна ніяк не може вважатися Росією і що бажання українського народу бути незалежним - це логічне продовження її багаторічної історії?

Ще один стереотип про Україну, дуже пов'язаний з попереднім - схожість або навіть однаковість мов. Якщо коротко, то українська мова має стільки ж спільного з російською мовою, як, наприклад, англійська мова з голландським (37-38% відмінностей у лексиці). Варто згадати, що іноземцям ми часто здаємося дуже похмурими, а ще - що ми постійно один з одним сваримося (особливо тим, хто не розуміє нашої мови).

Ми себе вважаємо дуже гостинними, готовими прийти на допомогу, любимо давати поради, навіть коли нас не питають, а ще - людьми із загостреним почуттям гумору! Спостерігаючи за місцевим населенням можемо стверджувати, що це в більшості близько до істини. Але пам'ятаємо про виключення, які є в кожному «правилу» .[23] 
       Також іноземці кажуть, що у нас дуже багато вродливих жінок. Нам складно погодитися чи ні з цим твердженням. Порівнюючи наших жінок з іноземками, можемо сказати одне: ми інші. Ми любимо гарний одяг і, дійсно, більшість українських дівчат приділяють величезну увагу своєму зовнішньому вигляду. Макіяж, гарний одяг, підбори ... І це не може не привернути уваги. На роботу і на вечірку, чи просто на прогулянку: для більшості з нас макіяж - це питання честі! Дівчата в Україні виховуються в атмосфері цнотливості і скромності. Враховуючи, що часто українські чоловіки займалися справами оборони земель і ходили на війну, жінка історично була змушена і за домом доглядати, і працювати, і ростити дітей. Тому, українські жінки не тільки вродливі, але і розумні, самостійні, самодостатні, рішучі та кмітливі (банкет з пустого холодильника - це по-нашому!). У багатьох сім'ях останнє слово завжди буде за жінкою! Більшість прагне до досягнення кар'єрного зростання, зберігаючи головну цінність - родину і дітей. Проаналізувавши  відповіді респондентів с. Іллінка було з'ясовано, що більшість жінок (75%) працюють не тільки по домашньому господарству але й мають постійну чи сезонну роботу [додаток Д].  
         Останнім часом багато робітників з україни працює в країнах Західної Європи - Італії, Португалії, Іспанії та інших країнах, заробляючи гроші на тих роботах, які місцевими вважаються мало оплачуваними. Про наших співвітчизників тут склалися вже зовсім інші стереотипи, а серед притаманних для українців рис відзначаються працьовитість, гостинність і гідність. Хоча ще кілька років про Україну тут говорили або погано, або ніяк, згадуючи про наслідки Чорнобиля, нелегальні міграції та українських повій. 
Можливо, мине зовсім небагато часу, і ми почнемо руйнувати погані стереотипи про українців, відкриваючи свої двері і повідомляючи про себе як про націю, готову зайняти гідне місце серед своїх сусідів. Адже нам дійсно є чим пишатися. Правда ми й самі цього ще до кінця не розуміємо [21 ]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

         2.2. Загальноприйняті стереотипи в нашому селищі.

 
        З моменту народження дитині нав'язується певний тип поведінки. Хлопчики повинні грати з солдатиками і машинками, дівчатка - з ляльками. І ніхто не надає їм свободу вибору в плані іграшок. Те ж саме відбувається і в дорослому житті. Тільки от кількість стереотипів збільшується. Бажання відповідати суспільним приписами часто йде врозріз з істинними намірами людини і породжує в ньому різні негативні похідні: тривогу, страх, гнів, агресію. Щоб культивувати в собі позитив, необхідно ламати усталені думки і ярлики. Особливість стереотипів така, що вони дуже міцно проникають у свідомість людини і від них важко позбутися. Це бар'єри на шляху до щастя, бар'єри, які треба подолати.  
       Як складаються стереотипи? Вони формуються в основному стихійно, з самого раннього дитинства. Спілкуючись з людьми, дитина засвоює норми і правила мислення. Подібно до того, як людина вчиться говорити в контактах з іншими людьми, він також вчиться і мислити. Люди виховуються в певних політичних, моральних, естетичних сферах життєдіяльності суспільства, які формують їхні погляди і переконання. Точно також вони виховуються і в інтелектуальній, розумової сфері певної соціальної групи або суспільного середовища. Під впливом такого середовища в першу чергу складаються навички людського мислення. Початкової, вихідної сферою (духовним першоосновою) для дитини є сім'я. 
       З сім'ї дитина "фотографує" готові форми і способи роздумів, які в спілкуванні з ним представляють йому його рідні. На даній стадії йде саме "фотографування" цих форм і способів мислення без їх критичного усвідомлення. Дитина, як губка, вбирає все в себе. Ці форми і способи міркувань потрапляють в його підсвідомість і осідають в ньому у вигляді готових стереотипів мислення. Осіли в підсвідомості форми і способи мислення можуть бути як логічно правильними (відповідають вимогам законів мислення), так і логічно неправильними (сформовані з порушенням цих законів). Якщо логічна культура мислення рідних висока, то форми і способи мислення дитини максимально логічно правильні. Якщо культура низька, то багато в чому малюк засвоює логічно неправильні способи. І, відповідно, стереотипи мислення є такими ж. 
Давайте "пробіжимося" по основним індивідуальним і суспільним стереотипам розповсюджені в с.Іллінка [21].

 
        2.2.1. Стереотип № 1"Діти повинні виправдовувати очікування батьків".

 
      Починаючи з перших місяців життя, дитина усвідомлює себе через відносини з батьками. Ця духовна зв'язок триває протягом усього життя. Батько виступає для дитини носієм усталених стереотипів, суспільних норм і правил. Крім того, він проектує майбутнє маленького чоловічка, який відкритий для всякого роду впливів. Процес впливу батьків відбувається безперервно і формує у малюка його власну картину світу. Саме від мами і тата, бабусі й дідусі діти отримують інформацію про свою зовнішність, здібності і таланти. Через призму цих оцінок дитина дізнається про те, яка поведінка бажано, а яке ні. У 64% - батьків присутній цей стереотип, 31%- не вважають, що це є не обов’язковим, 5% - байдуже [додаток Є]. 
       Сценарій А - очікування завищені. Батьки добре знають, чого вони хочуть від дитини, і всіма силами прагнуть цього добитися. Вони постійно ставлять перед ним завдання, з якими малюк просто зобов'язаний справлятися. Якщо він не справляється, то неминуче стикається з невдоволенням батьків. Дана ситуація тримає дитину в постійному напруженому очікуванні: зумів він догодити батькам чи ні. В подальшому житті він буде весь час прагнути бути першим, домагатися високих результатів за всяку ціну, а будь-яка невдача призведе, як мінімум, до фрустрації (провалу). 
       Сценарій Б - очікування занижені. В дитинстві така дитина постійно чує від батьків: "ти не зможеш", "ти не зумієш", "у тебе не вийде так, як у ..." В результаті він перестає прагнути до своїх цілей і не намагається добитися навіть вельми досяжних результатів. Звичка перекладати відповідальність на інших людей вкорениться настільки, що людина буде дотримуватися цього принципу завжди. 
       Як зруйнувати стереотип? Батькам слід сприймати своїх дітей не в якості носіїв якихось талантів, а приймати такими, якими вони є. Тверезо оцінювати їх сили і можливості, не чинити тиску, але бути готовими завжди прийти на допомогу і дати пораду.

 
                 2.2.2. Стереотип № 2. "Виховувати дитину повинна школа".

  
         Коли читаєш про сучасні проблеми і, особливо, про коментарі до них, виникає стійке відчуття "каламутних вод", в яких дуже важко побачити, хто ж, врешті-решт, прав, що нас чекає попереду, яке у нас всіх майбутнє .... » 
Глобалізація. В якому світі ми будемо жити завтра? 
У більшості батьків на сьогоднішній день склався певний стереотип у сприйнятті школи. Віддаючи дитину до навчального закладу, багато мам і тата знімають з себе відповідальність за його виховання. А приватна школа часто ще більше підсилює цей стереотип: я плачу, значить все мені винні. 
То яку лепту вносить школа в процес становлення дитини? А коли працівники школи нагадують про батьківські обов’язки та відповідальність навіть обурюються. Так з опитаних батьків Іллінської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів: 56%  відповіли, що за виховання відповідають школа та батьки, 34% - школа, 10% - батьки [додаток Ж]. 
          Хоча завдання школи надання допомоги у вихованні і формуванні особистості дитини, а не прийняття на себе всіх освітніх і виховних функцій! 
Шкільна система в цілому існує на основі стандартів і стереотипів. Демократичні й альтернативні моделі зустрічаються набагато рідше. Дитина вбудовується в усталені рамки шкільного життя і намагається "знайти себе" протягом десяти років навчання. Чи створює шкільну освіту і виховання умови для реалізації потреб дитини в постійному пошуку нового, в якісному зростанні, побудові себе як особистості? Дати однозначну відповідь на це питання не можна. Але все ж хотілося б відзначити, що індивідуальну освіту і виховання несе в собі набагато більше глибинних властивостей, ніж школа. По-перше, воно надає свободу вибору, що забезпечує умови для постійного саморозвитку. По-друге, воно ґрунтується на партнерстві і рівноправ'ї, а не тиску і нав'язуванні єдиної вірної моделі світосприйняття. В історії є чимало прикладів, коли відомі люди не відвідували навчальні заклади, а займалися своєю освітою самостійно. Хоча поширеність цього стереотипу немає масового характеру в нашому соціумі, але хотілось би відсутності даного стереотипу.  
        Як зруйнувати стереотип? Переглянути свою батьківську позицію і прийняти на себе відповідальність за народжену дитину. Приймаючи будь-яке рішення батьки зобов'язані прогнозувати та корегувати свої плани з реальністю. А найголовніше їх життєве призначення - вчитися виховувати своїх дітей усе життя! Адже діти та їх виховання вимагають щоденної самовіддачі, теплоти, турботи і любові. Що дасте, то і отримаєте натомість, так постарайтеся дати їм якомога більше! 
        Зазвичай майбутнє пов'язують з розвитком науки і техніки. Але якщо нас хвилює майбутнє людини, а не машин, то і звернутися треба до того, що відбувається з людиною і з суспільством в цілому. В суспільстві одноразових стаканчиків і ...  Майбутнє без Суспільства чи Суспільство без Майбутнього?