Обєкт, мета та завдання фін менеджменту

Окремі українські банки (зокрема так звані великі) не мають ліцензій на кредитування юридичних осіб. Інші здійснюють або тільки короткострокового кредитування, або середньострокове кредитування за умови наявності відповідних гарантій чи застави. Експерти зазначають, що українській економіці треб мати меншу кількість, але потужніших банків, які б могли забезпечити обслуговування операцій інвесторів. Дохід від таких операцій має оподатковуватися : пільговими ставками. За таких умов держава повинна подбати про створень потужного інвестиційного банку. Відповідні пропозиції вивчаються на різні рівнях. Зокрема запропоновано створити Український банк реконструкції * розвитку. Але справа гальмується.

На сьогодні чинна фінансово-кредитна система України не зацікавлена у фінансуванні виробничої сфери. Ставка за кредитами, що їх надають комерційні банки, втричі більша за облікову ставку НБУ, що зовсім неприпустимо Комерційному банкові набагато вигідніше здійснювати короткострокові операції між суб'єктами і посередниками фінансово-кредитного ринку й у такий спосіб гарантувати собі прибуток на рівні наявного ринкового відсотка. Тому більшість наданих кредитів використовується не на фінансування інвестиційних проектів, а на забезпечення "споживчих" витрат (погашення боргів, оплата енергоносіїв, виплата зарплати тощо). За таких умов роль фінансового капіталу у відродженні виробництва зовсім недостатня. Водночас банківській системі України притаманна над ліквідність, неспроможність ефективно розмістити акумульовані фінансові ресурси.

Як переконує зарубіжний досвід, комерційні банки можуть орати активну участь в інвестиційному процесі, як правило, у трьох напрямах. Це обслуговування руху коштів, які належать інвесторам-клієнтам і призначені для інвестування; мобілізація заощаджень населення і спрямування їх на інвестування через ринок цінних паперів; вкладення в інвестиційні проекти власних і залучених ресурсів. Але інвестиційна діяльність українських банків обмежується переважно першою сферою. А тим часом не можна забувати, що інвестиційна діяльність супроводжує ся підвищеною ризикованістю. Виникає потреба у страхуванні конкретних інвестиційних проектів. Причому операції з інвестування мають бути застрахованими на умовах, вигідних і страховим компаніям, і інвестору. Поки що страховий ринок не готовий вирішити цього завдання - інвестиційні проекти здебільшого непривабливі і, як наслідок, ризиковані. Це пов'язано і з суб'єктивними (непорядність клієнта, безперспективний проект, відсутність гарантій фінансування проекту тощо), і з об'єктивними чинниками (макроекономічна нестабільність, недосконала податкова система, криза платежів, відсутність попиту і т. ін.). Але слід пам'ятати, що створення системи страхування і перестрахування вкладень у реальний сектор необхідне ще й для того, щоб активізувати банки у здійсненні доступного довгострокового інвестиційного (а не дотаційного) кредитування. Слід пам'ятати, що основним джерелом інвестиційних кредитів є кошти населення адже саме населення здатне вкласти свої заощадження на більш-менш тривалий термін. Тому розвиток системи акумуляції заощаджень населення у банківську систему є вирішальним чинником розв'язання проблеми інвестиційного кредитування української економіки. В цьому напрямку можна запропонувати розвиток системи обов'язкового страхування вкладів, причому довгострокові депозити треба страхувати за пільговими ставками. У разі масовості та практики плата за страховий захист буде невисокою. Подальше розширення банківського кредитування української економіки у поєднанні з виваженою кредитною політикою держави щодо забезпечення стабільності національної валюти є основою для закріплення тенденцій економічного зростання й підвищення рівня життя народу. В Україні впродовж останніх років спостерігається тенденція до настання обсягів капітальних вкладень як за рахунок внутрішніх, так слід зарахувати збільшення питомої ваги кредитів банків та інших позикових вкладень. Проте головним джерелом фінансування інвестиційних проектів вітчизняних підприємств залишаються їхні внутрішні ресурси, тому обсяги інвестування не відповідають потребам економіки.

Таблиця 2. Структура фінансування капітальних вкладень в економіку України, %*

Нарощування ресурсів вітчизняною банківською системою дає змогу все більшу їхню кількість спрямовувати на фінансування інвестиційних проектів. Слід зазначити, що фінансування здійснюється в традиційній формі - надання кредитів. Світова практика свідчить, що кредитування має суттєві обмеження.

Проблема фінансування інвестиційних проектів полягає також у тому, щоб знайти такі форми фінансування, які б задовольняли потреби і суб'єктів господарювання, і кредиторів.) Форми й методи фінансування інвестицій постійно змінюються, вдосконалюються та урізноманітнюються. Особлива увага при цьому приділяється пошукам таких форм і методів, які були б пов'язані з інноваціями, оскільки саме для таких проектів характерний дефіцит фінансування, в основному через те, що вони не задовольняють традиційних вимог кредитора.

Банки ще в 70-х роках ХХ ст. були змушені відійти від пасивної стратегії очікування та перейти до активного пошуку високоприбуткових проектів для фінансування. Вони відмовилися від деяких традиційних принципів кредитування, зокрема забезпеченості кредиту. Завилася нова форма - "проектне фінансування", яка, як правило передбачала частковий регрес на позичальника й погашення кредиту за рахунок доходів від проекту, а не всіх доходів позичальника. Таким чином банк брав на себе частину проектних ризиків, натомість отримував вищі відсотки за надані кошти.

Аналіз зарубіжної практики фінансування інвестицій свідчить, що наприкінці минулого століття форми, методи та джерела фінансування настільки урізноманітнилися, що під проектним фінансуванням нині розуміють спосіб мобілізації різних джерел фінансування та комплексного використання різних методів фінансування конкретних інвестиційних проектів й оптимального розподілу пов'язаних із реалізацією проектів фінансових ризиків. Замість терміна "проектне фінансування" дедалі частіше використовується "фінансове конструювання" (financial designing), що означає діяльність щодо побудови оптимальних (із погляду прибутковості та надійності) схем фінансування різних проектів і угод як за участю банків, так і без них.

Актуальною проблемою є аналіз конкретних схем у межах фінансового конструювання з метою відбору тих елементів, які можуть бути прийнятними для вітчизняної практики з метою збільшення ресурсів фінансування інвестиційного процесу в Україні.

Переважною тенденцією розвитку фінансування інвестиційних проектів у промислово розвинених країнах є використання різних джерел і методів: банківських кредитів, емісії акцій, пайових внесків в акціонерний капітал, фірмових кредитів, безпроцентного відстрочення платежів за виконані роботи (послуги) чи поставлене устаткування (товарів), облігаційних позик, фінансового лізингу тощо. У деяких випадках можуть використовуватися також державні кошти (іноді в вигляді державних кредитів і субсидій, але частіше в завуальована формі - у вигляді гарантій та податкових пільг).

Схеми фінансування можна згрупувати в три основні: з використанням внутрішніх або зовнішніх джерел і комбінована. Кожна з них має переваги та недоліки. Аналіз зарубіжної практики фінансування інвестицій дозволяє констатувати взаємозв'язок величини проектів і конструктивних особливостей схеми фінансування. Наприклад, для малих і середніх підприємств, які реалізують незначні за обсягом проекти, набуває особливої ваги державні джерела фінансування . Із збільшені величини проекту банки все більш охоче беруть участь у їх фінансуванні . Слід зазначити, що банки не обмежуються лише надання кредитів за схемою проектного фінансування, а виконують додатні функції на цьому сегменті ринку (банки-кредитори, гаранти, інвестиційні брокери, інвестиційні банки, фінансові консультанти тощо).

Комерційні банки охочіше беруть участь у фінансуванні короткострокових, ніж довгострокових проектів, зокрема пов'язаних із науково-дослідницькими роботами.

Значну роль у схемі фінансування інвестиційних проектів відіграє новий для вітчизняної економіки, але звичний для економік розвинених країн вид підприємств - "проектна компанія". Проектна компанія (ПК) створюється ініціаторами проекту винятково з метою його реалізації. Найчастіше створення ПК зумовлене тим, що одержання проектного кредиту відображається на балансі ПК, а не на балансі засновників, які таким чином не погіршують свого фінансове становища. Такий метод кредитування має назву "поза балансом" ("qffbalance sheet"). У закордонній практиці використовується також схема, що називається "спільне фінансування" . За цією схемою кілька кредитних установ одночасно надають позики для реалізації дорогого інвестиційного проекту. З одного боку, це дозволяє банкам дотримуватися нормативів гранично припустимих сум кредитів, що надаються, а з іншого - зменшувати свої кредитні ризики. У такій групі банків, як правило, є ініціатор - великий комерційний банк чи міжнародний фінансовий інститут, що надає додаткову гарантію щодо своєчасного погашення платіжних зобов'язань боржником. Цьому сприяє включення в кредитні угоди спеціальних застережень "крос-дефолт" ("cross default"). Вони надають право кредитору на дострокове стягнення заборгованості за кредитом (а іноді інші права), якщо позичальники не виконують своїх платіжних зобов'язань перед будь-яким іншим кредитором, що бере участь у спільному фінансуванні. Набула поширення практика емісії та розміщення "проектної облігацій" без права регресу (non-recourse project bonds). Проте біль шість таких емісій призначалися не для початкового фінансування інвестиційних проектів, а для рефінансування боргу за вже отриманими банківськими кредитами.

Нині невід'ємною частиною схем фінансування багатьох проектів стають концесійні угоди. Багато концесійних проектів реалізується країнах Південно-Східної Азії, де в цілому існує сприятливий інвестиційний клімат ("нові індустріальні держави"). А у країнах Латинської Америки кількість проектів цього типу обчислюється одиницями (головна перешкода -- висока зовнішня заборгованість даного регіону).

Найважливішою особливістю державної концесії є те, що відповідні державні активи й права передаються приватним структурам на термін, обмовлений сторонами, з наступним поверненням державі.

У вітчизняній економіці доцільно виділити дві основні сфери застосування інвестиційних концесій:

· сектор економічної інфраструктури (транспорт, тепло - й електроенергетика, зв'язок та ін.);

· експлуатація природних ресурсів (видобуток корисних копалин, експлуатація лісових та земельних ресурсів).

Банківське кредитування є одним з головних джерел фінансування інвестиційної діяльності підприємств, однак банківські кредити спрямовуються переважно у сферу великого бізнесу і фінансують поточну діяльність, До кредитування інвестиційних проектів суб'єктів господарської діяльності банки ставляться надзвичайно обережно, цьому особливо складно залучити ресурси для фінансування невеликих за масштабами проектів, пов'язаних із дослідницькими чи конструкторськими роботами.

Фінансування інвестиційних проектів може здійснюватися з різних джерел за схемою спільного фінансування або за послідовною схемою. Слід звернути увагу на практику створення банківських консорціумів і залучення до фінансування підрядчиків. Перше дозволяє в умовах обмеженості ресурсів комерційних банків фінансувати значні за обсягам проекти, друге - частково знімає проблему фінансування невеликих і середніх проектів.

На сучасному етапі проектне фінансування розвивається в Україні недостатніми темпами. Це пояснюється відсутністю зацікавленості в довгострокових інвестиціях, значними витратами і ризиком, недостатню привабливістю об'єктів інвестування.

3.3 Альтернативні джерела фінансування  інвестиційних проектів

У будь-якому банку завжди с гроші і можливість кредитувати на тривалі терміни. Але проблема в тому, що ми живемо у швидко мінливому, нестабільному світі, де для економіки три-чотири роки - дуже великий термін. Банкіри вже відчувають в Україні наростаючу потребу в довгостроковому фінансуванні. Протягом останніх трьох років підприємства все більше інвестують в основні фонди, тому що бізнес зростає і "мужніє".

У світовій практиці "довгими" вважаються кредити на термін від п'яти до 10-15 років й до 30 років, то у нас - ті, що "довше" року. І хоча 5-річні кредити все-таки трапляються, кредит, що дорівнює трьом рокам, уже є достатньо "напруженим" для вітчизняних банкірів і їхніх клієнтів. Проте частка таких грошей у загальному кредитному портфелі українських банків становить 25%. Проблема "довгих" кредитів - це проблема не грошей, а вміння оцінювати довгострокові фактори впливу на економіку. Зрозуміло, з появою "довгих" і "середніх" грошей ризики в банку суттєво зростають, тому що прогнозувати 2-4-річні економічні ризики в Україні дійсно досить складно. Джерело "довгих" грошей для банківської системи, на наш погляд, міститься у внесках населення. Вклади населення у банки сьогодні становлять 20,4 млрд. грн. За останні три роки депозитні засоби зросли більш ніж у сім разів (щороку приплив 70% і більше). Четверта частина цих грошей - вкладення на термін більше одного року.

Керівництво НБУ розуміє, що на ринку повинна бути досить велика пропозиція грошей, тому переглядає ряд своїх інструментів. Наприклад, уведене річне рефінансування комбанком, є спроба здійснювати овернайт тільки за коефіцієнтами, навіть без застави, орієнтуючись на показники банків.

Проте у даний час спостерігається процес зменшення депозитної ставки і спроби оподатковування депозитних доходів, що робить депозити, у тому числі й "довгі", невигідними для населення.

Однозначно, джерелом "довгих" грошей не може бути тільки депозитна система. По-справжньому довгостроковий інвестиційний ресурс (10-15 років) може запропонувати система страхування життя і недержавних пенсійних фондів.! ще одне оригінальне джерело, таке як податкова "амністія" грошей, виведених в офшорні зони. Це може легально повернути в Україну не одну сотню мільйонів доларів.

Економісти відзначають, що рентабельність українського бізнесу поступово падає. Усе більше і більше стає "важких" супертехнологічних проектів, що вимагають серйозних інвестицій. Тому плюси і мінуси довгострокового фінансування очевидні.

В окремих регіонах України іноземне інвестування промислових підприємств розвивається значними темпами. Приклади плідної співпраці із закордонними компаніями існують у Донецькій області:

* виробничо-інвестиційна компанія "Єнагро" у формі ТОВ, створена із 100-відсотковим іноземним капіталом, одержала інвестиції у вигляді заводу з виробництва комбінованих добрив та протеїнових додатків до кормів для великої рогатої худоби по ліцензії компанії "Гармонія" на суму 3,4 млн. дол. США;

* спільне українсько-канадське  підприємство "Донбас-Ліберті" (м. Харцизьк), яке одержало інвестиції на суму 7 млн. дол. США у вигляді трубозварювального обладнання від одного із засновників - фірми "Барос Лімітед" (Великобританія);

* спільне українсько-англійське  підприємство "Донецьк Інтернешенел Ентре-сайт" між виробничим об'єднанням "Торезантрацит" та англійською компанією "Файн Партікл Сервисез Лімітед" в місті Торезі. Основний вид діяльності - збагачення вугілля. Спільне підприємство одержало інвестиції на суму більш ніж 1 млн. дол. США у вигляді установки по збагаченню вугільних шламів.

Прикладами ефективної співпраці щодо залучення інвестицій на підставі укладення договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність (без утворення юридичної особи) є:

* договір АТЗТ "Реметал" (м.Єнакієве) з AT "СКЙ-компані"(Фінляндія) на суму більш ніж 7 млн. дол. США про спільну діяльність щодо будівництва установки для переробки брухту металургійного виробництва. На підставі цього договору вже одержано та зареєстровано інвестиції на суму більш ніж 2,5 млн. дол. США у вигляді обладнання;