Безробіття молоді як соціально-педагогічна проблема

 

- Встановлення для випускників шкіл, профтехучилищ, технікумів, ВНЗ, а також військовослужбовців, звільнених у запас, певних гарантій та можливостей для працевлаштування (це може бути, наприклад, право на перше робоче місце чи бронювання певної кількості робочих місць на виробництві).

 

- Стимулювання підприємств і  організацій, які спроможні

 спрямувати матеріальні і  грошові ресурси на спеціальні  мо-лодіжні програми й проекти,  на забезпечення зайнятості мо-лоді, випуск товарів і надання послуг  для молоді; створення й організацію діяльності госпрозрахункових та інших молодіжних підприємств і формувань, які дбають про надання допомоги молодим людям. [32,с.89]

 

- Розвиток нових форм трудової  участі молоді у вироб-ництві (створення економічних центрів,  кооперативних, орен-дних підприємств тощо, визначення певних пільг при їх оподаткуванні, кредитуванні тощо).

 

- Стимулювання молоді, її організацій  на самостійне вирі-шення власних  проблем (розвиток МЖК, Центрів  науки, твор-чості, дозвілля і  відпочинку і т. ін.).

 

- Вирішення житлових проблем молоді (зокрема створен-ня системи пільгового кредитування для молодих сімей).

 

- Вивчення та формування розумних  потреб молодого по-

 коління, розширення асортименту  послуг і збільшення випуску  товарів для молоді.

 

- Державне стимулювання і фінансування молодіжного

 обміну з представниками  інших держав з метою підвищення

 професійної кваліфікації молоді, набуття нових спеціальностей.

 

Постановою уряду СРСР у грудні 1990 р. створена Державна служба зайнятості (ДСЗ) для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки, працевлаштування і соціальної підтримки тимчасово непрацюючих громадян. Розгорнута ж система ДСЗ була протягом 1991 р. її діяльність здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики, а також місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування і відповідно до Закону України "Про зайнятість населення".

 

Система ДСЗ складається з таких  підрозділів:

 

-

Державного центру зайнятості;

 

-

центру зайнятості АР Крим, обласних (24 одиниці), Київського та Сева-

 стопольського міських центрів  зайнятості;

 

-

місцевих (648 одиниць): районних, міськрайонних, міських і районних у містах центрів  зайнятості;

 

-

центрів організації фахового навчання незайнятого населення і центрів фахової орієнтації;

 

-інспекції з контролю за додержанням  законодавства про зайнятість

 населення.

 

До складу ДСЗ входять також  інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри трудової реабілітації населення. Державна служба зайнятості має виконувати такі завдання та обов'язки: допомога в отриманні робочих місць тим, хто шукає роботу; допомога керівникам підприємств, що шукають працівників певного

 рівня кваліфікації; збирання  інформації про попит на робочу силу та його задоволення; реєстрація вільних робочих місць та осіб, що шукають роботу; здійснення фахової підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки вивільнених працівників і безробітних; організація оплачуваних громадських робіт; сприяння створенню додаткових робочих місць для громадян, неспроможних на різних умовах конкурувати на ринку праці; надання матеріальної підтримки безробітним та членам їхніх сімей тощо.

 

Послуги щодо забезпечення зайнятості населення, його соціального захисту надаються установами ДСЗ безкоштовно. ДСЗ бере також активну участь у підготовці та реалізації державних та територіальних програм зайнятості.

 

Висновок до І розділу

 

Підводячи загальні підсумки можна  сказати, що безробіття – це соціальні явища, суть якого полягає у невикористанні суспільством активної працездатності частини населення.

 

Можна стверджувати, що відбувається інтенсивне зростання кількості безробітних  серед молоді. Причин цих явищ є  багато: це і соціальні наслідки демографічних, організаційних, структурних диспропорцій в межах цілої країни, які утворювались історично і поглиблювались в умовах економічної кризи, і зростання соціальної нерівності в усьому суспільстві, що особливо позначається на молоді, і відсутність сильної державної соціальної політики тощо.

 

Таким чином, можна зробити висновок - факторами, що сприяють виникненню безробіття серед  молоді, є такі:

 

- нині  молодь – це одна з найбільш  уражених в економічному плані  та найбільш безправна в соціально-правовому  відношенні соціальних спільнот;

 

- головною  озна-кою становища молоді на  ринку праці залишається диспропорція  між пропозицією робочої сили  та попитом на неї;

 

- продовжує  зростати вимушена незайнятість  у вигляді зареєстрованого і  прихованого безробіття, скорочення попиту на робочу силу в усіх сферах господарювання, залишається значною частка залученості до тіньової, у тому числі кримінальної економіки, скорочуються можливості щодо про-фесійного навчання, підвищення кваліфікації та перекваліфікації, поширюється трудова міграція, передусім нелегальна, повільни-ми темпами розвивається підприємництво;

 

- очастина  молодого покоління при переході  до ринково орієнтованої економіки  розраховує на суспільну допомогу  і захист, а не на власні  сили ;

 

- неможливість  знайти роботу після закінчення середньої школи, ПТУ чи вищого навчального закладу (17,5 % безробітних). [6., с150]

 

Молодь  – це одна з найбільш уражених в  економічному плані та найбільш безправна  в соціально-правовому відношенні соціальних спільнот. Соціальні проблеми, тобто суперечності, що потребують свого вирішення на шляху соціального становленнямолоді, наявні у всіх сферах її життєдіяльності.

 

Також важливою є необхідність реалізації дер-жавної молодіжної політики у сфері  зайнятості молоді.Основними причинами  можна назва-ти такі: необхідність створення нової системи навчання та про-фесійної підготовки молодих громадян в умовах струк-турних і технологічних виробничих змін, відмирання тра-диційних галузей виробництва, запровадження нових технологій, що забезпечуються сучасними інформаційни-ми системами, зростання безробіття, зниження зайнятості молоді; криза інститутів соціалізації особистості (сім'ї, ніколи, закладів культури, відпочинку і т.ін.). В основному такі інститути не встигають сьогодні за реальними потребами молодої людини, оскільки використовують старі прийоми впливу на особистість; реальне відчуження молоді від політичних та суспільних процесів; наявність у житті молоді ряду факторів і проблем, що знаходяться поза межами правового регулювання.

 

РОЗДІЛ  ІІ

 

Теорія і практика роботи соціального  педагога з безробітною молоддю

 

2.1. Завдання соціально-педагогічної  роботи у вирішенні проблеми  безробіття серед молоді

 

Сьогодні фахівці вирішують  питання: як соціально-педагогічна  система може допомогти молоді у  вирішенні соціальних проблем, зокрема і такої проблеми як безробіття. На нашу думку, важливе завдання соціальних служб, різних соціально-педагогічних інсти-тутів у вирішенні проблеми безробіття серед молоді полягає у розв'язанні проблем соціалізації мододі.

 

Зважаючи на те, що соціалізація особистості  потребує певних педагогічних умов, фахівці  називають найважливіші з них: гуманізація  процесу соціального становлення  особистості, відповідність змісту, обсягу і характеру соціально-педагогічної діяльності можливостям, умовам даного соціуму; розумне роз-міщення в часі і просторі всіх цілеспрямованих взаємодій. При цьому основним завданням соціально-педагогічних інститутів є: соціалізація особистості, з урахуванням особливостей її жит-тєдіяльності в середовищі, в діяльності, в ситуації, де відбуваєть-ся пізнання і оволодіння цією особистістю суспільними норма-ми і цінностями [ 27,с.48 ].

 

В ситуації вибору змісту і форм діяльності кожна молода людина прагне керувати власним розвитком як процесом. Тому пропонується розглядати цей процес як складну структуру, яка включає такі види діяльності: самоосвіта; самовиховання (праця над характером, емоційними й моральним розвитком, філософією життя тощо); вибір напряму (галузі) освіти і професії; вибір конкретного місця роботи; вибір групи друзів, товаришів, колег; участь у певних громадських і політичних організаціях; пошуки шляхів досягнення поставленої мети.

 

Бажано, щоб молода людина сформувала в собі вміння здійснювати відповідний  вибір з різних альтернатив. А  соціалі-зуючі інститути працюють заради того, щоб у подальшому вони переставали бути потрібними, їх головне завдання - "запусти-ти механізм самоорганізації і саморозвитку".

 

Найбільш повноц-інно цей механізм може спрацювати у різних видах діяльності. Слід вести мову про те, що суспільство може і повинне до-помогти молодому поколінню включатися в активну діяльність, створюючи для цього умови для становлення та інтеграції в життя суспільства. Проте, не досить лише створити умови для позитивно-мотиваційної діяльності, доцільно затратити багато енергії, щоб сформувати у молоді навички аналізу свого стано-вища, здатність нести відповідальність за свої вчинки, співпрацювати, приймати спільні рішення в групі, здійснювати реаль-ну суспільну діяльність і розвивати необхідні для такої діяль-ності навички і вміння.

 

Звичайно, цілком зрозуміло, що основою  стабільності таких умов і такої  діяльності є систематична допомога всіх інфраст-руктур соціалізації, наявність  механізму взаємодії державних  і недержавних соціальних інститутів, суть діяльності яких має бути спрямованою на оптимізацію соціалізуючого процесу.

 

Діяльність соціально-педагогічних інститутів щодо соціалі-зації є  найбільш ефективною тоді, коли вона орієнтована  на досвід перебудови особистості у "позитивному" соціумі і міжособовому спілкуванні. Можна сказати, що для діяльності соціально-педагогічих інфраструктур важлива не сама дія дітей і молоді, не їх зовнішні результати (щоб все розгорталося і здійснювалося красиво, яскраво, гладко), а набутий у спільній діяльності, разом обговорений і усвідомлений досвід, який засвоює молоде покоління і зможе ним керуватися у своєму по-дальшому житті. [6,с.34]

 

Проте, не можна не звернути увагу  на особливість впливу конкретного  соціуму на молоду людину чи дитину, в якому можуть проявлятися як позитивні, так і негативні тенденції. З одного боку, в соціумі можна спостерігати за активізацією са-мостійності, ініціативності, творчої співпраці, саморегуляції та самоконтролю, з іншого — за проявом завищеної самооцінки, агресивної незалежності, утвердження власного "Я" над інши-ми, безмірної амбітності тощо. І всі ці якості суб'єкта проявля-ються, безперечно, в діяльності.

 

Мета соціально-педагогічного впливу диктує обов'язковість створення  умов для розгортання як об'єктивно-соціалогічної  діяльності, так і соціально-психологічної, коли молодь понадає в реальні ситуації, де активно проявляється суб'єктна позиція особистості. Це дозволяє їй утверджуватися у певних видах діяльності, а, отже, і в соціумі в цілому. Характер діяльності визначається не стільки позитивною чи негативною установ-ками суб'єктів, скільки "мірою суб'єктності", наявністю актив-ності, самостійності, ініціативи, самодіяльності. Це, безперечно, передбачає зміну позицій, ролі, статусу суб'єкта діяльності в нових соціумних умовах.

 

Реалізація в дії різних напрямів, змісту і програм щодо соціа-лізації особистості потребує реалізації відповідних функцій соц-іально-педагогічної системи. Визначені функції можуть бути уточнені, розширені залежно від суб'єктів соціалізації, регіону, соціальних умов і життєдіяльності особистості. У визначенні функцій загалом можна спиратися на положення білоруського вченого В.Г. Литвиновича [ 13,с.37 ]:

 

I. Діагностико-прогностична функція  є своєрідним підґрун-тям, яке  дозволяє вивчати проблеми і  потреби дітей та молоді

 і визначати методики соціально-педагогічної  діяльності у соціумі

 та мікросоціумі.

 

Реалізація цієї функції передбачає визначення реальних умов роботи з  різними категоріями дітей, підлітків  і молоді; забезпечення наукового  підходу до організації соціалізуючого процесу. Крім того, діагностико-прогностична функція може класифікуватися як інформаційна, оцінювальна, формуюча.

 

II. Функція забезпечення соціальних  гарантій розвитку молодої людини  як особистості, її нахилів,  здібностей, можливостей.

 

Реалізація цих функцій передбачає наявність можливостей у соціально-педагогічних інститутах створення оптимальних умов для використання права: навчатися, працювати, відпочи-вати і розважатися; користуватися досягненнями освіти, куль-тури; мати гарантіюжиттєдіяльності і безпеки (включаючи забезпечення охорони здоров'я, соціального забезпечення, пра-цевлаштування, захист прав і гідності особистості тощо).

 

III. Функція соціального захисту  дитини, підлітка, молодої

 людини і надання їй допомоги  у кризових та конфліктних си-туаціях.

 

Реалізація цієї функції передбачає здійснення соціальними службами допомоги і захисту суб'єкта при життєвих і психо-логічних негараздах, у конфліктній  ситуації, від одинокості, бездомності, голоду; при відновленні соціальної та економічної справедливості, а також соціальних прав дітей і підлітків. І саме захист - прояв особливості соціалізуючого процесу з урахуванням індивідуальності на відміну від виховного про-цесу у школі.