Автор работы: Пользователь скрыл имя, 03 Апреля 2014 в 02:21, реферат
Пристрої зовнішньої пам'яті можуть розміщуватись як в системному блоці комп'ютера так і в окремих корпусах. Фізично зовнішня пам'ять реалізована у вигляді накопичувачів. Накопичувачі — це запам'ятовуючі пристрої, призначені для тривалого (що не залежить від електроживлення) зберігання великих обсягів інформації. Ємність накопичувачів в сотні разів перевищує ємність оперативної пам'яті або взагалі необмежена, якщо мова йде про накопичувачі зі змінними носіями. [3]
1. Зовнішня пам’ять. Накопичувачі.
1.1. Накопичувачі на гнучких магнітних дисках.
1.2. Накопичувачі на жорстких магнітних дисках ;
1.3. Накопичувачі на компакт-дисках.
1.4. Накопичувачі на магнітно-оптичних компакт-дисках.
1.5. Накопичувачі на магнітній стрічці (стримери) і накопичувачі на змінних дисках.
2. Класифікація зовнішніх пристроїв пам’яті.
3. Історія зовнішніх пристроїв пам’яті.
3.1. Перфокарти.
3.2. Магнітні барабани, магнітні стрічки.
3.3. Магнітні диски.
3.4. Оптичні диски.
4. Найбільш розповсюджені типи зовнішніх пристроїв пам’яті.
4.1. Жорсткі магнітні диски (Hard Disk).
4.2. Гнучкі магнітні диски (Floppy Disk).
4.3. Магнітні диски великої ємності (ZIP, JAZ).
4.4. Оптичні диски (CD, DVD).
5. Операції над зовнішніми пристроями пам’яті.
5.1. Форматування.
5.2. Запис інформації.
5.3. Знищення інформації, та можливості її відновлення.
5.4. Техніка безпеки.
6. Система управління файлами.
5.5. Історія файлової системи.
5.6. Застосування файлових систем.
5.7. Структура файлової системи.
7. Перспективні напрямки розвитку зовнішніх пристроїв пам’яті.
Ручні картки дозволяють успішно справитися з поставленими задачами, якщо кількість об’єктів, що зберігаються, невелике. Також вони цілковито підходять для роботи з великою кількістю об’єктів, які потрібно лише зберігати, або вилучати. Проте вони виявляються цілковито не придатними для випадків, коли потрібно встановити перехресні зв’язки чи виконати обробку відомостей.[2]
В наш час клієнтам, менеджерам та іншим співробітникам з кожним днем потрібно все більше і більше інформації. Зрозуміло, що картотека зовсім не підходить для виконання роботи подібного типу. Файлові системи були розроблені для забезпечення більш ефективних способів доступу до даних. Проте, замість організації централізованого сховища всіх даних підприємства, використовувався децентралізований підхід, за яким співробітники кожного відділу за допомогою спеціалістів по обробці даних (програмістів) працюють зі своїми власними даними і зберігають їх у своєму відділі у окремих файлах. Файл являє собою простий набір записів , які містять логічно зв’язані дані, кожен запис містить логічно зв’язаний набір з одного чи декількох полів, кожне з яких представляє деяку характеристику об’єкту, що моделюється. Кожен співробітник звертається до даних за допомогою спеціалізованої прикладної програми. Набір прикладних програм кожного відділу дозволяє вводити дані, працювати з файлами і генерувати деякий фіксований набір спеціалізованих звітів. Найважливішим є те, що фізична структура і методи зберігання записів файлів з даними жорстко визначаються в коді прикладної програми.
Обмеження, притаманні файловим системам
Система управління файлами бере на себе розподілення зовнішньої пам’яті, відображення імен файлів за відповідними адресами у зовнішній пам’яті і забезпечення доступу до даних.
Деякі файлові системи дозволяють розбивати записи на поля і оголошувати деякі поля ключами запису. В таких системах можна зробити вибірку з файлу за заданим ключем.
З точки зору файлової системи, об’єктні файли також абсолютно стандартної структури — послідовність записів або байтів. Система програмування накладає на цю структуру більш складну і специфічну для цієї системи структуру об’єктного модуля. Підкреслимо, що логічна структура об’єктного модуля залишається невідомою для файлової системи, ця структура підтримується програмами системи програмування.
Після екскурсу в історію і можливості систем управління файлами підіб’ємо підсумки. Звичайно, перш за все файли застосовуються для збереження текстової інформації: документів, текстів, програм тощо. Такі файли звичайно створюються і модифікуються за допомогою різноманітних текстових редакторів. Структура файлів звичайно дуже проста: це або послідовність записів, що містять рядки тексту, або послідовність байт, серед яких зустрічаються спеціальні символи (наприклад, символи кінця рядка).
Файли з текстами програм є вихідними параметрами компіляторів, які, в свою чергу формують файли, що містять об’єктні модулі. З точки зору файлової системи, об’єктні файли також абсолютно стандартної структурою — послідовність записів або байтів. Система програмування накладає на цю структуру більш складну і специфічну для цієї системи структуру об’єктного модуля. Підкреслимо, що логічна структура об’єктного модуля залишається невідомою для файлової системи, ця структура підтримується програмами системи програмування.
Зауважимо, що у названих випадках цілком достатньо тих засобів захисту файлів і синхронізації паралельного доступу, які забезпечують системи управління файлами.
Іншими словами, файлові системи звичайно забезпечують збереження слабо структурованої інформації, залишаючи подальшу структуризацію прикладним програмам. [2]
Зараз перспективними технологіями вважаються великого об’єму переносні жорсткі диски. Дедалі більшого розповсюдження набувають DVD і DiVX (Digital Vegatile eXpress). За рахунок простоти, надійності, дешевизни і великої ємності їм пророкують велике майбутнє.
Віддаленою перспективою є запис інформації на кристали. Якби існували технології запису одного біту інформації у одному вузлі кристалічної решітки, об’єми і швидкості запису інформації зросли б у тисячі разів. Але поки що це тільки мрії.[4]
Список літератури