Релігія стародавніх єгиптян

                 Міністерство освіти та науки,  молоді та спорту України

       Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                            (реферат)

 

 

                                                                          Виконала :

                                                                                               Студентка 101 групи

                                                                                                Никифорук Роксолана

 

 

 

 

                                                Чернівці – 2011

                                             Зміст

1. Вступ.
2. Стародавні місцеві культи та загально єгипетські боги після об’єднання держави.
3. Обожнювання царя та ріст ролі жерців.
4. Похоронний заупокійний культи.
5. Міфологія та магічні амулети.
6. Висновки.
7. Список використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                             

 

 

 

 

 

 

1.Вступ

        «  Всякая релігія является не  чем иным, как фантастическим отражением в головах людей тех внешних сил, которые господствуют над ними в их повседневной жизни, - отражением, в котором земные сыли принимают форму неземных » - писав Ф. Енгельс. Релігія – це « превратное мировоззрение … Религия есть общая теория этого мира… » - писав К. Маркс. Зрозуміло, що релігія історично й логічно в історії духовного й розумового життя людства являється його першим світоглядом. Загальновідомим історичним фактом є те, що в стародавніх класових суспільствах релігія була панівною  формою ідеології. Також вважається, що всі прояви духовного і розумового життя людини, які виросли з його практичної діяльності, в свідомості людини органічно пов’язалися з релігією і є її складовою частиною.

         Історія релігії Стародавнього  Єгипту порівняно добре відома  із багатьох писемних і археологічних  джерел. Багато проведених досліджень  присвячені саме вивченню єгипетської  релігії: шануванням, покровителям, культам, міфології та магії. Ця релігія є дуже складним феноменом, з'єднанням часто суперечливих, а іноді і взаємовиключних вірувань, що виникли в різні часи і в різних частинах країни, вона завжди привертала пильну увагу цивілізованих народів. Вже стародавні греки, стикалися з Єгиптом, виявляли до неї інтерес у своїх працях. Релігії Стародавнього Єгипту приділяється велике місце в творах "батька історії" Геродота, Діодора Сицилійського та багатьох інших античних авторів. З падінням єгипетської культури і витісненням єгипетської релігії з арени світової історії християнством інтерес до цієї релігії продовжував жити в середовищі європейських вчених. Наукове вивчення єгипетської релігії почалося лише після того, як в 1822 р. геніальний француз Франсуа Шампольон, "батько єгиптології", зробив вирішальний крок на шляху дешифрування єгипетських ієрогліфів і тим самим розкрив для науки нові, воістину неосяжні сфери дослідження. Із найперших своїх кроків єгиптологія приділяла велику увагу вивченню релігії єгиптян, народу, який раніше від інших народів вступив на шлях класового розвитку і створення великої держави, зберіг свої вірування після об’єднання в одну державу та централізував свої поклоніння, враховуючи  інтереси всіх раніше визначених номових культів.

 

 

2. Стародавні місцеві  культи та загально єгипетські  боги після об’єднання держави.

     Релігія давніх єгиптян була політеїстичною, що було закономірним наслідком злиття вірувань населення різних номів. В одному з тогочасних документів згадується до тисячі богів і богинь. Водночас у ній зберігалися і первісні релігійні форми — фетишизм, тотемізм, культ предків, магія, землеробський культ.

Більшість дослідників визнають, що найдавнішою формою релігії Єгипту, наскільки її можна простежити по історичних джерелах, було шанування  місцевих номових божеств-покровителів. Можна стверджувати, що до об’єднання Єгипту в єдине державне утворення кожен із номів мав свій пантеон, який очолював місцевий бог, центром культу якого було головне місто нома.  Номи були залишками древніх племен, але культ номових богів виявився дуже стійким і міцним, він протримався до самого кінся історії Стародавнього Єгипту і поєднався з поклонінням загально єгипетським богам.

        Кожен  із 42 номів мав свого покровителя  : в най південнішому номі –  Елефантині шанували барана, в  Дендері – корову, в Сіуті –  шакала, в Гермополі – ібіса  і павіана, в Фаюмській оазі  – крокодила, в Бубастісі –  кішку. Покровительницею Нехера, звідки походило найдавніше об’єднання Південного Єгипту, вважалася богиня – коршун, а поряд в Нехебі шанували водяну лілію. В найстарішому центрі об’єднання Північного Єгипту – Буто шанували священну змію, а сусідня община Пе – бджолу. Це все було однозначним прикладом тотемізму, який завжди був присутній в релігії Єгипту. Єгиптяни обожнювали насамперед тих представників фауни, які були чимось корисні людям (наприклад, знищували шкідників) або вражали їх своєю силою чи дивним способом життя. Зокрема, богами стали лев, бики Апіс, Мневіс і Бухіс, крокодил, гіпопотам, павіан, антилопа, газель, вовк, собака, кішка, баран, корова, свиня, коза, ібіс, гуска, гадюка, жаба, окремі види риб, скорпіон, багатоніжка, жук-гнойовик Скарабей, бджола та ін. Священних тварин тримали при храмах, по-царськи вшановували їх. Коли священна тварина помирала, ЇЇ набальзамовували й ховали на спеціальному цвинтарі (мавп — у Фівах, крокодилів і биків — у Мемфісі, кішок — у Бубастисі та Саккара, ібісів — у Гермополі тощо). В окремих містах у день загибелі священної тварини оголошувався загальний траур. Навіть ненавмисне вбивство священної тварини вважалося жахливим святотатством і каралося смертю.  Також, майже всі дослідники вважають, що в шануванні місцевих богів-покровителів проходить процес антропоморфізації священних тварин. У відношенні до багатьох богів це не має ніякого сумніву : так, кішка перетворилася в богиню Бастет, яка зображалася з головою кішки, а сокіл перетворився в бога Гора. Зображення бога Тота з головою ібіса, Анубіса з головою собаки, Собека з головою крокодила, богині Сохмет і Хатор з головою левиці та корови відповідно служать очевидним доказом того, що ці зооантропоморфні образи походять від священних тварин – покровителів древніх номів. Всі номові божества були спочатку племінним і не мали великої слави, але пройшовши деякий етап розвитку вони все одно залишилися в релігії Стародавнього Єгипту.

         Ще в епоху до об’єднання Єгипту став помітним початок формування культу загально єгипетських богів. Все починалося з того, що якийсь ном, ставши центром державного об’єднання Єгипту, висував свого бога-покровителя, який мав ставав предметом загальнодержавного культу. Вся ця централізація культу була вираженням і в той же час засобом централізації державної влади. Найдавнішим із загально єгипетських богів був сокіл Гор, якому спочатку поклонялися в Ієраконполі і в Едфу. Виходці із тієї області царі, «шанувальники Гора», були першими об’єднувачами Єгипту ( І та ІІ династії ). Вони і перетворили свого племінного бога в загальнодержавного бога Сонця. З часу перенесення столиці царства в Мемфіс ( ІІІ династія ) головним офіційним богом Єгипту став бог Птах. Прихід до влади V династії, яка була неабияк зв’язана з містом Геліополем, призвід до того, що  розповсюджуватися став культ місцевого бога Атума, який став головним і верховним богом Єгипту. Підняття Фів як центру нового об’єднання Єгипту в епоху ХІ та ХІІ династій призвело до того, що місцевий, мало кому тоді відомий божок Амон зайняв місце головного все єгипетського пантеону і був наближений до попереднього бога Ра (Амон-Ра). З часу ХХVI династії достойне місце в культі зайняла місцева богиня Нейт. Загальноєгипетським богами ставали не тільки ті, які були богами-покровителями політичного центру країни і які мали шанси зайняти місце головного пантеона. Інші місцеві божества завдяки об’єднанню країни також отримували шанувальників, також їм надавалися окремі функції, після чого вони розглядалися як покровителі того чи іншого виду людської діяльності та професії. Так, гермопольський бог Тот став покровителем писців та учених, Анубіс – богом загробного царства, Сохмет – богиня війни, Мін – покровитель іноземців. Багато божеств були прив’язані до космічних явищ, а також були зв’язані з сонцем :  Атум-Ра, Гор, Осіріс, Амон, Анхер, Собек, Менту.  З місяцем були зв’язані : Тот, Ісіда, Хонсу. З небом  - Хатор, Нут. З землею – Мін і Геб.

3. Культ царя та ріст ролі жрецтва.

      Особливу роль у Стародавньому Єгипті відігравав культ царюючого фараона. Згідно з ученням жерців фараон вважався втіленням божества в людській подобі, боголюдиною, тобто він мав подвійну природу – людську й божественну. Його народження було результатом священного шлюбу бога-батька, наприклад Ра, Амона-Ра і земної матері фараона. На землі фараон-бог правив як втілення Гора, але після смерті фараон ставав лише богом і ототожнювався з Осірісом як владикою підземного світу. Як і всяке божество, фараон при владі та померлий, мав свій культ: храми, штат жерців, жертвопринесення та інше. Символічним уособленням божественної природи фараона був сфінкс, що зображався у вигляді спокійно могутнього лежачого лева з головою людини, якому надавали портретну схожість з фараоном. Обожнення фараона, з одного боку, відображало величезну владу монарха як необмеженого глави єгипетської держави, з іншого боку, освячувало та зміцнював цю владу в інтересах пануючого класу.

       Вже в Ранньому і Стародавньому царстві (XXXI-XXIII ст. до н.е.) фараон значно виділяється з решти населення і зосереджує в своїх руках державні, палацові і жрецькі функції. Як Ніл був центром повсякденного життя єгиптян, так і фараон ставати основою соціальної структури. Пов'язано це було з тим, що великомасштабні громадські роботи в Стародавньому Єгипті (іригація, будівництво культових споруд) неминуче вели до централізації верховної влади. Централізація влади у Стародавньому Єгипті породила специфічні форми суспільної свідомості, відображені в культі фараона. Він спирався на родові уявлення про фараона як родоначальника всіх єгиптян. Якщо зіставити статус фараона зі статусом царя у типологічно близькій Єгипту Месопотамії, то можна побачити як певну схожість, так і досить важливі відмінності. За аналогією з месопотамської традицією фараон мислився як верховний правитель світу й сила, що відповідає за родючість продуктивних сил природи. Однак ступінь «обожнювання» фараона в Єгипті був значно вищим і підтримувалася набагато тривалішою традицією, ніж у будь-якій із держав, що існували на території Стародавньої Месопотамії.

        Культ фараона проявлявся в Єгипті в безлічі обрядів: так, коли наставав час розливу Нілу, фараон кидав у річку сувій, в якому містився наказ почати розлив, він же зрізав перший сніп на давньоєгипетському святі жнив і приносив подячну жертву в кінці сезону польових робіт богині врожаю Рененут. Найбільш яскраво культ фараона виражений в поховальному обряді. Піраміда, збудована над могилою фараона – не тільки грандіозний пам'ятник, а й символ багатоступінчастої поминальної лави, на якій є місце для кожного єгиптянина – члена громади. Сама піраміда символізує собою драбину до сонця, та й саме сонце: трикутниками в давнину позначали сонячні промені (вершинами примикають до кола). Піраміди були завершальною ланкою похоронного обряду, який починався на пристані, куди виносили тіло фараона, привезене по Нілу. Сам похоронний обряд – останній шлях померлого фараона, детально повторював шлях сонця по небосхилу – зі сходу на захід. Обряди очищення та муміфікацію фараона здійснювали в нижньому храмі на сході: це ворота на початку його шляху. Далі вела дорога сходження до заупокійного храму, що знаходився на заході. Там відбувалася церемонія обожнювання фараона. Після проведення цього головного ритуалу труну з мумією поміщали в саркофаг.

      У Середньому царстві символіка шляху фараона очевидно змінилася: тепер це шлях у царство Осіріса - царство мертвих, в якому сонце рухається у зворотному напрямку. Сторони піраміди втрачають строгу орієнтацію за сторонами світу, система внутрішніх коридорів ускладнювалася (імітація складнощів шляху). Ментухотеп I, який знову об'єднав Єгипет в Середньому царстві, взагалі облаштував гробницю в скелі, яка проте нагадувала піраміду. У скелях будували свої гробниці і фараони Нового царства.

       В архаїчний період, та і в часи Стародавнього і Середнього царства, жрецтво ще не було мінною корпорацією, функції жерця виконували світські володарі, правителі номів. Але жрецтво храмів головних богів столиць номів уже мали певну політичну вагу, а ці храми - свою власність.Під час завоювання Єгипту гіксосами (1700-1570 рр. до н. е.) послаблення, а іноді тимчасове зникнення влади фараонів, підсилювало вплив духовенства. З часів XVIII династії (XVI-XVШ ст. до п. е.) привілеї і посади жерців стають спадковими, корпоративність жрецтва посилюється, жерці набирають ваги в політичній ієрархії.

       У період Нового царства влада жрецтва під час володарювання XIX і XX династій (сер. XIV- сер. XI ст. до н.е.) настільки зросла, що вони вже конкурують зі світською аристократією, храми нагромаджують колосальні багатства, їм належить майже 15% орної землі, десятки тисяч рабів. Фарони XX династії в усьому підкорялися жерцям. Жрець Харіхор близько 1050 р. до н. е. у Фівах став главою світської влади, фіванська ієрархія проіснувала до часів ассирійського вторгнення до Єгипту (671 р. до н. е.). Жрецтво гуртувалось у храмах, які були місцем культових церемоній і хранилищем культових цінностей. Жерці мали монопольне право на відправлення культу і тлумачення волі богів. їм належало також проведення поховальних церемоній, вони здійснювали муміфікацію трупів і вели нагляд за поховальними спорудами. Усе це надавало їм особливого становища в суспільстві і робило фактичними власниками колосального храмового майна. Жерці брали участь у керівництві державою, становили почет фараона, перебирали на себе тлумачення всього на світі. Це була велика суспільна сила.

      Жрецтво чимало зробило для розвитку і розквіту давньоєгипетської цивілізації. Вони будували величні храмові ) культові споруди, під їх впливом складалася давньоєгипетська література і мистецтво. Безумовно, живопис, скульптура, архітектура значною мірою мали культове призначення, тому застійний і консервативний характер давньоєгипетської релігії накладав свій глибокий негативний; відбиток на їх розвиток. Але все ж вони існували j розвивалися.

Археологічні  дослідження свідчать про давньоєгипетські храми, зведені в епоху XVIII династії. Храм розміщувався на ділянці землі, обнесеної кам'яним муром. Від Нілу до храму вів шлях, обабіч якого  стояли статуї сфінксів. Вхід до храму  охоронявся двома вежами. Двір храму  був обнесений колонадою, а в  глибині знаходилась молитовна  зала, де стояла статуя головного божества храму. Навколо зали з другорядними божествами - бібліотека, кімнати для  різних ритуалів, господарські приміщення. Це був, як правило, гігантський архітектурний  комплекс. Найбільш значними, впливовими і багатими були в ті часи Карнаський і Луксорський храми. Карнаський храм називають кам'яним архівом  історії Єгипту, над ним працювали  найвидатніші архітектори, скульптори і митці. Будувався він кілька століть. його головна зала мала такі розміри, що могла вмістити в собі Паризький собор Нотр-Дам.