Релігійно – етичне вчення Ісуса Христа

цілого, а там, де він є особистість. А особистість знаходить свою

справжню опору, свій справжній скарб не в мирській владі й багатстві, а

в скарбі свого духу: «Не збирайте собі скарбів на землі, де моль і ржа

винищує й де вори підкопують і крадуть; Але збирайте собі скарби на

небі, де ні моль, ні ржа не винищують і де злодії не підкопують і не

крадуть; Адже де скарб ваш, там буде і серце ваше» (Мф. 6:19-21). Якщо

людина не згодна поступитися власною особистістю, то він повинний жити

так, начебто він у своїй таємній глибині є істота «не від світу». Звідси

знаменитий рефрен християнства, виражений словами Ісуса, що говорить про

своїх учнів: «Вони не від світу, як і Я не від світу» (Ин. 17:16).

Людина не повинна поневолюватися живучим усередині нього гріхом, але

повинна перетворити себе самого духовною істиною, що відкрилася їй.

Язичницьке «дитинство» людства ознаменоване підпорядкуванням своєму

стихійному, природньому початку: «...Ми доки були в дитинстві, були

поневолені речовинним початком світу», - говорить апостол Павло (Гал.

4:3). «Зрілість» же людства  ознаменовано прагненням звільнитися  від

цього рабства, від цієї підпорядкованості гріху. Про це говорить Ісус у

знаменитому місці Євангелія від Іоанна, звертаючи до гордих своєю

зовнішньою волею нащадкам Авраама: «...Пізнаєте істину, і істина зробить

вас вільними. Йому відповідали: ми насіння Авраамово і не були рабами

нікому ніколи; як же Ти говориш «зробитеся вільними»? Ісус відповідав

їм: істинно, істинно говорю вам: усякий, що робить гріх, є раб гріха

(Ин. 8:32-34).

6.2. Парадокси  християнської моралі.

На перший погляд може здатись, що у своєму запереченні утилітаризму

Нагорна проповідь доходить до абсурду. Однак це буде абсурдом лише з

точки зору “мудрості світу цього”, яка, за словами апостола Павла, “ є

безуміє перед богом” (1 кор.3:19).

 

Ісус говорить:” не піклуйтесь для душі своєї, що вам їсти і що пити, а

ні для тіла вашого, у що одягнутись. Чи не більша  Душа за їжу, а тіло –

за одяг?(Мф.6:25). При всій зовнішній парадоксальності цього вчення річ

тут йде зовсім не про те, щоб людина кинула їсти, пити, одягатись. Річ

йде о праці як о поглину тості душі зовнішнім світом, о зацикленості на

питаннях повсякденного практичного життя. Адже турботи нескінченні, вони

ніколи не відійдуть в бік, а треба й находити час і для звернення до

Духу.

 

 Турбота завжди залишається  з людиною, але вона не повинна  захоплювати

людиною цілком, - от що має на увазі Ісус: «...Не піклуйтеся про завтрашній день тому що завтрашній день сам буде піклуватися про своє:

досить для кожного дня своєї турботи» (Мф. 6:34).

 

Так само є глибокий зміст у закликах, що шокують практичний розум, не

противитися злому, любити своїх ворогів і підставляти ліву щоку, якщо

вдарили по правій (Мф. 5:39-44). Якщо життя світу заперечує істину духу,

то застосовуючи в боротьбі зі злом влада і насильство - ці засоби «світу

цього» - людин сам стає їхнім бранцем. Любити своїх ворогів? Безумовно,

це безглуздо якщо бачити в них тільки ворогів, а усі відносини між

людьми розглядати винятково крізь призму розумінь вигоди і збитку, чи

ворожнечі союзництва. Але адже людей зв'язують не тільки соціальні і

природні зв'язки, усі люди несуть у собі образ Божий. Навіть заслужив

страту злочинець гідний жалі ( хоча воно зовсім не обов'язково означає

скасування смертельного вироку). Адже жаль відноситься не до людини як

до злочинця, а до людини як носію образу Божию, пренебрегшему своїм

вищим призначенням.

 

6.3. Нові критерії  вибраності.

Християнство принесло з собою новий образ людської гідності й перед

Богом. Для античності людина порівняна з богами, оскільки боги й люди

належать одному й тому ж космічному цілому. Термін “ богорівний”

вживається в античній літературі по відношенню до тих людей, чия сила і

влада в суспільстві нагадала силу і владу олімпійських богів над

космічними стихіями. Зримі, наглядно представлені тілесна красота й

сила, - ось що споріднює античні статуї богів і “ богорівних”

героїв.Зовсім іншими ми бачимо обранців християнського Богу. Кого Ісус

називає «блаженними», до кого він звертається зі словами: «ви - світло

світу», «ви - сіль землі»? До хворих, жебраком, знедоленим, але зате

«чистим серцем», «милостивим», до «злиденним духом»,тобто до

позбавленого духовного самовдоволенням, що усвідомило свою духовну

неповноту і прагне до її заповнення, до «прагнучих і прагнучим правди»і

«вигнаним за правду» (Мф.5:3-14). Тим самим християнство відстоює

достоїнство безкорисливої чесноти перед процвітаючим пороком, милосердя

- перед зовні торжествуючою  жорстокістю, першість сили духу  перед силою

тіла і могутністю земної влади. Перші християнські святі були ізгоями і

невдахами з погляду античних цінностей, по вони відкривали для простої

людини шлях твердження свого достоїнства не через зовнішній успіх, а

через самовіддане проходження вищим моральним цінностям. І в цій сфері

проста людина раптом переставала бути «простим», - яким він здавався по

своєму зовнішньому статусі. Він міг випрямитися духовно і відкрити для

себе нові значеннєві можливості і перспективи (це й інші принципові

особливості християнської культури описані в чудовій книзі С. С.

Аверинцева «Поетика ранньовізантійської літератури»). «Зганьблений і

принижений бідняк, залишаючись на самому дні суспільства, на якийсь час

переставав бачити блиск верхів суспільства нависаючим над головою, як

небозвід; він міг «у дусі» глянути на багатих і владних зверху вниз, міг зробити ще більше - пожаліти їх»

 

7. Значення  християнства для розвитку європейської  культури.

Християнство сформувало нові смисли природи й людського буття. В основі

цих смислів покладено оправдання й творчості й свободи людини, що не

могло не вплинути на всю європейську історію. Звичайно, спочатку

християнська свобода реалізовувалась головним чином у духовно –

моральній сфері. Але пізніше вона знайшла собі практичне поле для свого

втілення й стало виражатись в утворенні природи й суспільства, в

побудові основ правової держави, поважаючої права й свободи людини.

 

Смислові основи сучасного природознавства  також сформувались під

визначаючим впливом християнської духовності. Християнство ліквідувало

прірву між “природним” і “штучним”, адже світ постав як творіння

всевладного й вільного власного Бога. Але те, що створено творчістю,

може й повинно пізнаватись у контексті творчого перетворення. Так були

покладені смислові основи для з’явлення експериментальної науки.

Звичайно, необхідно відрізняти з’явлення загальних смислових предпосилок

від адекватного розуміння й практичної реалізації нового смислу. Тому

між виникненням християнства і появленням перших паростків нового

природознавства лежить півтора тисячоліття.

 

Висновок

Ісус — цілком достовірний історичний персонаж, що народився у

Віфліємі в 4 р. до н.е., — є центром усіх християнських конфесій. Для

них він одночасно і зміст їхнього існування, і засновник, і приклад для

наслідування. Більш того, для християн він є Богом — Богом, що свідомо

побажав жити на Землі, незважаючи на всі тяготи людського існування.  
Християнський Бог - це вселенський Дух, що вільно діє не тільки на

природу, але і на людину. При цьому людина лише почасти належить

природі, вона перш за все виступає як особистість, тобто надприродне «я»

з його волею, унікальністю, здатністю до творчості. Особистість є образ

Божий у людині. Іншими словами в людині є щось божественне, але це

«щось» - не природна сила, а здатність бути особистістю. У такий спосіб

християнська культура відкриває й обґрунтовує абсолютну значимість

людської особистості, творчості і волі. Правда, спосіб осмислення і

практичної реалізації цього духовного відкриття був дуже різний на

різних стадіях розвитку християнської культури.

 

 

 

 

 

Використана література

 

1. Біблія або Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту. – К.,1992. 

2. Гече Г.Библейские истории. – М.,1989.

 

3. Голубуцький П.В.Запровадження  християнства на Русі – правда і вигадки. – К.,1987

 

4. Жизнь Иисуса Христа : (Согласование синоптических Евангелий). – К., 1991.

 

5. Історія древнього світу: Падіння давніх суспільств  Т.3.М.,1998.

 

6. Історія релігій в Україні : У 10 т. / Б. Лобовик, А.Колодний та ін; Т.1 Дохристиянські вірування; Прийняття християнства / За ред. Б.Лобовика. – К.,1994; Т.2 Українське православ’я / За ред. П.Яроцького. – К.,1997.

 

7. Історія релігії в Україні. Навчальний посібник / За ред. А.М. Колодного, П.Р. Яроцького. – К.,1999.

 

8. Ніцше Ф. Анти христианин / Сумерки богов   М., 1990.

 

9. Релігієзнавство. Підручник / За ред. Заковича М,М. – К.,2000.

 

10. Релігієзнавство. Підручник. / За ред. Лубського В.І., Теремка В.І.. – К., 2000.

 

11. Релігієзнавство. Навчальний посібник. / За ред.Кірюшко М.І., Рибачука М.Ф. – К., 1997.

 

12. Розанов В.В. Релігія. Філософія. Культура.  М., Республіка, 1992. 

13. Брайчевський М.Ф.Утверджение  христианства на Руси. – К.,1989.

 

14. Шилов А.А. Історія світових релігій. Мінськ. Вища школа. 1995.

 

 15. Циркін Ю.Б. Виникнення християнства. М., 1989.

 

16. Додд. Засновник християнства. К., 1996.