Віктимна поведінка як психологічна проблема

Підкреслюючи специфіку місця віктимології в системі кримінальних наук (знову ж – вузький підхід), Л. Франк зазначав: „Віктимологія не „конкурує” з кримінологією, криміналістикою, карним правом чи карним процесом, а, навпаки, слугує їм як допоміжна дисципліна, доповнює їх поглибленим вивченням проблем на межі кримінальних наук, проблем, котрими жодна із згаданих галузей права спеціально не переймається” [17, с. 18].

Загалом віктимологію визначали: як „підгалузь” соціології [8], як приватну криміналістичну теорію [21], як самостійний напрям у кримінологічній науці [3; 13; 14; 17; 19], як кримінологічне вчення про жертву [12; 20]. В. Полубинський підкреслював, що „поряд з правознавцями феномен жертви вивчають психологи і соціологи” [12, с. 21]. Дехто з вчених висловлювався за необхідність глибокого і всебічного теоретичного вивчення жертв (у широкому розумінні) на біографічному, психологічному та соціальному рівнях [12, с. 14 – 15].

Л. Франк, аналізуючи вперше введене ним поняття віктимності, згодом наголошує, що „першорядного значення набуває дослідження віктимності на психологічному рівні, адже це може дати відповідь на основне питання віктимології: чому саме дана особа або дана група осіб (соціальна, демографічна, психологічна) стають жертвами того чи іншого злочину? Для цього, в свою чергу, необхідно дослідити, в якій мірі вольові, емоційні та інші психологічні й соціально-психологічні процеси, риси особистості впливають на ступінь віктимності тих чи тих осіб, як ці риси проявляються в критичний момент конфліктної ситуації, чому за схожих обставин так легко одні стають жертвами шахрайства, зґвалтування, пограбування, а інші благополучно уникають небезпеки. Вирішення цих та багатьох інших питань, зокрема питання про розробку підстав для соціально-психологічної класифікації постраждалих, дає можливість глибше вивчити причини злочинності й розробити нові рекомендації щодо профілактики певних категорій злочинів, адже психічними процесами… можна управляти, а поведінку людей прогнозувати” [17, с. 22 – 23].

Брак чіткої визначенності у трактуванні елементів поняттєвого апарату віктимології, у розумінні її місця як самостійного наукового напряму, пояснює розбіжність поглядів фахівців різних спеціалізацій на систему методів віктимології. Так, досить важко погодитися з методологічним апаратом, запропонованим кримінологами. Зокрема, Л. Франк виокремлював такі методи віктимології: цілеспрямований аналіз судової і слідчої статистики, судової і слідчої практики, діяльності товариських судів і народних дружин; вивчення матеріалів судово-медичної, судово-психологічної, судово-психіатричної та інших видів експертиз; створення спеціальної статистики про постраждалих, зокрема латентних, опитування постраждалих, злочинців та осіб, які протягом тривалого життя не зазнали долі постраждалих; анкетування; експериментальні дослідження в галузі психології і мотивації поведінки постраждалих шляхом моделювання окремих ситуацій і процесів, аналіз правових норм „та інші загальновідомі прийоми соціологічних досліджень” стосовно даного предмета вивчення [17, с. 99 – 100].

Дивно і прикро, що чи не найголовніший напрям – психологічні дослідження – кримінологи сприймають іноді майже як допоміжний. Проте в цій статті ми не ставимо завдання здійснювати ретельний аналіз методів віктимології. І викладене вище слугує лише прагненню показати, що віктимологія є цілком самостійним науковим напрямом, котрий має і об’єкт, і методи досліджень (хоч поки що й не досить чітко визначені).

Підсумовуючи викладене, доходимо таких висновків:

1. Віктимологія – самостійний  науковий напрям, що має свої, специфічні предмет, об’єкт і  методи дослідження.

2. Віктимна поведінка  потенційної чи актуалізованої  жертви, як предмет віктимології, потребує ретельного всебічного дослідження для виявлення причин та умов віктимізації і пошуку шляхів зниження рівня віктимності населення (у тому числі й латентної).

3. Як інтегрований науковий  напрям, віктимологія синтезує кримінологічні, криміналістичні, соціологічні та інші знання про постраждалих (жертв), серед яких центральне місце мають посідати знання психологічні.

4. Саме дослідження віктимної  поведінки як психологічної проблеми  дозволяє вирішити найбільшу  низку проблем особистісної девіктимізації.

Отже, ми зробили спробу окреслити контури парадигми віктимологічних досліджень, показати значення віктимології як інтегрованої галузі наукових знань. Вважаємо, що найперспективнішим напрямом вирішення віктимологічних завдань слід вважати саме психологічні дослідження віктимної поведінки, яка є безпосереднім предметом віктимології.

Література:

1. Белоусова З. И., Гиренко  С. П. Проблемы виктимного поведения  личности. – Запорожье, 1996.

2. Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия. – СПб: Питер, 2000.

3. Вандышев В. В. Виктимология: что это такое?. – Л.: О-во „Знание” РСФСР, 1978. – 20 с.

4. Васильев В. Л. Юридическая  психология. – СПб: Питер, 2001.

5. Виктимологические проблемы  борьбы с преступностью: Сб. науч. тр. – Иркутск, 1982.

6. Дроздов О. Ю., Скок М. А. Проблеми агресивної поведінки особистості: навчальний посібник. – Чернігів: ЧДПУ ім. Т. Г. Шевченка, 2000.

7. Изард К. Эмоции человека. – СПб, 2000.

8. Миньковский Г. М. Взаимосвязь  социологического и криминологического  подходов к преступности // Соц. исследования. – 1984. - №4. – С. 186.

9. Ожегов С. И. Словарь  русского языка: 70 000 слов / Под ред. Н. Ю. Шведовой. – 22-е изд., стер. –  М.: рус. Яз., 1990. – С. 195.

10. Ожегов С. И. Словарь  русского языка – М.: ГИИиНС, 1953. – С. 165.

11. Полубинский В. И. Виктимологические аспекты профилактики преступлений. – М., 1980.

12. Полубинский В. И. Правовое  учение о жертве. – М. 1985. – 273 с.

13. Ривман Д. В. Потерпевший  от преступления: личность, поведение, оценка. – Л., 1973.

14. Рыбальская В. Я. Методика  изучения личности потерпевшего по делам о преступлениях несовершеннолетних: Учебное пособие. – Иркутск, 1975.

15. Турчин Д. А. Виктимологические  задачи в криминалистике // Потерпевший  от преступления. Владивосток, 1974. –  С. 186 – 187.

16. Фаттах А. Виктимология: что это такое и каково ее будущее? // Международное криминологическое обозрение. – Т. 21. – № 2-3. – Париж, 1967.

17. Франк Л. В. Виктимология  и виктимность. Учеб. пособ. Душанбе, 1972. – 126 с.

18. Харыбин Ю. А. Криминологический  анализ и предупреждение краж: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.08. – М.: Юрид Ин-т МВД России, 2000.

19. Христенко В. Е. Психология  жертвы. – Х.: Консум, 2001.

20. Центров Е. Е. Криминалистическое  учение о потерпевшем. М.: МГУ, 1988. – 216 с.

21. Шиканов В. И. Актуальные  вопросы уголовного судопроизводства и криминалистики в условиях современного научно-технического прогресса, Иркутск, 1978. – С. 174.

22. Бовть О. Віктимна поведінка  як психологічна проблема // Соціальна  психологія. - 2004. - № 4 (6). - C.14-22

23. www.politik.org.ua

WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я тут навчаюсь