Психологічні особливості формування першого враження про іншу людину

 

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему:

Психологічні  особливості формування першого враження

про іншу людину.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП		3
РОЗДІЛ 1	ПРОБЛЕМА ПЕРШОГО ВРАЖЕННЯ ПРИ СПІЛКУВАННІ ЛЮДЕЙ ОДИН З ОДНИМ В ПСИХОЛОГІЇ	6
	1.1. Роль спілкування в психічному розвитку людини	6
	1.1.1. Міжособистісне спілкування: соціальна перцепція	10
	1.1.2.Індивідуально-психологічні відмінності, що заважають взаєморозумінню	12
	1.2. Особливості сприймання людини людиною	17
	1.2.1. Формування першого враження про іншу людину	17
	1.2.2. Типові схеми формування першого враження	19
	1.2.3. Роль стереотипів та установок при формуванні першого враження про іншу людину	23
	1.3. Індивідуальні та вікові особливості сприймання людини людиною	26
	1.3.1. Сприймання людини дорослими людьми	27
	1.3.2. Сприймання людини дітьми, підлітками та молоддю	31
	1.4. Психологічні особливості сприймання людини людиною в залежності від професійної діяльності	36
РОЗДІЛ 2	МЕТОДИКА ЕМПІРИЧНОГО  ДОСЛІДЖЕННЯ  ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ФОРМУВАННЯ ПЕРШОГО ВРАЖЕННЯ	41
	2.1. Дослідження  особливостей формування першого враження про іншу людину у підлітків	41
	2.2. Дослідження психологічних особливостей формування першого враження в залежності від професійної діяльності	63
РОЗДІЛ 3	РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ  ТА ЇХ АНАЛІЗ	73
	3.1. Результати дослідження  формування першого враження  про іншу людину у підлітків	73
	3.2. Результати дослідження формування першого враження в залежності від професійної діяльності	80
ВИСНОВКИ		84
ДОДАТКИ		89
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ		95

ВСТУП

У повсякденному житті, в робочій та неробочій обстановці кожній людині доводиться зустрічати нових для себе людей. У багатьох випадках обставини складаються таким чином, що на основі одного тільки короткотривалого сприймання ми буваємо змушені оцінювати цих людей та вибирати розумний, на наш погляд, спосіб поведінки та дії по відношенню до кожного з них. В усіх подібних випадках ми маємо справу з так званим першим враженням та з актами поведінки на його основі.

Перше сприймання, як правило, дає індивіду знання про основні  особливості зовнішності раніше незнайомої людини – про її стать, зріст, будову тіла, приблизний вік, характер оформлення зовнішності. В першому  враженні майже завжди знаходять  відображення якісь прояви експресії та якісь дії людини, яка є об’єктом сприймання та оцінки. Тим не менш образ людини, що складається у індивіда на основі першого враження, завджи містить неточності, а оцінка нею рис особистості цієї людини може виявитися поспішним узагальненням. Від цих помилок не позбавлені навіть ті люди, перед якими спеціально поставлена задача, поспостерігаючи деякий час за незнайомою людиною, потім якомога точніше відтворити її образ та психологічно правильно оцінити її особистість.

Формування першого враження майже завжди означає віднесення індивідом, людини, що сприймається до однієї з груп людей у тих “класифікаціях типів”, які склалися у нього в минулому.

Інформація, яку люди отримують при сприйманні образу індивіда будь-якого віку і статі, з яким вони вступають у контакт, не завжди усвідомлюється ними. Однак вона є фундаментом образу іншої людини, що складається. Формування цього образу та його структура залежать і від особливостей сприймаючого, і від ситуації, і – в немалій мірі – від рівня розвитку людини, досвіду взаємодії з людьми, віку та статі, спостережливості, начитанності та ще цілого ряду факторів.

 

Мета дослідження: дослідити індивідуальні особливості формування першого враження про людину.

Об’єкт дослідження: психологія формування першого враження.

Предмет дослідження: психологічні особливості формування першого враження.

Завдання:

• розкрити проблему першого враження при спілкуванні людей один з одним в психології;
• розкрити проблему особливостей сприймання людини людиною;
• розкрити проблему індивідуальних особливостей сприймання людини людиною;
• розкрити проблему психологічних особливостей сприймання людини людиною в залежності від професійної діяльності;
• дослідити особливості формування першого враження у підлітків;
• дослідити особливості формування першого враження про іншу людину в залежності від професійної діяльності особистості.

 

Робоче положення №1: зовнішньо-привабливі люди оцінюються більш позитивно.

Робоче положення  №2: школярі з високою самооцінкою схильні оцінювати людей більш позитивно.

Робоче положення  №3: у стані нервового збудження людина схильна оцінювати інших більш негативно.

Робоче положення  №4: при формуванні образу іншої людини установка вплине на досліджуваних, що схильні до конформності.

Робоче положення №5: професійна установка вплине на формування у індивіда образу сприймання іншої людини.

Робоче положення  №6: професійна деформація вплине на формування у індивіда образу сприймання іншої людини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМА ПЕРШОГО ВРАЖЕННЯ ПРИ СПІЛКУВАННІ ЛЮДЕЙ ОДИН З ОДНИМ В ПСИХОЛОГІЇ

 

 

1.1. Роль спілкування в психічному розвитку людини.

Розглядаючи образ життя вищих тварин та людини, ми помічаємо, що в ньому виділяються дві сторони: контакти з природою та контакти з живими створіннями. Перший тип контактів називають діяльністю. Другий тип контактів характеризується тим, що взаємодіючими один з одним сторонами є живі створіння, організм з організмом, що обмінюються інформацією. Цей тип внутрішньовидових та міжвидових контактів називають спілкуванням[2,c.118].

Спілкування властиве усім вищим живим  істотам, але на рівні людини воно набуває найдосконаліших форм, стаючи свідомою та опосередкованою мовою. У спілкуванні виділяються наступні аспекти: зміст, ціль та засоби. Зміст- це інформація, яка в міжіндивідуальних контактах передається від однієї живої істоти до іншої. Змістом спілкування можуть бути знання про внутрішній мотиваційний або емоційний стан живої істоти. Одна людина може передавати іншій інформацію про наявні потреби, розраховуючи на потенціальну участь в їх задоволенні. Через спілкування від однієї живої істоти до іншої можуть передаватися дані про їх емоційний стан (задоволеність, радість, гнів, печаль і т.п.), орієнтовані на те, щоб певним чином настроїти іншу живу істоту на контакти. Така ж інформація передається від людини до людини та служить засобом міжособистісної настройки. По відношенню до розгніваної або страждаючої людини ми, наприклад, ведемо себе інакше, ніж по відношенню до тієї, що настроєна позитивно та відчуває радість [1,c.125].

Ціль спілкування – це те, заради чого у людини виникає даний вид  активності. У людини кількість цілей  спілкування дуже велика. В них  включається передача та отримання  об’єктивних знань про світ, навчання та виховання, узгодження розумних дій  людей в їх спільній діяльності, встановлення та прояснення особистих та дійових взаємовідносин, багато іншого. Якщо у тварин цілі спілкування зазвичай не виходять за рамки задоволення актуальних для них біологічних потреб, то у людини вони являють собою засіб задоволення багатьох різноманітних потреб: соціальних, культурних, пізнавальних, творчих, естетичних, потреб інтелектуального росту, морального розвитку та багатьох інших.

Не менш суттєві відмінності  засобів спілкування. Останні можна визначити як засоби кодування, передачі, переробки та розшифровки інформації, що передається в процесі спілкування однієї людини з іншою.

Кодування інформації – це спосіб передачі  її від однієї живої  істоти іншій. Наприклад, інформація може передаватися за допомогою прямих тілесних контактів: торканням тіла, руками і т.п. Інформація може людьми передаватися та сприйматися на відстані, через органи чуття.

У людини існує багато засобів передачі інформації, які винайдені та вдосконалені нею самою. Це – мова та інші знакові  системи, писемність в її різноманітних видах та формах, технічні засоби запису, передачі та зберігання інформації [5,c.12].

Спілкування має величезне значення у формуванні людської психіки, її розвитку та становлення розумної, культурної поведінки. Через спілкування з психологічно розвиненими людьми, завдяки широким можливостям до навчання, людина набуває усі свої вищі пізнавальні здібності та якості. Через активне спілкування з розвиненими особистостями вона сама перетворюється в особистість [2, c.150].

Якби з народження людина була позбута можливості спілкуватися з людьми, вона б ніколи не стала цивілізованою, культурно та морально розвинутою, була б до кінця життя приречена залишатися напівтвариною, що лише зовнішньо нагадує людину. Про це свідчать багаточисленні факти, що описані в літературі та показують, що будучи позбавленою спілкування з собі подібною, людська істота, навіть, якщо вона, як організм, досить збережена, тим не менш, залишається  біологічною істотою в своєму психічному розвитку. В якості прикладу можна привести стан людей, яких час від часу знаходять серед звірів та котрі тривалий час, особливо в дитинстві, жили в ізоляції від цивілізованних людей або, вже будучи дорослими, в результаті нещасного випадку опинились наодинці, надовго изольованими від собі подібних.

Особливо велике значення для психічного розвитку дитини має її спілкування  з дорослими на ранніх етапах онтогенезу. В цей час всі свої людські, психічні та поведінкові якості вона набуває майже виключно через  спілкування, так як аж до початку навчання у школі, а ще більш визначено – до підліткового віку, вона позбавлена здібності до самовиховання та самоосвіти.

Психічний розвиток дитини починається  із спілкування. Це перший вид соціальної активності, який виникає в онтогенезі та завдяки якому немовля отримує необхідну інформацію для його індивідуального розвитку [16, c.15].

В спілкуванні спочатку через пряме  наслідування (вікарне навчання), а  потім через словесні інструкції (вербальне навчання) набувається  основний життєвий досвід дитини. Люди, з якими вона спілкується, є для дитини носіями цього досвіду.

Існує багато видів спілкування, що служать розвитку різноманітних  сторін психології та поведінки людини. Так, ділове спілкування формує та розвиває її здібності, слугує засобом набуття знань та вмінь. В ньому ж людина вдосконалює вміння взаємодіяти з людьми, розвиває в собі необхідні для цього ділові та організаційні якості.

Особистісне спілкування формує людину як особистість, дає їй можливість набути окремих рис характеру, інтереси, звички, схильності, засвоїти норми та форми моральної поведінки, виокремити цілі життя та вибрати засоби їх реалізації [17, c.304].

Різноманітне за змістом, цілями та засобами спілкування також виконує  специфічну функцію в психічному розвитку індивіда. Наприклад, матеріальне спілкування дозволяє людині отримувати необхідні для нормального життя предмети матеріальної та духовної культури, які виступають в якості умови індивідуального розвитку. Когнітивне спілкування безпосередньо виступає як фактор інтелектуального розвитку, так як спілкуючись індивіди обмінюються отже, взаємно збагачуються знаннями.

Кондиційне спілкування  створює  стан готовності до научіння, формулює установки, необхідні для оптимізації інших видів спілкування. Мотиваційне  спілкування служить джерелом додаткової енергії для людини, своєрідною її “підзарядкою”. Набуваючи в результаті такого спілкування нові інтереси, мотиви та цілі діяльності, людина збільшує свій психоенергетичний потенціал, що розвиває її саму. Діяльнісне спілкування вдосконалює та збагачує власну діяльність людини.

Біологічне спілкування служить  самозбереженню організму в якості найважливішої умови підтримання  та розвитку його життєвих функцій. Соціальне спілкування обслуговує громадські потреби людей та є фактором, що сприяє розвитку форм громадського життя: груп, колективів,  організацій, націй, держав, людського світу взагалі [1, c.205].

Безпосереднє спілкування необхідне  людині для того, щоб навчатись  та  виховуватись в результаті широкого використання на практиці даних їй з народження, самих простих та ефективних засобів та способів научіння: умовнорефлекторного, вікарного та вербального. Опосередковане спілкування допомагає засвоєнню засобів спілкування та вдосконаленню на основі їх здатності до самовиховання людини, а також до свідомого керування самим спілкуванням.

Завдяки невербальному спілкуванню людина отримує можливість психологічно розвиватися ще до того, як вона засвоїла та навчилася користуватися мовою. Крім того, саме по собі невербальне спілкування сприяє розвитку та вдосконаленню комунікативних можливостей людини, внаслідок чого вона стає більш здібною до міжособистісних контактів та відкриває для себе більш широкі можливості для розвитку. Що ж стосується вербального спілкування та його ролі в психічному розвитку індивіда, то її важко переоцінити. Воно пов’язане із засвоєнням мови, а вона, як відомо, лежить в основі всього розвитку людини, як інтелектуального, так і особистісного.