Ринкове середовище господарювання підприємств та організацій

Зміст.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Докорінні зміни в економіці  України, зумовлені переходом її до ринку, визначили необхідність створення  такого господарського механізму, який дасть змогу підприємствам реалізувати  принципи ринкових відносин, сприятиме підвищення їх конкурентоспроможності, забезпечить динамічний розвиток.

В умовах ринку кожне підприємство є незалежним товаровиробником. Воно може самостійно приймати будь-які  рішення у межах чинного законодавства. Водночас підприємство у своїй діяльності зазнає впливу макроекономічних чинників, зовнішнього середовища, воно відповідальне за свої дії перед державою, діловими партнерами, перед кінцевим споживачем своєї продукції.

Задоволення потреб споживача –  основна мета ринкової економіки. Але  фірми, які виробляють певні товари чи надають послуги, у своїх бажаннях далекі від альтруїстичних мотивів. Кожне підприємство прагне мати прибуток, одержання якого потребує знань та досвіду з економіки підприємства.

Підприємство як суб’єкт господарювання водночас є основною ланкою народного господарства, отже, від результатів його діяльності залежить і загальний стан економіки країни, добробут її населення. Вивчення економіки підприємства дає можливість з’ясувати основні принципи формування і використання його виробничого потенціалу, опанувати форми і методи господарювання і на цьому ґрунті розробити конкретні рекомендації, спрямовані на підвищення ефективності діяльності підприємства в сучасних ринкових умовах. Досягти позитивних результатів господарської діяльності можна за допомогою правильної організації виробничих відносин на підприємстві, а також оптимального розподілу матеріальних, трудових та фінансових ресурсів. 

  В умовах ринкової системи  господарювання підприємство стає  основним ланцюгом усієї економіки. Справа у тому, що воно не тільки виробляє продукцію, яка користується попитом на ринку, але і створює робочі місця, забезпечує зайнятість населення, нараховує заробітну плату та ін. Сплачуючи податки, воно бере участь в утриманні державних органів та підтримці соціальних програм (освіта, культура та ін.).

Кожне підприємство самостійно приймає  рішення щодо того, скільки і як виробляти товарів (надавати послуг), де і як їх реалізувати та як розподіляти  доход.  По усіх цих питаннях вони приймають рішення у відповідності зі своїми інтересами, відповідаючи своїм майном за помилки або неправильно вибрані дії.

Інтересами підприємства є забезпечення достатнього рівня життя (у формі  заробітної плати та задоволення  соціальних потреб) для своїх робітників, а також динамічний стабільний розвиток виробничої бази підприємства та виплати відповідних податків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Цілі та завдання створення та розвитку підприємства

 

На усіх етапах розвитку економіки  основним ланцюгом є підприємство. Саме на підприємстві здійснюється виробництво продукції, відбувається безпосередній зв’язок робітника з засобами виробництва. Підприємство самостійно здійснює свою діяльність, розпоряджається продукцією, що випускає, отриманим прибутком, який залишився у його розпорядження після уплати податків та інших обов’язкових платежів.

В умовах ринкових відносин ключовою фігурою виступає підприємець. Статус підприємця здобувається через державну реєстрацію підприємства. При цьому  суб’єктом підприємницької діяльності може бути як окремий громадянин, так і об’єднання громадян.

Таким чином, підприємство – це самостійний  господарюючий суб’єкт, створений  підприємцем або об’єднанням  підприємців для виробництва  продукції, виконання робіт та надання  послуг в цілях задоволення суспільних потреб та отримання прибутку.

З цього визначення зрозуміло, що ціль діяльності підприємства – задоволення  суспільних потреб та отримання прибутку. Основна ціль підприємництва – отримання  прибутку, але не будь-якою ціною. Цивілізовані ринкові відносини потребують розумного поєднання обох цілей. Звичайно, бізнес – це економічна діяльність підприємців, їх мистецтво та здатність отримувати усе більший прибуток, забезпечувати високий рівень рентабельності. Разом з тим розвиток бізнесу в умовах відкритої економіки сприяє насиченню споживацького ринку товарами та послугами, активізує структурну перебудову економіки, стимулює упровадження науково-технічних досягнень, сприяє всесвітньому підвищенню ефективності виробництва – все це і складає задоволення суспільних потреб.

Приступаючи до створення підприємства, підприємець, або група підприємців повинні мати перед собою чітку і ясну ціль. Ця ціль повинна бути підкріплена системою постійного отримання замовлень на їх продукцію та послуги. Намічений випуск продукції або надання послуг повинні бути забезпечені усіма необхідними матеріальними ресурсами. Врешті, починаючи нову справу, треба обміркувати можливості постійного поповнення капіталу. Усі ці питання необхідно достатньо докладно відобразити в основному документі – підприємницькому бізнес-плані.

Сучасне підприємство – складна  організаційна структура. В умовах ринкової економіки збільшується значення трьох основних напрямів організації  промислового підприємства:

• наукової організації виробництва;
• наукової організації праці;
• наукової організації управління.

Ціль наукової організації виробництва  – створення оптимальної техніко-технологічної  системи на підприємстві. Це надійно  та ефективно функціонуюче виробниче  обладнання та технологія, упорядковані техніко-організаційні взаємозв’язки робітників.

Завдання наукової організації  праці – створення здорових нормальних відносин у колективі. Наукова організація  праці включає систему мір  по створенню умов для високовиробничого, ефективної творчої праці. Але можливості наукової організації праці обмежені техніко-технологічним станом підприємства, його фінансовими та економічними активами.

Науково організація управління –  це система технічних, економічних  та гуманітарних засобів, які забезпечують цілеспрямованість впливу на матеріальну  та людську систему підприємства. Вона сприяє їх взаємодії у цілях досягнення найкращого морально-технологічного та економічного ефекту.

  Будь-яка підприємницька акція  – це організація взаємозв’язків  між людьми. Та чим краще вона  створена та вміло урегульована, тим більше надій на отримання економічної вигоди, на прибуткове розміщення понесених витрат.

 

Найважливішим фактором ринкової економіки  є дух суперництва. Найбільш яскраве  виявлення суперництва – конкуренція.

Конкуренція – економічне змагання виробників однакових товарів на ринку за прилучення як можна більшого числа покупців та отримання дякуючи цьому максимальної вигоди.

Конкуренція – важливий засіб контролю у ринковій системі. Ринковий механізм пропозиції та попиту доводить бажання  споживачів до підприємств – виробників продукції, а через них – і до постачальників ресурсів. Однак, саме конкуренція змушує підприємство-виробника та постачальників ресурсів належним чином задовольняти бажання споживачів. Конкуренція викликає розширення виробництва та зниження ціни продукту до рівня, відповідного витратам виробництва.

Конкуренція змушує підприємства найбільш повно сприймати науково-технічні досягнення, використовувати ефективну  техніку, технологію, сучасні методи організації виробництва та праці.

На скільки конкурентно здатні малі підприємства? На думку багатьох закордонних економістів, основаної на практичному досвіді, малі підприємства мають багато позитивних якостей, яких не мають крупні компанії.

Малі фірми діють по принципу орієнтації на потреби. Їм необхідно пропонувати ринку щось нове, реально діюче. Треба відмітити, що більшість нових товарів породжується на мілких фірмах.

Малі фірми здатні мислити перспективно. У них відносно не високі витрати  виробництва на початковому етапі  інноваційного процесу, оскільки, як правило, довжина цього етапу може подіяти на освоєння та випуск нової продукції. При невдачі у одній сфері діяльності вони можуть швидко переключитись на іншу, більш ефективну. Крім того, малі фірми, як правило, працюють над декількома ідеями одночасно, тобто здійснюють множинний конкурентний підхід.

Малі фірми вміють працювати  з вкладниками капіталу у ризиковані підприємства. Тут вкладник знає, що один успіх може окупити одразу багато невдач, а на крупній фірмі одна невдача може серйозно підірвати усе її благополуччя.

Таким чином, переваги малих фірм підтверджуються: вони можуть успішно вести конкурентну  боротьбу.

В умовах ринкової економіки будь-яке  підприємство, яке займається виробничою або іншою діяльністю, є по суті підприємцем.

Підприємцями ми називаємо господарських суб’єктів, функцією яких є реалізація нововведень, здійснення нових комбінацій. Щільно до поняття “підприємець” примикає і поняття “підприємництво”. Під підприємництвом розуміється діяльність, яка здійснюється приватними особами, підприємствами або організаціями по виробництву, наданню послуг або придбанню та продажу товарів у обмін на інші товари або гроші до взаємної вигоди зацікавлених осіб або підприємства.

Суб’єктами підприємництва можуть бути як окремі приватні особи, так і об’єднання партнерів. Приватні особи виступають у якості суб’єктів підприємництва, як правило, шляхом організації особистого або сімейного підприємства. Такі підприємці можуть обмежуватись витратами особистої праці або використання найманої праці.

Об’єднання партнерів як суб’єкти підприємництва можуть виступати у формі різноманітних господарчих асоціацій: орендних колективів, акціонерних товариств відкритого та закритого типів, різних товариств та ін.

Господарська асоціація – це договірне об’єднання підприємств, створене в цілях координації виробничо-господарської діяльності для рішення певних задач. Її учасники об’єднують лише частину своїх фінансових і матеріальних ресурсів. Вони можуть входити і в інші господарські об’єднання підприємств без узгодження з іншими членами асоціації. Ця форма об’єднання підприємств менш жорстка, ніж концерн.

До найважливіших рис підприємництва, на мій погляд, слід віднести:

• самостійність та незалежність господарюючих суб’єктів;
• економічну зацікавленість;
• господарський ризик та відповідальність.  

Ці найважливіші признаки підприємництва взаємопов’язані та діють одночасно.

Для формування підприємництва наобхідні такі умови: економічні, соціальні, правові та ін.

 Економічні  умови – це у першу чергу  пропозиції товарів та попит  на них; види товарів, які можуть придбати покупці; обсяги грошових коштів, які вони можуть витратити на ці покупки; надлишок або нестача робочих місць, робочої сили, які впливають на рівень заробітної плати робітників, тобто можливість придбання товарів.

На економічний стан суттєво впливають наявність та доступність грошових ресурсів, рівень доходів та інвестований капітал, а також позичкових коштів, до яких готові звернутися підприємці для фінансування своїх ділових операцій я які готові надати їм кредитні установ.

Усім цим займається багато різноманітних організацій, які складають інфраструктуру ринку, за допомогою якої підприємці можуть встановлювати ділові взаємовідносини  та вести комерційні операції. Це банки  – надання фінансових послуг; постачальники; продавці – надання послуг по доведенню товарів до споживачів; спеціалізовані фірми та установи – надання професійних юридичних, бухгалтерських, посередницьких послуг; учбових установ; засоби зв’язку та передачі інформації.

До економічних  примикають соціальні умови формування підприємництва. Перед усім це намагання покупців придбати товари, які відповідають певним смаком та моді. Важливу роль у формуванні підприємництва грає підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації кадрів підприємців.

Будь-яка підприємницька діяльність функціонує у рамках відповідного правового середовища. Тому велике значення має створення необхідних правових умов. Це у першу чергу наявність законів, які регулюють підприємницьку діяльність, утворюючих добрі умови для її розвитку: спрощена та прискорена процедура відкриття та реєстрації підприємств; захист підприємця від державного бюрократизму; створення регіональних центрів підтримки малого підприємництва; удосконалення методів обліку та форм статистичної звітності та ін.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Види та форми підприємницької діяльності.

 

Підприємницька діяльність може бути класифікована по різним признакам: виду діяльності, формам власності, кількості  власників, організаційно-правовим та організаційно-економічним формам, ступеню використання найманої праці та ін.

По видам або призначенню  підприємницьку діяльність можна підрозділити на виробничу, комерційну, фінансову, консультативну та ін. Усі ці види можуть функціонувати  окремо або разом.