Потребительская кооперация 1917-18 гг

На початку XX століття кооперативний рух на території України набув національного характеру, який проявився у намаганні організаційно усамостійнитися від загальноросійських кооперативних союзів, створити свої всеукраїнські центри кооперації, а також ста¬ти матеріальною опорою національно-визвольних сил. Однак, переслідування кооперативних діячів з боку царських властей та відсутність нормальної правової бази для діяльності перешкоджали виконанню українським кооперативним рухом програм організаційно-господарської розбудови національної кооперативної системи та налагодженню роботи по вирішенню соціальних і національних проблем українського народу.

  Революційні події 1917 року значно покращили умови діяльності кооперативних організацій. Затверджений Тимчасовим урядом Росії кооперативний закон - “Положення про кооперативні товариства та їх спілки” створив необхідний правовий грунт для широкого розгор¬тання кооперативного будівництва. 1917 рік був відзначений значним організаційним зміцненням української кооперації. Кількість кооперативних союзів протягом року збільшилась у два рази і досягла 100. Проходить процес організаційно-господарського усамостійнення кооперативних організацій України від загальноросійських кооператив¬них союзів. Всеукраїнські кооперативні з’їзди, що відбулися у квіт¬ні і вересні 1917 року, висловились за створення власних загально¬національних українських центрів кооперації. І такі центри були швидко засновані. На протязі 1917 - початку 1918 року розпочали роботу всеукраїнські кооперативні спілки з різних галузей економічної діяльності: Дніпровський союз споживчих товариств (“Дніпросоюз”), Центральний український сільськогосподарський кооператив¬ний союз (“Централ”), Український народний кооперативний банк (“Українбанк”), а також Центральний український кооперативний комітет (ЦУКК) – вищий представницький та координаційний центр української кооперації. Названі установи організаційно поєднали кооперативні товариства України в загальнонаціональну кооперативну систему.

 Всеросійські кооперативні центри різко негативно поставилися до організаційно-господарської самостійності української коопера¬ції. Їх позицію підтримала значна частина проросійськи налаштованих кооператорів в Україні. Однак, це не змогло суттєво вплинути на швидке поширення контролю національних кооперативних центрів на кооперативну мережу.

 Поряд із вирішенням власних організаційно-господарських проблем, кооперація намагалася активно впливати на політичну ситуацію. Коо¬перативні установи фінансували різноманітні українські і загальноросійські соціалістичні партії, проводили агітаційну роботу на їх користь. Відомі кооперативні діячі брали безпосередню участь у створенні Центральної Ради, проведенні Національного Конгресу, селянського з’їзду, обіймали ключові посади в Генеральному Секретаріа¬ті та багатьох місцевих адміністраціях. Кооперація у той час була середовищем, з якого йшло поповнення національно свідомих, знайо¬мих з організаційно-управлінською діяльністю кадрів для новостворених революційних органів влади.

 Прихід до влади П.Скоропадського та пов’язана з ним зміна соці¬ально-економічної і політичної ситуації в країні негативно позначились на діяльності кооперативних організацій. Однак, несприятли¬ві умови не змогли призупинити розвиток кооперації. У травні 1918 року ІІІ-й Всеукраїнський кооперативний з’їзд накреслив широку про¬граму подальшого розгортання кооперативного будівництва. Вона пе¬редбачала створення нових національних кооперативних центрів та вдосконалення роботи існуючих, освоєння кооперацією виробничої ді¬яльності. Вказані напрямки кооперативного будівництва були схвале¬ні і Всеукраїнським з’їздом інструкторів кооперації, що відбувся у липні 1918 року.

  На кінець 1918 року до його складу входили національні кооперативні центри, а також майже всі губернські і районні кредитні та споживчі союзи України.