Контрольная работа по «Предпринимательству»

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДВНЗ «КРИВОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

Криворізький економічний інститут

ЦПККПСБО

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Контрольна робота

З дисципліни „Підприємництво і бізнес-культура”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Кривий Ріг 2014 
1.Правові основи й організаційні форми підприємницької діяльності.

Поняття «організаційно-правова форма» відображає не лише форми об'єднання людей для здійснення їх спільної діяльності у межах певної структури, а й законодавче закріплення цих форм. Тому не дивно, що в окремих підручниках їх називають «правовими формами».

Згідно із затвердженим Державним комітетом України із стандартизації, метрології та сертифікації класифікатором до організаційно-правових норм господарювання належать: усі види підприємств, а також кооперативи, орендні підприємства, споживчі товариства, спілки споживчих товариств, господарські товариства, асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, дочірні підприємства, організації орендарів, організації покупців, політичні партії, громадські організації, релігійні організації, філії, представництва, а також організації, заклади, установи, які не займаються підприємницькою діяльністю, та інші об'єднання. До господарських товариств, у свою чергу, належать акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні та командитні товариства.

Такий підхід, коли до складу організаційно-правових норм підприємства відносять і самі підприємства, і ор- ганізаційно-правову форму їх функціонування та розвитку, є науково некоректним.

Розглянемо деякі з цих організаційно-правових форм, зокрема господарських товариств, з урахуванням того, що відкриті акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю частково аналізувались у попередньому параграфі й розглядалися при характеристиці засновницьких документів.

Акціонерне товариство (з економічного погляду) — підприємство, об'єднання кількох фізичних або юридичних осіб (тобто підприємств), які формують свій капітал шляхом випуску і продажу цінних паперів, передусім акцій, з метою отримання прибутку.

Акціонерне товариство (з правового погляду) — організаційно-правова форма функціонування та розвитку підприємств, компаній, що базується на статутному фонді, поділеному на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, учасники якої несуть відповідальність за зобов'язаннями тільки майном підприємства.

Якщо у відкритому акціонерному товаристві акції розповсюджуються шляхом відкритої підписки та відкритої купівлі-продажу (як правило, на біржах), то у закритому акціонерному товаристві — у формі закритої підписки, шляхом розподілу між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки, купуватися та продаватися на біржах.

Товариство з додатковою відповідальністю — товариство, статутний фонд якого поділено на частки визначених установчими документами розмірів, а його учасники відповідають за зобов'язання своїми внесками до статутного фонду.

У разі недостатності цих сум учасники товариства відповідають за його борги додатково належним їм майном у розмірі, кратному до внеска кожного учасника.

Повне товариство — товариство, учасники якого формують статутний фонд зі своїх вкладів, займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть необмежену і спільну відповідальність за зобов'язання товариства (тобто відповідальність усім своїм майном).

Повне товариство не є юридичною особою, а отриманий прибуток розподіляється між учасниками відповідно до величини їх внесків. Учасник товариства відповідає за його борги незалежно від того, виникли вони після чи до його вступу до товариства.

Командитне товариство — вид змішаного товариства, в якому поєднуються риси товариств повного і з обмеженою відповідальністю.

Його дійсними (повними) членами є комплементарії, які займаються від імені товариства підприємницькою діяльністю і повністю відповідають за його зобов'язання всім своїм майном. Інша частина учасників, або вкладників, — командисти, які не беруть участі у підприємницькій діяльності, зокрема в управлінні товариством, і відповідають за неї лише у межах свого вкладу. Сукупний розмір часток вкладників не повинен перевищувати 50% майна товариства, зазначеного в установчому договорі. Свої вклади вони здійснюють у грошовій або матеріально- речовій формі. Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть повну відповідальність за борги товариства.

Назва командитного товариства складається з прізвища всіх або кількох дійсних членів. Якщо у назву не входять всі прізвища, то вона набуває вигляду: «Ларін і К°».

Серед об'єднань підприємств, згідно з чинним законодавством, важливу роль відіграють корпорації, консорціуми та концерни.

Консорціум — тимчасове об'єднання підприємств, компаній, банків на основі загальної угоди з метою виконання крупних завдань (зокрема, для реалізації капітало- та наукомісткого проекту) або для спільного розміщення позики.

Консорціуми створюються банками шляхом організації підписки на акції й боргові зобов'язання та їх розповсюдження серед населення. Консорціум несе спільну відповідальність перед своїми замовниками.

Концерн — крупне об'єднання підприємств різних галузей промисловості, торгівлі, транспорту, наукових організацій, банків тощо, учасники якого у правовому аспекті зберігають самостійність (залишаються юридичними особами), але втрачають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, а головне підприємство здійснює над іншими учасниками фінансовий контроль (управляє фінансами, інвестиціями тощо), єдине керівництво.

Таке керівництво (в тому числі контроль) здійснюють через зосередження контрольного пакета акцій або більшість голосів.

ВИСНОВІСИ

Економічна власність — привласнення різними економічними суб'єктами матеріальних благ та послуг і сукупність відносин між цими суб'єктами у всіх сферах суспільного відтворення. За своїм економічним змістом економічна власність охоплює системну сутність виробничих відносин, а її теоретичним вираженням є вся сукупність економічних законів і категорій. Двома найважливішими аспектами економічної власності є кількісний (різноманітні об'єкти власності) та якісний (відносини між людьми з приводу привласнення цих об'єктів).

Юридична власність — приналежність певних речей, економічних благ окремій особі, колективу, державі, вольове ставлення людини до таких благ, можливість володіти, розпоряджатися і користуватися речами.

Трьома основними типами власності у сучасному суспільстві є приватна, колективна і суспільна, кожна з яких розвивається в окремих формах. Приватна власність — процес привласнення окремим індивідом, максимум — сім'єю, матеріальних благ і послуг та певна підсистема виробничих відносин між суб'єктами цього типу власності у різних сферах суспільного відтворення. Основними суб'єктами даного типу власності є окремий найманий працівник, дрібний товаровиробник, сім'я, окремий капіталіст та його сім'я. Розмежовують право приватної трудової власності та право приватної капіталістичної власності. Основними формами приватної власності є приватна трудова і приватна капіталістична.

4 Колективна  власність — привласнення асоційованими  власниками результатів колективної  праці, матеріальних благ і послуг та певна підсистема виробничих відносин між суб'єктами цього типу власності у всіх сферах суспільного відтворення. Основними формами приватної власності, а отже і видами підприємств, є колективна трудова та колективна капіталістична. Суб'єктами права колективної власності є колективні підприємства, господарські товариства, кооперативи, споживчі товариства та ін.

Державна власність — привласнення вищими чиновниками державного апарату, керівниками державних підприємств та організацій результатів усуспільненої у масштабі суспільства праці та певна система виробничих відносин між суб'єктами цього типу власності у всіх сферах суспільного відтворення. Основними формами цієї власності є загальнодержавна і комунальна.

Приватні та колективні капіталістичні підприємства, а також колективні трудові, спільні та змішані, державні комерційні підприємства функціонують у вигляді малих, середніх та крупних.

Основними організаційними формами підприємств є одноосібні господарства, партнерства та корпорації. Найважливішими організаційно-правовими формами є відкриті акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, командитні товариства та інші, а основними об'єднаннями підприємств є консорціуми, концерни, картелі, трести тощо.

Будь-яка підприємницька діяльність здійснюється в певних організаційних формах. Вибір форми організації підприємницької діяльності залежить від особистих пристрастей та смаків, але в основному визначається об'єктивними умовами — сферою діяльності, наявністю грошових коштів, перевагами та недоліками відповідних форм підприємств. Щоб зробити правильний вибір, треба знати, з чого можна вибрати.

Організаційною одиницею підприємництва є фірма або компанія.

Фірма — це підприємство, організація, установа, яка здійснює господарську діяльність з метою одержання прибутку. Фірмою можуть бути представлені індивідуальні підприємці або об'єднання їх.

Компанія — це асоціація підприємств, що функціонує на принципах партнерства, корпорації або інших формах організації бізнесу.

Це лише загальна назва, що використовується щодо будь-якого підприємства. Вона відбиває лише те, що підприємства або організації мають права юридичної особи або фізичної особи (громадяни-підприємці). Проте поняття "фірма" або "компанія" не відображають організаційно-правового статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Тому, крім назви фірми, будь-якому підприємцю важливо вибрати конкретну організаційно-правову форму своєї діяльності, тобто зафіксовану нормами права єдність організаційних і економічних засад діяльності суб'єкта підприємництва.

Найбільш прикметними ознаками, що відрізняють одну організаційно-правову форму від інших, доцільно вважати:

—кількість учасників створюваного господарського суб'єкта (об'єднання);

—хто є власником використаного капіталу;

—джерела майна як матеріальної основи господарської діяльності;

—межі майнової (матеріальної) відповідальності;

—спосіб розподілу прибутку і збитків;

—форму управління суб'єктом господарювання.

Загальновідомі три основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності: 1) одноосібні володіння; 2) партнерства (товариства); 3) корпорації. Розглянемо детальніше ці форми.

Одноосібне володіння. Суть його полягає в тому, що все майно фірми належить одному власникові, який самостійно управляє фірмою, одержує прибуток і несе повну особисту відповідальність за всі зобов'язання фірми. Одноосібні володіння мають свої переваги.

По-перше, оскільки весь прибуток належить підприємцеві, вів кровно зацікавлений в ефективній праці. Зосередження прибутку в одних руках дає можливість безпосередньо використовувати його в інтересах справи. До того ж прибуток підприємця в ринковій економіці розглядається як його індивідуальний дохід і оподатковується лише індивідуальним прибутковим податком (а не податком на прибуток, як в інших формах підприємницької діяльності).

По-друге, у власника фірми витрати на організацію виробництва невеликі. Його управлінські рішення негайно втілюються в життя. Він непідзвітний співвласникам чи будь-яким керівним органам. Невеликі розміри фірми дають змогу підприємцеві підтримувати прямі контакти зі своїми працівниками та клієнтами. Повна незалежність дуже цінується підприємцями.

По-третє, одноосібному володінню властива простота в організації фірми та її ліквідації. В обох випадках достатньо лише рішення самого підприємця.

Проте ця форма підприємництва має і значні недоліки.

1. Труднощі  із залученням великих капіталів, оскільки власних фінансових  ресурсів одноосібного підприємця  здебільшого не_вистачає для розвитку  свого діла. Через невисокий рівень  платоспроможності комерційні банки  неохоче надають таким підприємцям  великі кредити, вимагаючи більш  високу плату за користування  ними.

2. Повна  відповідальність за борги. Це  означає, що в разі невдалого  господарювання одноосібний власник  може втратити не лише особисті  заощадження, а й усе власне  майно, яке піде на сплату боргів  кредиторам.

3. Немає  спеціалізованого менеджменту, що, ясна річ, негативно позначається  на ефективності підприємницької  діяльності. Адже одноосібний власник  сам виконує всі управлінські  функції. Проте далеко не всі  люди здатні не це.

4. Невизначеність  термінів функціонування. Підприємницька  діяльність такої організаційної  форми юридично припиняється  в разі банкрутства, позбавлення  волі за карний злочин, психічного  захворювання або смерті одноосібного  власника (рис. 1).