Трансформацiя полiтичних систем пострадянських краiн

Адміністративно-територіальними  одиницями Республіки Вірменія є  області та общини. Області складаються  з сільських і міських общин. В общинах здійснюється місцеве самоврядування. Органи місцевого самоврядування обираються на трирічний термін: рада старійшин общини у складі від п'яти до п'ятнадцяти членів, керівник общини — мер міста, сільський староста. Керівник общини формує свою адміністрацію.

В областях здійснюється державне управління. Уряд призначає  та звільняє керівників областей. Місто  Єреван має статус області. Мера Єревана  за поданням прем'єр-міністра призначає  та звільняє Президент республіки. Порядок виборів, повноваження органів місцевого самоврядування визначаються Конституцією і законами.

Республіка Вірменія є унітарною державою з централізованою  системою управління та чітко структурованими  органами місцевого самоврядування. У найближчому майбутньому дві  складові вірменської політики залишаться незмінними: співробітництво з Росією та сильна армія як єдина запорука безпеки країни.

На початку лютого 1998 року Президент Вірменії Л. Тер-Петросян пішов у відставку.

30 квітня 1998 року Президентом  Вірменії обрано 44-річного Роберта Кочеряна, прем'єр-міністра країни, а доти — президента Нагірного Карабаху, яким він правив, як свідчать очевидці, залізною рукою.

19 лютого 2003 р. Президентом  Вірменії повторно обрано Роберта  Кочеряна, а 27 травня того самого  року відбулися вибори до Національних зборів. 56 депутатів обиралися в одномандатних округах (боротьбу вели 250 кандидатів), 75 депутатів — за партійними списками. Двадцять одній партії, відповідно до законодавства, для перемоги треба було подолати п'ятивідсотковий бар'єр.

Одним із головних зовнішньополітичних  завдань, що стоять нині перед керівництвом Вірменії, є, як відомо, врегулювання карабаського конфлікту. Адже застарілий конфлікт навколо  Нагірного Карабаху є стримувальним  фактором для розвитку повноцінного співробітництва між усіма країнами регіону. Довгоочікуване відновлення прямого вірменсько-азербайджанського діалогу на вищому рівні щодо нагірно-карабаського врегулювання, зупиненого у зв'язку з виборами у Вірменії та хворобою Г. Алієва, відбулося наприкінці 2003 року між Р. Кочеряном та І. Алієвим у Женеві. І хоча будь-яких відчутних результатів поки що немає, зустріч дала змогу сторонам безпосередньо ознайомитися з позицією одна одної. Причому обидві сторони конфлікту висловлюються за посилення ролі Росії в урегулюванні проблеми.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок.

Отже, трансформація політичних структур у державах Закавказзя триває складно, влада весь час відчуває тиск міжнаціональних конфліктів, кожна  з країн визначає свій, лише їй притаманний  шлях розвитку. Якщо Грузія й Азербайджан прагнуть дистанціюватися від Росії, то Вірменія має послідовну проросійську орієнтацію. 

В Україні, Росії, Білорусі і Молдові трансформація політичних структур відбувається складно, суперечливо. Політичні структури, сформовані в  цих країнах, попри всі відмінності, мають виразні риси авторитарних і навіть, як в Білорусі, авторитарно-тоталітарних режимів. Владні органи спираються на адміністративний ресурс або при необхідності можуть продемонструвати його. Роль політичних партій, громадських об’єднань, інших інститутів громадянського суспільства незначна.

Політична ситуація в  Росії і Молдові ускладнюється  незалагодженими міжнаціональними конфліктами (Чечня – в Росії, Придністров’я – у Молдові). Україна  і Молдова останнім часом, після  обрання президентами В. Ющенка і В. Вороніна, намагаються впроваджувати в управління суспільством демократичні засади.

У політичній сфері центральноазійські країни проводять послідовний курс незалежності (але простежується  своєрідна тенденція становлення  жорстких авторитарних режимів). Слід мати на увазі, що країни цього регіону мають як спільні риси в політичному розвитку, так і специфіку, свої історичні, етнічні, демографічні, культурні, релігійні, кастові особливості. Західні експерти постійно відзначають у цих країнах значні відхилення реального політичного життя від норм демократії. Центральноазійські держави з великими труднощами виходять з економічної кризи. В них не спадає соціальна напруга.

Трансформація політичних структур у країнах Закавказзя відбувається складно: влада, політичні лідери постійно відчувають тиск міжнаціональних конфліктів. Це трагедія, що президенти, парламенти, уряди не змогли запобігти братовбивчим війнам. Кожна країна визначає свій, лише їй притаманний шлях розвитку. Якщо Грузія та Азербайджан прагнуть дистанціюватися від Росії, то Вірменія має послідовну проросійську орієнтацію.

Найбільш послідовну і зважену політику незалежності від Росії, не доводячи відносини  до конфліктних, проводять країни Балтії, чітко орієнтуючись на входження (що було і здійснено 2004 року) до Євросоюзу і НАТО. У цих країнах за основу суспільно-політичного устрою обрано західноєвропейську модель з розвиненим парламентаризмом і особливим наголосом на тому, що носієм державності є нація. Владні структури цих країн успішно втілюють демократичні методи управління.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

1. Пахарев А. Д. Политическое лидерство и лидеры: Монография. – К.: Знание Украины, 2001. – 270 с.; Батенко Т. Королі СНД: Портрети дванадцяти президентів. - Львів: Кальварія, 2000. - 216 с.
2. Ролі та місцю політичної еліти України у становленні державності присвячено тематичний випуск журналу "Національна безпека і оборона". – 2003. - № 9. – 56 с.
3. Політологічний енциклопедичний словник / За ред. Ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкіна, В. П. Горбатенка. – 2-е вид., доп. і перероб. – К.: Генеза, 2004. - С. 309 - 310.
4. Врублевський В. Портрет президентів в оправі історії. До річниці "режимної перезміни" // День. – 2005. – 9 грудня.
5. Конституції нових держав Європи та Азії. – К.: Укр. правн. фундація, Вид-во "Право", 1996. – С. 404.
6. Батенко Т. Королі СНД: Портрети дванадцяти президентів. - Львів: Кальварія, 2000. - С. 103.
7. ДНазарбаєв Н. А. На пороге ХХІ века. - Алматы: Онер, 1996. – 288 с.
8. Корнейчук О. У Казахстані - скандал. Чи матиме він політичні наслідки? // День. - 2006. - 24 лютого.
9. Щенников В. Политический портрет. Президент Узбекистана Ислам Каримов // Азия и Африка сегодня. - №9. - С. 6 - 7.
10. Каримов И. А. Узбекистан на пороге ХХІ века: угроза безопасности и гарантии прогресса. - Т.: Узбекистон., 1997. – 33 – 47 с.
11. Жлуктенко В. Андижан і кара. Захід посилює тиск на узбецьку владу // День. – 2005. – 6 жовтня.