Матеріальна структура книги та її значення для видавця

План.

1. Основна внутрішня  конструкція книги.

2. Матеріальна структура книги та її значення для видавця.

Висновки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Основна внутрішня конструкція книги.

Зупинимося на внутрішній конструкції книги, пов’язаної із зібраною в ній значною за обсягом текстовою та зображальною інформацією.

Якщо уважно приглянутися до розміщення такого тексту на певній кількості  книжкових сторінок, то можна відразу  зауважити, що в цілому він просторово організований. Передусім впадають в око розділені різними заголовками, а то й різними шрифтами окремі частини тексту. При дуже прискіпливому огляді сторінок можна помітити очевидну ієрархію їх як основних і допоміжних. Між ними простежується ритмічно організований ряд художніх, графічних елементів. Певна логіка розміщення «прочитується» і в системі подачі ілюстрацій.

Таким чином, перед нами постає видання з єдиною, цільною, законо-мірно побудованою не лише зовнішньою, а й внутрішньою структурою. Змістова частина побудови книги має таку структуру: а) службова (видав-нича) частина; б) вступна частина; в) основна частина; г) заключна частина.

Коротко охарактеризуємо  кожну з цих частин.

Службова (видавнича) частина - ця частина складає передусім напра-цьований історичним досвідом і регламентований певними нормами, зразка-ми, стандартами тієї чи іншої країни (з урахуванням зарубіжної практики) мінімум уніфікованих інформаційних даних, які вміщуються на початкових і прикінцевих сторінках книжкового видання з метою його ідентифікації як всередині країни, так і за рубежем.

Кількість таких сторінок залежить від характеру видання  і концепції оформлення книги. Йдеться  передусім про авантитул, титул, розгорнутий титул (розгорнуті титули), зворот титулу, а також завершальну сторінку книги, де вміщуються надвипускні та випускні дані. Сюди ж можна віднести також зміст, подачу якого вітчизняні видавці, за прикладом зарубіжного книговидання, останнім часом активніше переносять з кінця па початок книги, а також колонцифри, колонтитули та рекламні сторінки.

Вступна частина – це додатковий до основної частини текст або кілька текстів, підготовлені за ініціативою видавництва чи автора для повнішого і глибшого сприйняття читачем пропонованого видання. Видавець чи редактор, які ставляться до підготовки кожного свого чергового видання як особливого і які хочуть бачити його в розмаїтому морі друкованої продукції неповторним, завжди можуть знайти підстави почати змістовну частину не з першої сторінки авторського оригіналу, а з тексту, який йому передує.

 У цілому не існує якихось правил, які регламентують перелік обов'яз-кових складових цієї частини конструкції книги. Це залежить і від автора, і від видавця, і від теми, проблематики та виду самого видання. Скажімо, у виданнях художньої літератури вступна частина може бути цілком спрощу-ною. Натомість, у наукових виданнях - складнішою, повнішою. Умовно до цієї частини можна віднести такі складові змістової конструкції книги: від видавництва, переднє слово, передмова, вступна стаття, авторський вступ.

Коротко зупинимося на змістовій насиченості одного з видів передмов, скажімо, “Від видавництва”. Його інформаційний привід – прагнення видавництва привернути увагу читача до причини появи чи засад такого видання з'являється тоді, коли виникає потреба привернути особливу увагу читача до причини появи чи засад такого видання.

Різновидом передмови  виступає поширене нині у видавничій практиці переднє слово. Єдина відмінність  утому, що про авторство такого тексту зазначається  коротким переднім словом часто виступає відомий, спеціаліст з тієї галузі знань чи проблематики, якій присвячена книга. Таке представлен-ня значно підвищує імідж видання, тому видавці, готуючись до оприлюднен-ня суспільне значущих проектів, заздалегідь дбають про запрошення такого автора до переднього слова.

На відміну від переднього слова передмова є більша за обсягом і має цілком інші функції. Найперше, в ній наголошується на актуальності даного видання, особливостях його структури, джерельній базі, на якій воно створювалося, новизні пропонованого матеріалу і відмінності Його від попередніх видань подібної тематики. Передмова, як правило, налаштовує читача на конкретне сприйняття книги, тому однією з найголовніших вимог, яка висувається до її написання, - лаконічність, жвавість стилю і наявність у поданій інформації елементів, які б могли відразу заінтригувати потенційного покупця чи користувача такої книги.

Нерідко замість передмови  у цій частині книги вміщується вступна стаття. Автором її виступає також знаний у цій галузі знань  спеціаліст. Він ґрунтовно розглядає життєвий і творчий шлях автора книги, фахово аналізує твір, звертає увагу на його позитивні сторони й недоліки. Головне завдання вступної статті - дати читачеві більше доступно написаного нового, аналітичного матеріалу, який допоможе йому краще, глибше зрозуміти твір, суспільно-політичні умови його створення і житейської долі його творця.  

На відміну від вступної статті, історико-біографічний нарис  є більшим за обсягом і самостійним  твором. Його проблематика часто виходить за межі означеної праці, що публікується. Тут менше аналізується сама праця, але значна увага звертається на історичне, суспільно-політичне тло, умови формування світогляду автора, ретроспективу його життя і творчості..

Основна частина - це головний елемент змісту всієї книги, який потребує особливо ретельної праці і автора, і редактора-видавця. Передусім ідеться про правильний вибір системи членування текстів на ієрархічно підпорядковані частини. Іншими словами, належить вибрати оптимальне співвідношення головних блоків і розчленування їх на дрібніші підрозділи, дбаючи при цьому не про механічний поділ, а про логічно вмотивовану структуру самого тексту за змістом і характером викладу самого матеріалу. У верстці книги це вже набиратиме не лише змістового, а й графічного сприйняття через шрифтову систему рубрик і заголовків.

Ієрархія членування тексту за змістом має мати таку послідовність: а) частина; б) розділ; в) параграф. У межах цих величин тексту можуть бути свої підрозділи. Важливо лише пам'ятати, що обрана система ділення першої частини чи розділу повинна бути витримана до кінця видання. Тобто, якщо перша частини книги ділиться на розділи і параграфи всередині розділів, то друга частина вже не може складатися лише із суцільного тексту. В противному разі йдеться про невдало підготовлене до друку, не структуроване видання.

Заключна частина. Сюди входить кілька складових тексту книги, їхня кількість, як і у вступній частині, залежить від виду видання та прагнень видавця й автора зробити його повнішим, зручнішим для користувача. Складовими заключної частини книги можна назвати: а) післямову; б) при-мітки; в) коментарі; г) додаток; ґ) покажчики (іменний, предметний, геогра-фічний тощо); д) глосарій (перелік основних термінів); е) бібліографічний опис використаної літератури і джерел; є) двомовні словники термінів і понять; ж)список скорочень і умовних позначень.

Кожна з цих складових  потребує короткого коментарю.

Значення терміну післямова  зрозуміле: це завершальний, заключний акорд до змісту всієї книги. Отож, і вміщується він наприкінці видання. Цей фрагмент книжкового тексту має деякі спільні ознаки з передмовою (вступною статтею): тут також зібрано додатковий, здебільшого аналітичний, матеріал про сам твір, його автора, суспільно-політичне політичне тло тощо. Однак відмінність у тому що післямова переслідує інше завдання: подати додатковий матеріал читачеві, який уже ознайомився з твором, склав про нього свою думку.

Примітки є стислого, лаконічною довідкою до того чи іншого слова, яке може бути незрозуміле  читачеві. Здебільшого йдеться тут про слова іноземного походження, діалектизми чи архаїзми, які вживають герої твору чи сам автор. Часом є потреба робити короткі примітки до авторських скорочень, абревіатур чи образних (переносних) висловів.

На відміну від приміток поява коментарів обумовлюється необхідністю детального і розгорнутого тлумачення певних подій, явищ, персонажів чи навіть окремих фрагментів авторського тексту. Розрізняють текстологічні, видавничі, літературні, історичні коментарі.

Наприкінці багатьох книжкових видань, в залежності від особливостей їхніх типологічних характеристик, подаються додатки. У наукових, навчаль-них виданнях це можуть бути малодоступні для користувача книги різнома-нітні документи, нормативні акти, карти чи таблиці; у виданнях художніх творів (переважно багатотомних, академічних) - варіанти текстів, окремі редакції; додатком до основної частини тексту може бути блок ілюстративного матеріалу, їхнє призначення цілком конкретне - доповнити, збагатити книгу такими матеріалами, які не введені до основної частини, але мають до неї безпосереднє відношення за змістом чи проблематикою.

Важливою складовою  заключної частини книги є  покажчики. У книж-ковому виданні це довідковий список слів, термінів, понять, прізвищ, назв із вказівкою конкретних сторінок, на яких вони зазначені в тому чи іншому контексті по всьому виданню, розмішуються такі списки, в залежності від виду покажчиків, за певним принципом — алфавітним, систематичним, хронологічним. Найпоширенішими є такі види покажчиків: іменний, предметний, географічний. В іменний виносяться практично всі прізвища, імена І псевдоніми, які згадуються в тексті. Предметний покажчик зосереджує увагу читача на поняттях, термінах, назвах, що визначають проблематику і зміст видання. Географічний покажчик, відповідно, - населені пункти, країни, річки, гори.

Компонування наприкінці тексту книги окремої групи малозрозумілих слів з коротким поясненням їхнього значення або перекладом з іншої мови отримало назву глосарію. Здебільшого цей елемент заключної частини книги готується у виданнях текстів античної доби, богослужбових книг або стародавніх писемних пам'яток.

Не можна уявити сьогодні переважної більшості професійно зорієнто-ваних видань без вміщення в окремому блоці бібліографічного опису викори-станої літератури і джерел. Ця складова заключної частини книги виконує важливу довідкову й інформаційну функцію і потребує особливо ретельного ставлення видавця до оформлення. Бібліографічний опис здійснюється у відповідності до затверджених у кожній країні видавничих стандартів і передбачає обов'язковий перелік головних ідентифікаційних характеристик твору: автор, назва, місце і рік видання, кількість сторінок чи конкретну сторінку посилання в тексті.

При виготовленні книги, важливу роль у розміщенні тексту та ілюстрацій відіграє елемент без якого жодна книжка не може існувати – це верстка.

Верстка  має  багато  визначень,  по-перше,  верстка – виробничий  процес  монтажу  всіх  елементів  сторінки  видання  в  смугу. По-друге, версткою  називають  також  тип  комплектування  ілюстрацій на  смузі.  Таких  типів  виділяють  декілька:

а) відкрита верстка, при якій  ілюстрація  розміщується  зверху  або  знизу  смуги  або  в  одному  з її  кутів;

б) закрита верстка:  текст  прикриває  ілюстрацію  зверху  і  знизу;

в) смугова  верстка:  ілюстрація  повністю  займає  смугу;

г) глуха  верстка:  ілюстрація  з  усіх  сторін  прикрита  текстом;

д) верстка  з  виходом  ілюстрацій  за  поля так,  що  поля  немає  зовсім;

е) верстка  з  ілюстраціями на полях;

є) комбінована  верстка:  поєднуються  різні  типи верстки ( відкрита верстка  з закритою і т.д.).

У середині книги, окрім сторінок з  текстом є: авантитул, титул, контртитул, а в деяких випадках шмуцтитул  та фронтиспис. Окрема смуга книги  також ділиться на ряд елементів.

Окрім її основи - текстових рядків та ілюстрації – на смузі можуть бути колонцифри, колон лінійки, колонтитули, сигнатура та норма.

Крім цих елементів, книга може мати ілюстрації на вкладних сторінках, що друкуються окремо від тексту і вкладаються у відповідних місцях книжки (без урахування спільної нумерації сторінок).

Кожна  старанно  оформлена  книга  має  в  собі  апарат  видання.  Це  своєрідні тексти, що доповнюють  видання,  для допомоги  читачеві  у кори-стуванні  ним (довідково – допоміжний  апарат  видання)  і  краще  зрозуміти  його  зміст (науково – довідковий  апарат  видання).

До  довідково – допоміжного  апарату  відносяться:  зміст,  покажчик,  колонтитули,   анотація,   реферат.

До  науково – довідкового  апарату  входять:  вступна  стаття  ( розпо-відає  про  життя  та  творчість  автора  або  характеризує  твір  та  допомагає  читачеві  розібратися  у  деяких  незрозумілих  йому  фактах),  передмова  автора,  редактора  чи  видавництва  ( розповідає  про  джерела  чи  інші  особливості  створення  цього  твору),  післямова (коментарі чи  примітки),  бібліографічні  посилання  (опис  творів  друку,  джерела цитат),  книжкові  бібліографічні  списки  та  покажчики  (допомагають читачеві  звернутися  до  літератури,  що  розширить  та  поглибить  знання  в  предметі,  якому  присвячене  видання).

 

2. Матеріальна структура книги та її значення для видавця.

Книга протягом багатовікового періоду її розвитку не раз змінювала свою форму. Це залежало від рівня матеріальної й духовної культури тієї чи іншої доби суспільного поступу людства. Однією з найпоширеніших перших форм фіксації і збереження писаного тексту були книги - сувої. Це довгі стрічки однакової ширини матеріалу (із шкір тварин, папірусу, пергаменту чи шовку), скручені в трубку довкола спеціально приготовленої для цього гладкої дерев'яної палиці. На відміну від глиняних пластин чи бамбукових дощечок, книги-сувої проіснували досить довго - від XV століття старої до середніх віків нової ери. Форму цю використовували й пізніше, здебільшого для різноманітних вірчих грамот, урядових циркулярів чи урочистих текстів, які оголошувалися привселюдно.