Віршовано-пісенні матеріали як засіб підвищення мотивації навчання учнів початкових класів

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ ПІСЕННИХ ТА ВІРШОВАНИХ МАТЕРІАЛІВ НА УРОКАХ  ІНОЗЕМНОЇ МОВИ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ……………………………………………………………6

1.1.  Характеристика фонетичних та лексичних  навичок…………………...6

1.2. Роль музики, пісень та поезії у вивченні англійської мови в початкових класах………………………………………………………12

Висновки до першого розділу………………………………………………16

РОЗДІЛ II. ВИКОРИСТАННЯ АНГЛОМОВНИХ ПІСЕНЬ ТА ВІРШІВ НА УРОКАХ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ УЧНІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ……………...19

2.1. Віршовано-пісенні матеріали як засіб підвищення мотивації навчання   учнів початкових класів…………………………………………………19

2.2. Використання пісень для підвищення ефективності сприйняття лексики й граматики англійської мови………………………………...26

2.3. Римівка як засіб навчання лексики іноземної мови……………………30

Висновки до другого розділу………………………………………………32

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………34

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………….37

ДОДАТКИ…………………………………………………………………………..40

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність  теми дослідження. Основне призначення іноземної мови, як предметної галузі шкільної   освіти – забезпечити оволодіння учнями уміннями та навичками спілкування в усній і писемній формах відповідно до мотивів, цілей і соціальних норм мовленнєвої поведінки у типових сферах і ситуаціях. Саме школа є тим навчальним закладом, де формуються базові механізми іншомовного спілкування, які в майбутньому учні зможуть розвивати й удосконалювати відповідно до власних потреб.

Основна мета навчання іноземної мови у загальноосвітніх навчальних закладах полягає у формуванні в учнів комунікативної компетенції, базою для якої слугують комунікативні вміння сформовані на основі мовних знань і навичок. Успіх у вивченні іноземної мови багато в чому залежить від перших уроків іноземної мови в житті дитини і початкового етапу навчання взагалі. Для дітей початкового шкільного віку характерною є постійна жага до нового, цікавого, загадкового. Вони швидко втомлюються, якщо їм нецікаво, якщо урок ведеться неемоційно. Тому, ідучи на кожний урок, необхідно приділяти велику увагу підготовці до уроку зі своїми учнями, емоційному настрою. 
Досвідчені вчителі перевагу на уроках віддають пісенному, поетичному та фольклорному матеріалу на початковому та середньому етапі вивчення іноземної мови. Вивчення пісень, віршів, скоромовок, прислів`їв має багато переваг. Завдяки цьому створюється сприятливий психологічний мікроклімат класу, знижується напруження, активізується мовленнєва діяльність, підвищується емоційний тонус, підтримується інтерес до вивчення іноземної мови.

Зростання потреби у  спілкуванні та співпраці між  країнами і народами з різними  мовами та культурними традиціями, нові економічні та політичні реалії, реформування в освітній системі  України вимагають суттєвих змін у ставленні до оволодіння іноземною мовою. Оскільки метою навчання іноземним мовам є не тільки отримання знань, формування в школярів навичок і вмінь, але і засвоєння ними знань країнознавчого, лінгвокраїнознавчого і культурно-естетичного характеру пізнання цінностей іншої для них національної культури, то при визначенні змісту навчання безперечно постає питання про культурний компонент. Даний компонент містить в собі мовні і культурологічні знання, а також навички й уміння. З вище сказаного випливає, що підтримуючи інтерес до мови як засобу спілкування, необхідно розвивати інтерес до неї як носія своєрідної культури, й не менш важливу допомогу в цьому відношенні може зробити використання духовної спадщини країни досліджуваної мови, зокрема, музичні добутки та вірші. Актуальність даної роботи полягає в тому, що саме ці засоби викладання англійської мови на даному етапі навчання є чи не найважливішими та дійовими засобами введення та закріплення лексики і граматики школярами початкових класів.

Проблемами історіографії використання віршів і пісень хвилювалися вчені з давніх часів. Як стверджують історики, в школах Давньої Греції багато текстів розучували за допомогою співу, а в початковій школі Індії абетку і арифметику вивчають за допомогою пісень і зараз. Відомий педагог Ян Амос Коменский вважав, що той, хто не знає музики уподібнюється тому, хто не знає грамоти. За словами Т. П. Рачок, «поезія дає імпульс творчій уяві і має величезний потенціал емоційного впливу».

Саме це спонукало  нас до вибору теми курсової роботи «Використання англомовних пісень як засобу навчання іноземної мови учнів початкових класів».

Об`єкт дослідження – вірш та пісня, як засоби навчання іноземної мови школярів початкового шкільного віку.

Предмет дослідження – програма надання та розробка уроків з використанням віршів та пісень на уроці іноземної мови для дітей початкового шкільного віку.

Мета курсової роботи – дослідження ефективності використання віршів та пісень в навчальному процесі вивчення іноземної мови школярами початкового шкільного віку.

Для досягнення зазначеної мети нами було передбачено наступні завдання дослідження:

1. Охарактеризувати фонетичні та лексичні навички вивчення іноземної мови в початкових класах.
2. Дослідити роль використання англомовної музики, пісні та поезії на уроці іноземної мови школярами початкових класів.
3. Розглянути віршовано-пісенні матеріали як засіб підвищення мотивації, ефективності сприйняття лексики й граматики навчання англійської мови учнями початкових класів.

Структура роботи складається зі вступу, двох розділів, які мають підрозділи, списку використаних джерел та додатків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ ПІСЕННИХ ТА ВІРШОВАНИХ МАТЕРІАЛІВ НА УРОКАХ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

 

1.1 Характеристика фонетичних та лексичних  навичок

 

Найкращий учитель той, хто пробуджує  в учнів бажання вчитися. Ця незаперечна  істина проголошувалась в тій  чи іншій формі прогресивними  педагогами всіх часів.

У книзі «Серце віддаю дітям» В.О. Сухомлинський, звертаючись до вчителів, писав: «Не забувайте, що грунт, на якому будується ваша педагогічна майстерність, – у самій дитині, в її ставленні до знань і до вас, учителю. Це – бажання вчитися, натхнення, готовність до подолання труднощів. Дбайливо збагачуйте цей грунт, без нього немає школи» [6, c.22 ]. Щоб навчити дитину, треба не просто передати їй знання і вміння, а й викликати в неї відповідну активність, пізнавальну чи практичну. Важливим структурним елементом цієї активності є мотивація, в якій виявляється ставлення школярів до навчання.

Загально відомо, що діяльності без мотиву не буває. Мотив є певним обґрунтуванням і виправданням вольової дії, показує відношення людини до вимог  суспільства. Мотиви грають важливу  роль в оцінці дій і вчинків, бо від них залежить, який суб`єктивний зміст має дія для даної людини. Існує зовнішня – широка соціальна мотивація, й три внутрішніх:

1. мотивація, пов`язана з перспективним розвитком особистості;
2. комунікативна мотивація;
3. мотивація, породжувана самою навчальною діяльністю.

Зовнішня або широка соціальна мотивація містить у собі мотиви: кожна культурна людина повинна знати хоча б одну іноземну мову (а також для загального розвитку; англійська мова – найбільш розповсюджена у світі, і її треба знати); вивчаю, тому що цей предмет є в шкільній програмі; вчу з поваги до вчителя; хочу знати іноземну мову не гірше за своїх товаришів.

Внутрішня:

1. Мотивація, пов`язана з перспективним розвитком особистості: вивчаю, тому що іноземна мова може знадобитися в подальшому житті (в інституті; у майбутній роботі; зможу допомогти кому-небудь сам);
2. Комунікативна мотивація: цікаво спілкуватися із товаришами на уроці; хочу навчитися писати листа (для переписки);
3. Мотивація, породжувана самою навчальною діяльністю: цікавлюся іноземною мовою (вчу вірші, виконую вправи, переводжу цікаві тексти, відчуваю успіх у навчанні) [23, c. 35].

Відомо, що позитивні  емоції позитивно впливають на засвоєння будь-якого шкільного предмета. Викладач іноземної мови більше, ніж викладач                    будь - якого іншого предмета зобов`язаний активно втручатися в емоційну сферу уроку й забезпечувати розуміння емоційних станів учнів, сприятливих для їхньої навчальної діяльності.

У загальній структурі мотивації  звичайно виділяють основний мотив (або зовнішню мотивацію) і приватні мотиви (або внутрішню мотивацію). Класифікація мотивів навчальної діяльності (П.М. Якобсон):

1. Внутрішня мотивація – мотиви, закладені в самій навчальній діяльності. Сам процес надбання знань спонукує опановувати певним колом знань, умінь і навичок. В основі тут лежать допитливість, прагнення довідатися щось нове; має найвищий ступінь педагогічного впливу.
2. Зовнішня мотивація – мотиви, що лежать поза навчальною діяльністю (наприклад, якщо він не буде вчитися, то з`являться певні незручності й неприємності), тут – широкі соціальні мотиви у вигляді комплексу прагнень й почуттів внутрішнього обов`язку, а також мотиви більш особистого характеру. Процес навчання сприймається як життєва необхідність або як шлях до особистого благополуччя.

Зовнішня мотивація  має менший ступінь педагогічного  впливу; залучає не саму діяльність, а лише те, що пов`язане з нею. Зовнішня мотивація націлює учнів на досягнення кінцевого результату [39, c. 45].

Тут важливо будувати процес навчання таким чином, щоб на кожному етапі відчувалося просування до поставленої мети. Для посилення впливу широкої соціальної мотивації потрібно:

1. Використовувати різні джерела інформації, що показують значення володіння іноземною мовою.
2. Проводити бесіди: «Скільки мов на планеті?», «Хто такі поліглоти?», «Яка мова одна з найпоширеніших у світі?», «Іноземна мова в побуті» і. т.д.

Якщо погодитися з  тим, що одним з найбільш діючих засобів  боротьби з емоційним «голодом» на уроках іноземної мови є використання вчителем різноманітних навчальних матеріалів, то, наповнені позитивним емоційним зарядом, ці навчальні матеріали впливають на успішність навчання. Учителеві доводиться постійно зіштовхуватися із проблемою пошуку оптимальних форм уроків іноземної мови (англійського) і детально досліджувати причини, тенденції й умови підвищення інтересу до вивчення цієї дисципліни на певних етапах вікового розвитку учнів.

Формування повноцінних мотивів  навчальної діяльності багато в чому залежать від взаємин між учителем та учнем, які регулюються педагогічним тактом вчителя. Необережно кинуті вчителем слова, репліки, вигуки («ледар», «нероба», «із тебе нічого не вийде», «ти ні на що не здатний», «хіба ти можеш зробити що-небудь путнє» тощо) пригнічують дитину, підривають її віру в свої сили, боляче ранять душу дитини .

Методичне забезпечення викладання з формуванням інтересу до досліджуваного предмета, здається, неможливо без знання деяких особливостей психології спілкування на уроці. Крім того, учителеві іноземної мови потрібно знати вікові й індивідуальні особливості своїх учнів, їхній рівень розвитку, сьогоднішні інтереси й плани на майбутнє. Від учителя потрібно не тільки відміле знання іноземної мови, але й знання психолого-фізіологічних механізмів, що лежать в основі засвоєння мовних засобів, операцій і дій з ними, що забезпечують мовне спілкування, а також особливості сучасних методів навчання.

Основною практичною метою навчання лексичному матеріалу іноземної мови в початковій школі є формування в учнів лексичних навичок як найважливішого компонента експресивних і рецептивних видів мовленнєвої діяльності. Під мовленнєвими експресивними навичками розуміються навички інтуїтивно правильного слововживання й словотворення в усному мовленні відповідно до ситуацій спілкування й цілей комунікації. Лексична мовленнєва навичка містить у собі два основних компоненти: слововживання й словотвір. Психофізіологічною основою лексичних мовних експресивних навичок є лексичні автоматизовані динамічні зв`язки як єдність семантичних і образних слів і словосполучень [13, c. 36].

Дані психології мовлення показують, що мовленнєві лексичні навички  істотно відрізняються від граматичних. Лексичні навички характеризуються більшою усвідомленістю. У мовленні ми найбільше усвідомлюємо його зміст, що проявляється у виборі слів, їх правильному сполученні з іншими словами залежно від цілей комунікації. Крім лексичних мовних навичок можна виділити мовленнєві лексичні навички оперування лексичним матеріалом поза мовною комунікацією: операції по аналізу слова, операції по словотвору, конструюванню словосполучень. Досконале володіння лексичною стороною мовлення припускає наявність у мовця мовних й мовленнєвих лексичних навичок. Лексичні мовні навички, що формуються в учнів у процесі оволодіння іноземною мовою, відчувають вплив з боку лексичних навичок рідної мови. Щоб правильно зрозуміти характер цього впливу, необхідно зупинитися на особливостях словотвору й слововживання в англійській мові на відміну від української. Необхідно підкреслити, що для успішного формування й розширення словникового запасу необхідно дотримуватися принципів навчання іншомовної лексики, які узагальнюють і формулюють основні закономірності процесу навчання цьому аспекту мови:

1. принцип раціонального обмеження словникового мінімуму учнів середньої школи, що включає найбільш уживані слова, сталі словосполучення й мовні кліше;
2. принцип спрямованого пред`явлення лексичних одиниць у навчальному процесі: всі досліджувані лексичні одиниці повинні здобувати при введенні й поясненні, тренуванні й практиці, тобто навчально-оперативний характер, а саме учні повинні робити з ними дії, що щонайкраще закріплюють лексичні одиниці. Це досягається правильним поданням лексичної одиниці, демонстрацією її взаємодії з іншими лексичними одиницями в складі речення на основі замін, підстановок, сполучень;
3. принцип обліку мовних властивостей лексичних одиниць:                          графіко-акустичне оформлення кожної групи одиниць, їхня семантика, структура й сполучуваність;
4. принцип обліку дидактико-психологічних особливостей навчання: кожна лексична одиниця на всіх щаблях навчання одержує поступове, послідовне розкриття, що розширює, свої особливості в умовах системного й інтенсивного тренування;
5. принцип комплексного рішення основних дидактико-методичних завдань: вирішуються завдання формування реального словника, розширення потенційного словника й розвитку лексичного здогаду;
6. принцип опори на лексичні правила: використовуються лексичні правила семантики, сполучуваності й стилістичної диференційованості досліджуваних лексичних одиниць;
7. принцип єдності навчання лексики й мовної діяльності: остаточна мета словникової роботи досягається при завершенні формування лексичного механізму, що входить в основні види мовної діяльності [13, c. 37].