Житловий фонд

 

 

План

1.Юридична  класифікація жилих  будинків  і приміщень

2 .Вимоги до житлових приміщень

3 . Який Нормативно правовий акт визначає   органи які здійснюють контроль у житловій сфері

4.Назвіть  Методи житлового  права

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1Юридична  класифікація  жилих  будинків  і приміщень

 

Житловий фонд — це сукупність жилих будинків і жилих приміщень на всій території України, що визнані у встановленому порядку житлом, придатним для проживання громадян. Житловий фонд України є сукупністю жилих квартир (будинків) приватної, державної, комунальної та колективної власності. 
До житлового фонду України входять: 
1) жилі будинки — будинки, які призначені для проживання людей, мають одну чи кілька квартир, а також необхідні допоміжні приміщення. 
Під жилими будинками розуміють будівлі, що характеризуються сукупністю таких ознак: 
— відповідність будівель архітектурно-будівельним, санітарно-гігієнічним, протипожежним та іншим нормам і стандартам, що робить ці будівлі придатними для постійного проживання в них громадян; 
— прийняття в експлуатацію комісією фахівців і спеціалістів зведеного будинку, що відповідає зазначеним умовам; 
— реєстрація в органах місцевого самоврядування будівлі як жилої. 
Слід відрізняти допоміжні приміщення від підсобних приміщень жилого будинку. 
Допоміжні приміщення жилого будинку — приміщення призначені для забезпечення та утримання будинку, а також побутового обслуговування населення за місцем проживання (вестибюль, сходова клітка, перехідний шлюз, міжквартирний коридор, колясочна, підвали, горища тощо); 
2) квартири — частини жилих будинків, що призначені для проживання самітніх осіб, однієї або кількох сімей з упорядженими жилими кімнатами, підсобними приміщеннями, окремим виходом на сходову клітку, галерею, в коридор або на вулицю; 
3) частина квартири (одноквартирного будинку) — жила кімната (кімнати) у квартирі (одноквартирному будинку), придатна для постійного проживання самітньої особи чи сім’ї, а також підсобні приміщення квартири (однокімнатного будинку). 
Підсобні приміщення — це приміщення кухні, ванної кімнати чи душової, санвузла, квартирного коридору чи прихожої, вбудованих у квартирі кладових або шаф. Вони не можуть бути предметом окремого договору оренди (найму). 
Відповідно до форм власності житловий фонд поділяється на 
1) державний (комунальний), 
2) колективний, що включає громадський житловий фонд і фонд житлово-будівельних кооперативів, та 
3) приватний. 
За ст. 7 проекту Житлового Кодексу, житловий фонд України за формою власності поділяють на такі категорії: 
1) приватний житловий фонд. Сюди входять зведені жилі будинки, приватизовані квартири (будинки), що знаходяться на праві приватної власності та призначені для задоволення житлових потреб власників і членів їхніх сімей. Законодавство дозволяє належне їм житло здавати в оренду чи найм іншим особам. 
Питома вага приватного житлового фонду швидко збільшується і в майбутньому має становити понад 90 відсотків. 
суб’єктами права приватної власності на житло є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які набули на нього право власності на законних підставах; 
2) житловий фонд колективної власності включає громадський житловий фонд і фонд житлово-будівельних кооперативів. 
До громадського житлового фонду в першу чергу входить фонд колективних сільськогосподарських підприємств, створених на основі колгоспів, радгоспів. Слід зазначити, що у регулюванні житлових відносин в колективному фонді є багато особливостей щодо надання та користування житлом. 
Суб’єктами права на житло колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, господарські товариства, об’єднання громадян, релігійні та інші організації, що є юридичними особами; 
3) державний житловий фонд складається з житлового фонду, що належить державним підприємствам, установам і організаціям на праві повного господарського відання або оперативного управління. 
4) комунальний житловий фонд — це фонд, що належить на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах. 
суб’єктом права власності на комунальний житловий фонд є територіальні громади. 
Не належать до житлового фонду України нежилі приміщення в житлових будинках, тобто частини будинку з окремими входами, призначені для торговельної, іншої, не забороненої законом діяльності та не шкідливої для експлуатації будинку. До житлового фонду не входять вбудовані нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торгівлі, громадського харчування, побутового та інших видів обслуговування населення. 
Відповідно до статей 4-6 Житлового Кодексу державний житловий фонд включає в себе жилі будинки (закінчені будівництвом і здані в експлуатацію) та жилі приміщення в інших будівлях, призначені для постійного проживання громадян. 
Відносини, пов’язані з використанням під житло приміщень у нежилих будинках, не призначених для постійного проживання громадян, регулюються нормами цивільного, а не житлового законодавства, незалежно від їх тривалості. 
Згідно з проектом Житлового Кодексу за призначенням житловий фонд можна поділити на такі категорії: 
1) житловий фонд загального призначення — це сукупність житла всіх форм власності, призначеного для проживання громадян. 
2) житловий фонд соціального призначення — це житло, призначене для проживання громадян, які потребують соціального захисту. До цієї категорії громадян відносяться: інваліди, ветерани, самітні громадяни похилого віку. Їм надається житло в будинках-інтернатах. 
Виселення з будинку-інтернату з власної ініціативи громадянина провадиться за його письмовою заявою, а з ініціативи власника або установи, у віданні якої перебуває будинок-інтернат, — тільки у судовому порядку; 
3) житловий фонд спеціального призначення — це житло, що надається в користування працівникам підприємств, установ і організацій та тим громадянам, які за характером їх трудових відносин мають проживати за місцем роботи або поблизу нього, — службове житло; робітникам, службовцям, студентам, учням, а також іншим громадянам на відповідний строк надаються гуртожитки; інвалідам, ветеранам, самітнім громадянам похилого віку — місця в будинках-інтернатах. До фонду спеціального призначення належить також житло призначене для тимчасового проживання переселених громадян — маневрений житловий фонд, а для біженців, безпритульних і вимушених переселенців — готелі-притулки. 
Житловий фонд спеціального призначення формується шляхом споруджених квартир нових будинків, переобладнання існуючих будинків і квартир інших категорій житлового фонду, переобладнання нежилих будинків і включення їх до житлового фонду, а також шляхом переведення одного житлового фонду до фонду іншого призначення. 
До житлового фонду спеціального призначення належать: 
1) службове житло; 
2) гуртожитки для проживання самітних громадян (жилі кімнати для спільного користування кількох осіб, які не перебувають у родинних зв’язках); 
3) гуртожитки для проживання сімей (житло), що складається з однієї або кількох кімнат і перебуває у користуванні окремої сім’ї; 
4) будинки (квартири) маневреного житлового фонду; 
5) будинки-інтернати для інвалідів, ветеранів, самітних громадян похилого віку; 
6) готелі-притулки. 
Готелі-притулки призначені для тимчасового проживання громадян, які потерпіли від стихійного лиха або іншої екстремальної ситуації, а також для розміщення біженців. 
Готелі-притулки створюються у разі виникнення надзвичайної ситуації на базі існуючих готелів, гуртожитків, баз відпочинку, пансіонатів та інших приміщень, що можуть бути пристосовані для тимчасового проживання

 

2 Вимоги до  житлових приміщень

Житлові приміщення повинні відповідати типовим споживчим якостям житлових приміщень, які забезпечують безпечне проживання, санітарно-гігієнічний комфорт і інші соціальні функції.  
Так, наказом Міністерства архітектури і будівництва Республіки Білорусь від 7 жовтня 1999 року № 303 були затверджені Вказівки щодо визначення типових споживчих якостей житлових приміщень (далі Вказівки). Дані вказівки були розроблені та затверджені на виконання постанови Ради Міністрів Республіки Білорусь від 9 вересня 1999 року № 1404 «Про типових споживчих якостях житлових приміщень [10].  
Вказівки встановлюють архітектурно-планувальні та технічні характеристики квартирних житлових будинків, що забезпечують гарантовані Державою безпека проживання, санітарно-гігієнічний комфорт, соціально-функціональні вимоги відповідно до державного тандарту  
Вказівки застосовуються для розрахунку показника вартості одного метра квадратного загальної площі, що використовується для визначення розміру пільгового  кредиту одноразових безоплатних субсидій і виділення бюджетних коштів набудівнитство житлових приміщень у містах, селищах міського типу, у сільській місцевості.  
Пункт 3 Вказівок  встановлює рхітектурно-планувальні та технічні характеристики квартирних житлових будинків, що зводяться у сільській місцевості, які визначені на основі положень будівельних норм Республіки Білорусь 3.02.04-03 «Житлові будинки» та інших технічних нормативних правових актів до проектних рішень житлових будинків [6 ].  
До архітектурно-планувальним характеристик відносяться:  
1. типи житлових будинків (квартир);  
2. поділ будинку (квартири) на житлову і господарську зони;  
3. наявність підсобних приміщень;  
4. наявність горищного простору;  
5. наявність у квартирах санітарно-гігієнічних приміщень (вбиральня,);  
3. наявність санітарно-гігієнічних приміщень (санвузол, ванна, вбиральня);  
4. орга для перших поверхів будинків під лоджіями приміщень, що використовуються як господарських комор (із забезпеченням умов димовидалення з підвальних і цокольних поверхів згідно з діючими нормами);  
5. архітектурно-планувальне забезпечення вимог інсоляції приміщень;  
6. благоустрій прибудинкової території з створенням мощення, озеленення, необхідних за нормативами майданчиків і устаткування, організац перед фасадом (виключаючи фасади, орієнтовані на магістралі і вулиці) озеленених приквартирних ділянок з виходом на них безпосередньо з квартир першого поверху [11].  
До технічних характеристик квартирних житлових будинків, що зводяться в містах і селищах міського типу відносяться  
1. забезпечення джерелами теплопостачання, , водопостачання, каналізація, радіофікація, телефікація, телефонізація, сміттєвидалення;  
2. забезпечення нормативних вимог по теплотехнічних характеристиках огороджувальних конструкцій;  
3. обладнання будинків приладами обліку та регулювання;  
4. забезпечення вентилювання житлових приміщень;  
5. влаштування захисних огорож лоджій перших поверхів (що не є евакуаційними), посиленої конструкції дверей для виходів на озеленений приквартирну ділянку;  
6. забезпечення захисту інженерного обладнання житлових будинків від доступу сторонніх осіб і навмисного або випадкового механічного впливу на джерела електричного освітлення і електровимикачі у допоміжних приміщеннях житлового будинку, на елементи зовнішнього освітлення;  
7. установка укріплених вхідних дверей в житлові будинки (під'їзди будинків), обладнання входів в багатоквартирні житлові будинки домофонами з урахуванням випускаються в Республіці Білорусь охоронно-переговорних пристроїв або кодовими пристроями;  
8. застосування будівельних конструкцій, матеріалів, устаткування у відповідності з будівельними нормами [11, п. 4].  
При створенні житлових приміщень типових споживчих якостей квартирних житлових будинків, що зводяться в містах і селищах міського типу також як і при створенні квартирних житлових будинків, що зводяться у сільській місцевості слід забезпечувати:  
1. довговічність та архітектурно-художню виразність конструктивних елементів і зовнішньої обробки будинків;  
2. захист виступаючих конструкцій цоколів від атмосферних впливів, пристрій козирків над входами;  
3. створення експлуатованих горищ у будинках висотою до п'яти поверхів включно, використання високоефективних покрівельних матеріалів у разі влаштування плоскої покрівлі над житловими будинками висотою понад п'ять поверхів;  
4. організований водостік з покрівель для стін ефективних видів обробки, використання довговічних фарбувальних складів.  
Також слід звернути увагу на те, що крім архітектурно-планувальних характеристик і технічних норм слід враховувати санітарний стан житлового приміщення. Так, кожне житлове приміщення має відповідати санітарно-технічним нормам і вимогам, що забезпечують комфортне і, в першу чергу, безпечне проживання в житловому приміщенні. При невідповідності даним характеристикам житлове приміщення визнається непридатним для проживання.  
Розгляд питань визнання житлових приміщень непридатними для проживання або невідповідності їх санітарним і технічним вимогам, що пред'являються до житлових приміщень, покладається на постійно діючу міжвідомчу комісію, утворену районним, міським, районним у місті виконавчим або розпорядчим органом [9, п. 5].  
Постійно діюча міжвідомча комісія складається з заступника голови (голови адміністрації) виконавчого або розпорядчого органу (голова комісії), керівника органу уравління житлово-комунального господарства виконавчого або розпорядчого органу, представників органів санітарно-епідеміологічного нагляду та державного пожежного нагляду, відповідного будинкового комітету, а також органів, що відають питаннями архітектури та будівництва, які здійснюють реєстрацію та технічну інвентаризацію.  
При розгляді питання про непридатність для проживання жилих приміщень, розташованих у селищах міського типу і сільських населених пунктах, до складу зазначеної комісії включається також голова або секретар селищної, сільської виконавчого або розпорядчого органу.  
Під час оглядів стану житлових приміщень перевіряються:  
1. технічний стан основних конструктивних елементів - фундаментів, підвальних приміщень, стін (включаючи стики панелей у великопанельних житлових будинках), перекриттів, перегородок, підлог, сходів, дахів і покрівель, горищних приміщень, балконів, лоджій, входів, карнизів, козирків і інших елементів фасадів , дверей і вікон, а також інженерного обладнання житлових приміщень;  
2. ступінь благоустрою житлового приміщення та прибудинкової території (наявність холодної та гарячої води і постачання нею, стан каналізації, електропостачання та газопостачання, доріг, відмосток, тротуарів, комуніаійних мереж і споруд, зелених насаджень, газонів, дитячих майданчиків);  
3. санітарно-гігієнічні умови (інсоляція, ступінь вібрації, шум) [9].  
Умови, при яких житлові приміщення визнаються не відповідними санітарним і технічним вимогам, що пред'являються до житлових приміщень, непридатними для проживання (далі Умови), встановлюються Міністерством житлово-комунального господарства за погодженням з Міністерством архітектури та будівництва та Міністерством охорони здоров'я.  
Також дані умови визначають перелік дефектів, при яких житлові приміщення визнаються не відповідними санітарним і технічним вимогам, що пред'являються до житлових приміщень, і непридатними для проживання [12].  
Для житлових приміщень у залежності від значимості і наявності дефектів встановлюються дві категорії санітарно-технічного стану:  
1. до першої категорії відносяться житлові приміщення, придатні для проживання, але не відповідаютьсанітарним і технічним вимогам;  
2. до другої категорії відносяться житлові приміщення, непридатні для проживання.  
Неможливість усунення дефектів першої категорії санітарно-технічного стану в окремих житлових кімнатах і визнання їх не відповідними санітарним і технічним вимогам, що пред'являються до житлових приміщень, можуть розглядатися тільки в тому випадку, якщо окремі житлові кімнати є предметом самостійного договору найму житлового приміщення або належать громадянинові на праві власності.  
Пункт 5 Умов визначає перелік дефектів житлових приміщень першої категорії санітарно-технічного стану:  
1. розміщення житлових приміщень у цокольних поверхах житлових будинків, за винятком тих, в яких санітарні та технічні показники відповідають допустимим і виключена можливість їхнього затоплення зливовими водами та каналізаційними фекаліями (у разі засмічень);  
2. житлові приміщення, влаштовані в горищах, за винятком тих, в яких санітарні та технічні показники відповідають допустимим;  
3. наявність в будинках вбудованих приміщень, забороняються Будівельними нормами Білорусі 3.02.04-03 «Житлові будинки», затвердженими наказом Міністерства архітектури і будівництва Республіки Білорусь від 26 серпня 2003 р. № 165, і СанПіН № 9-27-94 «Санітарні правила пристрою, обладнання та утримання житлових будинків », затверджених заступником Міністра охорони здоров'я Республіки Білорусь, Головним державним санітарним лікарем Республіки Білорусь, до розміщення в житлових будинках [6];  
4. відсутність спеціальної вентиляції і звукоізоляції вбудованих нежитлових приміщень;  
5. відсутність кухонь;  
6. відсутність природного освітлення і вінтіляційних каналів в кухнях;  
7. недотримання санітарних правил і норм по інсоляції;  
8. висота поверху від підлоги до стелі в житлових приміщеннях менше 2,4 м;  
9. вікно (вікна) житлової кімнати виходять під арку або в криту галерею, якщо така житлова кімната не має інших вікон;  
10. відстань між вікнами житлової кімнати та стіною протилежної будівлі або споруди до 3 м включно при відсутності інших вікон у житловій кімнаті;  
11. вхід до вбиральні здійснюється безпосередньо з житлової кімнати;  
12. наявність окремих конструктивних елементів, технічний стан яких близький до аварійного;  
13. житлові кімнати знаходяться над приміщеннями з великим тепловиділенням, і температура повітря на відстані 1,5 м від рівня підлоги в ній перевищує 25 градусів С при температурі підлоги вище 28 градусів С;  
14. невідповідність параметрів мікроклімату санітарним правилам;  
15. розташування житлових приміщень у санітарно-захисних зонах промислових підприємств, в яких ступінь забруднення повітря, рівень шуму, вібрації, напруги електромагнітних полів перевищують гранично допустимі концентрації і гранично допустимі рівні;  
16. розташування житлових будинків по відношенню до транспортних  дорогах меньше розмірів, зазначених у нормативних документах;  
17. застосування в конструкціях житлових приміщень матеріалів, заборонених санітарно-епідеміологічними нормами [12];  
Перелік дефектів житлових приміщень другої категорії санітарно-технічного стану встановлюється пунктом 6 Умов. Так, до них відносять:  
1. фізичний знос кам'яних житлових будинків понад 70%, а житлових будинків дерев'яних та зі стінами з інших матеріалів - понад 65%, встановлений детальним обстеженням у відповідності з технічними нормативними правовими актами;  
2. аварійний стан житлових приміщень, усунення якого неможливо [12].  
Якщо під час обстажання житлових приміщень буде виявлено невідповідність цих житлових приміщень санітарним і технічним вимогам, що пред'являються до житлових приміщень, які можна і доцільно усунути шляхом проведення ремонту, житлово-експлуатаційна організація (власник) вирішує в установленому порядку питання про виробнитсво такого ремонту за рахунок коштів власника житлових приміщень або юридичної особи, в господарському віданні або оперативному управлінні якого він знаходиться.  
У разі неможливості або недоцільності проведення ремонту житлово-експлуатаційна організація (власник) вносить попередні списки з актами обстеження житлових приміщень на розгляд постійно діючої міжвідомчої комісії.  
В акті обстеження стану житлового приміщення повинен міститися висновок про невідповідність жилого приміщення санітарним і технічним вимогам, що пред'являються до житлових приміщень, і неможливості або недоцільності проведення ремонту з відповідними обгрунтуваннями. До акта обстеження додається технічний паспорт житлового приміщення з даними про його фізичний знос, а при необхідності - висновки проектної або науково-дослідницької організації, органів санітарно-епідемічного нагляду.  
Підготовка акту про визнання житлового приміщення не відповідає санітарним і технічним вимогам, що пред'являються до житлових приміщень, чи непридатним для проживання здійснюється постійно діючої міжвідомчої комісією, яка:  
1. розглядає подані житлово-експлуатаційною організаці. (власником) документи;  
2. перевіряє обгрунтованість висновків про неможливість або недоцільність проведення ремонту житлового приміщення;  
3. обстежує при необхідності стан житлового приміщення і складає відповідний акт;  
4.  Встановлює  причини незадовільного стану жилого приміщення і при наявності вини в цьому службових осіб ставить питання про притягнення їх до відповідальності;  
5. при визнанні жилого приміщення непридатним для проживання вносить до виконавчого або розпорядчий орган відповідну пропозицію [9, п. 7].  
Виконавчий або розпорядчий орган розглядає подані постійно діючої міжвідомчої комісією матеріали і приймає рішення щодо придатності жилого приміщення для проживання.  
У випадках, коли виконавчий або розпорядчий орган дійде висновку про можливість і доцільності усунення невідповідності житлового приміщення санітарним і технічним вимогам, що пред'являються до житлових приміщень, шляхом проведення ремонту, він приймає рішення про виробництво такого ремонту за рахунок коштів власника житлового приміщення або юридичної особи, у господарському віданні або оперативному управлінні якого він знаходиться.  
Якщо житлове приміщення визнається виконавчим або розпорядчим органом не відповідним  санітарним і технічним вимогам, що пред'являються до житлових приміщень, і непридатним для проживання, то зазначений орган вносить до обласної (Мінський міський) виконавчий комітет пропозицію про відновлення житлових приміщень для використання за призначенням, переобладнання для використання в інших цілях (переведення в нежиле) або знесення непридатного для проживання жилого приміщення. При цьому рішення узгоджується з власником або юридичною особою, у господарському віданні або оперативному управлінні якого знаходиться таке приміщення.  
У містах з районним поділом таку пропозицію в обласний виконавчий комітет вноситься міським виконавчим органом.  
Обласний (Мінський міський) виконавчий комітет розглядає подані матеріали і приймає рішення про відновлення для використання за призначенням, переобладнання для використання в інших цілях (переведення в нежиле) або знесення непридатного для проживання жилого приміщення [9].  
Місцеві виконавчі і розпорядчі органи або утворені ними органи управління житлово-комунального господарства, а також організації, у власності, господарському віданні або оперативному управлінні яких є житлові приміщення, ведуть облік непридатних для проживання жилих приміщень.  
Рішення про визнання житлового приміщення не відповідає санітарним і технічним вимогам, що пред'являються до житлових приміщень, видається районним, міським, районним у місті виконавчим і розпорядчим органом.  
Отже, підводячи підсумок вищесказаному, слід усвідомити, що житлові приміщення повинні відповідати типовим споживчим якостям житлових приміщень, які забезпечують безпечне проживання, санітарно-гігієнічний комфорт і інші соціальні функції.  
Так, наказом Міністерства архітектури і будівництва Республіки Білорусь № 303 були затверджені Вказівки щодо визначення типових споживчих якостей житлових приміщень.  
Вказівки встановлюють архітектурно-планувальні та технічні характеристики квартирних житлових будинків, що забезпечують гарантовані державою безпека проживання, санітарно-гігієнічний комфорт, соціально-функціональні вимоги відповідно до державного стандарту Республіки Білорусь.  
Законодавством Республіки Білорусь встановлені також і умови, при яких житлові приміщення визнаються не відповідними санітарним і технічним вимогам, що пред'являються до житлових приміщень, непридатними для проживання, які встановлюються Міністерством житлово-комунального господарства за погодженням з Міністерством архітектури та будівництв

 

 

 

 

3  Який Нормативно правовий акт визначає   органи які здійснюють контроль у житловій сфері  
Житловий кодекс 
Житлові відносини в Україні регулюються системою законодавчих актів, серед яких визначальним є Житловий кодекс. Він регулює питання забезпечення громадян жилими приміщеннями, користування ними та інші, пов’язані з наймом приміщень державного та громадського житлового фонду, користуванням службовими жилими приміщеннями, гуртожитками, жилими приміщеннями у будинках житлово-будівельних кооперативів, приватному житловому фонді, забезпеченням схоронності житлового фонду, з його експлуатацією та ремонтом, відповідальністю за порушення житлового законодавства. Цей Кодекс був прийнятий Верховною Радою Української РСР 30 червня 1983 р. і визначає структуру житлового права й досі, хоча й не відповідає сучасній ситуації та потребам суспільства побудови ринкової економіки. Він лише частково враховує нові нормативні акти, майже не відтворює питань, пов’язаних з приватизацією житла та утриманням приватизованого житлового фонду, особливостей його експлуатації та ремонту. Кодекс врегульовує житлові відносини у випадках, коли наймодавцем є держава. Звичайно, цей Житловий кодекс зазнав і постійно зазнає “косметичних” виправлень шляхом внесення до нього змін і доповнень, що не можуть повною мірою відображати реалії нашого життя. Уже розроблений проект нового Житлового кодексу України, структура якого запропонована такою, що визначають гарантії житлових прав громадян, суб’єктів житлового права, їх права та обов’язки, поняття житлового фонду та компетенцію уповноважених державних органів: 
І. Загальні положення. 
II. Реалізація прав громадян України на житло. 
1. Порядок реалізації прав громадян України на житло. 
2. Будівництво та придбання житла. 
III. Користування житлом. 
1. Житловий фонд соціального призначення. 
2. Порядок надання житла у фонді загального призначення. Найм, оренда та бронювання житла. 
3. Порядок надання у користування житла у фонді колективної власності. 
4. Володіння, розпорядження і користування житлом, що перебуває у приватній власності. 
5. Порядок надання і користування житлом у фонді спеціального призначення. 
6. Об’єднання співвласників багатоповерхових жилих будинків, товариства власників житла, товариства забудовників та їх асоціації. 
7. Плата за найм, оренду житла і комунальні послуги. 
8. Обмін житла. 
Утримання та реконструкція житла. Державний нагляд, використання та утримання житлового фонду. 
Відповідальність за порушення житлового законодавства. 
. Вирішення житлових спорів. 
Для порівняння нагадаємо структуру чинного Житлового кодексу: 
І. Загальні положення, що визначають компетенцію державних органів в житловій сфері, поняття призначення та склад житлового фонду, права та обов’язки громадян. 
II. Управління житловим фондом. 
III. Забезпечення громадян жилими приміщеннями. Користування жилими приміщеннями. 
1. Надання жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду. 
2. Користування жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду. 
3. Користування службовими жилими приміщеннями. 
4. Користування гуртожитками. 
5. Забезпечення громадян жилими приміщеннями в будинках житлово-будівельних кооперативів і користування ними. 
6. Користування жилими приміщеннями в будинках (квартирах) приватного житлового фонду. 
. Забезпечення схоронності житлового фонду, його експлуатація та ремонт.. Відповідальність за порушення житлового законодавства. 
. Вирішення житлових спорів. 
Заключні положення. 
Житловий кодекс є комплексним законодавчим актом, що включає норми різних галузей права (адміністративного, державного, цивільного, фінансового та ін.). Одним з головних недоліків чинного Житлового Кодексу є те, що більшість його статей мають відсильний характер. Цієї проблеми не вдалося повністю вирішити й у проекті нового Житлового Кодексу. Наведемо кілька прикладів:Житловий Кодекс регулює забезпечення громадян жилими приміщеннями і користування ними. Але порядок надання жилих приміщень у будинках громадського, відомчого та державного житлового фонду регулюється Правилами обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень, затвердженими постановою Ради Міністрів УРСР від 11 грудня 1984 р. за № 470; 
Житловий Кодекс регулює порядок користування жилими приміщеннями в будинках державного та громадського жилого фонду, але Правила користування жилими приміщеннями. Типовий договір найму жилого приміщення, розмір плати за комунальні послуги визначаються Кабінетом Закони України 
Житлові правовідносини регулюються також законами України, особливо ті правовідносини, що випливають з права власності (Цивільний кодекс, Закон України “Про власність” тощо). 
Нині єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України. Саме виключно до компетенції Верховної Ради входить прийняття законодавчих актів, які мають найвищу юридичну силу і яким повинні відповідати всі нормативно-правові акти інших державних органів. Вона приймає закони, постанови та інші акти. 
Під законами слід розуміти нормативно-правові акти найвищої юридичної сили, які містять загальнообов’язкові правила поведінки і регулюють найважливіші суспільні відносини. Виключно законами України визначаються питання права і свобод людини, гарантії забезпечення цих прав та обов’язків тощо. 
Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді належить Президентові України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів України і Національному банку України. 
Серед основних законів України, прийнятих останнім часом, можна назвати такі: “Про приватизацію державного житлового фонду”, “Про наукову і науково-технічну діяльність”, “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”, “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні”, “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, “Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні”, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про об’єднання співвласників бакатоквартирного будинку” та ін. Серед прийнятих постанов важливою є Постанова “Про оплату житлово-комунальних послуг населенням України” від 18 березня 1999 р. за № 512-ХІУ. Правовідносини у житловій сфері мають регулюватися насамперед законами, оскільки визначають права і обов’язки громадян, і в особливому порядку мають бути доведені до відома населення. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними. 
Дія законів у часі 
Правила, за якими визначаються межі чинності нормативно-правових актів, встановлюються законодавством держави та міжнародними договорами. Стаття 58 Конституції визначає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, якщо вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи. Норми Конституції України є нормами прямої дії. 
Зокрема, чинність нормативно-правових актів у часі характеризується не тільки моментом набрання ними чинності, а й напрямком дії у часі. З огляду на це розрізняють: 
- пряму дію, коли нормативний акт поширюється на нові факти або на факти, які виникли ще до набрання актом чинності, але продовжують існувати старі факти, а нові поширюються тільки з моменту набрання чинності цим актом; 
- зворотню дію, коли нормативний акт поширюється на факти, що виникли до набрання актом чинності (старі факти), але з моменту їх виникнення відбувається перегляд, корекція попередніх рішень за такими фактами вже за новим нормативно-правовим актом та переживаючу дію, коли нормативний акт поширюється тільки на нові факти, а на старі, що виникли раніше і не припинили свого існування, продовжує діяти попередній нормативний акт. 
і злочинам, для захисту здоров’я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей. 
Європейський суд ухвалив, що житлом можна вважати згідно зі ст. 8, облаштоване особою помешкання, навіть якщо таке облаштування було здійснене з порушенням вимог національного законодавства. Особа також може оскаржувати порушення права на житло, коли йдеться про власність, яку ця особа щороку займає протягом значного проміжку часу (МЕНТЕС проти Туреччини, 1997 р.). Нарешті суд ухвалив, що до області застосування ст. 8 належать також офісні приміщення (НІМЕУ проти Німеччини, 1992 р.). Право на достатнє житло — це право будь-якої людини. Забезпечення житлом є життєвою необхідністю і одним з головних прав громадян незалежно від рівня економічного розвитку держави. У зв’язку з цим ст. 25 Загальної декларації прав людини визначає, що кожна людина має право на такий життєвий рівень, який включає харчування, одяг, житло. 
До міжнародно-правових документів у житловій сфері слід віднести і Міжнародний пакт про громадські та політичні права, про права дитини тощо.,

 

 

 

4.Назвіть  Методи  житлового права

. Формулюючи методи житлового  права, слід зазначити, що воно обумовлене загальноправовими методами тих галузей сучасного права, які органічно поєднуються у житловому праві. Водночас специфіка предмета житлового права обумовлює специфічні методи правового регулювання — сукупність юридичних засобів впливу, характерних саме для житлового права.

У правових нормах закріплено правомочності суб'єктів житлового права та дозвіл, заборона, рекомендація; їх доцільно розкривати на прикладах різних нормативних документів.

Методи впливу можна поділити на диспозитивні та імперативні. Для прикладу слід навести норми Конституції, Цивільного та Житлового кодексу.

Висвітлюючи принципи житлового права, потрібно охарактеризувати специфічні риси житлового права, зумовлені його функціями: соціальною; регулятивною; охоронною; виховною; попереджувальною. При цьому необхідно зазначити, що житлове право — не лише сукупність норм, а й правові принципи, на яких ґрунтується законодавство.

Законодавство зарубіжних країн надає державним органам дедалі більших повноважень у прийнятті рішень в усіх сферах суспільного життя, що сприяє не тільки усвідомленню права, а й є правовими категоріями, які характеризують житлове право. При цьому необхідно зупинитися на основних принципах житлового права: недотор канність житла, законність, пріоритетність прав людини; гаранто-ваність правового захисту, гласність, доступність судового захисту тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список  використанних  Джерел

1.Житловий  кодекс  України редакція від 15.052013року

2. Конституція  України ред від 2004 р

3.Житлове право України М.К. Галянтич, Г.І. Коваленко

4.Основи правознавства. Підручник  Подопригора  О.А

5.Житлове право. Підручник. – Харків 2005

6. Житлове  Право  України   Мічурин   Є.О  2008р

7  Мудра  О.М Житлове  право   навчальний  посібник  для дистанційного навчання Юринком  2005р

8 .Павлов  В.І  Житлове  Право     вид Кондор 2006  р

9. Житлове  Право  Олійник А.Ю  вид   Право 2005 рік

10 Копейчиков В.В   Житлове  Право  вид  Право 2007 рік