Фіскально-регулюючі аспекти податкової політики в Україні

Конституція України закріпила положення про те, що система оподаткування встановлюється тільки законами України [1]. Це положення вимагає приведення усього податкового законодавства у відповідність до Конституції України і водночас - це досить зручний момент для вдосконалення системи оподаткування.

 

 

1.2. Критерії формування податкової політики в умовах формування ринкових відносин господарювання

 

 

Як відомо, податки в руках одних можуть виступати знаряддям та інструментом стабілізації та економічного процвітання в державі, а в руках інших – засобом нестабільності та економічного саморуйнування. Ось чому, думаючи про формування державних грошових фондів за рахунок податків і податкових платежів та встановлюючи нові види і форми оподаткування, державницькі структури повинні проводити таку податкову політику, яка має паретооптимально поєднувати інтереси держави і платників податків.

За інтерпретацією італійського економіста Парето, оптимальною вважається будь-яка дія, що приносить користь принаймні одній особі, не погіршуючи грошово-майнового стану чи добробуту когось іншого. Інакше кажучи, будь-які зміни в оподаткуванні будуть суспільно корисними і виправданими, якщо вони нікому не завдають збитків і при цьому приносять декому користь. Досягнення «оптимуму Парето» в оподаткуванні потрібно розуміти як забезпечення фіскальних інтересів держави без погіршення економічної ефективності господарювання платників податків, а, заодно -й суспільного добробуту громадян-виборців, або поліпшення економічної ефективності діяльності платників податків без погіршення фіскальних інтересів держави і послаблення соціального захисту громадян-виборців [23,  87]. Досягти цього можна за умови наукового поєднання таких критеріїв: критерій фіскальної достатності (інтереси держави); критерій економічної ефективності (інтереси платників податків); критерій  соціальної справедливості  (інтереси  громадян-виборців); критерій стабільності; критерій гнучкості.

Критерій фіскальної достатності зводиться до того, що, проводячи податкову політику, необхідно забезпечити таку величину податкових надходжень, яка є оптимально бажаною, виходячи із проголошеної економічної доктрини. Досліджуючи значення цього критерію, простежується чітка пропорційна залежність між нормою оподаткування і величиною податкових надходжень: чим вища норма оподаткування, тим вищі розміри податкових надходжень. Залежність цю можна відобразити простою математичною формулою (1.1):

 

Y = А1 х Т х В,            (1.1)

 

де Y – загальна величина податкових надходжень;

А1 – коефіцієнт регресії, який характеризує рівень залежності податкових надходжень від норми оподаткування, причому А1 < 1;

Т – рівень оподаткування в державі;

В – величина ВВП.

При нульовому рівні оподаткування – податкові надходження будуть відсутні. При збільшенні норми оподаткування – податкові надходження до бюджету будуть збільшуватись, хоча темпи зросту податкових надходжень будуть повільнішими, ніж темпи росту норми оподаткування. Але процес цей повинен проходити не хаотично та спонтанно, а відповідно до критеріїв економічної ефективності та соціальної справедливості.

Залежність економічної ефективності діяльності суб'єктів господарювання від рівня оподаткування досліджується через аналіз величини чистого доходу (прибутку) суб'єкта господарювання. Формула основного показника фінансово-господарської діяльності відображається таким чином (1.2):

 

         (1.2)

 

де ЧД - величина чистого доходу, прибутку;

ЗП - заробітна плата;

Н - нарахування на зарплату;

П - податки і податкові платежі;

Д - величина доходу.

Враховуючи це, математична функція залежності критерію економічної ефективності від рівня оподаткування має вигляд (1.3):

 

ЧД = (ВД – ВД х А2) / Т,       (1.3)

 

де ЧД - величина чистого доходу;

А2 – коефіцієнт залежності чистого доходу від рівня оподаткування;

Т – рівень оподаткування;

ВД – величина валових доходів.

Причому

   А2 / Т 1, якщо Т       1, якщо Т          100%.      (1.4)

 

Отже, якщо рівень оподаткування в країні прямує до 100%, то величина чистого доходу прямує до 0.

Суть критерію соціальної справедливості щодо встановлення рівня оподаткування необхідно розуміти в двох аспектах:

• скорочення реальних доходів конкретних платників внаслідок сплати податків та податкових платежів;
• повернення частини номінальних доходів до конкретних платників, перерозподілених з допомогою податків через бюджет у вигляді суспільних благ (національна безпека, правопорядок, охорона здоров'я, освіта, благоустрій та інші трансфертні платежі).

Перший аспект критерію соціальної справедливості відображається такою функціональною залежністю (1.5):

 

РД = НД – А3 Т х БО,          (1.5)

 

де РД – реальні доходи платників податків;

НД – номінальні доходи платників податків;

А3 – коефіцієнт залежності величини реальних доходів платників податків від рівня оподаткування;

Т – рівень оподаткування;

БО – база оподаткування.

Отже, розмір реальних доходів безпосередньо залежить від величини рівня оподаткування: чим вищий рівень оподаткування, тим нижчі реальні доходи конкретних платників податків. Другий аспект критерію соціальної справедливості відображається такою функціональною залежністю (1.6):

 

СБ= х ПН,          (1.6)

 

де СБ – фінансовані з бюджету суспільні блага та трансфертні платежі;

Т – рівень оподаткування;

А4 – коефіцієнт залежності величини суспільних благ від норми оподаткування;

ПН – податкові надходження.

Між величиною рівня оподаткування та розміром повернення раніше сплачених податків (правда, це повернення відносне – через отримання фінансованих з бюджету суспільних благ та трансфертних платежів) існує певна параболічна залежність. Причому, збільшення норми оподаткування в державі веде до абсолютного зростання розміру трансфертних платежів з бюджету. Але темпи зростання фінансованих з бюджету суспільних благ відстають від темпів росту рівня оподаткування.

У реальному суспільно-економічному житті критерії фіскальної достатності, економічної ефективності та соціальної справедливості взаємопов'язані, взаємозалежні і не можуть існувати окремо один від одного.

Слід зазначити, що для окремих держав можливі різні варіанти поєднання критеріїв при проведенні податкової політики. Все влежить від вибраних коефіцієнтів залежностей А1, А2, Аз, А4, основою для встановлення яких є економічна доктрина держави.

Важливе місце у проведенні оптимальної податкової політики в державі відводиться й критерію стабільності. Ніякий закон, навіть найкращий, не запрацює на повну силу, якщо постійно вносити до нього поправки та зауваження. Стабільність податкової політики передбачає незмінність правового регламентування справляння податків та зборів протягом певного податкового періоду. За допомогою цього критерію досягається два позитивних явища:

• суб'єкти господарювання внаслідок існування стабільного законодавства, що регламентує податкові взаємовідносини із державою, у змозі правильно обрати напрями фінансової стратегії і отримати заплановані прибутки;
• поліпшується податкова робота як платників податків, так і органів державної податкової адміністрації.

Але необхідно зауважити й те, що податкова політика має бути стабільною тільки протягом певного податкового періоду. Догматичність норм податкового регулювання входить в суперечність із реаліями економічного буття, і неврахування певних соціально-економічних змін у розвитку суспільства може призвести до непередбачуваних наслідків. Тому при проведенні податкової політики необхідно враховувати критерій гнучкості, який передбачає, що внаслідок певних змін у соціально-економічному бутті суспільства необхідно змінювати прийоми, методи та форми державного регулювання економіки, зокрема та у сфері податків. Критерій гнучкості діаметрально протилежний критерію стабільності. Критерій стабільності пов'язаний із податковою тактикою державного регулювання, що розробляється на певний період часу, тоді як критерій гнучкості є вже податкова стратегія.

Оптимальне врахування названих критеріїв та застосування відповідного виду податкової політики за відповідних економічних умов забезпечує нормальні податкові взаємовідносини платників податків та держави.

 

 

1.3. Розвиток податкової політики в Україні

 

 

Розвиток і зміна форм державного устрою завжди супроводжуються вдосконаленням податкової системи. Тобто з розвитком держави вдосконалювалися і системи податків, адже вони є платою суспільства за виконання державою її функцій. Вже Монтеск'є, А. Сміт, Д. Рікардо розглядали податки як плату за ті вигоди, які платник податків отримує від держави, наприклад, за охорону особи та майна. Теорія оподаткування сформувалася в останній третині XVIII століття, її творцем можна назвати шотландського економіста і філософа Адама Сміта.

В процесі розвитку податкової системи і становлення податкової політики України можна виділити декілька етапів, а саме:

- з 1991 по 1995 рік;

- з 1995 по 1998 рік;

- з 1998 по 1999 рік;

- з 2000 по  сьогодні.

Кожен з вищевказаних етапів розвитку податкової системи та податкової політики характеризується певними здобутками і напрацюваннями.

Перший етап визначався фіскальною спрямованістю податкової політики. Відбувалася часта зміна об'єктів оподаткування, податкових ставок та інших елементів оподаткування стосовно трьох основних податків - податку на валовий доход підприємств, податку на додану вартість та особистого прибуткового податку, що мало на меті збільшення надходжень до бюджету та зменшення його дефіциту. Внаслідок цього, якщо ВВП, розрахований у постійних рублях 1990 року, за період з 1991 по 1994 роки зменшився у 2,3 рази, то доходи консолідованого бюджету - в 1,6 рази, що свідчить про посилення податкового тиску [30, 26].

Фіскальна спрямованість податкової політики на першому етапі її розвитку була зумовлена як об'єктивними, так і суб'єктивними чинниками. Зокрема, далася взнаки первинність фіскальної функції податків. Крім того, зважаючи на історичні передумови становлення податкової системи України, а саме з огляду на те, що колись держава вилучала до бюджету значну частку доходів державних підприємств у вигляді відрахувань від прибутку та різного роду платежів (за фонди, рентних або фіксованих платежів, вільного залишку прибутку), щоб не спричинити бюджетної кризи, необхідно було податковими методами забезпечити надходження до бюджету, адекватні тим, що існували за умов адміністративно-командної системи управління. Саме цими міркуваннями керувалися, визначаючи на перших порах величину податкових ставок по основних податках. Зазначимо також зростання дефіциту державного бюджету, для компенсації якого треба було забезпечити збільшення податкових надходжень.

Наслідком фіскальної податкової політики стало встановлення надмірного рівня оподаткування у країні, зростання масштабів „тінізації” економіки (хоч остання зумовлена цілим комплексом причин, а не лише податковим тягарем). Тому з 1995 року в Україні було взято курс на зниження рівня оподаткування. А саме відбувається перехід від оподаткування валового доходу до оподаткування прибутку підприємств за ставкою 30%, а ставка податку на додану вартість знижується до 20%.

Основними вадами податкової політики України 1995 - 1997 років економісти вважають:

1) некритичне перенесення в Україну досвіду оподаткування в розвинених країнах без врахування особливостей соціально-економічної ситуації в Україні (це стосується спроби запровадження цивілізованих норм щодо дати виникнення податкових зобов'язань, порядку відшкодування платникові податку суми перевищення податковим кредитом суми податкових зобов'язань по ПДВ, що в умовах платіжної і бюджетної кризи в Україні стало одним із чинників подальшої дестабілізації ситуації, те саме можна сказати й стосовно спроби силовими методами поділити облік на бухгалтерський і податковий з метою наблизити бухгалтерський облік і оподаткування до світових стандартів);

2) намагання ув'язати прийняття Державного бюджету на 1997 рік з ухваленням нових законодавчих актів щодо оподаткування, внаслідок чого Державний бюджет не був прийнятий своєчасно;

3) Поспішне введення в дію нових законів про оподаткування без відповідного нормативного забезпечення, а також практика запровадження окремих законодавчих норм "роst factum" (нормальний законотворчий процес вимагає введення в дію таких радикальних законів, як, наприклад, Закон "Про податок на прибуток підприємств", принаймні через рік, а то й два роки після його ухвалення, щоби за цей час можна було б розробити нормативні акти, усунути недоречності в самому Законі, нарешті засвоїти його як податківцям, так і бухгалтерам);