Автор работы: Пользователь скрыл имя, 23 Апреля 2014 в 17:05, реферат
Усі найбільш важливі події життя Київської Русі тісно пов'язані з музикою. Свята — родинні (народження або весілля), громадські або землеробські — супроводжувалися обрядовими піснями, музикою, танцями та видовищами. З піснями вирушали у воєнний похід. У супроводі ритмічних звуків бубнів та труб-зурн вступали в бій з ворогом, з піснями святкували перемоги. Піснями-плачами та голосіннями супроводжувався поховальний обряд.
1. Вступ…………………………………………………………………………...3
2. Розділ І. Церковна музика……………………………………………………5
2.1. Розспівне читання……………………………………………………..5
2.2. Знаменний розспів у процесі розвитку Київської Русі. Нотація…... 7
3. Розділ ІІ. Народна музична творчість……………………………………..9
3.1. Календарно-обрядові пісні……………………………………………9
3.2. Билини…………………………………………………………………11
4. Інструментальна музика……………………………………………………12
5. Висновок……………………………………………………………………..15
6. Література і джерела………………………………………………………17
В календарно-обрядових піснях зустрічаємо антропоморфні (людиноподібні) образи Весни, Купала, Коляди, Коструба, Шума та імена «поганських» богів Перуна, Даждьбога, Лади. Пізнаючи природу, людина поступово втрачала віру в надзвичайні сили, забувала імена язичеських божеств.
З введенням християнства на Русі розпочалася боротьба церкви з язичеством, що призвело до переслідування і заборони святкувати такі стародавні свята, як Купала, русалії, проводи зими і зустріч весни тощо. Поступово язичеські вірування та поняття забувалися, але народні звичаї і пісні не зникли, а, зазнавши певного переосмислення і трансформації, своєрідно співіснували з християнськими обрядами. Язичеські свята церква прив'язала до християнського календаря: зустріч весни до пасхи, русальний тиждень до троїці, Купала до дня Іоанна Хрестителя тощо. Окремі християнські мотиви й образи з'явились у колядках та щедрівках. Але загальний вплив християнської церковної ідеології був досить незначний і не торкнувся основного змісту календарно-звичаєвої поезії.
Билини
З'являються епічні жанри, що відобразили багато важливих моментів історії Київської Русі, нові образи й теми.
Руський героїчний епос увійшов до скарбниці світової літератури поряд зі скандинавськими сагами, німецькою "Піснею про Нібелунгів", карельською "Калевалою", французькою "Піснею про Роланда".
Основне коло сюжетів і образів руського героїчного епосу склалося в епоху розквіту Київської держави. Дія в билинах зосереджена навколо двох центрів - Києва і Новгорода.
Руські билини, характеризуються історичністю, зазвичай їх головними героями були реальні особи, в тому числі київські князі. У цих легендарно-героїчних розповідях відбиваються події руської історії, героїчна боротьба руського народу з зовнішніми ворогами.
Характерною особливістю билин є те, що в них часто поєднуються несинхронні події, зливаються події різних історичних періодів.
У билинах Київського циклу описуються подвиги руських богатирів Іллі Муромця, Добрині Микитовича, Олексія Поповича у боротьбі зі степовими кочівниками, у служінні на заставі богатирській.
Музичну основу стародавніх билин складають мелодичні формули, відточені, закруглені наспіви декламаційного типу. У билині зазвичай одна формула багаторазово повторюється, з усіма строфами - принцип спільний з найпростішими і найбільш давнішими видами культових наспівів.
Розмірений рух билин тісно пов'язаний з ритмічними особливостями вірша, з головними наголосами віршових рядків на початку і в кінці (ударними найчастіше бувають третій склад від початку і третій чи останній від кінця; на останньому акценті утворюється мелодійний каданс(заключний гармонійний або мелодійний зворот, який завершує музичний твір) строфи).
Більшість билин речитативного складу, але є також і мелодично розвинені, в них декламаційність поєднується з виразним мелодійним малюнком і пісенністю.
Імпровізовані наспіви билин вільні, довжина музичного рядка в них залежить від довжини строфи тексту.
Билинні наспіви в більшості своїй засновані на інтонаціях оповідної мови. Їхній рух хвилеподібний, діапазон не перевищує меж діапазону інтонацій розмовної мови. Билини найближче примикають до професійної книжкової культури і до церковної просодії – співуче читання священних книг. Цікаво, що іноді навіть у текстах билин зустрічаються специфічно книжкові церковнослов'янські слова і вирази. Епічно-розмірені наспіви билин справили вплив на найдавніші церковні піснеспіви, на церковну псалмодію й інтонації розспівного читання.
Інструментальна музика
У Древній Русі існувало два музичні поняття - мусикии (музика) і спів. Ці поняття протиставлялися. Мусику - це інструментальна музика, гра на музичних інструментах (на струнних вона називалася гудінням, на духових - сопінням).
Інструментальна музика звучала на Русі з язичницьких часів і протягом усього Cередньовiччя . Деякі старовинні інструменти залишилися в народній музиці до цього дня.
Музичні інструменти в Стародавній Русі застосовувалися в різних сферах - у придворному, княжому побуті, у ратній справі і в народних святах.
Інструментарій був багатий і різноманітний, але все ж інструментальна музика на Русі не набула самостійного художнього значення. Вона мала лише прикладне значення, супроводжуючи спів, танці, походи, урочисті зустрічі та церемонії тощо.
На відміну від католицьких країн, інструментальна музика на Русі не допускалася в церкві, мабуть, тому, що вона зв'язувалася з язичницькими ритуалами і звеселяннями, а також з латинською католицькою службою. Не випадково гра в костьолі на органі і музичних інструментах описується в давньоруській літературі XV ст. майже як язичницьке дійство.
Боротьба з музичними звеселяннями і інструментами, що супроводжували їх, відбувалася протягом всього Середньовіччя. Вона відбилася в багатьох літературних пам'ятках починаючи від XI до середини XVII ст. Музичні інструменти в них виступають явним бісівським атрибутом.
Сопiлки, гуслi, бубни… Ці музичні інструменти зв'язуються з язичництвом, диявольським спокусою, церква бореться з ними всіма заходами, аж до заборон законодавчим порядком. Так, постанови Стоглавого собору 1551 р. забороняють всякі ігрища "і в гуслі, і в смички, і сопіли, і всяку гру, і видовища, і танці, а разом з ними і гри в кості, шахи, і камені".
Однак таке ставлення було не до всіх інструментів. Інструментарій Стародавньої Русі був великим, і, як зазначає Ю. В. Келдиш, "музичні інструменти ... розрізнялися не тільки за типом і структурою, але і з тієї ролі, яку вони грали в побуті і громадському житті, на їхню, так би мовити , "соціального рангу" ... Були інструменти "високі" і "низькі" ... В одному з давньоруських церковних повчань труба, що закликає воїнів на рать, протиставляється сопіли і гуслях, які "збирають безсоромних бісів".
Це роздiлення музичних інструментів на високі і низькі, мабуть, пов'язана з тим, що частина інструментів в давнину мала культове призначення і вживалася в старозавітному богослужінні. Інші ж були пов'язані з язичницькими ритуалами та ігрищами. Так, у Псалтирі Давида - цією популярною книзі Середньовіччя - названі всі інструменти, якими супроводжувалося стародавнє богослужіння. В останньому псалмі Псалтиря міститься заклик віддавати хвалу Всевишньому "звуком трубним", "на арфі та гуслах", "з бубном, і ликами", "на струнах і органі", "на цимбалах дзвінких", "на цимбалах гучних". У середньовічних книжкових мініатюрах часто зустрічаються зображення Давида, що грає на псалтирі - струнному інструменті гусельно типу.
У розпорядженні скоморохів був досить великий музичний інструментарій. Особливу роль в ньому грали гуслі. У давньоруському музичному побуті були поширені два види струнного щипкового інструменту з загальною назвою "гуслі". За формою резонатора корпусу їх стали іменувати шлемовидними (псалтиревідние десятиструнній гуслі) і крилоподібними (чотирьох-, шестиструнних).
Іншим поширеним струнним інструментом, що нагадує фідель, був гудок. Він складався з грушевидного корпусу з грифом, на який натягалися три струни. Грали на гудку цибулеподібний смичком.
У народному побуті широко використовувалися духові інструменти: сопель30, сопілка, гусел. Застосовувалася також волинка, відома в Стародавній Русі як козіца.
Дуже різноманітні були і ударні інструменти - під загальним видовим назвою "бубни", куди входили барабани, бубни, ложки, брязкальця, тріскачки. Більша частина їх збереглася в народній музиці до цього дня.
До похідним військовим інструментів відноситься цілий ряд духових інструментів.
Труба була військовим і привілейованим інструментом, її призначення - вселяти мужність і безстрашність.
ВИСНОВОК
Музичне мистецтво східних слов'ян доби Київської Русі досягло високого рівня. Про це свідчать фольклорна спадщина, давньоруський культовий спів, музика княжого двору, ратна (військова) музика.
В усній народній традиції продовжують розвиватись ігри, календарні та родинно-побутові пісні, похоронні плачі й голосіння, їх найдавніші зразки збереглися в невеликій кількості.
Плин часу зумовлював нові народнопісенні жанри. Серед них найзначніший — билинний епос, що активно розвивався у Х—XI ст. У билинах у художньо-поетичній формі відбивалася боротьба народу за незалежність, втілювалися патріотичні ідеї, уявлення про героїв-богатирів, наділених мудрістю, силою, красою. Такими є билинні герої Ілля Муромець, Добриня Никитич, Альоша Попович, Микула Селянинович. Історія зберегла також імена народних співців билин — Бояна, Митуси, Ора, згадки про яких зустрічаються у "Слові о полку Ігоревім", Іпатїївському літописі та ін.
Носіями народного мистецтва були скоморохи. Ці обдаровані виконавці-імпровізатори поєднували якості актора, танцюриста, співака, музиканта-інструменталіста, акробата. Вони були постійними учасниками народних розваг, свят, урочистих подій; нерідко їх запрошували до боярських та княжих дворів. Лише церква негативно ставилася до цих "веселих молодців", як їх називали в ті часи.
Великий інтерес становить музика княжого двору. За свідченням істориків, починаючи з середини Х ст. прийоми іноземних послів проходили під музичний супровід. Цей звичай запровадила княгиня Ольга, яка під час свого перебування у Константинополі 945 р. була вражена грою на різних інструментах, зокрема органі. Імовірно, саме з того часу орган поширюється на Русі.
На думку дослідників музичної культури Київської Русі, князі утримували при дворі професійних музикантів-інструменталістів, співаків, танцюристів. Учасниками князівських розваг, свят у княжих палатах були співці — сказителі билин, скоморохи.
Музика супроводжувала ратні походи княжих бойових дружин. Головну роль тут відігравали духові та ударні інструменти.
Багатство і різноманітність інструментарію свідчать про високий рівень музичного мистецтва доби Київської Русі.
Якими ж були музичні інструменти? Це струнні смичкові — гудок, смик; щипкові — лютня, гуслі, псалтир; духові — роги, труби, сурми, свистки, сопілки, дудки, жалійки, волинки, органи; ударні — бубни, тарілки, дзвіночки, брязкальця. Важливу роль відігравали церковні дзвони, які сповіщали про наступ ворога, пожежу, скликали людей на віче.
Унікальні відомості про інструментарій Київської Русі дають фрески Софійського собору. На них, зокрема, зображено музик, які грають на інструментах.
У культурно-мистецькій спадщині Київської Русі чільне місце посідає церковний спів.
Давньоруські одноголосні церковні наспіви називалися знаменним розспівом. Відповідно і східнослов'янська нотація знаменного розспіву називалася знаменною, або крюковою. Запозичений з Візантії, знаменний розспів збагатився народнопісенними традиціями східних слов'ян. Так, в інтонуванні текстів помітний вплив давньоруського епосу, величальних пісень та похоронних плачів. Основою знаменного розспіву стали "гласи" — хорові монодії, мелодія наближалася до речитації. Знаменний розспів був чисто вокальний, без супроводу. Його краса і самобутність викликали захоплення у багатьох іноземних мандрівників.
У Київській Русі з'явилися центри навчання співу. Це, зокрема, великий хор та школа при Десятинній церкві, двір деместиків — співаків-солістів, що були одночасно диригентами й учителями співу. Важливу роль у формуванні й поширенні музичної традиції відігравала Києво-Печерська Лавра. Серед відомих майстрів церковного співу слід назвати деместика та піснетворця Стефана.
Багата й різноманітна спадщина часів Київської Русі стала міцним підґрунтям для формування професійної музичної культури українського народу.
Література і джерела