Інфекційні захворювання спричинені грампозитивними бактеріями

    Важливим засобом боротьби з інфекційними хворобами є створення ефективних лікарських препаратів, одержаних шляхом хімічного синтезу (хіміотерапевтичні препарати), або мікробіогенного походження (антибіотики). Незалежно від походження та хімічної будови, головна вимога до лікувальних препаратів теж полягає в тому, щоб вони мали більш-менш виявлену специфічну дію на хвороботворних мікробів і не були шкідливі для організму хворого. Однак істотною вадою, але цілком закономірною для біологічних об'єктів, багатьох антибіотиків є звикання до них хвороботворних мікробів, поява стійких форм. Пошуки вчених спрямовані на вивчення причин стійкості та створення препаратів проти цієї властивості патогенних мікроорганізмів.

 

 

2. Інфекційні хвороби, спричинені грампозитивними бактеріями

2.1. Загальна характеристика інфекційних хвороб

    Попри всі досягнення світової медицини гострі інфекційні захворювання дотепер негативно впливають на людство. В Україні склалася епідемічні обставини щодо захворюваності туберкульозом, СНІД-ом. З'являються й нові різновиди відомих інфекційних хвороб, як то пташиний чи свинячий грип, які є високопатогенними для людей.

    Інфекційні хвороби відрізняються від інших захворювань тим, що вони викликаються певним живим збудником, передаються від хворого організму здоровому і можуть спричинити епідемії.

    Епідемія - значне поширення будь-якої інфекційної хвороби, яке перевищує звичайний для даної місцевості рівень захворюваності. Найбільшого поширення на території України набули такі інфекційні захворювання: дизентерія, кір, гострі кишкові захворювання, лептоспіроз, кліщовий енцефаліт.

    За даними ВООЗ інфекційні захворювання набули стійкої тенденції до поширення. Із 1973 по 1995 рік у світі було зафіксовано 29 нових інфекційних захворювань.

    В Україні майже 25% всіх захворювань населення припадає на інфекційні. Щорічно через інфекційні захворювання за медичною допомогою офіційно звертаються майже 10 млн. чоловік (90% цієї кількості припадає на грип та гострі респіраторні хвороби). Серед кишкових хвороб перше місце посідає вірусний гепатит. Різні хвороби мають циклічність у поширеності. Пік епідемії дифтерії припав на 1995 рік, епідемічного паротиту - 1998 рік, поширення і зростання захворювань краснухою спостерігається з 1997 року. В Україні мали місце спалахи холери за пять років: з 1994-1995 роки в південних областях зареєстровано 1383 хворих та 1018 носіїв.

    Характерними особливостями інфекційних хвороб є:

-заразність - здатність передачі збудника інфекції від хворого до здорового сприйнятливого організму;

-стадійність розвитку: зараження, інкубаційний період (максимальний відрізок часу, що минає від моменту зараження людини збудниками інфекційної хвороби до появи перших симптомів цієї хвороби), протікання хвороби, виздоровлення;

-специфічні реакції організму: підвищення температури тіла, вироблення імунітету та інше.

    Джерелами інфекційних захворювань є хвороботворні мікроорганізми, переносниками яких можуть бути кліщі, комарі, інші тварини, люди. При всіх інфекційних захворюваннях від моменту зараження до появи перших видимих ознак захворювання проходить певний час, який називається інкубаційним періодом. Тривалість його неоднакова і для різних хвороб своя. Збудники інфекційних хвороб, проникаючи в організм, знаходять там сприятливе середовище для розвитку. Швидко розмножуючись, виділяють отруйні продукти, які руйнують клітини людини.

    Найбільш типовими ознаками інфекційного захворювання є: озноб, жар, підвищення температури, млявість. При цьому виникає головний біль, болі в мязах та суглобах, нездужання, розбитість, блювота, порушується сон. При певних інфекційних хворобах зявляються висипання на тілі.

    Усі інфекційні хвороби поділяються на 4 групи:

-Повітряно-крапельні, або інфекції дихальних шляхів (грип, дифтерія, туберкульоз, кір, скарлатина, вітряна віспа, цереброспинальний менінгіт, орнітоз та інші).

-Кишкові інфекції, або водно-харчові (сальмонельоз, дизентерія, ботулізм, холера, черевний тиф та інші).

-Кров'яні інфекції, або трансмісивні (кліщовий тиф, вошивий тиф, лептоспіроз, кліщовий енцефаліт та інші).

-Контактні інфекції (венеричні захворювання, СНІД, сказ, правець, короста, стригучий лишай, грибкові захворювання та інше).

 2.1.1. Сибірка

    Сибірка - гостре інфекційне захворювання людини і тварин, типовий антропозооноз. Збудник — Bacillus anthracis. Його етіологічна роль була встановлена Л. Пастером і Р.Кохом.

    В. anthracis добре зафарбовується аніліновими барвниками. Спори утворює при температурі від 12 до 43 °С. В організмі людини і тварин утворює капсули ( рис. 1).

 

а                                                б

Рис. 1. Спори (а) та капсули (б) В. anthracis

    Найважливішим фактором патогенності у В. anthracis є капсула, що захищає бактерію від фагоцитозу, її втрата веде до втрати патогенності.

    Основним джерелом збудника є хворі травоїдні тварини. Протягом усього періоду хвороби вони виділяють його зі сечею, випорожненнями і слиною у грунт, який стає додатковим джерелом інфікування. Зараження тварин відбувається через їжу і питну воду, інфіковану збудником, рідше - через укуси мух, кліщів, які переносять збудник від хворих тварин.

    Зараження людини може бути спричинене безпосереднім контактом з трупами хворих тварин, при білуванні туш убитих тварин, догляді за хворими тваринами чи використанні м'яса і м'ясопродуктів, одержаних із хворих тварин, а також під чає контакту зі шкірою, щетиною, зараженими збудником чи його спорами.

    Зараження здорової людини від хворої трапляється дуже рідко.

    Вхідні ворота інфекції- це шкіра і слизові оболонки. Залежно від вхідних воріт  розрізняють  шкірну (до 98%), кишкову та легеневу форми сибірки. Інкубаційний період хвороби триває від кількох годин до 6-8 днів, найчастіше 2-3 дні.

    При шкірній формі сибірки шкіра відкритих частин тіла уражується частіше, ніж захищених одягом. Найчастіше вогнища інфекції локалізуються на верхніх кінцівках, голові, шиї. У місці ураження спочатку з'являється червонувата пляма, що швидко трансформується в папулу мідно-червоного кольору. Хворі відчувають шкірний свербіж, що посилюється у процесі хвороби. За кілька годин на місці папули утворюються везикули діаметром 2-3 мм; їхній вміст спочатку є серозним, потім стає темним, кров'янистим. Через сильний свербіж хворі часто зривають везикулу або вона тріскає сама. На її місці утворюється струп, який швидко чорніє і збільшується в розмірах.(рис. 2). Тому ще одна назва хвороби - «вуглевик».

    У разі кишкової форми простежується загальна інтоксикація (нудота, блювання з домішками крові, болі в животі й поясниці.

    Хвороба триває 2-4 дні, найчастіше закінчується смертю.

     Рис. 2 Карбункул з чорним

струпом у хворих сибіркою

 

    Легенева форма трапляється рідко. ЇЇ перебіг нагадує бронхопневмонії з глибокою загальною інтоксикацією, болями у грудях, кволістю, високою температурою, кашлем з виділенням мокроти. Згодом розвивається пневмонія, серцево-судинна недостатність. Смерть настає на 2-3-й день.

   Для діагностування використовують мікроскопічний метод. Мазки з патологічного матеріалу зафарбовують за Грамом, капсули -за Романовським-Гімзою або синькою Maнсона. Бактеріологічний метод передбачає виділення чистої культури на МПА (МПБ) або кров'яному агарі.

    Хороші результати при лікуванні дає використання пеніциліну (тетрациклін). Специфічна профілактика передбачає введення живої вакцини.

 2.1.2. Ботулізм

    Ботулізм - це гостре інфекційне захворювання. Збудник ботулізму Clostridium botulinum широко  розповсюджений в грунті. Це- рухомі палички з загостреними кінцями, перитрихи, строгі анаероби. За несприятливих умов утворюють спори, які є стійкими до факторів фізичної і хімічної природи. У висушеному стані можуть зберігатися десятиліттями. Захворювання реєструють усюди, за винятком районів вічної мерзлоти. Підвищену захворюваність простежують у регіонах із теплим кліматом. Виділяють чотири типи ботулізму: 1) харчову токсикоінфекцію, відому як ботулізм; 2) раневий ботулізм (виникає при забрудненні некротизованих ран землею); 3) ботулізм новонароджених; 4) ботулізм нез'ясованої природи.

    Клінічі прояви зумовлені дією нейротоксину ботуліну (в організмі розмноження вегетативних форм С. botulinum утруднене). Він є найсильнішим серед відомих токсинів, у 300 000 разів активніший за нейротоксин гримучої змії. Механізм біологічної активності реалізується через зв'язування Н-ланцюга з мембраною, проникнення токсину в клітину, формування пор у міхурцях ( кожну пору формують чотири молекули токсину), внаслідок цього блокується злиття синаптичних міхурців із мембраною і механізм передавання імпульсів.

    Інтервал між потраплянням токсину в організм і появою перших ознак ботулізму зазвичай не перевищує 24 години. Проявлення захворювання залежить від природи продукту, що став причиною отруєння, кількості токсину, що потрапив в організм, і стану хворого. Перші, але непостійні, ознаки - розлад шлунково-кишкового тракту (нудота, блювання, болі животі) і сухість у роті. Одночасно наростає головний біль, затруднене ковтання, порушена акомодація, нерівномірно розширені зіниці, косоокість, подвоєння в очах, опущені повіки і навіть сліпота. Циркулювання токсину в крові призводить до зменшення притоку крові до правого передсердя. Крім ураження центральної нервової системи, токсин зумовлює периферійні порушення нервово-м'язових передач, що призводить до паралічів ковтальних гортанних м'язів, а також м'язів шиї та кінцівок.

    Виявляють та ідентифікують токсин ботулізму в зразку за допомогою реакції зворотної непрямої гемаглютинації, реакції нейтралізації токсину антитоксином.

    Загальна профілактика полягає у дотриманні технології приготування консервованих і вуджених продуктів, солінь. Для специфічної профілактики ботулізму застосовують ботулінічний поліанатоксин, який входить до складу комплексної вакцини для профілактики анаеробних інфекцій. Його ж використовують і для лікування хворих.

 

2.1.3. Правець

    Правець-  гостра токсична ранева інфекція, для якої характерне ураження нейротоксином клітин спинного і головною мозку. Збудник захворювання  Clostrdium tetani. Правцем хворіють люди та різні сільськогосподарські тварини (коні, дрібна рогата худоба). Ріст збудника супроводжується неприємним запахом «вигрібної ями».

    Головним фактором патогенності є надзвичайно сильний екзотоксин: смертельна доза для людини становить 2 нг на кілограм ваги.

    Інкубаційний період хвороби становить у середньому 6-14 днів; чим коротший інкубаційний період, тим важчий перебіг хвороби. Спочатку настає спазм жувальної мускулатури і потиличних м'язів. Потім уражаються м'язи обличчя. У хвоporo з'являється вимушена (сардонічна) усмішка. Далі настає спазм мускулатури тулуба і кінцівок. Оскільки спазм розгинаючої мускулатури спини є сильнішим, ніж згинаючої мускулатури живота, хворий лежить, спираючись на потилицю і таз. У зв'язку з підвищеною рефлекторною збудливістю уражених токсином рухомих центрів найменше подразнення зумовлює тетонічні судоми посмугованих м'язів, у результаті чого тіло дерев'яніє, хребет вигинається дугою (рис. 3). Хворий залишається при свідомості.

    Смерть настає від паралічу серця або від асфіксії внаслідок ураження м'язів гортані, міжреберних  м'язів і діафрагми. Підвищення температури буває не завжди. При правці новонароджених першим його симптомом є відмова від грудей через скорочення щелепних  м'язів.                                                           

     Рис. 3 Опістотонус хворого правцем

 

    У разі післяопераційного і післяабортного правця часто простежується блискавичний перебіг хвороби, коли смерть настає від паралічу дихального центру або серцевої недостатності раніше, ніж сформуються характерні симптоми хвороби. Смертність у разі правця новонароджених - 90 %.

    Збудник правця розповсюджений у грунті та інших об'єктах зовнішнього середовища. Хворий правцем не є джерелом інфекції. Основним шляхом зараження є потрапляння збудника через пошкодження шкіри.

    Для імунопрофілактики використовують анатоксин. Первинну вакцинацію проводять з 5-6-місячного віку до 5 років. Для лікування використовують протиправний анатоксин, поєднуючи його з антибіотикотерапією (пеніциліни, цефалоспорини).

 

 2.1.4. Газова гангрена

    Газова гангрена - важка ранева інфекція з характерною глибокою загальною токсикацією і прогресуючим відмиранням тканин, яке супроводжується їхнім набряканням і газоутворенням. Газова гангрена - це полімікробна інфекція. До її збудників відносять: Clostridium perfringens (рис. 4), С. novyi, С. septicum,   С. histolyticum, С. sordellii, і С.sporogenes.

Рис. 4. Препарат чистої культури

С. рerfringens

 

    Бактерію С. perfringens виявляють у 100 % грунтових проб. Вона має високу інвазивність і токсигенність. Перша пов'язана зі синтезом гіалуронідази, друга - з виділенням сильного екзотоксину.

    Газова гангрена - це своєрідний патологічний процес, що має різну клініку і залежить від місця локалізації. Розрізняють такі форми хвороби: анаеробну інфекцію м'яких тканин кінцівок і тулуба; анаеробну інфекцію мозку; післяродову або післяабортну анаеробну інфекцію; анаеробну інфекцію органів черевної порожнини, анаеробний остеомієліт. Анаеробна інфекція, на відміну від аеробної, не супроводжується чітко вираженим запаленням. Для неї характерні: прогресуючий некроз тканин, набряклість, газоутворення в тканинах і отруєння організму токсинами збудника, продуктами розпаду тканин.

    Клостридії — некропаразити. Сприятливим середовищем для їхнього росту є мертві або пошкоджені тканини. Тому дуже небезпечними є великі раневі поверхні з порушеним кровообігом, гематомами, роздробленими м'язами, кістками.

    Потрапляючи у тканини, що містять глікоген, клостридії швидко розмножуються в глибині некротизованої тканини. Маючи високу інвазивність, вони можуть проникати у здорові тканини, некротизуючи їх своїми токсинами і ферментами.