Хвойні рослини Українських Карпат що мают лікувальні властивості

     З хвої, гілок і шишок ялиці одержують цінну ефірну олію. Вихід олії з хвої 1,3—2,3 %, а з молодих гілок 0,6—1,1 %. Головна складова частина ефірної олії — борнілацетат (30—40 %), який є сировиною для синтезу медичної камфори, що за своєю дією на організм рівноцінна тій, яка добувається з камфорного дерева (камфорного лавра).

Ялицеву ефірну олію використовують у парфумерній промисловості, з неї виготовляють технічну камфору, яку використовують при виробництві целулоїду. З хвої ялиці виготовляють також концентрат протицинготного вітаміну С. У науковій медицині застосовують ефірну олію і живицю ялиці. Ефірну олію вживають іноді для вдихання при ураженнях верхніх дихальних шляхів, а також для втирання при ревматизмі. У народній медицині молоді хвоїнки і бруньки ялиці використовують проти цинги, для лікування ревматизму, а також як сечогінний засіб.

Ялиця дає багато пилку, клею, а в кінці літа інтенсивно виділяє  медяну росу, з якої бджоли виробляють шкідливий для них падевий  мед. У корі та хвої ялиці є таніди. Проте високий вміст пектинових речовин у корі ускладнює їх екстрагування.

2.2.5. Ялина європейська або смерека.

     Ялина - цінна лікарська рослина. Як і сосна, лікує всі види запалення верхніх дихальних шляхів, легені. Відвар та чай з ялини дуже добре лікують нирки, запалення у сечовому міхурі, нирково-камяну та жовчнокам’яну хвороби, набряки, виводять воду з організму. У разі ангіни, гайморитів, нежиті допоможуть полоскання, закапування в ніс.

     Чай з ялини можна пити й здоровим людям для профілактики захворювань, організм продезинфікується, очиститься, загинуть хвороботворні бактерії. Адже ялина -бактерицидна рослина. Застосовують відвар бруньок як відхаркувальний засіб при пневмонії, бронхітах, ангіні. Сироп із пагінців – при інфаркті міокарда. У комплексі з листям шовковиці та грецького горіха – при безплідді у чоловіків  

     Крім того, слід відмітити, що ялина чудова знеболююча рослина. Ванни з хвої ялини заспокоюють нервову систему, допомагають правильному функціонуванню внутрішніх органів, очищають шкіру, роблять її еластичною.       Лікувальною є і живиця ялини. Її застосовують для виготовлення мазей, які використовують для зняття болю у суглобах, для лікування фурункулів, екзем, зняття тріщин на п’ятах. Ялина, як і сосна, добре очищує повітря. Тому раніше садили це дерево біля хати.

     Внутрішньо  – відвар бруньок ялини (1:20) приймати по 2 ст. ложки тричі на  день після їди. Зовнішньо –  настій бруньок (1:10) служить для  інгаляцій, ванн.

2.2.6.Ялівець звичайний

     Ялівець звичайний має сечогінне діяння, збуджує апетит, знімає набряки. Наукова медицина перш за все вживає ялівцеві ягоди як ароматичний, знезаражуючий і сечогінний засіб. В народі вживають ялівець внутрішньо і зовнішньо. При зовнішньому вживанні до ягід додають ще й гілки. Настій (рідше відвар) ягід п’ють при всіх видах захворювань нирок (5,0 г на 1 склянку води — на третину склянку тричі на день, за 15—20 хвилин перед їжею). Зовнішньо з відвару ягід і гілок дерева (подрібнених) роблять ванни при ревматичних болях; самими гілками дезинфікують приміщення, для чого гілки спалюють (тлінням) на гарячому вугіллі.

     При болях у вусі вкладають в отвір вату, зволожену ялівцевим спиртом. Аналогічно і при дуплі в зубі.

    Протипоказаний всередину при гострих нефритах, хіба що з дозволу лікаря у сумішах трав, і то в невеликій кількості.

   Використання (у правильних дозах) шишкоягід ялівцю як самих по собі, так і в сумішах лікувальних рослин, а саме:

• гастрит , виразки шлунка та 12-пало'і кишки (при пониженій кислотності шлункового соку), здуття шлунка (метеоризм), кишечника (як додаток у цільових сумішах трав), при тривкій нудоті та при позивах до блювання;
• коліт, ентерит, запалення заднього проходу і місця виходу прямої кишки, геморой;
• запалення печінки (деякі гепатити), холецистит, квола функція жовчних шляхів (дискенезія);
• але чи не найперше: камені у сечовому міхурі, нефрити (але з обережним дозуванням і переважно не самого ялівцю, а в суміші з іншими рослинами), теж при папіломатозі сечового міхура (бородавочки на його стінках), пієліті (запаленні ниркових мисок), ниркових коліках, уретриті (звуження каналу сечовиводу), циститі, асциті;
• при астмі, кашлі, бронхітах; при інфекційному артриті; при набряках та при ожирінні; при жовтяниці, в тому числі вірусній;
• при ангіні, запаленні ясен, мигдаликів, отиті;
• при діатезних висипах, дерматозах, лишаях (як всередину, так і зовнішньо), для лікування від опіків, відморожень, корости, при туберкульозі шкіри (розведеним водою настоєм);
• в народі давали чай з шишкоягід ялівцю при спільному нервовому збудженні, хоч є твердження, що він діє підбадьорююче;
• і, нарешті, при жіночих хворобах: як при вищенаведених, так і при запаленні придатків яєчників; при білях і при трихомонадному кольпіті.

     Ялівець протипоказаний вагітним. Треба також враховувати, що ефірна олія ялівцю, виділяючись через нирки, подразнює їх, внаслідок чого і збільшується діурез (кількість сечі, що виділяється).

     Великі дози витяжок з ялівцю і олія ялівцева, прийняті всередину, самі по собі можуть викликати появу у сечі еритроцитів і лейкоцитів, тобто ушкоджують нирки. Олія його, нанесена на шкіру, може спричинити запалення шкіри з набряками. Витяжки з ялівцю протипоказані при запаленні нирок, сліпої кишки, виразках шлунка, кишечника, після операцій на жовчних шляхах, крім тих випадків, коли призначить лікар і вкаже індивідуальну методику використання.

     Рецепт ялівцевого  спирту: 100 г добре подрібнених  ягід залити 500мл 70%-го спирту, настояти 14 днів, періодично струшуючи. Потім  процідити, перелити в чистий  посуд. Використовувати цей спирт  рекомендується як засіб для  збудження апетиту при кашлі,  як засіб для збудження апетиту  при кашлі, як сечогінне, проти  сильних проносів, при метеоризмі, печії, захворювання жовчних шляхів, проти різних ревматичних захворювань. Приймати треба по 20 крапель на кусочок цукру.

     В результаті моїх досліджень в аптеках м. Долині 22% препаратів з хвойних:

• Пінасал, засіб від алергії ( із олії сосни);
• Евкаліптовий бальзам ( із олії сосни);
• Розтиран ( із ялицевої олії);
• Скипидарні ванни;
• Скипидарна мазь;
• Евкабал бальзам;
• Біопін мазь, застосовують при лікуванні опіків, ран;
• Пінабін, надає спазмолітину дію на мускулатуру сечовивідних шляхів.

 

 

 

Висновок

     Лікарські рослини - група рослин, що безпосередньо використовуються для лікування хворих (людини чи тварин) або є сировиною для хміміко-фармацевтичної промисловості. Зараз медицина використовує до 300 видів лікарських рослин. Лікувалі рослини містять: алкалоїди, дубилі речовини, вітаміни, ефірні олії флавоноїди, сапоніни з яких найбільш важливим сьогодні є протиалергічні терпеноїди, а також глікозидні фітонциди; деякі з них отруйні, але в малих дозах вони мають лікувальні властивості.

     Рослинні ліки застосовують також з метою запобігання захворюванням, бо вони підтримують адаптаційні сили організму на необхідному для нормального існування рівні. І ця здатність робить рослинні ліки і лікувальне харчування основними і незамінними при лікуванні людей похилого віку, а також осіб уражених хронічною недугою, і тих, хто не переносить хіміопрепаратів, які спричиняють у них алергію.

     В  Карпатах росте багато  лікарських рослин, серед них важливе місце займають хвойні рослини. Тут найбільш поширені ялицево-смерекові ліси, де основними породоутворюючими рослинами є: сосна звичайна, сосна кедрова, тис ягідний, модрина європейська, ялиця біла, ялина європейська, ялівець звичайний.

     Наше  дослідження показало: що найчастіше  у народній і офіційній медицині  застосовують сосну звичайну.

1. Хвою сосни використовують для інгаляції, зовнішніх компресів, мазей та бальзамів, що мають протизапальні, ранозагоювальні та відновлювальні властивості. Бруньки сосни вживають також при захворюваннях дихальних шляхів. З цією ж метою використовується і живиця. Насичене фітонцидами повітря соснового лісу- давно відоме в народі лікувальне середовище для туберкульозників, хворих шкіряними інфекціями тощо.
2. Ялина - бактерицидна рослина. Як і сосна лікує всі види запалення верхніх дихальних шляхів, легень. Добре лікує нирки, запалення у сечовому міхурі, жовчнокам’яну хворобу, виводить воду з організму.
3. Ялівець має сечогінне діяння, збуджує апетит, знімає набряки.
4. Хвоя і кора модрини використовується для виготовлення лікарських препаратів. Хвоя містить значну кількість вітаміну С, різних флаваноїдів, а кора- глікозиди і дубильні речовини.
5. Лікувальні властивості хвойних рослин зумовлені їх біохімічним складом: Біохімічний склад: хвоя містить: смолу - 7—12 %, вітамін С — 0,1—1,3 %, найбільше його в дво- і трирічній хвої взимку та ранньою весною; дубильні речовини — до 5 %, ефірна олія- 13—1,3 %, каротин, антоціани (і в корі), токоферол, ергостерин, мінеральні солі (кальцію, фосфору, заліза, марганцю, цинку, кобальту, нікелю та інших). Бруньки:  вітамін С ефірна олія — до 0,36 %, дубильні речовини, смола, пініпікрин, рутин, каротин, вітаміни В і К. Вміст усіх цих речовин залежить від віку дерева, пори року. Живиця: ефірна олія — до 35%, смолисті кислоти: декетропімарова — до 18%, півопімарова — до 36 %, палюстрова та біотинова.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список  використаних джерел

1. Артаманов В. И. Зеленые оракулы: – М.: Мысль. 1989.-192с.

2.Бабенко О. П. Вивчення лікарських рослин в курсі ботаніки. К. “Рад. Школа”,                   1962.-87с.

3. Від рослини-до людини: Розповіді про лікувальні та лікарські рослини України. К: Веселка, 1993.-608с.

4. Губанов И. А. й др. Дикорастущие полезные растения/ И. А. Губанов, К. В. Киселева, В. С. Новиков.- М.: Изд-во МГУ, 1987.-160с.

5. Дари лісів :/ Довід.// Ю. Я. Єлін, К. Урожай, 1987.-304с.

6. Дзюбайло А. Г. Лікарські рослини. Навчально -методичний посібник- ДДПУ ім. Івана Франка, 2009.-35с.

7. Думко М. Медицина карпатських українців.// Нар. Творчість та етгографія, 1968, №5-С. 45-46

8. Єлін Ю. Я. “ Наші зелені скарби”. – К.: Рад. 1985.- 207с.

9. Жадан М.М Аптека в лесу. Очерки о зелених друзьях. Симферополь “ Таврія” 1979.-159с.

10. Живі смарагди України: Оповіді про рослин.- К.: Молодь, 1990-224с.

11. Зубицький Д., Зубицька Н. Лікує природа. Алергія.// Народна газета.-1996./квітень. №14.

12. Кархут В. В. Жива аптека.- К.: Здоров!я, 1992-312с.

13. Комендар В. Лікарські рослини Карпат: Дикорослі та культурні.-Ужгород: Мистецька лінія, 2007-504с.

14. Кьосев П. А. Полный справочник лекарственных растений. М.: ЭКСМО-Пресс, 2000.-992с.

15. Липа О. А. та ін. Визначник хвойних рослин/ О.М. Липа, І.С. Івченко, Т.А. Решетник. К.: Вища шк., 1993-188с.

16. Лихочвор В.В., Борисюк В.С. та ін. Лікарські рослини: Значення, ботанічні і біологічні особливості, технологія вирощування, заготівля.- Львів: 2003.

17. Мінарченко В.М., Тимченко І. А. Атлас лікарських рослин України/ хорологія, ресурси та охорона/ - К.: Фітосоціоцентр, 2002.-172с.

18. Носаль М.Д., Носаль І. М. Лікарські рослини і способи іх застосування в народі.- Житомир: Кн.- Газет вид-во “Полісся”. 1991.

19. Пироженко О.О. Цілющі рослини. К., “Наукова думка”, 1968.-139с.

20. Похила Л. С. та інші. Використання скарбниці народних знань у процесі вивчення біології: Царство рослини// Похила Л. С., Яцук С. Г., Гдаль Б. Б.-Тернопіль: Мандрівець, 1998.-72с.

21. Росла собі ялинонька. / Все про дерево ялинку// Краєзнавство. Географія. Туризм.- 1999.- №48-С.1-2.

22. Роуз В. Чудове дерево ялина… ( Про саме дерево- ялину). // Краєзнавство. Географія. Туризм. – 2004-№48- С.1-3.