Поняття попиту і пропозиції на продукцію та послуги підприємств ресторанного господарства

Класифікація витрат залежно від характеру та видів діяльності.

До витрат на збут належать:

• витрати на персонал, що забезпечує збут;

• витрати на рекламу та дослідження ринку;

• витрати на відрядження, пов'язані зі збутом;

• витрати на утримання приміщень та обладнання відділу збуту, складів тощо;

• витрати пакувальних матеріалів та на ремонт тари;

• витрати на транспортування продукції;

• надання знижок покупцям;

• післяпродажне обслуговування клієнтів.

Ще один вид класифікації витрат - це витрати за елементами та витрати діяльності. Класифікація витрат за елементами використовується суб'єктами малого підприємництва, а також іншими організаціями, діяльність яких не спрямована на ведення комерційної діяльності. Крім того, така інформація, що формується на кожному рахунку, використовується для заповнення Звіту про фінансові результати суб'єктів малого підприємництва.

Склад витрат за елементами має такий вигляд:

Матеріальні витрати:

• витрати сировини і матеріалів;
• витрати купівельних напівфабрикатів і комплектуючих виробів;
• витрати палива і енергії;
• витрати тари і тарних матеріалів;
• витрати будівельних матеріалів;
• витрати запасних частин;
• витрати матеріалів сільськогосподарського призначення;
• витрати товарів;
• інші матеріальні витрати.

Витрати на оплату праці:

• виплати за окладами і тарифами;
• премії та заохочення;
• компенсаційні виплати;
• оплата відпусток;
• оплата іншого невідпрацьованого часу;
• інші витрати на оплату праці.

Відрахування на соціальні заходи:

• відрахування на пенсійне забезпечення;
• відрахування на соціальне забезпечення;
• страхування на випадок безробіття;
• відрахування на індивідуальне страхування.

Амортизація:

• амортизація основних засобів;
• амортизація інших необоротних матеріальних активів;
• амортизація нематеріальних активів.

Інші операційні витрати:

• за видами витрат;

Інші витрати:

• за видами витрат.

Класифікація витрат діяльності використовується для узагальнення інформації про витрати звичайної діяльності, запобігання надзвичайним подіям і ліквідації їх наслідків.

Склад витрат діяльності має такий вигляд:

Собівартість реалізації:

• собівартість реалізованої готової продукції;
• собівартість реалізованих товарів;
• собівартість реалізованих робіт і послуг.

Загальновиробничі витрати:

• за видами витрат

Адміністративні витрати:

• за видами витрат

Витрати на збут:

• за видами витрат.

Інші витрати операційної діяльності:

• за видами витрат.

Фінансові витрати:

• відсотки за кредит;
• інші фінансові витрати.

Витрати від участі в капіталі:

витрати від інвестицій в асоційовані підприємства;

витрати від спільної діяльності;

витрати від інвестицій у дочірні підприємства;

Інші витрати:

собівартість реалізованих фінансових інвестицій;

собівартість реалізованих необоротних активів;

собівартість реалізованих майнових комплексів;

витрати від неопераційних курсових різниць;

уцінка необоротних активів і фінансових інвестицій;

списання необоротних активів;

інші витрати звичайної діяльності;

виплати страхових сум та списання відшкодувань;

перестрахування.

Податки на прибутки:

податки на прибуток від звичайної діяльності;

податки на прибуток від надзвичайних подій.

Надзвичайні витрати:

витрати від стихійного лиха;

витрати від техногенних катастроф і аварій;

інші надзвичайні витрати;

Для обліку витрат застосовують 3 варіанти:

за витратами діяльності;

за елементами витрат;

поєднання попередніх двох варіантів.

Витрати на виробництво реалізованої продукції (послуг), виражені у грошовій формі, визначають її собівартість.

В ринкових умовах особливим є те, що поряд з ціною цей комплексний показник відображає ефективність виробничо-господарської діяльності колективу підприємства (особливо інженерів і робітників), його вміння раціонально поєднувати і використовувати живу і матеріалізовану працю.

Собівартість продукції як сумарна величина витрат є відправним пунктом визначення величини прибутку, тому механізм ЇЇ формування вимагає детального вивчення.

Виробництво кожного виду продукції (та надання послуг) супроводжується витратами трудових, матеріальних та енергетичних ресурсів, а також застосовуванням основних засобів (будівель, споруд, устаткування, тощо).

Собівартість реалізованої продукції складається із:

виробничої собівартості готової продукції, реалізованої протягом звітного періоду;

нерозподілених постійних загальновиробничих витрат;

понаднормових виробничих витрат.

Виробнича собівартість готової продукції включає:

прямі матеріальні витрати;

прямі витрати на оплату праці;

інші прямі витрати;

розподілені загальновиробничі витрати.

Прямі матеріальні витрати - це вартість сировини, матеріалів, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, що підлягають монтажу або додатковій обробці на цьому підприємстві, допоміжних або інших матеріалів, використання яких можна прямо віднести на конкретний об'єкт.

До прямих витрат на оплату праці відносять витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати, включаючи будь-які види грошових та матеріальних доплат, виплати, передбачені законодавством про працю, інші виплати, витрати, пов'язані з підготовкою та перепідготовкою кадрів.

Інші прямі витрати включають відрахування на соціальні заходи, плату за оренду земельних і майнових паїв, амортизацію необоротних активів, вартість остаточно забракованої продукції, витрати на виправлення браку.

Отже, до складу виробничої собівартості готової продукції включають лише витрати, пов'язані з процесом виробництва, та не включаються адміністративні витрати та витрати на збут.

Загальновиробничими витратами називають витрати, пов'язані з організацією виробництва у цехах та дільницях. До складу загальновиробничих витрат відносять:

• витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями);

• відрахування на соціальні заходи (медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів та дільниць тощо);

• амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

• амортизація нематеріальних активів (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

• витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загально-виробничого призначення;

• витрати на вдосконалення технології та організації виробництва;

• витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи з цієї оплати; медичне страхування робітників і загальновиробничого персоналу, вартість комунальних послуг, наданих виробничим підрозділам, витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг);

• витрати на охорону праці, техніку безпеки й охорону навколишнього середовища;

• інші витрати.

Порядок розподілу і включення до собівартості загальновиробничих витрат залежить від їх зв'язку з обсягом виробництва.

Постійними вважаються витрати, величина яких суттєво не змінюється при зміні обсягу виготовленої продукції.

Змінними вважаються витрати, розмір яких змінюється прямо пропорційно зміні обсягів виробництва.

Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат встановлюється підприємством самостійно.

Віднесення змінних загальновиробничих витрат на собівартість продукції здійснюється шляхом використання бази розподілу (заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат) виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

Постійні загальновиробничі витрати розподіляються також з використанням бази розподілу, але при нормальній виробничій потужності. Нормальна виробнича потужність - це очікуваний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва. Величина нормальної виробничої потужності визначається підприємством самостійно.

Застосування бази розподілу при нормальній потужності означає, що постійні загальновиробничі витрати включаються до складу виробничої собівартості продукції в повному обсязі тільки в випадку, коли фактичний обсяг виробництва дорівнює або перевищує нормальну потужність.

Якщо фактичний обсяг виробництва нижчий від очікуваного середнього рівня виробництва, то до складу виробничої собівартості продукції включається лише частка загальновиробничих витрат. Решта витрат, які називаються нерозподіленими, визнаються витратами звітного періоду, у якому вони виникли і включаються до собівартості реалізованої продукції.

Віднесення нерозподілених постійних загальновиробничих витрат до собівартості реалізованої готової продукції є економічно обгрунтованим, оскільки виробнича собівартість не повинна підлягати різким коливанням, а витрати не знижуватись, а відображатись у тому періоді, коли вони понесені.

Калькулювання - це процес визначення собівартості продукції, який полягає у акумулюванні затрат на виробництво і віднесення їх на готовий продукт. За допомогою калькулювання визначають собівартість одиниці продукції.

Основний принцип підприємницької діяльності - отримання прибутку. Підприємство зобов'язане дотримуватися цього в довготривалому періоді, однак у короткотривалому періоді іноді може його порушувати.

Яка ж має бути ціна товару чи послуг, щоби дотримуватися цих правил ведення господарської діяльності? Інструментом для цього є калькуляція.

Калькуляцію можна визначити як класифікування, реєстрацію і відповідний розподіл затрат для визначення собівартості продукції або послуг.

Розрізняють калькуляцію з повним розподілом затрат (повне калькулювання) і калькуляцію за змінними витратами (калькуляція часткових витрат).

Система обліку і калькулювання за повними витратами передбачає, що в собівартість продукції включають усі затрати, пов'язані з процесом виробництва:

- прямі матеріали;

- пряма заробітна  плата;

- інші прямі затрати;

- накладні загальновиробничі  затрати.

Калькулювання собівартості продукції з повним розподілом затрат може здійснюватись:

- згідно із замовленнями (проектами);

- згідно з процесами;

- на основі виробничої  діяльності.

Об'єктами обліку при калькулюванні витрат згідно із замовленнями є певні окремі замовлення (проекти). Кожному замовленню надають окремий шифр (номер), який проставляють у первинних документах обліку витрат і за яким здійснюється групування первинних документів (та затрат) за замовленнями.

Прямі затрати відносять на собівартість замовлень на підставі групування первинних документів.

Загальновиробничі затрати, які є непрямими, протягом певного періоду (наприклад, місяця) враховують окремо, на окремих рахунках, а в кінці місяця відносять на собівартість окремих замовлень через їх розподіл.

Фактичну собівартість замовлення визначають лише після його виконання. Якщо замовлення налічує багато виробів, то для визначення фактичної собівартості одиниці продукції необхідно загальну суму затрат розділити на кількість виробів.

Калькулювання затрат згідно з процесами (попередільний метод) використовують у тих виробництвах, де вихідна сировина проходить цілу низку технологічних виробничих процесів, переділів виробництва.

На кожному переділі отримують напівфабрикат, який є вихідною сировиною (або матеріалом) для подальшого переділу. На останньому переділі отримують готову продукцію. Цей метод використовують у металургійній, хімічній, текстильній та інших галузях промисловості.

Затрати за цим методом враховують по переділах і видах продукції. Об'єктами калькуляції є напівфабрикати кожного переділу і готова продукція останнього переділу.