Аналіз ринку праці

Характер, що є однією з найголовніших психологічних рис особи, здійснює суттєвий вплив на якість робочої сили, оскільки визначає лінію поведінки людини, її ставлення до справи, до речей, до інших людей і до самої себе: впевненість у собі і можливість працювати самостійно, готовність включитися в сувору ієрархічну структуру або стати частиною неорганізованої команди, здатність встановити відносини з людьми на будь-якому рівні, включаючи вміння легко вести розмову з керівниками високого рангу, готовність взяти на себе виконання поставлених завдань і т.д. 

Шляхи підвищення якості робочої сили:

1) посилення ролі державної служби зайнятості в регулюванні процесів на ринку праці шляхом

співпраці з  роботодавцями та з органами освіти;

2) розроблення й упровадження системи внутрішньої оцінки працівників, переорієнтованої на

кінцевий результат  та індивідуальні професійні досягнення;

3) налагодження за участю роботодавців моніторингу якості підготовки кадрів вищими та професійно-технічними навчальними закладами й доведення його результатів до навчальних закладів

і громадськості;

4) визначення разом із роботодавцями перспективних вимог до рівня знань, умінь та навичок

працівників у  розрізі професій шляхом удосконалення  змісту кваліфікаційних характеристик, участі

у розробленні  державних стандартів вищої та професійно-технічної  освіти;

5) підвищення якості професійної підготовки кадрів вищими та професійно-технічними навчальними закладами й оновлення та модернізація їх навчально-виробничої бази, вдосконалення кваліфікаційних характеристик професій і змісту професійної освіти, запровадження незалежної кваліфікаційної атестації випускників вищих та професійно-технічних навчальних закладів, залучення

роботодавців  до участі в підготовці кадрів, формуванні змісту навчання, проведенні кваліфікаційної 

атестації випускників  навчальних закладів;

6) створення системи безперервного професійного навчання впродовж трудового стажу;

7) розвиток внутрішньовиробничого навчання працівників організацій, а також випереджаючого професійного навчання працівників, що підлягають звільненню;

8) сприяння підприємствам у здійсненні професійної підготовки, перепідготовки та підвищенні

кваліфікації  працівників шляхом спрощення дозвільної системи на здійснення підприємствами освітньої діяльності.

Принципи державної політики України щодо регулювання зайнятості населення:

1) забезпечення рівних можливостей усім громадянам у реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб;

2) координація діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної і соціальної політики на основі державних та регіональних програм зайнятості;

3) співробітництво професійних спілок, асоціацій підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів з органами державного управління в розробці, реалізації та контролі виконання заходів щодо забезпечення зайнятості населення.

При розв'язанні багатьох проблем зайнятості та безробіття важливі функції покладаються на Державну службу зайнятості її діяльність здійснюється під керівництвом Міністерства праці і соціальної політики та виконкомів Рад народних депутатів. Вона фінансується з Державного фонду сприяння зайнятості і звільняється від сплати податків, митних та інших зборів, шо вносяться до бюджету.

Функції ДСЗ:

o аналіз  та прогноз попиту і пропозиції  на робочу силу, інформування населення й державних органів управління про стан ринку праці;

o консультування  громадян, власників підприємств,  установ про можливість отримання  роботи і забезпечення робочою  силою, про вимоги до професій  та з інших питань, що є корисними для сприяння зайнятості населення;

o здійснення  обліку вільних робочих місць  і громадян, які звертаються з  питань працевлаштування;

o надання  допомоги громадянам, які звертаються  з питань працевлаштування;

o надання  допомоги громадянам у доборі  відповідної роботи, а власникам у доборі потрібних працівників;

o організація  при потребі професійної підготовки  і перепідготовки громадян у  системі служби зайнятості та  в інших установах;

o реєстрація  безробітних і надання їм допомоги, в тому числі грошової;

o підготовка  перспективних і поточних програм  зайнятості та заходів щодо  соціального захисту різних груп  населення від безробіття.

Деякі функції з регулювання ринку  праці виконує Міністерство економіки  та його управління, департаменти економіки  місцевих державних адміністрацій. Вони аналізують і прогнозують кількість населення, складають баланс трудових ресурсів, з метою виконання програм економічного і соціального розвитку, вживають заходи щодо забезпечення зайнятості та соціального захисту населення. Розподіл трудових ресурсів за видами зайнятості відображає тенденції, що складаються у процесі їхнього відтворення. Зведений баланс трудових ресурсів містить інформацію про їхній склад і використання у середньорічному обчисленні.

Регулювання ринку праці, зайнятості та умов праці передбачає: 

o законодавче запровадження умов праці залежно від її видів, місця виконання, особи працівника. Воно охоплює час праці і відпочинку, техніку безпеки, вимоги до кваліфікації,

взаємовідносини між власниками засобів  виробництва і найманою робочою силою, профспілками і підприємцями тощо;

o створення державної системи  дослідження і прогнозування  стану загальнонаціональних і  регіональних ринків праці;

o створення мережі центрів служб  зайнятості для реєстрації безробітних  і фінансової допомоги їм, допомоги в працевлаштуванні, консультацій, сприяння вирішенню кадрових проблем на підприємствах;

o створення фондів сприяння  зайнятості;

o розробку програм державної  допомоги в підготовці кадрів;

o розробку програм державної  допомоги у створенні нових робочих місць;

o створення системи матеріальної  допомоги у зв'язку з тимчасовим  безробіттям.

Одним із напрямків державного впливу на ринок праці є також державні контракти. Вони укладаються між  державою та підприємствами. Основне  спрямування цих контрактів - створення додаткових робочих місць, пом'якшення наслідків безробіття, поліпшення умов праці.

 

Конкуренція на ринку праці (з позицій попиту) проявляється, насамперед, через посилення змагальності між роботодавцями за найм працівників високого рівня кваліфікації. При цьому у разі виникнення або зникнення надлишку попиту на робочу силу над її пропозицією рівень конкуренції між роботодавцями значно посилюється. Слід підкреслити, що конкурентні позиції роботодавців на ринку праці визначаються рівнем умов найму та оплати праці, що пропонуються найманим працівникам. При цьому цінова конкуренція проявляється, насамперед, через намагання роботодавців мінімізувати витрати на робочу силу.

Конкуренція на ринку праці (з боку пропозиції) як спроба досягнення винагороди шляхом відсторонення чи випередження суперників, які прагнуть досягнути ідентичної мети, означає суперництво у сфері зайняття кращих, більш високооплачуваних робочих місць. Конкуренція індивідів являє собою один із методів регулювання та, відповідно, розподілу робочої сили та робочих місць на ринку праці. Перевищення обсягів пропозиції робочої сили над попитом, що призводить до дефіциту нових робочих місць на ринку праці, обумовлює загострення суперництва між працівниками.

Державні соціальні стандарти — це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій. Складовими цих стандартів виступають соціальні норми, соціальні нормативи та нормативи витрат (фінансування). Соціальні норми — показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг. Соціальні нормативи — показники забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами. Нормативи витрат (фінансування) — показники поточних і капітальних витрат з бюджетів усіх рівнів на забезпечення задоволення потреб на рівні, не нижчому від державних соціальних стандартів і нормативів.

ст. 6 ЗУ "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сфері доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.

Прожитковий мінімум як державний  соціальний стандарт щорічно затверджується Верховною Радою України до початку  розгляду Державного бюджету України  і може переглядатися відповідно до зростання індексу споживчих цін разом з уточненням показників Державного бюджету України. Його обов'язково публікують в офіційних виданнях у формі закону. Вперше його було визначено на 2000 р.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто належить до основних соціальних і демографічних груп населення. Таких груп чотири: а) діти віком до 6 років (дошкільного віку); б) діти віком від 6 до 18 років (шкільного віку); в) працездатні особи; г) особи, які втратили працездатність.

Прожитковий мінімум, визначений для  осіб, які відповідно до законодавства  підлягають обов'язковому державному соціальному страхуванню, збільшується на суму обов'язкових платежів.

Державні соціальні гарантії —  це встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму.

ст. 16 ЗУ "Про державні соціальні  стандарти та державні соціальні  гарантії" держава гарантує забезпечення основних потреб громадян на рівні  встановлених законом державних  соціальних стандартів і нормативів.

Основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій входять: 1) мінімальний розмір заробітної плати; 2) мінімальний розмір пенсії за віком; 3) неоподатковуваний мінімум доходів громадян; 4) розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат. Крім основних, є ще інші державні соціальні гарантії. Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо:

1) рівня життя населення, яке постраждало внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС;

2) рівнів оплати праці працівників різної кваліфікації в установах та організаціях, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів;

3) стипендій учням професійно-технічних та студентам вищих державних навчальних закладів;

4) індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їхніх грошових доходів в умовах зростання цін;

5) надання гарантованих обсягів  соціально-культурного, житлово-комунального, транспортного, побутовогообслуговування та обслуговування у сфері освіти, охорони здоров'я, фізичної культури і спорту, торгівлі та громадського харчування;

 6) забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки.

Лише законами, а не підзаконними нормативними актами визначаються: 1) мінімальний  розмір заробітної плати; 2) мінімальний розмір пенсії за віком; 3) неоподатковуваний мінімум доходів громадян; 4) величина порогу індексації грошових доходів громадян; 5) пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання.

Надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання. Розрахунки й обґрунтування до показників видатків на соціальні потреби у проектах державного бюджету України та місцевих бюджетів здійснюються на підставі державних соціальних стандартів, визначених відповідно до закону.

Адресними є усі допомоги, зумовлені настанням ризику малозабезпеченості. До таких варто віднести державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям; державну допомогу особам, яким виповнилось 100 і більше років; щомісячну грошову допомогу малозабезпеченій особі, що проживає разом з інвалідом І і ІІ групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує стороннього догляду, на догляд за ним та ін.  Малозабезпеченість є критерієм відмежування адресних допомог від універсальних, право на які виникає із настанням інших соціальних ризиків, зокрема безробіття, часткового безробіття, інвалідності, тимчасової непрацездатності тощо. Такі допомоги необхідно надавати незалежно від матеріального стану допомогоодержувача.

Однією із форм адресної соціальної допомоги є житлові субсидії, які надаються громадянам на підставі Програми житлових субсидій, яка впроваджується урядом України з травня 1995 р. Вона стала першою соціальною програмою ринкового типу, яка забезпечила адресну державну підтримку найменш забезпечених сімей і громадян за умов поступового підвищення частки покриття населенням собівартості житлово-комунальних послуг і енергоносіїв.