Творчість Діккенса

Англійська  реалістична література XIX століття.

Творчість Ч.Діккенса.

Творча  біографія Ч.Діккенса.  Провідні риси творчості. Роман "Пригоди Олівера  Твіста" (жанрові особливості, центральна тема, образ головного героя). Цикл "Різдвяні повісті". Особливості ідейного змісту. Еволюція центрального персонажа "Різдвяної пісні у прозі".

Ч. Діккенс ще за життя  набув світової слави, став загальновизнаним класиком. 

Діккенс був критиком англійського суспільства, займався благодійництвом, віддавав багато сил видавничій справі й журналістиці, був чудовим оратором, обдарованим актором, спостережливим мандрівником. Критики називали Ч.Діккенса великим поетом за легкість, з якою він володів словом, фразою, ритмом і образом, порівнюючи його за майстерністю лише із Шекспіром. 16 його романів відбивають складну еволюцію, яку пройшов письменник протягом творчого життя:

Кар'єра журналіста дуже допомогла  Діккенсу у власного літературно-художнього світу. Діккенс дебютував книгою «Нотатки Боза» (1833–1836), «маленькими замальовками справжнього життя та звичаїв» в основному мешканців бідних кварталів Лондона. Проте по-справжньому його величезний талант розкрився у першому його романі – «Посмертні записки Піквікського клубу» (1837), який приніс йому славу. Тонкий гумор, нескінченна здатність до створення комічних ситуацій та цілої галереї смішних, гротескних персонажів, серед яких вирізнявся «чудернацький і дивний містер Піквік», чиє ім'я стало майже загальною назвою, чимось схожий на Дон Кіхота, так само як і його друзі, – усе це відразу ж зробило Діккенса улюбленцем англійських читачів.

Наступні романи «Пригоди Олівера Твіста» (1838), «Ніколас Нікльбі» (1839), «Мартін Чезлвіт» (1844) та інші зробили його загальноєвропейською знаменитістю.

Талант Діккенса зростає, його соціальний критицизм посилюється: у романі «Домбі і син» (1848) він створює узагальнений образ суворого жорстокого Домбі. У 50-ті роки у творчість Діккенса активно входить соціальна тема. Об'єктом його критики стають юридична система, втілена в образі Верховного Канцелярського суду («Холодний дім»), бездушна практика експлуатації робітників («Важкі часи», 1854), бюрократизм, неефективність державного апарату, втіленого у фантастичному Міністерстві, головним принципом якого стає: «як не робити цього» («Крихітка Дорріт», 1857).

Виступаючи як сатирик, висміюючи деякі сторони англійської  дійсності, людський егоїзм, жадобу, Діккенс  – прихильник реформ, морального перевиховання  суспільства («Різдвяні повісті»), він – противник революційного насилля («Повість про два міста», 1859). Віра в добрих, безкорисливих людей з народу втілено у  його написаних в останні десятиріччя романах «Великі сподівання» (1861) та «Наш спільний друг» (1864).

 Англія  Діккенса – це цілий світ, населений  багатьма персонажами, які належать до різних соціальних груп, типів людських характерів. Художній стиль письменника багатий і яскравий. Гумор поєднується із сатирою, шарж із гротеском, комічні описи з ліричними відступами, голосом письменника-проповідника. Діккенс вивів у світ галерею рельєфних, сатирично окреслених образів.

Провідні риси творчості:

• Звернення до проблем сучасності.
• Увага до моральної проблематики.
• Дидактизм.
• Критичний пафос у поєднанні з утвердженням ідеалу.

• Орієнтація на демократичного читача.

•Здатність відтворити історично правдивий, просторово точний пейзаж і колорит

 • Існування художньої тріади, притаманної майже всім творам письменника:

1) історична  і соціальна правда;

2) символ, зумовлений  логікою розвитку та характеру;

3) метафорична емблема,  що образно втілює задум автора.

Роман «Пригоди Олівера  Твіста» – це перший «роман виховання» і в той же час авантюрно-пригодницький роман, де головна тема – самотності дитини у несправедливому світі.

Головний герой –  безрідний сирота і вихованець робітничого  дому, вижив на диво. Його мати під час пологів померла. Спочатку п'яний лікар та доглядачка залишили на ніч новонароджене дитя у холодній кімнаті, потім на ньому випробували свою «систему» місіс Ман, відома тим, що з кожних 10 її вихованців, виживало двоє. У робітничому домі діти здичавіли від голоду, були жертвами системи віроломства й облуди. Ласкаве слово чи погляд не зігріли дитинства Олівера, зате палиця парафіяльного сторожа часто гуляла на плечах 9-річної дитини, яка мала вигляд 6-річної. На кожному етапі життя Олівера, до зустрічі з містером Браунлоу, його використовують як засіб наживи. Хлопця обкрадають, змушують працювати, годуючи ставами, що «ними погребував би й собака», змушують чинити злочини чи бути їх співучасником. Зведений брат Монкс (Ліфорд) ненавидить Олівера і чужими руками штовхає його до в'язниці у гонитві за спадщиною. Зажерливість і жадоба до грошей рухають учинками Монкса та його матері.

Олівер проходить через  поневіряння та приниження, знайти свій шлях у житті. У цьому чутливому  й м'якосердному хлопчикові живе могутня сила нескореного духу, яка рятує його від смерті у робітному домі. Олівер чи не єдиний, хто бунтує, твердо відстоюючи право мати повноцінний обід. Остаточно до свідомого вибору між добром і злом він доходить у притоні злочинців, звідки пробує втекти. Містер Браунлоу та родина Мейлі допомогли хлопчині: урятували його від злочинців, повернули сироті ім'я та спадщину. Злидні не озлобили Олівера. Він пробачає братові всі його підступні дії і щедро ділиться спадщиною. Він переповнений почуттями щирої вдячності до своїх рятівників. У цілому можна сказати, що образ Олівера не лише сентиментальний, а й ідеалізований: світ зла не заплямував чистоту його душі.

 До створення «Різдвяних повістей» Діккенс узявся вже зрілим письменником – вони відносяться до 40-х років XIX ст., тобто до другого десятиліття його творчої діяльності. До моменту виходу першої з них («Різдвяна пісня у прозі», 1843), Діккенс користувався популярністю у світі.

Різдвяний цикл включає 5 повістей:

• «Різдвяні пісні у прозі» (1843).
• «Дзвони» (1844).
• «Цвіркун за вогнищем» (1845).
• «Битва життя» (1846).
• «Одержимий» (1848).

Діккенс любив різдвяні свята. Він  бачив у них вираження не стільки  релігійних почуттів народу, скільки його природної доброти і життєлюбства.

Письменник сприймав Різдво як свято домашнього вогнища, любив він традиційний ритуал цих свят – веселі ігри і танці після вечері з обов'язковою індичкою і пудингом. Якраз тому звернення до різдвяної тематики виявилося для Діккенса на стільки природним і продуктивним. Бо вже у «Посмертних записках Піквікського клубу» є «Весела різдвяна глава».

Особливості "Різдвяних  повістей".

«Різдвяна пісня у прозі» (підзаголовок «Святкове оповідання з привидами»)

• Діккенс називає глави «строфами».
• Реальні побутові картини 1-й і 5-й, заключної, глав, як кільцем обіймають три центральні глави, наповнені фантастичними образами і видіннями.
• Центральний персонаж – Скрудж

«Дзвони» («Повість про Духів церковних годинників»)

• У ній Діккенс наносить удар буржуазній жорстокості і лицемірству.
• Дія твору розгортається у Новорічну Ніч.

«Цвіркуни за вогнищем»

• Дія твору не має прямого відношення до різдвяних свят.
• Використання символіки.
• Два протилежні герої
• Присутність автобіографічних мотивів.
• Мова йде про жертовну сестринську любов

«Одержимий»

• Повернення до типових різдвяних повістей з привидами і пригодами

«Різдвяна пісня  у прозі». Центральний персонаж – це людина без серця, зовсім байдужа до своїх близьких і рідних. І зовнішньо він викликає відразу – його обличчя помережане зморшками, загострився гачкуватий ніс, навіть голос здається настільки крижаним, що заморожує все навколо.

Дія твору відбувається напередодні Святого вечора. Скрудж неохоче відпускає свого службовця на святковий день, грубо відмовляє племіннику, радить двом джентльменам, які завітали до нього за пожертвуваннями для бідних, побудувати побільше в'язниць і робітничих будинків, а потім вирушає додому.

Скрудж вкладається  спати в холодну постіль, вночі  його переслідують тривожні сновидіння – нудні сторінки минулого, теперішнього й майбутнього життя, яке завершується на кладовищі, біля порослої травою могилі. Ця ніч буде сповнена моральними потрясіннями для Скруджа. Його відвідують три духи. Перший з них поверне його в минуле. Він знову побачить себе жалюгідним, нещасним хлопчиськом. Другий дух понесе його в кімнату свого клерка Боба і він чує, як Боб і вся його рідня, піднімаючи келихи, п'ють за здоров'я Скруджа. І таку любов він несподівано відчув до всіх тих, хто зібрався за столом, і жалість до маленького Тіма, котрий, судячи з його нездоров'я, не доживе до наступного святого вечора, що на очі набігають сльози. Та дух несе його, і ось він уже в кімнаті свого племінника й знову чує, як п'ють за його здоров'я. Але опиняється в ліжку, а коли розплющує очі, сам уже поспішає назустріч третьому духу. Цей дух мовчки несе його в майбутнє. Він пролітає над Лондоном, вітер доносить до нього окремі фрази, уривки речень: хтось помер, але ж людина, не варта ні найменшого жалю. Цікаво, хто ж успадкує його незліченні багатства. І довго Скрудж допитуватиметься у Духа, чи зможе він змінити своє майбутнє, якщо стане іншою людиною, зовсім не схожою на ту, якою він, на свій сором, був. Але привид уперто мовчить. А потім, раптом зіщулившись, обертається на різьблене бильце ліжка. Так, це був лише сон. Та Скрудж прокидається, і відбулося чудо. Він стає зовсім іншою людиною – доброю, благородною, з відкритим серцем для всіх. У цьому творі викрито згубний вплив на особу законів буржуазного накопичення, безпосереднім наслідком якого, на думку Діккенса, був нестримний егоїзм.

 

Література

1. История западноевропейской литературы ХIХ века. Франция. Италия. Испания. Бельгия. / Под ред. Т.Соколовой. – М., 2003.
2. Анненкова О. Зарубіжна література ХІХ ст: європейська реалістична проза 1830–1880 років. – К., 2006.
3. История зарубежной литературы XIX века / Под ред. Н.Михальской. В 2 ч. – М., 1991. – Ч. 2.
4. История зарубежной литературы XIX века / Под ред. Н.Соловьевой. – М., 1991.